СОРБЦИОННАЯ ТЕРАПИЯ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ С ОСТРЫМИ ГНОЙНО-ВОСПАЛИТЕЛЬНЫМИ ПРОЦЕССАМИ ПОЛОСТИ РТА : СОРБЦІЙНА ТЕРАПІЯ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ГОСТРІ ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНІ ПРОЦЕСИ ПОРОЖНИНИ РОТА

summary

Об'єкти і методи досліджень. Вивчення особливостей клінічного перебігу гострого одонтогенного гнійного періоститу (ГОГП) проводилося у 110 хворих без соматичних захворювань, що проявили себе.

Для обгрунтування вибору препаратів медикаментозної терапії були проведені дослідження з вивчення мікрофлори з операційних ран, утворених після розтину гнійних вогнищ при ГОГП, до найчастіше застосованих у стоматологічній практиці антибіотиків та антисептиків.

Залежно від медикаментозної терапії, що призначалася при лікуванні ГОГП, всіх хворих об'єднали в дві групи. Формування груп проводилося сліпим нерандомізованим методом.

До першої групи було залучено 54 особи (29 чоловіків і 25 жінок), яким проводилося хірургічне втручання, що складалося з видалення «причинового зуба», розтину і дренування вогнища запалення. Хворим призначали ентеральний сорбент „Ентеросгель” (виробник—ЗАТ „Екологоохранная фирма „КРЕОМА—ФАРМ”) по 1 столовій ложці тричи на день, протягом 7-ми діб; антигістамінний препарат „Лоратидин” (фірма—виробник „Гексал АГ”, Німеччина) по 1 пігулці 1 раз на день, протягом 3-ох діб; нестероїдний протизапальний препарат „Солпадеїн” (фірма-виробник „Глаксосмітклайн Дангарван Лімітед”, Ірландія) по 2 пігулки при болях, протягом 3-ох діб. Для місцевої обробки операційної рани після розтину гнійного вогнища в порожнині рота хворі цієї групи використовували водну суспензію сорбенту „Ентеросгель” (згідно з рекомендаціями виробника 1 столову ложку препарату необхідно розчинити в 3 столових ложках води) у вигляді аплікацій. Після місцевого використання сорбенту застосовувалися полоскання порожнини рота оральним антисептиком „Стоматидин” (фірма—виробник „Bosnaligek ”, Боснія і Герцеговина) і 4% розчин натрію гідрокарбонату упродовж 5 діб.

Другу групу склали 56 осіб (34 чоловіки і 22 жінки), яким так само проводили аналогічне хірургічне втручання, застосовували вище зазначені засоби без використання сорбенту, але їм додатково призначались антибактеріальний засіб широкого спектру дії „Норфлоксацин” (фірма виробник—ТОВ „Фармацевтична компанія „Здоров'я”, Україна) по 400 мг. двічі на день, протягом 8 діб та антифунгіцидний препарат „Ністатин” (фірма-виробник—ЗАТ НПЦ „Борщаговський хіміко—фармацевтичний завод”, Україна) по 500 000 ОД тричі на добу, протягом 10 діб. Для місцевої обробки операційної рани після розтину гнійного вогнища в порожнині рота хворим призначався оральний антисептик „Стоматидин” і 4% розчин натрію гідрокарбонату у вигляді полоскань, протягом 5 діб.

Ефективність проведеного лікування контролювали шляхом комплексного обстеження, яке включало вивчення анамнезу захворювання, даних клінічних спостережень, клініко-лабораторних, цитологічних, цитохімічних, біофізичних і біохімічних досліджень.

Клінічна оцінка відображала динаміку загального стану хворих, показники температури тіла, терміни зменшення болю, набряклості м'яких тканин в ураженій ділянці, очищення операційних ран у порожнині рота від некротичних мас.

Визначення чутливості мікрофлори з операційних ран після розтину гнійних вогнищ при ГОГП до антибіотиків та антисептиків проводили загальноприйнятим методом радіальної дифузії в агар з використанням паперових дисків (Беркало Л.В. и др., 2003).

