адміністративно-правовий статус працівників ветеринарної міліції

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, подано відомості про зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказані дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження. 

Розділ 1 «Теоретико-правові основи адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Місце ветеринарної міліції у системі підрозділів ОВС, які виконують адміністративну функцію» досліджено історію становлення служби ветеринарної міліції, а також завдання та функції, які покладалися на неї за різних часів її існування.

11 червня 1966 року Наказом Міністра охорони громадського порядку Української РСР № 268 було створено відомчу міліцію для забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів у боротьбі з епізоотіями. Саме з цього часу починають своє функціонування підрозділи ветеринарної міліції. Слід окремо зазначити, що Міністерство охорони громадського порядку і Міністерство сільського господарства Української РСР на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР, а обласні управління охорони громадського порядку і сільського господарства – на підставі рішень виконкомів обласних Рад депутатів трудящих, повинні були  укласти між собою договори про створення підрозділів відомчої міліції для забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів у боротьбі з епізоотіями строком не менше ніж на один рік. З 1980 року функціональне призначення та завдання, що покладалися на підрозділи відомчої міліції по забезпеченню карантинних і ветеринарно-санітарних заходів у боротьбі з епізоотіями, зазнали деяких змін. Відповідно до пп. 1.1. Положення про відомчу міліцію по забезпеченню карантинних і ветеринарно-санітарних заходів в боротьбі з епізоотіями, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ Української РСР №316 від 24 червня 1980 р., до обов’язків таких підрозділів було додано надання допомоги державній ветеринарній службі по контролю за організацією охоронно-профілактичних заходів з метою недопущення виникнення гостроінфекційних захворювань тварин та птиці в господарствах республіки. Сучасні цільові завдання підрозділів ветеринарної міліції дещо відрізняються від колишніх завдань. Відповідно до п. 2 «Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 395 від 29 березня 2002 року, вказані підрозділи створені для надання практичної допомоги державним органам ветеринарної медицини в  організації та здійсненні контролю і нагляду за виконанням вимог ветеринарно-санітарних заходів щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин.

Зазначене завдання реалізується у процесі здійснення підрозділами ветеринарної міліції адміністративної діяльності. Виділено два напрямки адміністративної діяльності підрозділів ветеринарної міліції – внутрішній і зовнішній. Внутрішня адміністративна діяльність працівників ветеринарної міліції спрямована на організацію діяльності цього підрозділу, забезпечення ефективності його функціонування, визначення організаційної структури, професійного відбору й розстановки кадрів, їх ротацію, планування й координацію роботи, прийняття рішень щодо проведення конкретних заходів, операцій тощо. Зовнішня адміністративна діяльність підрозділів ветеринарної міліції спрямована: по-перше, на виконання конкретних завдань щодо упорядкування відносин поза межами апаратів ветеринарної міліції, по-друге, на виявлення, попередження, припинення правопорушень. Саме зовнішня адміністративна діяльність найбільш чітко визначає місце ветеринарної міліції у системі підрозділів ОВС, які виконують адміністративну функцію, і є її основною діяльністю, спрямованою на безпосереднє виконання працівниками цього підрозділу своїх службових обов’язків щодо здійснення контролю та нагляду за дотриманням ветеринарно-санітарних вимог. Адміністративна діяльність працівників ветеринарної міліції здійснюється у двох формах – правова і організаційна. Правовими формами, зокрема, є видання обов’язкових для виконання приписів про усунення порушень протиепізоотичних і ветеринарно-санітарних заходів щодо профілактики, локалізації та ліквідації інфекційних захворювань тварин і т. ін.

Основними методами адміністративної діяльності ветеринарної міліції є переконання та примус. Чинне законодавство не наділяє працівників ветеринарної міліції правом застосовувати адміністративні стягнення.

У підрозділі 1.2 «Структура адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції» охарактеризовано зміст та сутність понять «статус», «правовий статус особи», «адміністративно-правовий статус державного службовця». Проаналізовано позиції вчених-адміністративістів щодо розуміння змісту категорій адміністративно-правового статусу особи, державного службовця, працівника міліції.

