ОРТОДОНТИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ ГЛУБОКОГО ПРИКУСА С ЯЗЫЧНЫМ ПОЛОЖЕНИЕМ ФРОНТАЛЬНЫХ ЗУБОВ НИЖНЕЙ ЧЕЛЮСТИ : ОРТОДОНТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ГЛИБОКОГО ПРИКУСУ З ЯЗИЧНИМ ПОЛОЖЕННЯМ ФРОНТАЛЬНИХ ЗУБІВ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

summary

Матеріали і методи дослідження. Вирішення поставлених в дисертації завдань здійснювали за допомогою клінічних, лабора­тор­них і функціональних методів дослідження.

Обстежено 340 дітей і осіб молодого віку (9-22 років) і проведене комплексне ортодонтичне лікування 58 хворих із глибоким прикусом, з них чоловічої статі – 32 особи, жіночої – 26; зі змінним прикусом – 23 дитини, з постійним прикусом – 35 осіб.

Контрольну групу склали 15 пацієнтів без ЗЩА, з ортогнатичним прикусом. 

Клінічні дослідження. Для діагностики зубо-щелепних аномалій проводили клінічні дослідження хворих, які включали збір анамнезу, скарг хворого, зовнішній огляд, визначення анатомо-фізіологічних особливостей щелепно-лицьової області. При обстеженні звертали увагу на форму обличчя, його симетрію, пропорційність розвитку щелеп, положення губ, виразність носо-губних і підборідкових  складок, ступінь відкривання рота та тип дихання.  

При огляді порожнини рота звертали увагу на стан твердих тканин зубів і тканин пародонта, положення зубів в зубних  рядах, форму та розміри зубних рядів та їх співвідношення. Ортодонтичний діагноз встановлювався у відповідності до класи­фікацій Калвеліса, Енгля та Хорошилкіної (Персин Л.С., 1996; Хорошилкина Ф.Я., 1999).

Фотометричні дослідження здійснювали з метою спостереження за ростом і формуванням форми обличчя, змінами в динаміці ортодонтичного лікування. При цьому використовували франкфуртську горизонтальну лінію.

Застосовували також фотостатистичний метод дослідження по Коркгаузу з вертикальним розташуванням дзеркал. За отриманими фотографіями голови оцінювали її форму і тип обличчя, визначали деякі клінічні симптоми ЗЩА. 

Біометричні дослідження. Для уточнення діагнозу вивчали діагностичні моделі щелеп. Із цією метою у хворих одержували повні анатомічні відбитки за допомогою 2-х компонентних силіконових матеріалів. Моделі відливали супергіпсом, визначали центральне співвідношення щелеп і фіксували в анатомічному оклюдаторі. При вивченні діагностичних моделей щелеп визначали наступні параметри: порушення співвідношення зубних рядів у трьох взаємно перпендикулярних напрямках (сагитальному, вертикальному й трансверзальному), глибину різцового перекриття, аномалії розмірів зубів і зубних рядів, розташування зубів, форму зубних рядів, проводили аналіз показників по методах Пона і Снагіної.

Рентгенологічні дослідження. Усім пацієнтам, що звернулися за ортодонтичною допомогою, проводили орто­пан­то­мографію щелеп в рентгено­логічному відділенні Харківської обласної стоматологічної поліклініки.

На орто­пан­томограмах щелеп аналізували: ступінь розвитку і форму­вання зубів в залежності від віку пацієнта; ступінь формування коренів зубів в змінному й постійному прикусі; глибину розташування в щелепах зачатків другого моляра по відношенню до поверхні альвеолярного відростка; ступінь розвитку зачатків третіх молярів та їх розташування відносно других молярів і гілки нижньої щелепи; ступінь формування верхівок коренів постійних зубів в кінці змінного прикусу і в постійному прикусі.

Рентгеноцефалометричні дослідження здійснювали на бічних знімках телерентгенографії голови: фокусна відстань від рентгенівської трубки до об'єкта дослідження (голова пацієнта) – 2 м; режим роботи апарата РУМ-20:67 кВ, 20 мА, експозиція 1,5-2,0 сек. Для вивчення та аналізу отриманих результатів дослідження індивідуальних особливостей будови лицьового відділу черепа в хворих з глибоким прикусом використовували метод оцінки даних по Бьєрку.

Всі пацієнти направлялись на консультацію і підлягали обстеженню у лікарів різних спеціальностей – оторіноляринголога, логопеда, психолога та інших.

Оцінку ефективності результатів комплексного ортодонтичного лікування здійснювали в  динаміці на підставі клінічних і додаткових методів обстеження – до початку лікування, на етапах його проведення, в ретенційному періоді, а також через 6 і 12 місяців після закінчення лікування.

Біомеханічний метод дослідження проведений на підставі аналітичних залежностей, теоретичної механіки і опору матеріалів.

Статистичні методи дослідження. Обробку результатів проводили варіаційно-статистичними методами аналізу з застосуванням критерію Стьюдента-Фішера.