Матеріал для бактеріологічних, цитологічних і цитохімічних досліджень брали з операційної рани у момент розкриття вогнища запалення та на 3-ю добу лікування.

З метою вивчення стану загальної і місцевої резистентності організму проводилися імунологічні дослідження за визначенням вмісту SIgА (Маnchini, 1964), активності лізоциму в ротовій рідині (Беркало Л.В. и др., 2003).

Кров та ротову рідину для проведення клініко-лабораторних, біофізичних та біохімічних досліджень у хворих з ГОГП брали при зверненні в поліклініку і на 3-ю добу лікування. У здорових людей (контрольна група з 14 осіб) кров і ротову рідину брали вранці, натщесерце в поліклініці.

Оцінку неспецифічної резистентності організму визначали за допомогою клінічних лабораторних методів при дослідженні капілярної крові. Загальноприйнятими лабораторними методами вивчався рівень активності фагоцитозу і продукції активних форм кисню нейтрофілами за результатами виміру спонтанного НСТ-тесту, досліджувалась клінічна картина крові (Беркало Л.В. и др., 2003), а також рівень адаптативних можливостей організму з використанням коефіцієнта Гаркаві (Гаркави Л.Х., 1990).

Для оцінки ступеня інтенсивності запальних явищ і динаміки перебігу процесу запалення і регенерації рани проводився вимір локальної температури слизової оболонки порожнини рота (СОПР) у ділянці вогнища запалення та інтактній ділянці.

Для вивчення швидкості загоєння операційної рани і зміни її розмірів на 2-у і 3-ю добу після хірургічного втручання проводили вимір її лінійних розмірів за методом Л.І. Попової (1942).

Для об`єктивізації контролю за перебігом процесу репарації використовували цитологічне вивчення мазків-відбитків ранової поверхні за методом М.П. Покровської і М.С. Макарова в модифікації А.Д Штейнберга.

Для отримання докладної інформації про морфологію ранового процесу

використовувалося забарвлення цитограм нітросинім тетразолієм та амідом чорним (Ліллі Р., 1969). Після цього проводилося вивчення кількісної характеристики різних морфофункциональних станів нейтрофільних лейкоцитів у мазках-відбитках, отриманих у 1-у та 3-ю добу лікування (Пигаревський В.Е., 1984).

Для визначення ступеня ендогенної інтоксикації у пацієнтів на ГОГП досліджували кількість молекул середньої маси (МСМ) у ротовій рідині методом спектрографії (Габриэлян Н.И. и др., 1983).

За допомогою методу ЛЗ ХЛ оцінювалася оксидантна рівновага між процесами інтенсивності перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та антиокси-

дантного захисту в ротовій рідині (Ревезова Ю.А. и др., 2006).

Кожним пацієнтом, якому проводилося дослідження, був підписаний добровільний дозвіл на підставі акту біоетичної експертизи, який затверджений ректором ХНМУ (наказ № 32 від 20.02.2007 р.).

Статичну обробку отриманих результатів проводили на персональному компьтері ІВМ РС Реntium IV з використанням програм "Statistica for Windows. Version 5.0", і "Microsoft Excel 2003". Результати проведених досліджень оброблялись з розрахунком середніх (М), їх помилок (m) та розрахунків вірогідності за допомогою крітерія Стьюдента (р).

Результати дослідження і їх обговорення. На підготовчому етапі дисертаційної роботи були проведені дослідження по вивченню характеру мікрофлори операційних ран після розтину гнійних вогнищ порожнини рота у хворих з ГОГП. Результати дослідів виявили найбільшу чутливість мікроорганизмів до антибіотичних препаратів широкого спектру дії в такій послідовності: амікацин (75 %), левоміцетин (67 %), норфлоксацин (63%), цефазолін (60 %).

При проведенні доклінічних досліджень було встановлено, що найбільш раціональним методом лікування операційної рани після розтину гнійних вогнищ у порожнині рота у хворих з ГОГП є місцева протизапальна терапія. Для видалення з ранової поверхні продуктів некротичного розпаду та медіаторів запалення найефективнішими є локальне застосування сорбенту „Ентеросгель” з послідуючим використанням орального антисептика „Стоматидин”.

