СУЧАСНІ АСПЕКТИ КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНОГО ПЕРЕБІГУ АТОПІЧНОГО ДЕРМАТИТУ, ПСИХО-ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ХВОРИХ ТА МЕТОДИ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ : СОВРЕМЕННЫЕ АСПЕКТЫ Клинико-патогенетического течения атопического дерматита, психоэмоциональным состоянием БОЛЬНЫХ И МЕТОДЫ медикаментозной коррекции

summary

Матеріали та методи дослідження. Під нашим спостереженням перебувало 150 осіб віком від 18 до 60 років, серед яких було 120 хворих на АД та 30 практично здорових осіб. Всі обстежені хворі на АД були розподілені на клінічні групи в залежності від методів лікування.

             I група – 60 хворих на АД, які отримали лікування за розробленою нами методикою з включенням препаратів Біфідумбактерин сухий, Лактобактерин сухий та Седасен.

                       II група – 60 хворих на АД, які були проліковані загальноприйнятими методами – традиційною терапією (ТТ) – згідно наказу №286 МОЗ України від 07.06.2004 р. Клінічні групи (І і ІІ) обстежених хворих були рандомізованими.

            III група – контрольна група (КГ) – 30 осіб (практично здорові).

Діагноз АД обгрунтовувався з урахуванням стандартів, які прийняті в Україні (Калюжна Л.Д. та співавт., 2002) та за її межами щодо цього захворювання: наявність трьох обов'язкових (ускладнений генетичний алергологічний анамнез, хронічний рецидивуючий перебіг дерматозу, типова морфологія і локалізація висипань, свербіж) та додаткових (сухість шкіри, симптоми «атопічного обличчя», фолікулярний гіперкератоз та ін.) критеріїв. Всі пацієнти хворіли тривалий час, неодноразово отримували традиційне лікування, однак процес на шкірі постійно супроводжувався рецидивами. У всіх хворих відзначався свербіж шкіри, різноманітні порушення  психофізіологічного стану – ПФС (емоційна лабільність, іпохондричні скарги та ін.), розлади сну.

 Клінічне обстеження хворих передбачало збір анамнестичних даних, вивчення клінічних симптомів захворювання (характеру висипів на шкірі, їх локалізації, розповсюдженості) та лабораторних показників загальних аналізів крові й сечі. Крім того, при наявності у хворих супутньої вісцеральної патології проводилися консультації відповідних спеціалістів із наступним виконанням призначень лікарів-консультантів. Для уніфікації та об'єктивізації оцінки тяжкості перебігу АД ми використали шкалу SCORAD. Для комплексного визначення якості життя пацієнтів було запропоновано анкету – адаптований нами і максимально наближений до умов українського сьогодення варіант опитувальника міжнародного стандарту – дерматологічний індекс якості життя (DFI – dermatitis family impact), розроблений професором Lawson у Великобританії. Опитувальник займає одну сторінку листка (формат А4), містить дані про прізвище, ім’я, по-батькові, вік хворого (хоча також враховується бажання хворого відповідати на запитання анонімно), лікувальний заклад. Мета анкетування: виявити вплив захворювання на життя пацієнта протягом останнього тижня. Семиденний інтервал вибрано спеціально. Хворі легко згадують події минулого тижня, в той же час, тиждень є достатнім терміном для оцінки ефективності лікування. До переваг анкети можна віднести простоту (вона може бути заповнена хворими будь-якого віку й інтелектуального рівня), анкета заповнюється за  1-3 хв.

 Психоневрологічний статус у хворих на АД, що супроводжується значною свербіжною реакцією, оцінювали за допомогою психологічного тестування, яке включало в себе визначення рівня ситуаційної та особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна. Даний тест є надійним та інформативним методом самооцінки рівня тривожності на даний момент (ситуаційна тривожність як стан) і особистісна тривожність (як стійка характеристика людини). Особистісна тривожність характеризує стійку схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозу, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Ситуаційна тривожність характеризується напругою, неспокоєм, дратівливістю. Дуже висока ситуаційна тривожність викликає  порушення уваги, іноді – порушення координації. Досить висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними та невротичними зривами, а також з психосоматичними захворюваннями. Шкала самооцінки складається з двох частин, одна з яких оцінює ситуаційну, а друга – особистісну тривожність. При інтерпретації результат   оцінювали наступним чином: до 30 балів – низька тривога;  31-45 балів – помірна тривога; 46 і більше балів – висока тривога.