Підкреслено, що правовий статус особи складається з сукупності елементів, які утворюють його склад. Серед них більшість вчених виділяють права та обов’язки, щодо інших елементів їх точки зору істотно відрізняються. Так, вказується на правосуб’єктність як елемент правового статусу громадянина. Відносно служби в підрозділах ветеринарної міліції спеціальна адміністративна правосуб’єктність полягає у здатності особи бути носієм установлених нормами адміністративного права повноважень щодо реалізації завдань, покладених на ветеринарну міліцію. Отже, адміністративна правосуб’єктність працівника ветеринарної міліції є передумовою виникнення його адміністративно-правового статусу, тому її не слід вважати окремим елементом статусу. Дисертант не підтримує авторів, які відносять до структури адміністративно-правового статуту особи громадянство. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України» зміст громадянства можна визначити через  правовий зв’язок особи з певною державою, що виступає передумовою володіння  особою загальним правовим статутом цієї держави, а також іншими галузевими статусами, які доповнюють його, зокрема адміністративно-правовим. Отже, громадянство не елемент адміністративно-правового статусу працівника ветеринарної міліції, а його передумова. Питання щодо віднесення законних інтересів до елементів правового статусу громадянина в науці також залишається відкритим. Автор доводить, що законні інтереси розглядаються як прості легітимні дозволи, не заборонені законом, і не можуть бути включені до елементів правового статусу особи, оскільки реалізуються в праві лише через встановлені права та свободи громадян. Стосовно віднесення до складу адміністративно-правового статусу особи юридичних гарантій дисертант підтримує аргументи С.В. Шестакова, який зазначає, що гарантії не можуть розглядатися як складові частини правового статусу громадян, оскільки ці гарантії можуть бути економічними, матеріальними, політичними, ідеологічними тощо і існувати не у юридичній формі.

Відносно сутності та включення юридичної відповідальності до складу правового статусу громадянина також є різні погляди – від заперечення виділення у окремий елемент (М.А. Бояринцева), до встановлення його одним із основних елементів (Н.В. Макаренко, Є.А. Черенков). Автор доводить, що юридична відповідальність є складовим елементом адміністративно-правового статусу працівника ветеринарної міліції, оскільки останній зобов’язаний нести юридичну відповідальність за результатами виконання своїх повноважень.

Визначено, що категорія адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції походить від загальної категорії – правового статусу особи. Місце адміністративно-правового статусу працівника ветеринарної міліції в системі правових статусів особи визначається обов’язками і характером службових повноважень, що покладаються на нього. За своєю специфікою адміністративно-правовий статус працівника цього підрозділу міліції можна структурно поділити на: а) загальний як громадянина; б) спеціальний, як працівника міліції і представника виконавчої влади; в) особливий, пов’язаний безпосередньо з займаною посадою.

Таким чином, дисертант стверджує, що адміністративно-правовий статус працівників ветеринарної міліції містить такі елементи: права, обов’язки і юридична відповідальність.

У підрозділі 1.3 «Особливості адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції» автор обґрунтовує, що специфіка комплектування кадрами є найбільш значимою особливістю статусу вказаних підрозділів. Підрозділи ветеринарної міліції комплектується виключно лікарями ветеринарної медицини, які за посадами є державними інспекторами ветеринарної медицини. Працівники ветеринарної міліції, яким відповідно до законодавства присвоєно спеціальні звання міліції, перебуваючи на службі в підрозділах ветеринарної міліції, обіймають посади державних інспекторів ветеринарної медицини. Саме тому проведено порівняльний аналіз понять «посадова особа» і «службова особа», який уможливив поділ усіх працівників ветеринарної міліції на дві категорії – посадові і службові особи.

До посадових осіб віднесено начальників підрозділів ветеринарної міліції, які є за посадами державними інспекторами ветеринарної медицини. Усіх інших працівників ветеринарної міліції, в тому числі працівників, яким присвоєно спеціальне звання міліції, віднесено до категорії службових осіб. І перша, і друга категорії працівників ветеринарної міліції є представниками державної виконавчої влади.

Працівник ветеринарної міліції наділений спеціальною адміністративною правосуб’єктністю, яка полягає у здатності працівника бути носієм встановлених нормами адміністративного права повноважень щодо реалізації завдань, покладених на ветеринарну міліцію. Такої здатності набуває особа з моменту зарахування її на службу в міліцію. Обмеження, що поширюються на працівників ветеринарної міліції, визначені Законом України «Про державну службу», Законом України «Про міліцію», Законом України «Про боротьбу з корупцією».

Визначено два блоки особливостей адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції.

Розділ 2 «Елементи адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Обов’язки працівників ветеринарної міліції» здійснено аналіз повноважень, що входять до адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції.