У доопераційному періоді у хворих з ГОГП були виявлені характерні показники стану м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки. Було встановлено, що у 95,5% пацієнтів з досліджуваною патологією спостерігався сильно виражений набряк м'яких тканин лиця, який поширювався за межі ураженої анатомічної ділянки. Також ці хворі скаржилися на виражений біль пульсуючого характеру з іррадіацією по ходу гілок трійчастого нерва. У 4,5% пацієнтів було виявлено набряк м'яких тканин, який поширювався тільки на  межі ураженої щелепно-лицевої ділянки. Ці хворі скаржилися на болі середньої інтенсивності ниючого або пульсуючого характеру, без іррадіації в сусідні анатомічні ділянки.

Найчастіше у вогнищах запального процесу при ГОГП до початку лікувальних заходів зустрічалися культури S. epidеrmitis (48,4%), S. aureus (16,1%) та дріжджоподібних грибів роду Candida (12,9%) у кількості від 10⁵ до 10⁷ КОУ/мл. В обох групах спостереження характер, патогенні властивості і чутливість до антимікробних препаратів мікрофлори суттево не відрізнялись від тих результатів, що були отримані на підготовчому етапі досліджень.

Кількість лейкоцитів ротової рідині у хворих з ГОГП до початку лікування на 151,0 % перевищувала показники у здорових людей (р<0,001).

Підвищення кількості лейкоцитів периферичної крові хворих складало 9,6% у порівнянні з аналогічним показником у групі контролю. Рівень ШОЕ у хворих на ГОГП на цей період становив 10,9±1,44 мм/г, тоді як у здорових осіб він дорівнював 3,1± 0,23 мм/г (р<0,001). Це свідчило про розвиток запальної реакції не лише місцевого значення, але й на рівні організму в цілому. Також у досліджуваних групах хворих було зареєстровано зниження рівня гемоглобіну у чоловіків на 14,2%, у жінок—на 5,7%.

Також у пацієнтів з ГОГП до початку лікування було відмічено підвищення рівня коефіцієнта Гаркаві на 12,9% у порівнянні з результатами досліджень у здорових осіб

На фоні розвитку ГОГП у пацієнтів відбувалося одночасне зниження в ротовій рідині рівня SIgА на 26,6% (р<0,01) та лізоциму на 12,6% (р>0,05), порівняно з аналогічними показниками у здорових людей . В досліджуваних групах хворих з ГОГП до початку лікування було зареєстровано зниження показника НСТ-теста на 62,6% (р<0,001). Водночас спостерігалося зменшення показників фагоцитарної активності лейкоцитів: фагоцитарного числа на 20,9%, фагоцитарного індексу на 28,8 %, завершеності фагоцитозу на 26% (р<0,001). Зниження рівня досліджуваних показників у обстежених пацієнтів свідчило про пригнічення активності неспецифічного захисту організму при розвитку запального процесу в порожнині рота.

Показник загальної термометрії у здорових осіб становив 36,26±0,10°С, локальної термометрії СОПР 35,76±0,26°С. У пацієнтів з ГОГП до початку лікування результат загальної термометрії дорівнював 36,84±0,04°С, локальної термометрії в інтактній ділянці СОПР—36,66±0,04°С, у вогнищі запалення—36,83±0,04°С (р<0,001, відповідно).

Під час проведення цитологічних досліджень до початку медикаментозного лікування в цитограмах операційних ран хворих з ГОГП були виявлені ознаки гострого неспецифічного запального процесу. В мазках-відбитках спостерігалося дифузне скупчення нейтрофільних лейкоцитів у стадії адгезії (42,9%), гнійних тілець (97,3%). У значно меншій кількості при цитологічних дослідженнях виявляли одиничні нейтрофільні лейкоцити в стадії адгезії (5,2%) і дифузні скупчення цих клітин у стадії спокою (17,9%) і фагоцитозу (10,2%). Цитограми хворих з ГГОП в 100% спостережень відповідали дегенеративно-запальному типові.

