| summary: | Матеріал, методи дослідження та програми медичної реабілітації. Всього було обстежено 148 дітей віком від 12 до 14 років, які були розподілені на чотири групи відповідно до застосованих програм медичної реабілітації:
– перша група (n=30) – контрольна (практично здорові діти);
– друга група (n=40) – діти, хворі на РБ, що проходили медичну реабілітацію з використанням тільки базисної терапії;
– третя група (n=40) – діти, хворі на РБ, що проходили медичну реабілітацію з використанням базисного лікування і регулюючої пунктурної терапії з застосуванням магнітолазеротерапії;
– четверта група (n=38) – діти, хворі на РБ, що проходили медичну реабілітацію з використанням базисного лікування та магнітолазерної терапії з впливом на рефлексогенні зони.
Програми медичної реабілітації.
I Базисна терапія використана в другій групі хворих дітей і включала стандартні методи санаторно-курортного лікування дітей з РБ: дієту (стіл № 5), збагачену білком, вітамінами та мікроелементами; ЛФК, зокрема китайської оздоровчої гімнастики “тайцзи”; масаж шийно-комірцевої зони та спини; ігри на свіжому повітрі, екскурсії; інгаляцію мінеральною лужною водою; ароматерапію; електрофорез (ZnSO4 та CuSO4).
II. Окрім базисної терапії використовували методи регулюючої пунктурної фізіотерапії, що включали дію МЛТ на БАТ після проведення ЕПД за Накатані. Діти з РБ, які проходили медичну реабілітацію за цією програмою склали 3 групу.
III. Окрім базисної терапії використовували МЛТ із впливом на рефлексогенні зони, що через сегментарно-вегетативні структури регулюють функціональний стан органів дихання та ВНС (четверта група).
Усі діти, які перебували в санаторії “Тетерів”, мали уточнений діагноз “рецидивний бронхіт в стадії ремісії” і були обстежені загально-клінічними та лабораторними методами. Клінічний статус дітей оцінювали за допомогою формалізованої шкали оцінки в балах. Стан ВНС (симпатикотонія, парасимпатикотонія, ейтонія) визначали за клінічною шкалою А.М. Вейна у балах. Для визначення типу вегетативної регуляції використовували також кардіоінтервалографію (КІГ) – система CardioLab+ (ХАІ; Україна). Визначали моду, амплітуду моди (АМо), варіаційний розмах (ΔХ), індекс напруження (ІН) за Р.М.Баєвським (Р.М. Баевский та ін., 1984).
Показники функції зовнішнього дихання вивчали методом спірографії (“Спіроком”; ХАІ, Україна), визначаючи життєву ємність легень (ЖЄЛ), форсовану життєву ємність легень (ФЖЄЛ), дихальний об’єм, максимальну вентиляцію легень (МВЛ), ОФВ1, – об’єм форсованого видиху за 1 секунду, пікову об’ємну швидкість (ПОШ) та максимальну об’ємну швидкість видиху на різних рівнях ЖЄЛ (МОШ25, МОШ50, МОШ75), індекс Тіффно (ІТ) тощо, порівнюючи їхні значення з нормованими у %.
Одним з підходів до оцінки стану дитини у процесі медичної реабілітації було визначення неспецифічних адаптаційних реакцій за лейкоцитарними індексами: L1 та L2. Перший з них (L1) визначається як відношення кількості лімфоцитів до кількості нейтрофілів (Л.Х. Гаркави та ін., 1996, 2002), другий (А.Я. Осин, 1987) – як співвідношення малих лімфоцитів до незрілих нейтрофілів (L2) –відображає стан клітинного та гуморального імунітету. Окрім цього визначали тип мікрокристалізації слини (МКС) (П.А. Леус та ін., 2004).
Режими проведення МЛТ коригували з урахуванням клініки (бальна шкала) та даних ЕПД (стандартний вегетативний тест), одержаних за допомогою апарату "МИТ-1 ЭПД", що давало змогу оцінити стан функціональних систем організму (енергетичних каналів). Визначали відхилення одержаних значень від меж фізіологічного коридору – “Ріодораку”: у разі їхнього зниження впливали червоним діапазоном лазерного випромінення на відповідні БАТ, а у випадку збільшення використовували інфрачервоний діапазон на дещо інші БАТ.
При зональній МЛТ параметри і зони впливу були такими: червоний діапазон (λ = 0,65 мкм) за щільності потужності 5–10 мВт/см2 та частоті 1,2 Гц із впливом на проекцію верхівки легень; інфрачервоний (λ = 0,89 мкм) за щільності потужності 5–10 мВт/см2 та частоті 7,6–8,0 Гц на шийно-комірцеву зону та міжлопаткову ділянку, а також проекцію верхніх шийних симпатичних вузлів. Потужність магнітного поля регулювали у межах 10–40 мТл, а частотні параметри впливу відповідали частоті лазерного випромінення (1–10 Гц). Сумарна енергія низькоінтенсивного лазерного випромінення на одну зону не перевищувала 5 Дж/см2. Використовували 7-10 сеансів на курс лікування, яке здійснювали за допомогою апарату "МИТ-11" (Україна).
