ОПТИМІЗАЦІЯ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ З УРАХУВАННЯМ ВПЛИВУ ГІПОТЕНЗИВНИХ ПРЕПАРАТІВ НА ПОКАЗНИКИ ФУНКЦІЇ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ ТА РІВЕНЬ СТЕРОЇДНИХ ГОРМОНІВ : ОПТИМИЗАЦИЯ АНТИГИПЕРТЕНЗИВНОЙ ТЕРАПИИ У БОЛЬНЫХ БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМОЙ С УЧЕТОМ ВЛИЯНИЯ гипотензивные препараты НА показатели функции внешнего дыхания И УРОВЕНЬ стероидных гормонов

summary

Об’єкт та методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань обстежено 127 амбулаторних хворих (54 чоловіка та 73 жінки, середній вік – 51,75±0,58 року). Основну групу склали 73 хворих на БА в поєднанні з есенціальною АГ (ІІ стад., ІІ ступінь), з яких 21 хворий мав легкий ступінь перебігу персистуючої БА, 28 – середній ступінь та 24 – тяжкий ступінь. До першої групи порівняння увійшли 28 хворих на персистуючу БА легкого (n=8), середнього (n=11) та тяжкого ступеня (n=9) перебігу без супутньої АГ. Друга група порівняння представлена 26 хворими на ізольовану неускладнену (ІІ стад.) есенціальну АГ II ступеня. Контрольну групу (КГ) склали 28 практично здорових осіб, зіставних за віком та статтю.

Діагноз АГ та ступінь підвищення АТ встановлювали відповідно до критеріїв, рекомендованих групою експертів Європейського товариства кардіологів (ESC, 2003) та Української кардіологічної асоціації (2004). Діагноз БА встановлювали відповідно до критеріїв Глобальної ініціативи з питань діагностики та лікування БА (GINA, редакція 2006).

На момент обстеження хворі перебували поза загостренням БА, отримували базисну терапію: інгаляційні глюкокортикостероїди у дозах відповідно до тяжкості перебігу БА та ß₂-агоністи пролонгованої дії, а також за вимогою застосовували ß₂-агоністи короткої дії.

Пацієнти основної групи отримували один із гіпотензивних препаратів: амлодипін 5–10 мг/добу (І група, n=27), еналаприл 10–20 мг/добу (ІІ група, n=23), кандесартан 8–16 мг/добу (ІІІ група, n=23). Вибір антигіпертензивного препарату для конкретного пацієнта здійснювався шляхом випадкової вибірки.

До початку лікування та після завершення періоду спостереження хворим проводили комплексне лабораторне та інструментальне обстеження, яке включало загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові (білірубін, АлАТ, АсАТ, сечовина, креатинін), загальний аналіз сечі, електрокардіографію, ДМАТ, ЕхоКГ, дослідження показників ФЗД, визначення рівня кортизолу та статевих гормонів за допомогою імуноферментного аналізу.

Для характеристики добового профілю АТ застосовували ДМАТ портативною автоматичною системою „АВР-01” акціонерного товариства „Солвейг” та UA-767РС фірми „AND” (Японія). За допомогою програми обробки результатів аналізували такі параметри: середньодобові, середньоденні та середньонічні показники систолічного АТ (САТ) та діастолічного АТ (ДАТ), варіабільність АТ окремо для доби, денного та нічного періодів. Частку підвищеного АТ визначали за індексом часу (ІЧ) АГ. Межа граничного АТ вдень була прийнята 135/85 мм рт.ст., вночі – 120/70 мм рт.ст., середньодобовий рівень – 125/80 мм рт.ст. Ступінь нічного зниження АТ порівняно з денним оцінювали за величиною показника добового індексу (ДІ).

