ОРТОДОНТИЧНІ МОНОБЛОКИ ПРИ ЛІКУВАННІ ДИСТАЛЬНОГО ПРИКУСУ, УСКЛАДНЕНОГО ФУНКЦІОНАЛЬНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

summary

Матеріал і методи дослідження Для вирішення поставлених завдань обстежено 424 дитини, із них: 235 дітей віком 6-9 років, 88 – віком 10-12 років, 68 – віком 13-15 років та 33 віком 16-17 років. Результати цього обстеження дозволили виявити розповсюдженість зубощелепних деформацій та їх зв’язок з функціональною патологією.

53 особи з виявленим дистальним прикусом та супутньою функціональною патологією взяті на лікування та подальше спостереження. Ортодонтичне лікування  46 пацієнтам у віці 6-15 років здійснено моноблоковими конструкціями; 7 пацієнтам старше 16 років з дистальним прикусом та функціональною патологією проведено комбіноване лікування моноблоковими апаратами у поєднанні з брекет-системою.

Ортодонтичні моноблоки у якості ретенційних апаратів застосовано у 29 пацієнтів після активної фази ортодонтичного лікування. Проаналізовано їх вплив на функціональну патологію, яка супроводжує зубощелепні деформації при дистальному прикусі.

Для лікування дистального прикусу та супутньої функціональної патології лабораторним методом виготовлено 51 моноблоковий апарат та застосовано 7 ретенційних трейнерів.

Здійснено морфометричний аналіз зубощелепних деформацій за гіпсовими моделями верхньої та нижньої щелеп у 53 пацієнтів; виконано 980 вимірювань на 196 гіпсових моделях. У 29 хворих проведені контрольні дослідження на ретенційному етапі лікування та при аналізі його ефективності. Додатково досліджено 106 моделей, на яких проведено 371 вимірювання.

Вивчено  та проаналізовано кісткову основу зубо-щелепно-лицевої ділянки при зубощелепних деформаціях за 53 панорамними рентгенограмами та 73 телерентгенограмами, при розшифруванні яких здійснено 657 вимірювань та їх обчислення.

          Методи клінічного дослідження. Огляд дітей проводили за загальноприйнятою методикою. Результати обстежень заносили у спеціально розроблені карти.

При обстеженні пацієнтів особливу увагу звертали на виявлення порушень функцій дихання та ковтання, наявність шкідливих звичок, на їх зв’язок із виявленими зубощелепними деформаціями.

При обстеженні губ і навколоротової ділянки звертали увагу на наявність слідів від зубів, мацерації і екскоріації від прикушування губ, кусання нігтів тощо.

У всіх дітей, взятих на лікування, отримували контрольні моделі верхньої та нижньої щелеп до початку лікування, у динаміці лікування та після завершення лікування.

Біометричні методи дослідження. Діагностичні моделі щелеп пацієнтів вивчали за наступними параметрами.

Взаємовідношення розмірів постійних різців верхньої та нижньої щелеп оцінювали за індексом Тона (Tonn).

При визначенні ширини зубної дуги використовували метод Пона (Pont), в основу якого покладена залежність суми мезіодистальних розмірів 4-х верхніх різців та відстані між першими премолярами та першими молярами на верхній і нижній щелепах.

У період змінного прикусу замість премолярних орієнтирів визначали відстань між дистальними заглибинами на перших тимчасових молярах на верхній щелепі та дистально щічними горбками тих же зубів нижньої щелепи.

Отримані результати порівнювали з показниками норми, які розраховані за індексами Пона (Pont) з поправкою Ліндера і Гарта (Linder and Hart).

Довжину передньої частини верхнього та нижнього зубного ряду визначали за методом Коркгауз (Korkhaus). Отримані результати порівнювали з показниками норми довжини передньої частини зубного ряду при різних сумах ширини 4-х верхніх різців, наведеними Коркгауз (Korkhaus).

Біометричні дані вимірювань моделей щелеп фіксували у спеціально розпрацьованих картах.