 Крім ситуаційної та особистісної тривожності у хворих на АД ми також визначали ступінь опірності до стресу за шкалою соціальної адаптації Холмса і Раге. У даній шкалі кожній життєвій події відповідає певне число балів у залежності від ступеня його стресогенності. У відповідності з проведеними дослідженнями встановлено, що 150 балів означає 50% вірогідності виникнення будь-якого захворювання, а при 300 балах вона збільшувалась до 90%.

У хворих на АД проводили визначення кількісного та якісного складу мікрофлори кишечника (КУО/г. фекалій) методом лабораторного дослідження фекалій (загальна кількість кишкової палички, кишкова паличка зі зміненими ферментативними властивостями, лактозонегативна кишкова паличка, види мікроорганізмів, що утворюють гемоліз, лактобактерії, біфідобактерії, УПМ – паличкові та кокові форми, стафілококи – гемолітичні, плазмокоагулюючі, стафілококи – не гемолітичні, епідермальні, коагулазонегативні, гриби роду Candida spp. та ін., стрептококи).

Матеріал для дослідження – фекалії – пацієнти доставляли нам без консерванту не пізніше 2-х годин із моменту відбору. Випорожнення збирали в стерильний, без залишків дезінфікуючих розчинів посуд (баночки, чашки Петрі) в кількості до 20 грамів.

Обробку матеріалу ми проводили наступним чином: готували робоче розведення 1:10, у пробірку наливали за допомогою стерильної піпетки 10 мл забуференого фізіологічного розчину (рН 7,2 – 7,4) чи 1% лептонної води. Склографом відмічали рівень і стерильною піпеткою відбирали 1 мл рідини. Потім скляною паличкою додавали гомогенізовані фекалії до мітки на пробірці й ретельно розтирали за допомогою скляної палички, залишали при кімнатній температурі на 10 – 15 хвилин. Бактеріологічною петлею робили висів на щільні поживні середовища для виявлення патогенних ентеробактерій (Ендо, Плоскірєва, вісмут-сульфат-агар) та 1 – 2 мл в одне з середовищ накопичення (селенітовий бульйон чи магнієве середовище).

Режим інкубації: посіви на середовищах Ендо, Сімонса та 5% кров'яному агарі інкубували протягом 18 – 24 год. при 37°С. Посіви на середовищі ЖСА інкубували 48 год. при 37°С з попереднім переглядом через 24 год. інкубації. Посіви на середовищі Сабуро інкубували 48год. при 37°С і до 3-ї доби при кімнатній температурі. Середовище для лактобацил інкубували в ексикаторі зі свічкою при 37°С 48 год. Посіви на середовищі Блаурока інкубували 48 год. при 37°С.

Облік результатів: для виявлення дисбактеріозу кишечнику у хворих на АД проводили кількісний облік колоній, що виросли на 5% кров`яному агарі, ЖСА, середовищах Ендо, Сабуро, Сімонса і лактобацил.

Аналіз результатів досліджень проводили з використанням ліцензованих пакетів статистичного аналізу  Microsoft Excel та Statistica 5.5, зокрема програм описової статистики, розрахунку середніх геометричних величин, парного і множинного кореляційно-регресійного аналізу.

Достовірність отриманих показників підтверджували шляхом розрахунку похибки (±m) для відносних величин, а вірогідність різниці даних у порівнювальних групах доводили на підставі розрахунку коефіцієнта Ст’юдента і визначення за таблицею точності безпомилкового прогнозу (Р).

Результати роботи та їх обговорення. В ході проведення дисертаційного дослідження нами обстежено 120 хворих на АД, серед яких було 89 (74,2%) осіб чоловічої статі та 31 (25,8%) особа жіночої статі. Серед обстежених у 21 (17,5%) пацієнта діагностовано обмежені форми та у 99 (82,5%) осіб – поширені форми захворювання. У хворих на обмежений АД вогнища ураження були у ліктьових і підколінних згинах або на кистях чи зап'ястях, або на передній поверхні шиї, інші ділянки шкіри вільні від висипань, свербіж помірний. У хворих на поширені форми АД (уражено більше 5% площі шкіри): локалізація – шия, передпліччя, зап'ястя, кисті, ліктьові та підколінні ямки, рідше груди, спина. Поза вогнищами ураження шкіра мала землисто-сіре забарвлення, іноді – висівкоподібне лущення. Свербіж виражений, в ділянці спини і кінцівок – скальпуючий, що призводить до глибоких розчухів, які залишають після себе депігментовані рубчики.