Ехокардіографічне дослідження (ЕхоКГ) з оцінкою показників структури серця та внутрішньосерцевої гемодинаміки проводили за допомогою ультрасонографа „Aloka 5000 SSD” (Японія, 2003). Визначали такі параметри: кінцеводіастолічний (КДРлш) та кінцевосистолічний (КСРлш) розміри лівого шлуночка (ЛШ); кінцеводіастолічний (КДО), кінцевосистолічний (КСО), ударний (УО) об’єми та фракцію викиду (ФВ) ЛШ за Teichholz. Вимірювали товщину міжшлуночкової перетинки (МШП), задньої стінки ЛШ (ЗСЛШ) та товщину передньої стінки правого шлуночка (ПШ) – ТПСПШ. Масу міокарда ЛШ (ММЛШ) розраховували за формулою Devereux та співавт. (Penn-Convention, 1977):
ММЛШ = 1,04*((МЖП+КДР+ЗСЛЖ)³-КДР³)-13,6. Відносну товщину стінок ЛШ (ВТС) визначали за формулою: ВТС = (МШП+ЗСЛШ)/КДРлш. Розподіл хворих з ознаками гіпертрофії ЛШ на концентричну та ексцентричну гіпертрофію проводився на підставі критерію ВТС за рекомендацією A.Canau та співавт. (1992).

Показники діастолічної функції лівого та правого шлуночків визначали на підставі аналізу трансмітрального та транстрикуспідального кровоплину в постійнохвильовому режимі Doppler. Оцінювали максимальну швидкість раннього (Vе) та пізнього (Vа) піків діастолічного наповнення шлуночків та їх співвідношення (Vе/Vа), час сповільнення раннього діастолічного наповнення (DT), час ізоволюмічного розслаблення ЛШ (IVRT). Оцінюючи систолічний потік крові з вихідного відділу ПШ, визначали середній тиск у легеневій артерії (Рла).

Визначення рівня кортизолу і статевих гормонів проводили імуноферментним методом за допомогою мікропланшетного пристрою „Humareader” (Німеччина, 2000). Для кількісного визначення вмісту кортизолу, тестостерону, естрадіолу та прогестерону в сироватці використовували тест „ELISA”. Жінки, яким проводили дослідження гормонального статусу, перебували у періоді постменопаузи.

Дослідження показників ФЗД проводилося на апараті Пульмовент 02 (Україна, 1998). Оцінювали: життєву ємність легень – ЖЄЛ (VC) та форсовану життєву ємність легень – ФЖЄЛ (FVC), об’єм форсованого видиху за першу секунду – ОФВ₁ (FEV1), пікову об’ємну швидкість форсованого видиху – ПОШ (PEF), миттєву об’ємну швидкість на рівні видиху 25%, 50%, 75% ФЖЄЛ – МОШ_25,50,75 (MEF_25,50,75), середню об’ємну швидкість форсованого видиху на ділянці від 25% до 75% ФЖЄЛ – СОШ_25-75 (MEF_25-75). Індекс Тіффно (R. Tiffeneau) визначали за формулою: ОФВ₁/ЖЄЛ*100 (FEV₁/VC*100).

Результати досліджень оброблені за допомогою методів варіаційної статистики. Достовірність відмінностей при порівнянні середніх значень визначали за допомогою t-критерія Стьюдента (р). Різницю вважали достовірною при р<0,05. Для визначення взаємозв’язків між показниками використовували коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона.

Результати дослідження та їх обговорення.

Аналіз отриманих до лікування показників ДМАТ в основній групі хворих виявив достовірно вищі цифри середньодобового (р<0,01), середньоденного (р<0,05) та середньонічного САТ (р<0,001); середньодобового, середньоденного і середньонічного ІЧ САТ (р<0,05), зменшення ДІ САТ (р<0,001) і ДІ ДАТ (р<0,05) порівняно з хворими на ізольовану есенціальну АГ. У хворих на БА з АГ переважали патологічні типи добової кривої АТ, що насамперед характеризувалося недостатнім ступенем нічного зниження АТ: за САТ – 61,9% „non-dipper”, за ДАТ – 57,1% „non-dipper”, що майже вдвічі більше, ніж у хворих на ізольовану АГ (за САТ – 34,6%, за ДАТ – 26,9%).