Результати досліджень| та їх обговорення|. На підставі обстеження 340 дітей (9-18 років) і осіб молодого віку (19-22 років) для проведення ортодонтичного лікування були відібрані 58 хворих із глибоким прикусом. В 40 хворих глибокий прикус ускладнювався  язичним положенням фронтальних зубів нижньої щелепи.

У результаті комплексного обстеження хворих з глибоким прикусом встановлено, що у 42,6 % з них були шкідливі звички; у 37,5 % - порушення носового дихання; практично у всіх хворих – утруднене відкушування їжі й неповноцінне жування; у 28,5 % - фонетичні порушення (у хворих з укороченою вуздечкою нижньої губи та язика). У 55,8 % хворих з язичним поло­женням фронтальних зубів нижньої щелепи відзначався хронічний катаральний гінгівіт різного ступеня. В 42,4 % хворих відзначалися порушення з боку ЛОР-органів (за клінічним висновком відповідних лікарів-фахівців). Перераховані вище порушення в 76,5 % пацієнтів у різному ступені поєднувалися один з одним.

На підставі біометричних досліджень співвідношення зубних рядів у вертикальній площині на діагностичних моделях щелеп хворих з глибоким прикусом за методами Пона і Снагіної встановлена невідповідність розташування бугрів премолярів і молярів верхньої щелепи щодо зубів-антагоністів нижньої щелепи.

При глибокому прикусі з язичним положенням фронтальних зубів нижньої щелепи відзначається звуження зубних рядів в 85,9 % хворих на величину від 2,55 мм до 3,30 мм, що підтверджується вивченням форми зубних рядів за методом Пона з урахуванням виправлень Ліндера й Харта.

Аналіз ортопантомограм щелеп підтвердив наявність топографо- анатомічних порушень при глибокому прикусі у співвідношеннях зубних рядів в оклюзії у вертикальному напрямку, а також особливості цих змін при язичному положенні фронтальних зубів нижньої щелепи.

Аналіз результатів вивчення бокових телерентгенограм голови хворих з глибоким прикусом у порівнянні з особами з ортогнатичним прикусом показав, що довжина переднього відділу основи черепа (N-S) не відрізняється від даних середньої норми, як і величина задньої загальної висоти лицьового відділу черепа (S-GO). У хворих із глибоким прикусом установлено достовірне зменшення передньої загальної висоти лицьового відділу черепа (N-Me) і задньої висоти дихального відділу лицьової частини черепа (SE-PNS). Слід зазначити статистично достовірне зменшення величини розміру G-SpP, що є доказом зубо-альвеолярного вкорочення в області бічних зубів. В області різців нижньої щелепи має місце зубо-альвеолярне подовження, що підтверджується достовірним збільшенням розміру 1- МP.

При глибокому прикусі відзначається збільшення довжини базису (альвеолярного відростка) верхньої щелепи (A1-PNS) при статистично достовірному зменшенні довжини тіла нижньої щелепи (B1-GO).

При глибокому прикусі кутові розміри лицьового відділу черепа також змінені: на тлі збільшення кута ANB відзначається статистично достовірне зменшення кутів SNPg і AB, кутів 1MP, 6MP.

Представлені зміни вказують на переважно горизонтальний тип росту лицьового відділу черепа при даній патології прикусу, що відзначено в 97,8 % пацієнтів з глибоким прикусом.

Отримані результати досліджень підтвердили необхідність комплексного лікування глибокого прикусу не тільки для нормалізації стану зубо-щелепної системи, але й для  нормального формування кісток черепа без затримок і змін росту його окремих фрагментів.

При розробці ортодонтичного апарата для лікування глибокого прикусу, ускладненого язичним положенням фронтальних зубів нижньої щелепи, було поставлене завдання його удосконалення, при якому за рахунок зміни конструкції досягається усунення не тільки морфологічних, але й функціональних порушень і глибоке різцеве перекриття.

З метою раціонального біомеханічного обґрунтування і аналізу силових  можливостей ортодонтичного апарата були виконані методики біомеханічного супроводу.

На підставі проведених біомеханічних досліджень і математичних розрахунків були зроблені наступні висновки: 1) біомеханічний аналіз сил, що розвиваються ортодонтичним апаратом, дозволяє лікареві обґрунтовано планувати ортодонтичне лікування й оптимізувати сам процес лікування, визначаючи сили, що генерує ортодонтичний апарат на всіх етапах лікування; 2) біомеханічний аналіз дозволяє вирішувати завдання по визначенню зусиль, генеруємих ортодонтичним апаратом, і по підбору параметрів пружини по заданій величині сили; 3) сили, що розвиваються ортодонтичним апаратом, залежать від режиму його використання. Сили, що генеруються при відсутності ковзання, можуть перевершувати сили при наявності ковзання на кілька порядків. Якщо лікар є прихильником теорії помірних сил в ортодонтії, то основним режимом повинен бути режим з ковзанням дуги по поверхні зуба.