Класифікацію обов’язків  працівників ветеринарної міліції здійснено за такими ознаками: належності (загальні та спеціальні), тривалості володіння (постійні, додаткові), характером дій (активні та пасивні). Загальними є обов’язки, які працівники ветеринарної міліції виконують як працівники міліції і представники виконавчої влади. Спеціальні – ті, якими вони наділені у зв’язку із займаною посадою в органі (підрозділі), в якому проходять службу. Постійні обов’язки працівник ветеринарної міліції виконує незалежно від місця та часу перебування, вони реалізуються у повсякденних умовах проходження служби, а додаткові покладаються у разі виникнення ускладнених умов, надзвичайних обставин тощо. Активні обов’язки обумовлюють наявність вимоги здійснення активних дій, а пасивні – ті, для реалізації яких необхідно утримуватись від учинення певних дій.

Загальні обов’язки працівника ветеринарної міліції визначені ст. 10 Закону України «Про міліцію». Вони зведені у такі групи:            а) забезпечення особистої безпеки громадян; б) попередження, виявлення, припинення, розкриття злочинів та правопорушень;              в) охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; г) охорона власності; д) надання допомоги посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям, громадським об’єднанням (О.П. Коренєв). Спеціальні обов’язки працівників ветеринарної міліції закріплено у Положенні про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів та у положеннях Закону України «Про ветеринарну медицину»: здійснення нагляду за ветеринарно-санітарним станом сільськогосподарських, м’ясопереробних і молокопереробних підприємств, фермерських господарств (боєнь, цехів, тваринницьких ферм), мисливських та рибальських угідь, ярмарків, об’єктів  підприємств торгівлі та громадського харчування, оптово-роздрібних баз, ринків, холодильників, складських приміщень для зберігання та реалізації продукції тваринного походження, кормів і засобів їх транспортування незалежно від форми власності; здійснення нагляду за виробництвом доброякісної у ветеринарно-санітарному відношенні продукції тваринного походження, в тому числі перевірка документації, що будь-яким чином пов’язана з якістю та безпекою продукції тваринного походження, станом здоров’я тварин.

Проаналізовано загальні, спеціальні обов’язки працівників ветеринарної міліції, а також ті, що покладаються на них за різних особливих умов (режиму воєнного або надзвичайного стану, епідемій, епізоотій, карантинних заходів тощо). Зроблено висновок про необхідність удосконалення норм чинного законодавства, що регулюють статутні повноваження працівників ветеринарної міліції.

З’ясовано сутність та зміст таких понять як «законність», «службова дисципліна», що дало змогу конкретизувати пасивні обов’язки працівників ветеринарної міліції (обов’язок дотримуватися законності; службової дисципліни; обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби). Встановлено, що обов’язок працівника ветеринарної міліції дотримуватися законності тісно пов’язаний з обов’язком дотримуватися службової дисципліни. Критерієм розмежування законності і службової дисципліни є сфера їх застосування. Законність характеризує зовнішню адміністративну діяльність працівників ветеринарної міліції, а службова дисципліна – їх внутрішню адміністративну діяльність.

У підрозділі 2.2 «Права працівників ветеринарної міліції» здійснено аналіз основних прав працівників ветеринарної міліції.

Окрему увагу приділено такому виду прав працівників ветеринарної міліції як здійснення планових та позапланових заходів з державного нагляду (контролю) за діяльністю суб’єктів господарювання, з метою одержання про них інформації щодо епізоотичного стану, виявлення причин захворювання тварин, оцінки ветеринарно-санітарного стану об’єктів та якості продукції тваринного походження. Аналіз вказаних прав дав змогу виявити низку недоліків. Зокрема, встановлено, що відповідно ст. 222 КУпАП здійснення ветеринарно-санітарного контролю та нагляду до компетенції органів внутрішніх справ (міліції) не відноситься. Тому працівникам ветеринарної міліції – державним інспекторам ветеринарної медицини доводиться виходити з клопотанням до органів ветеринарно-санітарного нагляду та контролю, а саме - до відповідних територіальних органів Державного департаменту ветеринарної медицини щодо здійснення відповідних адміністративно-запобіжних заходів або діяти за прямою вказівкою останніх. За таких обставин працівники ветеринарної міліції здійснюють перевірку суб’єкта господарювання не як працівники ветеринарної міліції, а як державні інспектори ветеринарної медицини, що пояснюється їх особливим адміністративно-правовим статусом. У зв’язку з цим дисертантом обґрунтовано доцільність внесення доповнення до ст. 222 КУпАП і наділення ОВС (міліцію) правом розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 107 КУпАП.