Серед обстежених нами хворих на АД з еритематозно-сквамозною формою перебігу було 26 (21,6%) пацієнтів,  еритематозно-сквамозною з ліхеніфікацією – 23 (19,2%) пацієнти, з прурігінозною –  22 (18,4%)  та з ліхеноїдною – 49 (40,8%) хворих.

У хворих на еритематозно – сквамозну форму АД на шкірі обличчя, шиї, ліктьових та колінних згинів, тулуба переважно спостерігалися запальні інфільтрати шкіри, лущення, багаточисленні кірки, зрідка – мокнуття. У хворих на еритематозно – сквамозну форму АД з ліхеніфікацією на тих же ділянках шкіри, а також на згинальних поверхнях кінцівок, а інколи – і на волосистій частині голови, спостерігалися ділянки гіперемованої шкіри з лущенням, які в осередках ураження зливалися між собою, а також мали місце екскоріації, кірки, дрібний папульозний висип. У пацієнтів з ліхеноїдною формою АД переважна локалізація висипки відмічалась в ділянках тильної поверхні кистей та підколінних ямок, а також на задній поверхні шиї. В цих місцях шкіра була гіперемована, суха та ліхеніфікована – з наявністю дрібних ліхеноїдних папул. У пацієнтів з прурігінозною формою АД процес переважно локалізувався на розгинальних поверхнях кінцівок з наявністю пруригінозних папул та великої кількості екскоріацій і кірок.

За тяжкістю свербежу хворі на АД були розподілені наступним чином: у 69 (57,5%) пацієнтів був сильний свербіж, що порушував нічний сон; 43 (35,8%) хворих скаржилися на постійний або періодичний свербіж, що не порушував нічного сну, відзначалися помірні розчухи; у 8 (6,7%) пацієнтів спостерігався незначний епізодичний свербіж, поодинокі розчухи.

В процесі досліджень проведено розподіл хворих на АД за ступенем тяжкості дерматозу, згідно показників індексу SCORAD. Найбільше хворих (87 осіб – 72,5%) було із тяжким ступенем АД, найменше – 9 (7,5%) пацієнтів виявлено із легким ступенем дерматозу, із середнім ступенем АД було 24 (20,0%) обстежених хворих.

При дослідженні та аналізі отриманої інформації ми зауважили, що у переважної більшості пацієнтів (у 71 особи – 59,2%) переважала зимова форма АД (загострення спостерігалися у зимово-весняний період), змішана форма перебігу – у 28 пацієнтів (23,3%). Найменшу кількість відзначено літніх форм АД – у 21 пацієнта (17,5%), коли загострення спостерігалися у літньо-осінній період року.

У ході виконання дисертаційного дослідження відповідно до статистичних даних стаціонарного відділення Івано-Франківського обласного клінічного дерматовенерологічного диспансеру встановлено збільшення кількості хворих, що звертаються за стаціонарною допомогою, у т.ч. наявне вірогідне (р<0,05) зростання кількості госпіталізованих хворих на АД.  Дана ситуація, на нашу думку, може бути спричинена сукупністю декількох факторів: несприятлива екологічна ситуація у окремих регіонах та в загальному в Україні, погіршення матеріально-побутових умов життя, що призводить до напруження психоемоційної сфери і, як наслідок, до скорочення періоду клінічної ремісії у пацієнта та більш частого розвитку загострень АД.

