КЛИНИКА, ТЕЧЕНИЕ, ТЕРАПИЯ ПАРАНОИДНОЙ ШИЗОФРЕНИИ, АССОЦИИРОВАННОЙ СО СТРЕССОМ : КЛІНІКА, ПЕРЕБІГ, ТЕРАПІЯ ПАРАНОЇДНОЇ ШИЗОФРЕНІЇ, АСОЦІЙОВАНОЇ ЗІ СТРЕСОМ

summary

В основу дисертаційної роботи покладено результати дослідження, яке було проведено в період з 2001 по 2007 років на базі Кримського Республіканського закладу «Клінічна психіатрична лікарня № 1». Здійснено комплексне обстеження 160 жінок слов’янського етносу, хворих на параноїдну шизофренію, які проходили курс стаціонарного лікування. Було сформовано дві групи пацієнток – основну та групу порівняння, по 80 жінок в кожній. Критеріями відбору хворих для дослідження були жіноча стать, вік від 30 до 50 років, письмова інформована згода на участь у дослідженні. Критерієм включення в основну групу була наявність стресових подій перед розвитком першого психотичного епізоду.

Показники середнього віку, а також віку, в якому спостерігався дебют шизофренії, тривалість захворювання, освіти суттєво в групах не відрізнялись. Середній вік в основній та в групі порівняння становив відповідно 40,96±7,28 та 40,20±7,3 року. Спадкова обтяженість психічними розладами спостерігалась у 27,5 % та 30,0 % хворих основної та групи порівняння відповідно. В останній групі частіше спостерігалась спадкова обтяженість шизофренією по лінії матері (70,0 %, в основній групі – 35,0 % від числа хворих з обтяженою спадковістю, а також патологія раннього розвитку (18,8 %, в основній – 12,5 %), р<0,05).

В основній групі переважали пацієнтки, на яких в дитинстві впливали несприятливі психологічні фактори (30,0 % від числа хворих з особливостями раннього розвитку; в групі порівняння – 6,7 %, р<0,05). В групі порівняння частіше мала місце патологія у матері продовж вагітності та пологів (33,3 %; в основній – 10,0 %, р<0,05). Також в цій групі переважали пацієнтки, в яких у дитинстві спостерігались часті соматичні захворювання (40,0 %; в основній групі – 30,0 %, р<0,01).

Для жінок групи порівняння типовим був шизоїдний радикал у складі особистості (33,8 %; в основній – 17,5 %). В основній групі більше чутливих, тривожно-недовірливих пацієнток (45,0 %; в групі порівняння – 27,5 %, р<0,05).

В основній групі спостерігалось більше хворих, які були або є одруженими (77,5 %, в групі порівняння – 55,0 %), які мали дітей (77,5 %, в групі порівняння – 55,0 %) та оцінювали сімейні взаємовідносини як задовільні (58,1 %; в групі порівняння – 43,2 %. (р<0,005).

В основній групі кількість пацієнток з інвалідністю була більшою (63,8 %, проти – 58,8 %). Але інвалідність в групі порівняння була встановлена раніше, через 5,97±1,32 року від початку захворювання (в основній – через 7,36±2,07 року, р<0,05). В основній групі переважали хворі, які припинили працювати, коли захворіли, ще до встановлення їм інвалідності (49,0 %, в групі порівняння – 40,4 %) та тоді, коли їм було встановлено групу інвалідності (31,4 %, проти 27,7 %), р<0,05. Загальна кількість не працюючих переважала в основній групі (76,3 %, у групі порівняння – 60,0 %, р<0,05).

Термін між появою перших проявів хвороби та шпиталізацією менше в основній групі (9,64±1,08, в групі порівняння – 11,51±2,31 міс., р<0,01). Просліджується кореляційний зв’язок: чим більше цей термін, тим раніше з’являлись прояви дефекту психіки (r=-0,27), тим меншою була тривалість наступних ремісій (r=-0,27) та раніше з’являлась нейролепсія (r=-0,37