ФУНКЦІОНАЛЬНІ РОЗЛАДИ СЕЧОВИПУСКАННЯ У ХВОРИХ З ДОБРОЯКІСНОЮ ГІПЕРПЛАЗІЄЮ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ ДО ТА ПІСЛЯ ТРАНСУРЕТРАЛЬНОЇ РЕЗЕКЦІЇ, ЇХ ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ

summary

Матеріал та методи дослідження. Робота базується на результатах комплексного обстеження та лікування 123 хворих із доброякісною гіперплазією простати, які мали розлади сечовипускання до та після ТУРП. Усі пацієнти поступили в урологічне відділення в плановому порядку.

Відповідні діагнози встановлювалися на базі традиційних, випробуваних часом, загальновизнаних обстежень. Використовувався широкий комплекс загальноклінічних, лабораторних, спеціальних урологічних, імуноферментних, та уродинамічних методів дослідження. Застосування вказаних методів обстеження мало на меті виявлення причин, виникнення розладів сечовипускання, які виникали у хворих з ДГПЗ. Неодноразове використання цього комплексу діагностичних методів в динаміці проводилося з метою оцінки ефективності різних схем лікування, які застосовувалися, в тому числі, доцільність оперативного втручання у хворих із даною патологією.

Обстеження хворих звичайно починали з визначення скарг, серед яких: поллакіурія, ніктурія (частіше 3 разів на ніч), болі під час та в кінці акту сечовипускання, неутримання сечі, імперативні позови до сечовипускання, відчуття неповного спорожнення сечового міхура, нетримання сечі.

Після з’ясування характеру скарг переходили до збору загального і спеціального анамнезу. Важливим етапом клінічного обстеження було визначення рівня PSA у крові всіх хворих до лікування, для дослідження використовували радіоімунний метод. Усім хворим, у яких рівень PSA був підвищений, виконували пункційну біопсію з 6 точок, забраний матеріал відправляли на  патоморфологічне дослідження для діагностики можливого Neo- процесу у простаті.

Клінічне обстеження доповнювалося ехоскануванням нирок, сечового міхура та передміхурової залози. З цією метою користувались УЗ апаратом ,,Siemens sonolinе prima”, оснащеним спеціальними датчиками для трансректального сканування передміхурової залози. В окремих випадках застосовувались рентгенологічні методи дослідження: оглядова рентгенографія, екскреторна урографія, мікційна цистоуретерографія.

З числа загальноклінічних лабораторних досліджень призначались загальний аналіз крові, біохімічні показники креатинін, сечовина, електроліти крові, печінкові проби, визначення групи крові та Rh-фактор, а також аналіз сечі. Вказані аналізи виконувались з використанням традиційних методик, стандартного обладнання та реактивів у відповідності з діючими наказами Міністерства охорони здоров’я та методичними рекомендаціями.

Перед оперативним лікуванням усім хворим вимірювали об’єм простати. Це обстеження проводилося трансабдомінально при заповненому сечовому міхурі за допомогою УЗ апарату із використанням трансректального датчика.

Для дослідження стану НСВШ використовували дослідження «тиск-потік». Дослідження «тиск-потік» — це одночасний запис тиску в сечовому міхурі і швидкості потоку сечі. Внутрішньоміхуровий тиск, підчас дослідження, реєструється за допомогою уродинамічного катетера, внутрішньочеревний тиск — за допомогою спеціального балон-катетера, а детрузорний тиск автоматично обчислюється, як різниця між внутрішньоміхуровим і внутрішньочеревним тиском (Р_det = Р_ves - P_abd). Часто під час дослідження «тиск-потік» існує необхідність у визначенні сфінктерної активності за допомогою електроміографії (ЕМГ). Таким чином, цей метод уродинамічного дослідження дає досить повну информацію про функції детрузора і уретри під час випорожнення  сечового міхура. За допомогою цього методу можна встановити наявність інфравезікальної обструкції, порушення скоротливої здатності детрузора і різноманітні варіанти нейрогенної дисфункції нижніх сечовивідних шляхів.

Покази до виконання дослідження «тиск-потік»

1.    Хворі з порушеннями евакуаторної функції сечового міхура, коли за допомогою неінвазивних методів обстеження (урофлоуметрія, визначення обєму залишкової сечі) не вдається диференціювати інфравезікальну обструкцію і порушення скоротливої здатності детрузора (або їх поєднання), особливо при вирішенні питання про хірургічне лікування пацієнтів з ДГПЗ.

2.    У випадках, коли втановлення точного уродинамічного діагнозу має прогностичне значення.

3.    Наукові дослідження.

 Оцінювали індекс якості життя (QоL), використовували міжнародну шкалу простатичних симптомів (І-РSS); оцінку больового синдрому та індекс шкали симптомів хронічного простатиту і синдрому тазових болів у чоловіків виконували за версією національного інституту здоров’я США (NSH-CPSI).

Усіх 123 хворих було поділено на чотири групи (рис.1.).

Результати дослідження та їх обговорення. До І групи було віднесено 29 хворих із гострою затримкою сечі. Середній вік хворих 68 років. Давність захворювання у 8 хворих —2 роки, у 10 хворих — 3 роки, у 11 хворих більше 3 років, але не перевищувала п’яти.

У 10 хворих при поступленні виявлено явища двобічного уретерогідронефрозу, із збереженою паренхімою нирок, помірною азотемією. Після 5 днів перебування на катетері Фолея явища уретерогідронефрозу при УЗД не визначались.

Усі хворі обстежені на РSА. У 5-ти хворих, у яких рівень PSA був підвищений, їм виконали пункційну біопсію з 6 точок, патоморфологічне дослідження ні в одному випадку не виявлено елементів злоякісного росту.

У 3 хворих із гострою затримкою сечі виник гострий орхоепідидиміт; у 8 — гострий висхідний цистопієлонефрит; у 3— виникло загострення ССН на фоні гостро затримки сечі. До лікування у хворих І групи виявлена підвищена кількість лейкоцитів в сечі, яка перевищує їх кількість в хворих контрольної групи.

Оцінка індексу по шкалі I-PSS у хворих І групи до операції виявило його підвищення у порівнянні з контрольною групою, хоча по сумі балів у цих двох групах виявлено помірну симптоматику (18-19 балів). Це стосується і оцінки якості життя QoL, достовірної різниці в сумі балів у І та контрольній групах не виявлено (таблиці 1 і 2). Такі показники, як QoL і І-PSS не можуть слугувати критерієм для виявлення причин гострої затримки сечі.