До початку лікування у пацієнтів з ГОГП показники ЛЗ ХЛ ротової ридини підвищувалися на 2184,2% (р<0,001) від норми. Водночас рівень МСМ при довжині хвилі 254 нм і 280 нм і також підвищувався, порівняно із здоровими людьми, відповідно на 122,8% і 153,3% (р<0,001).

Результати спостережень на 3-ю добу лікування показали більш позитивні зрушення у пацієнтів з ГОГП при комплексному застосуванні сорбентної терапії, ніж у тих пацієнтів, що приймали антибактеріальні та протигрибковий препарати.

Зокрема, у хворих першої групи дослідження на 3-ю добу лікування переважав помірний набряк м`яких тканин, який локалізувався в зоні біля рани, спостерігалися незначні больові відчуття. При клінічній оцінці стану операційної рани після розтину гнійного вогнища в порожнині рота було встановлено, що гіперемія та інфільтрація тканин СОПР у ділянці вогнища запалення слабко виражені. Відмічалась не значна місцева больова реакція. Краї

операційної рани були не набряклі, слабко інфільтровані, з операційної рани виділялася незначна кількість геморагічного ексудату, в глибині рани виявлися грануляції.

Терміни повного очищення ранової поверхні і появи грануляцій у пацієнтів першої групи становили 2,3±0,2 діб. Ознаки початку краєвої епітелізації ранової поверхні спостерігалися на 3,3±0,1 добу. Регіонарний лімфаденіт зберігався протягом 3-4 діб від початку лікувальних заходів. Тимчасова непрацездатність пацієнтів першої групи становила 2,93±0,03 діб.

На 3-ю добу лікування з операційних ран у пацієнтів першої групи були виділені переважно S. aureus, S. еpidеrmitis, дріжджоподібні гриби роду Candida в кількості від 10² до 10³ КОУ/мл. В 7,7% випадків досліджень патогенної мікрофлори не виявлялося.

На фоні комбінованого застосування сорбційної терапії у хворих з ГОГП на 3-ю добу лікувальних заходів відбувалося підвищення на 62,3% рівня SIgА (р<0,002) і на 7,1% лізоциму ротової рідини (р>0,05).

У цей же період під час аналізу клініко-лабораторних досліджень у хворих першої групи було встановлено статистично достовірне зниження кількості лейкоцитів у ротовій рідині (на 52,3%), у периферичній крові (на 14,8%). Водночас позитивну динаміку поліпшення стану здоров'я пацієнтів цієї групи підтверджувало підвищення рівня гемоглобину на 1,9% (р<0,01) та зниження коефіцієнту Гаркаві на 6,7%.

Також у хворих першої групи на 3-ю добу лікування було зареєстровано підвищення показників НСТ-тесту на 48%, фагоцитозу на 12,7% та завершеності фагоцитозу на 4,8%.

Порівняно з доопераційним періодом у пацієнтів першої групи на 3-ю добу лікування спостерігалося зниження показників загальної температури тіла на 0,38±0,04°С. Зменшення показників локальної термометрії спостерігалося не лише в ділянці операційної рани, але й в інтактній симетричній ділянці СОПР, відповідно на 0,24±0,04°С і 0,32±0,03°С.

Проведення планіметричних досліджень в першій групі хворих дозволило зробити висновок про те, що на 3-ю добу лікування скорочення лінійного розміру операційної рани після розтину гнійного вогнища становило 4,2% (р<0,01).

На 3-ю добу лікування хворих першої групи було встановлено, що 75% цитограм мали ознаки регенераторно-запального типу. При вивченні результатів цитохімічного дослідження було виявлено зменшення в мазках-відбитках кількості як одиночно (54,5%), так і дифузно розташованих (45,5%) гнійних тілець. Також на 37,4% і 11,4%, відповідно, сталося зниження

кількості локально (13,6%) і дифузно розташованих (5,7%) лейкоцитів у стадії адгезії. У цей час кількість спостережень одиничних і множинних лейкоцитів у стадії спокою підвищилася на 30,6% і 10,3%, відповідно. У 17 % випадків спостережень було зареєстровано відсутність гнійних тілець у цитограммах. Вищезазначені результати розподілу структурно-функціональних фаз лейкоцитарної активності підтверджували той факт, що сорбент „Ентеросгель” дифузно адсорбував рановий ексудат із зруйнованими лейкоцитами .