Результати досліджень статистично обчислювали за критеріями Стьюдента і порівнювали між собою у динаміці.

Рентгенологічні дослідження. Рентгенологічну діагностику зубощелепних деформацій здійснювали за панорамними рентгенограмами та телерентгенограмами (ТРГ), які дозволяють виявити деформації зубощелепної системи, що виникли внаслідок невідповідності розмірів щелеп, змін форми альвеолярних відростків та положення окремих зубів.

На панорамних та прицільних рентгенограмах визначали стан зубів, зубних рядів (адентія, надкомплектні зуби, наявність та положення “зубів мудрості”, переміщення зубів) і щелеп. Крім того, вибірково проводили рентгенографію кисті з метою визначення ступеню формування кісткової та, відповідно, зубощелепної систем. Також, вибірково проводили рентгенологічне вивчення структур скронево-нижньощелепного суглоба в положенні центральної оклюзії та в конструктивному прикусі.

При розшифруванні ТРГ застосовано методики Schwarz, Колоткова А. П., Хорошилкиной Ф. Я., а також визначали “стрес-вісь” (за H.P. Bimler). Відхилення верхніх перших премолярів від “стрес-осі” свідчило про протракцію, або ретракцію верхніх перших премолярів та верхнього зубного ряду, що надавало підставу лікувати деформацію зубних рядів з видаленням окремих зубів.        

Залежність між величиною NSe та розмірами щелеп розраховували за методикою Schwarz з поправкою Колоткова А.П. та порівнювали отримані результати з вимірюваннями на ТРГ.

Опрацювання телерентгенограм дозволило здійснити аналіз кутових характеристик краніальної і гнатичної частин обличчя та у процесі диференційної діагностики виявити ступені розвитку нижньої та верхньої щелеп.

Результати вимірювання лінійних та кутових величин при розшифруванні і аналізі телерентгенограм заносили у спеціально розроблені карти і статистично опрацьовували.

Результати досліджень та їх обговорення. У результаті обстеження стану зубощелепної системи 424 дітей, зубощелепні деформації виявлено у 35,4% обстежених. У віці 6-9 років зубощелепні деформації складають 28,9%, у віці 10-12 років – 28,4%, а в 13-15 років частка зубощелепних деформацій сягала 54,4% обстежених.

Патологію прикусу виявлено у 15,1%, аномалії положення зубів та зубних рядів – у 20,3%  обстежених. При цьому аномалії положення зубів, які супроводжували патологію прикусу, ми не враховували як окрему нозологічну одиницю.

          Результати аналізу засвідчили, що серед патологій прикусу найбільш розповсюдженим був дистальний прикус – 8,0% від усіх обстежених та 22,7% від числа виявлених деформацій. Відповідно мезіальний прикус виявлено 1,9% обстежених та в 5,3% від виявлених деформацій. Відкритий прикус стверджено у 2,8% обстежених і він складав 8,0% від усіх деформацій, а глибокий прикус – в 1,7% обстежених та 4,7% від усіх зубощелепних деформацій. Перехресний прикус виявлено у 0,7% обстежених та складав 2,0% від виявлених деформацій.

          Виявлено, що відкритий або глибокий прикуси часто супроводжують дистальний та мезіальні прикуси й утворюють так звану комбіновану патологію прикусу. Крім того, патологія прикусу часто супроводжується аномаліями положення зубів. Саме тому розбіжності у цифрах при виявленні різних форм патології прикусу  у різних дослідників зумовлені тим, що при проведенні досліджень нерідко окремо не враховується комбінована патологія прикусу.

          Тому, при аналізі розповсюдженості та характеру зубощелепних деформацій зроблено акцент на діагностиці комбінованої патології прикусу, яка виявлена у 7,5% обстежених та складає 21,3% всіх виявлених зубощелепних деформацій. Аномалії положення зубів складають 57,3% виявлених зубощелепних деформацій. Скупченість зубів складає 23,3%, а звуження щелеп виявлено у 12,7% обстежених зі зубощелепними деформаціями.