Досліджено порядок складання протоколів про адміністративні правопорушення у сфері ветеринарно-санітарних вимог (ст.ст. 42-1,     42-2, 42-3, 188-22, 107 КУпАП). Встановлено, що чинне законодавство не надає працівникам ветеринарної міліції права складати протоколи про адміністративні правопорушення, оскільки у пп. 1 п. 1 ст. 255 КУпАП, що визначає уповноважених посадових осіб органів внутрішніх справ, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, посилань на вищезазначені статті КпАП України немає.

Наголошено, що правові норми, які регламентують статутні правомочності особового складу підрозділів ветеринарної міліції, не повною мірою відповідають вимогам сучасності. Загальні недоліки правового регулювання передбачених прав працівників цього підрозділу: а) відсутність єдиного нормативно-правового акта, який би закріплював права працівників ветеринарної міліції та гарантії їх реалізації; б) відсутність чіткої процедури щодо реалізації більшості правомочностей.

У підрозділі 2.3 «Юридична відповідальність працівників ветеринарної міліції» акцентується увага на дослідженні дисциплінарної та адміністративної відповідальності працівників ветеринарної міліції, оскільки саме ці види юридичної відповідальності входять до їх адміністративно-правового статусу.

Встановлено, що юридичною підставою дисциплінарної відповідальності працівників ветеринарної міліції є дисциплінарний проступок – протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на службову дисципліну шляхом невиконання або неналежного виконання працівником своїх службових обов'язків, порушення встановлених обмежень, зловживання нада­ними правами або вчинення проступку, який ганьбить його як державного службовця, чи дискредитує орган, в якому він працює. Проаналізовано порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ветеринарної міліції. Встановлено, що він відрізняється від загального порядку своїм суб'єктним складом, формами і видами стягнень, колом осіб, уповноважених притягувати до дисциплінарної відповідальності та накладати дисциплінарні стягнення, а також підставами і порядком накладення й оскарження дисциплінарних стягнень.

Визначено такі особливості дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу підрозділів ветеринарної міліції: а) порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу підрозділів ветеринарної міліції регулюється спеціальним законом – Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»; б) правові норми, за порушення яких передбачено дисциплінарну відповідальність, містяться у нормативно-правових актах різної юридичної сили (від законів до наказів начальників органів внутрішніх справ); в) наявність специфічних заходів дисциплінарного впливу, які закріплені у ст. 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх України»; г) дисциплінарна відповідальність наступає не тільки за порушення правових норм, але й за порушення етично-моральних правил поведінки, які передбачені спеціальними нормативно-правовими актами; д) відповідні повноваження щодо накладання, пом’якшення чи скасування дисциплінарних стягнень, застосованих до осіб рядового чи начальницького складу підрозділів ветеринарної міліції, мають тільки старші прямі начальники підрозділів ветеринарної міліції. Безпосередні начальники підрозділів ветеринарної міліції лише порушують перед старшим прямим начальником клопотання про притягнення зазначених осіб до дисциплінарної відповідальності. Отже, від загального порядку притягнення працівників органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності порядок притягнення працівників ветеринарної міліції відрізняється дисциплінарними правами керівництва.

Охарактеризовано зміст та сутність поняття «адміністративна відповідальність». Встановлено, що фактичною підставою притягнення працівника ветеринарної міліції до адміністративної відповідальності є вчинення останнім адміністративного правопорушення, у тому числі - корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.

Здійснено аналіз складу корупційного діяння та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією. Проведено розмежування корупційного діяння і злочину. Встановлено, що однією з необхідних умов відмежування корупційного діяння від злочину є відсутність настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Адміністративна відповідальність працівників ветеринарної міліції характеризується наступним: 1) відповідальність за адміністративні правопорушення встановлюється здебільшого за Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України; 2) адміністративна відповідальність за окремі види правопорушень (вичерпний перелік яких міститься у ч. 1 ст. 15 КпАП України) наступає на загальних підставах; 3) особливою підставою адміністративної відповідальності є юридичний склад корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією; 4) за зазначені види правопорушень працівник ветеринарної міліції підлягає відповідальності як спеціальний суб’єкт адміністративної відповідальності – особа, уповноважена на виконання функцій держави; 5) до осіб рядового і начальницького складу не застосовуються виправні роботи та адміністративний арешт; 6) органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, можуть замість накладених стягнень передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання визначення особливостей адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції, у результаті чого отримані такі найважливіші результати:

1. Особливості адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції згруповані у два блоки. До першого блоку віднесені особливості, які характеризують адміністративно-правовий статус працівників ветеринарної міліції в цілому, а саме:

-     похідність адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції від правового статусу працівника міліції;

-     наявність спеціальної адміністративної правосуб’єктності, зміст якої полягає у здатності працівника бути носієм встановлених нормами адміністративного права повноважень щодо реалізації завдань, покладених на підрозділи ветеринарної міліції;

-     діяльність як представників державної виконавчої влади від імені держави, що є носіями державно-владних повноважень;

-     комплектування особового складу ветеринарної міліції виключно лікарями ветеринарної медицини, які за посадою є державними інспекторами ветеринарної медицини. Під час служби в підрозділах ветеринарної міліції працівники ветеринарної міліції, яким відповідно до законодавства присвоєно спеціальне звання міліції, перебувають на посадах державних інспекторів ветеринарної медицини;

-     до працівників ветеринарної міліції на період перебування на службі в міліції застосовується низка правообмежень. Забороняється:   а) бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету; б) організовувати страйки або брати в них участь; в) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності); г) використовувати своє службове становище в інших корисливих цілях.

Другий блок – це особливості, які характеризують окремі елементи адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції:

-     наявність державно-владних повноважень, пов’язаних із застосуванням заходів адміністративного примусу, у тому числі спеціальних заходів (фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї);

-     реалізація статутних повноважень у будь-який час, незалежно від місцезнаходження на всій території України;

-     покладання додаткових повноважень у разі настання особливих (екстремальних) та надзвичайних умов;

-     адміністративно-правовий статус працівників ветеринарної міліції визначається рівнем їх професійності, що передбачає наявність у останніх необхідного обсягу знань та практичного досвіду.

2. Аналіз повноважень працівників ветеринарної міліції щодо виконання адміністративної функції дозволив виявити недоліки в їх правовому регулюванні. Для їх усунення запропоновано:

-     вдосконалити лексичну конструкцію, використану в п. 24 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію», а саме – замінити термін «опікування» на терміни «опіки» та «піклування»;

-     доповнити п. 5 ст. 24 КпАП України, який встановлює такий вид адміністративного стягнення як позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), положенням щодо позбавлення або тимчасового припинення спеціального права суб’єкта (юридичної або фізичної особи) господарювання (права займатися певними видами господарської діяльності);

-     доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення ст. 259-1 «Застосування попереджувальних заходів», виклавши її в такій редакції: «У процесі з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію та з метою попередження адміністративних правопорушень допускається здійснення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, вантажів, що перевозяться. 

У разі, якщо при здійсненні з метою попередження адміністративних правопорушень особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, вантажів, що перевозяться, буде виявлено, що особа, щодо якої здійснюються вказані заходи, вчинила адміністративне правопорушення, про застосування особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, вантажів, що перевозяться, складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання».

-     доповнити п. 19 ст. 11 Закону України «Про міліцію» та п. 16 Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів вказівкою про обов’язковість вжиття заходів за поданням (приписом) міліції та повідомлення про це відповідної посадової особи протягом місячного терміну. Відповідальність за невжиття заходів, зазначених у такому поданні (приписі), має наставати за загальними підставами, тобто відповідно до ст. 185 КпАП України, яка передбачає адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця; 

-     доповнити ст. 11 Закону України «Про міліцію» нормою про право працівників міліції здійснювати привід осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНIД, а також осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження і лікування, а також громадян, які ухиляються від призову на військову службу;

-     підпункт 1 п. 1 ст. 255 КУпАП, що визначає перелік посадових осіб ОВС, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, доповнити посиланням на ст.ст. 42-1, 42-2, 42-3,     188-22, 107 КУпАП і наділити працівників ветеринарної міліції, яким відповідно до законодавства присвоєно спеціальне звання міліції, правом складати протоколи про адміністративне правопорушення із зазначених категорій справ;

-     статтю 222 КУпАП, яка визначає підвідомчість органів внутрішніх справ (міліції) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, необхідно доповнити посиланням на ст. 107 КУпАП, що означатиме наділення ОВС (міліції) правом розглядати справи про адміністративні правопорушення за зазначеною статтею.