На 3-ю добу лікування зменшення інтенсивності запального процесу у пацієнтів першої групи було зареєстроване у вигляді зниження показників ЛЗ ХЛ ротової ридини на 68,1%, МСМ на 15,6%. Це свідчило про позитивну тенденцію урівноваження процесів ПОЛ і стану антиоксидантної системи клітинних мембран.

У пацієнтів другої групи на 3-ю добу лікування зберігалися ознаки вираженого набряку м`яких тканин лиця та больові відчуття в ураженій ділянці. Крім того, 9 пацієнтів (16,0%) відзначали наявність побічних явищ при прийомі норфлоксацину та ністатину: блювання, головний біль, диспепсичні явища, тому 6 осіб (10,7%) цієї групи самостійно відмовилися від прийому медікаментів.

При подальших клінічних спостереженнях було виявлено, що явища набряку м`яких тканин лиця і больові відчуття реєструвалися в деяких пацієнтів цієї групи до 4-5 доби. Регіонарний лімфаденіт зберігався до 5-ої доби від початку проведення лікувальних заходів. Краї операційної рани у хворих другої групи на 3-ю добу лікуваня були набряклі, інфільтровані, визначався брудно-сірий наліт з фібрину, з рани виділявся гнійно-геморагічний ексудат. Терміни повного очищення ранової поверхні від детриту склали 3,4±0,2 діб, ознаки інфільтрації зберігалися до 4,5±0,2 діб, поява грануляції спостерігалася на 3,7±0,2 добу лікування. Ознаки початку краєвої епітелізації ранової поверхні визначалися на 5,5±0,1 добу лікування. Тривалість тимчасової непрацездатності у пацієнтів другої групи становила 3,25±0,12 діб.

Також у пацієнтів другої групи на 3 добу лікування було зареєстровано зниження кількості мікроорганизмів на поверхні операційних ран після розтину вогнищ запалення в кількості від 10² до 10³ КОУ/мл. Але, порівняно з результатами доопераційного періоду, зростала кількість антибіотикорезистентних штамів S. aureus, S. haemoliticum та збільшувалася кількість посівів з дріжджоподібними грибами роду Саndida. Таке спостереження дозволяло зробити висновок про збільшення випадків розвитку дисбактеріозу порожни рота у пацієнтів цієї групи.

На 3-ю добу лікування у хворих другої групи відбувалося зниження кількості лейкоцитів у ротовій рідині на 25%, підвищення рівня лейкоцитів у периферичній крові на 3,7 % та зростання показника ШОЕ на 20,7% (р<0,01). Також спостерігалося зниження рівня гемоглобіну на 7,0% та підвищення на 19,4% коефіцієнта Гаркаві. У той же час у пацієнтів першої групи було виявлено статистично достовірне зниження кількості лейкоцитів (на 52,3%) у ротовій рідині і в периферичній крові (на 14,8%). Одночасно позитивну динаміку поліпшення стану здоров'я у пацієнтів першої групи підтверджувало підвищення рівня гемоглобіну на 1,9% і зниження коефіцієнта Гаркаві на 6,7% (р<0,01 та р>0,05, відповідно).

Результати імунологічних досліджень у пацієнтів другої групи на 3-ю добу лікування суттєво не змінилися. У цей період відбувалося незначне статистично недостовірне підвищення у ротовій ридині рівня SigА на 1,6% та лізоциму на 8,5%, порівняно з доопераційним періодом. У той же час у хворих першої групи відбувалося значне і статистично достовірне підвищення на 62,3% рівня SigА та на 7,1% лізоциму ротової рідини, що підтверджувало поліпшення показників імунітету при використанні сорбційної терапії.