Регулюючу пунктурну фізіотерапію із застосуванням МЛТ проводили за допомогою апарата "МИТ-1 МЛТ" з урахуванням даних щодо вегето-судинної дисфункції. У разі симпатикотонії впливали на точки Т14-20-26, VB20-21, V23,40, TR5, а парасимпатикотонії – на J3-4, E36, RP4-6-9, MC6. Технічні характеристики впливу: максимальна магнітна індукція – до 25 мТл; довжина хвилі лазерного випромінення – 0,65 мкм (червоний) та 0,89 мкм (інфрачервоний); потужність червоного лазера – 10–20 мВт, інфрачервоного – 50–100 мВт; діапазон резонансних частот – від 1 до 10 Гц.
Оцінку ефективності реабілітаційно-лікувальних заходів проводили за бальною системою градації (від –1 до +3) основних груп показників, визначених у хворих дітей. Для кожної групи показників вираховували середнє значення ефективності (нараховані бали/максимальний бал у %), а узагальнюючи їх, одержували оцінку ефективності в цілому у відсотках.
Катамнестичні дані оцінювали через 3, 6 та 12 місяців.
У процесі обробки результатів досліджень вираховували середнє арифметичне (М) та його похибку (±m). Достовірною вважали різницю, що відповідала значенням p£0,05. Визначали кореляцію між окремими показниками, використовували оцінку альтернативних розподілів. Обчислення проводили за допомогою пакету прикладних комп’ютерних програм Statistiсa 5.5 для Windows 98.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Оцінка перебігу клінічної симптоматики до та після медично-реабілітаційних програм показала, що лікування значно поліпшувало клінічний статус хворих дітей. До лікування сума балів (для усіх дітей разом) становила (28,1±0,19) балів, а після закінчення лікування за І, ІІ та ІІІ програмами дорівнювала (23,05±0,27); (21,34±0,19) і (20,50±0,11) балів відповідно (p<0,05). Тобто найбільш вагомі зміни спостерігали після ІІ та ІІІ програм реабілітації.
Аналогічні результати одержані і для показників вегетативного статусу: сума балів у хворих дітей до лікування становила (20,03±0,19) балів, а після І, ІІ та ІІІ програм відповідно (17,65±0,20); (15,96±0,40) і (16,5±0,50) балів. При цьому ІІ програма виявилася значно ефективнішою за ІІІ стосовно показника метеозалежності: (2,33±0,06) балів проти (2,63±0,07) балів; p<0,01.
У дітей з РБ до лікування відмічалося зменшення дихального об’єму, ПОШ, МОШ25-50, у порівнянні з такими у здорових дітей, що свідчило про порушення бронхіальної прохідності і послаблення дихальних м’язів (Б.П. Савельев, 2001; М.И. Анохин, 2003). Зменшення резервів системи зовнішнього дихання позначалося на суттєвій різниці у відхиленнях основних спірографічних показників від нормованих значень. Найбільша різниця визначена для МВЛ, ОФВ1, ІТ, а також ПОШ, МОШ25 і МОШ50 – параметрів, що відображають ступінь порушень бронхіальної прохідності.
Вплив лікування на основні респіраторні симптоми у дітей з РБ, оцінювали за даними клінічної симптоматики та показниками спірографії (СГ).
Застосування усіх застосованих програм медичної реабілітації призводило до поліпшення основних показників СГ. Однак, якщо після базисної (І) програми здебільшого визначали тільки тенденцію до зменшення відхилень від нормованих значень, то у разі ІІ та ІІІ програм об’ємні і швидкісні показники зовнішнього дихання за основними спірографічними критеріями у хворих і здорових дітей не відрізнялися. Після ІІ програми виявлено достовірний позитивний ефект щодо ІТ, ІГ, ОФВ1 та МОШ50. ІІІ програма медичної реабілітації виявилася ефективною також стосовно МВЛ, МОШ25 та ПОШ (рис. 1). Одержані результати свідчать про зменшення ознак обструкції дихальних шляхів і про позитивні зрушення в системі зовнішнього дихання після лікування із застосуванням ІІ та ІІІ програм реабілітації. В той же час ІІІ програма виявилася ефективнішою за ІІ стосовно порушень, пов’язаних із обструкцією дихальних шляхів (відповідні показники не відрізнялися від визначених у здорових дітей), а також щодо більш ранніх строків нормалізації суб’єктивних та об’єктивних респіраторних симптомів.
За даними катамнестичного анамнезу (через 12 місяців) у дітей, яких лікували з використанням тільки базисної терапії, впродовж року було 4–5 загострень. Ці діти потребували повторного оздоровлення. Після ІІ і, особливо, ІІІ програм медичної реабілітації впродовж року реєстрували не більше, ніж 1–2 випадків загострення основного захворювання. |