На 3-ю добу лікування у пацієнтів другої групи рівень НСТ-теста знижувався на 31,8%, підвищувався рівень показників фагоцитозу на 3,8%, фагоцитарного індексу на 0,1%, завершеності фагоцитозу на 8,1%. Цей факт можна було розцінювати як негативний, оскільки збільшення кількості нейтрофільних лейкоцитів з ушкодженою клітинною мембраною викликало активацію процесів внутрішньоклітинного фагоцитозу та приводило до збільшення кількості загиблих нейтрофілів у вогнищі запалення. На відміну від цього, у пацієнтів першої групи на 3-ю добу лікування відбувалося підвищення показників НСТ-теста на 48%, фагоцитозу на 12,7% та завершеності фагоцитозу на 4,8%. Тенденція до підвищення рівня цих показників свідчила про посилення активності бактерицидної системи нейтрофілів крові. Водночас зниження показників фагоцитарного числа (на 13%) і фагоцитарного індексу лейкоцитів (на 3,4%) у хворих ціеї групи підтверджувало зниження активності процесів перекисного окиснення ліпідів мембран цитоплазми клітин.

При аналізі результатів термометричного дослідження було виявлено, що у хворих другої групи на 3-ю добу лікування відбувалося зниження загальної температури тіла на 0,35±0,04°С від рівня в доопераційному періоді. Також у пацієнтів цієї групи спостерігалося статистично достовірне зменшення показників локальної термометрії не лише в ділянці операційної рани, але й в інтактній симетричній ділянці СОПР (відповідно на 0,25±0,05°С і 0,17±0,04°С). У той же час у пацієнтів першої групи було зареєстровано більш значне зменшення показників локальної термометрії в ділянці операційної рани на 0,24±0,04°С, в інтактній симетричній ділянці СОПР на 0,32±0,03°С (р<0,001).

На 3-ю добу лікування скорочення лінійного розміру ранової поверхні у пацієнтів другої групи 3,7% (р<0,001), водночас у пацієнтів першої групи він становив 4,2 % (р<0,001).

За результатами цитологічних досліджень мазків-відбитків операційних ран на 3-ю добу лікування було виявлено, що процес біологічного очищення ранової поверхні у пацієнтів другої групи був ще незавершений, тому що переважав дегенеративно-запальний тип цитограм (84%). У той час у

пацієнтів першої групи 75 % вивчених цитограм належали до регенераторно-запального типу. На 3-ю добу лікування в мазках-відбитках хворих другої групи найчастіше зустрічалися дифузні скупчення лейкоцитів у стадії адгезії (29,1%) та у стадії спокою (19,6%). У меншій кількості випадків у цитограммах виявлялися одиничні лейкоцити в стадії спокою і в стадії адгезії, 10,8% і 5,6%, відповідно. Кількість випадків виявлення лейкоцитів у стадії фагоцитозу зменшувалася на 7% порівняно з результатами попереднього періоду спостереження. Проте слід зазначити, що у хворих другої групи кількість як одиничних, так і множинно розташованих гнійних тілець у мазках-відбитках на цей період дослідження не зменшувалося. Дані проведеного цитохімічного дослідження вказували на незначне зниження на 3-ю добу лікування кількості активованих нейтрофільних лейкоцитів та лейкоцитів з явищами деструкції. Цей факт дозволив виявити, що використана медикаментозна терапія у хворих другої групи приводила до ушкодження клітинних мембран нейтрофільних лейкоцитів. Отримані результати дослідження дали підставу з`ясувати наслідки клінічних спостережень на 3-ю добу лікування, коли у хворих другої групи спостерігалися явища гнійної ексудації і некрозу тканин у ділянці рани, у той же час у пацієнтів першої групи з операційної рани виділялася незначна кількість геморагичного ексудату.

У хворих другої групи на 3-ю добу лікування було зарєестровано зменшення рівня показників ЛЗ ХЛ ротової рідини на 50%, рівень МСМ підвищувався на 12,7% від рівня доопераційного періоду. У цей же час у пацієнтів першої групи рівень зниження ЛЗ ХЛ становив 68,1%, рівень МСМ ротової рідини складав 15,6%. Отже, у пацієнтів другої групи в цей період спостереження підвищувалася інтенсивність процесів ендогенної інтоксикації у зв`язку масивною загибеллю мікроорганізмів, фагоцитів і цитотоксичною дією призначених медикаментів.

Проведені клінічні, клінічно-лабораторні, біохімічні, біофізичні, цитологічні, цитохімічні спостереження показали ефективність комбінованого застосування сорбенту „Ентеросгель” у комплексному лікуванні гострих одонтогенних гнійних періоститов у пацієнтів з необтяженим соматичним анамнезом. Запропонований метод лікування дозволяє підвищити якість лікування хворих.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано результати клініко-лабораторних досліджень і запропоновано нове рішення науково-практичної задачі-підвищення ефективності лікування гострих гнійно-запальних процесів порожнини рота методом сорбційної терапії в комплексному лікуванні, що дозволяє поліпшити його якість та забезпечити оптимальні умови для загоєння операційної рани в порожнині рота.

1. На підставі мікробіологічних досліджень з операційної рани після розтину гнійних вогнищ у порожнині рота у хворих з гострими одонтогенними гнійними періоститами найчастіше висівалися: стрептококи (19,3%), стафілококи (17,3%), дріжджоподібні гриби роду Сandida (16,6%). Антибактеріальна дія була найбільш ефективною в орального антисептика „Стоматидин” і таких антибіотиків широкого спектру дії: цефазоліну, амікацину, норфлоксацину, левоміцетину.

2. Найбільш інформативним і достовірним при оцінці процесу репарації операційної рани після розтину гнійних вогнищ у порожнині рота у хворих з гострими одонтогенними гнійними періоститами були: локальна термометрія слизової оболонки порожнини рота, цитологічні, цитохімічні методи дослідження.

3. На підставі порівняльного вивчення процесу регенерації операційної рани після розтину гнійних вогнищ у порожнині рота у хворих з гострими одонтогенними гнійними періоститами встановлено, що явища гранулювання та епітелізації на фоні комбінованого застосування сорбційної терапії скорочуються на 1,1±0,21 та 2,2±0,1 діб, відповідно, порівняно з аналогічними показниками при використанні антибіотикотерапії. Статистично достовірне зниження результатів локальної термометрії в ділянці операційної рани на 3-ю добу лікування у пацієнтів першої групи становило 0,38±0,04°С, одночасно у пацієнтів другої групи дорівнювало 0,35±0,04°С. При застосуванні сорбційної терапії в більшості випадків спостерігалися цитограми регенераторно-запального характеру (75%), а при використанні антибіотикотерапії дегенеративно-запального типу (84%).

4. Виявлено, що комбіноване використання сорбенту „Ентеросгель” при лікуванні хворих з гострими одонтогенними гнійними періоститами супроводжувалося позитивною динамікою показників ендотоксикозу: зниженням у ротовій рідині рівня ЛЗ ХЛ на 68,1% та МСМ на 15,6% порівняно з початковим рівнем доопераційного періоду. Застосування антибіотикотерапії при лікуванні гострих одонтогенних гнійних періоститів призводило до зниження на 50,4% і підвищенню на 1,9% показників, що вивчалися.

5. Виявлено позитивні зміни рівня загального та місцевого імунітету на фоні комплексного застосування сорбційної терапії при лікуванні хворих з гострими одонтогенними гнійними періоститами. На 3-ю добу лікування рівень SIgА і лізоциму ротової рідини у пацієнтів першої групи підвищувався на 62,3% і 7,5%, відповідно, порівняно з початковим рівнем. На фоні антибіотикотерапії аналогічні показники у пацієнтів другої групи становили 1,6% та 3,8%. У периферичній крові у хворих, пролікованих із застосуванням сорбенту, відбувалося підвищення рівня НСТ-теста на 32,5%, а при антибіотикотерапії, навпаки, спостерігалося його зниження на 31,8%, при незмінних цифрах фагоцитарної активності нейтрофілів в обох групах.

6. Розроблена методика лікування гострого одонтогенного гнійного періоститу, що включає в комплекс медикаментозної терапії комбіноване застосування сорбенту „Ентеросгель”, що дозволяє підвищити якість лікування, понизити прояв інтенсивності запальних явищ, зокрема явищ ендогенної інтоксикації.