У загальній кількості пацієнтів, що підлягали обстеженню в процесі виконання дисертаційного дослідження, наявність супутньої патології було встановлено у 85 пацієнтів із 120 обстежених осіб, що становить 70,8% від загальної кількості пацієнтів. Найбільш часто після додаткових методів обстеження виявлялися захворювання органів шлунково-кишкового тракту (хронічні форми перебігу гастродуоденіту, гепатохолециститу, холецистопанкреатиту, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки) – у 60 пацієнтів, що складає 70,6%; серцево-судинної системи (стенокардія спокою та напруги, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба І-ІІ ступенів, ураження міокарду) – у 22 пацієнтів (25,9%); нервової системи (вегето-судинна дистонія, астено-невротичний синдром) – у 9 пацієнтів (10,6%); дихальної системи (хронічні форми бронхіту в стадії загострення, пневмонії) – у 15 пацієнтів (17,65%); сечо-статевої системи (пієлонефрит, цистит) – у 8 пацієнтів (9,4%).

З метою визначення у хворих на АД рівня якості життя та їх психологічного статусу було проведено їх психологічне тестування, яке показало наступні результати: значні суб’єктивні відчуття (свербіж, печіння, болючість) мали 97 (80,8%) осіб, поганий настрій протягом останнього тижня спостерігався у 72 (60,0%) та підвищена дратівливість протягом останнього тижня – у 104 (86,6%) пацієнтів. Негативний вплив дерматозу на щоденну роботу протягом останнього тижня відмічали 68 (56,6%) хворих на АД, проблеми на робочому місці  – 18 (15,0%), проблеми зі статевим партнером – 8 (6,6%) осіб, негативний вплив шкірного захворювання на щоденну активність – 86 (71,6%) обстежених пацієнтів.

Для дисертаційного дослідження були відібрані хворі на АД у період загострення захворювання з індексом SCORAD 40-90 балів. Серед обстежених пацієнтів 81 хворого непокоїли невідступні думки про хворобу, її наслідки, особливо віддалені соціальні, вони відчували страх бути неприйнятими у суспільстві. Деякі пацієнти захворювання шкіри сприймали як катастрофу з сильними переживаннями факту хвороби із наступною песимістичною оцінкою перспектив. У них спостерігалися: поганий настрій, занепокоєння станом свого здоров’я, відчуття сорому через косметичні дефекти. Психотравмуюча дія посилювалась у зв’язку з порушенням життєвих планів, різними обмеженнями, показник ДІЯЖ у таких пацієнтів сягав 20 – 30 балів.

Інші 19 хворих на АД відмічали виражену тривогу, яка проявлялася у скаргах на задишку, серцебиття, дратівливість. Хоча половину пацієнтів непокоїло їх майбутнє (підкреслювали життєві труднощі), вони не рішалися покинути сім’ю для стаціонарного лікування. Показник ДІЯЖ цієї групи складав 15 – 20 балів.

У 14 хворих на АД на фоні поганого настрою, тривоги було відчуття соціальної і фізичної неповноцінності, показник ДІЯЖ дорівнював 10 – 15 балів.

У 6 пацієнтів (ДІЯЖ був до 10 балів) розлади обмежувалися субклінічним рівнем через хибні уявлення про легке одужання, недостатній об’єм знань про захворювання.

Показники психологічного статусу пацієнтів з АД, отримані при психологічному опитуванні з використанням шкали ситуаційної тривожності Спілбергера-Ханіна порівнювали з такими у практично здорових осіб. Встановлено, що рівень ситуаційної тривожності у хворих на АД осіб складав 59,8±1,16 балів і вірогідно відрізнявся від такого ж показника у здорових осіб (43,7±1,21 бали; р< 0,001).

Рівень особистісної тривожності у хворих на АД становив 79,8±0,24 балів і вірогідно відрізнявся від такого ж показника у здорових осіб (54, 6±0,19 бали; р< 0,001).

Ступінь опірності до стресу у хворих на АД становив 293,4±9,5 бали і вірогідно відрізнявся від такого ж показника у здорових осіб, який складав 173,6±19,9 бали (р< 0,001).

Стан показників мікрофлори товстої кишки у обстежених хворих на АД визначався нами згідно зі стандартними методиками. В ході виконання дисертаційного дослідження нами спостерігалася вірогідна (р<0,05; р<0,01; р<0,001) різниця показників рівнів кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів, кишкової палички лактозонегативної, лактобактерій, біфідобактерій, стафілококів (гемолітичних, плазмокоагулюючих), стафілококів (негемолітичних, епідермальних, коагулазонегативних) та стрептококів у порівнянні з аналогічними показниками у практично здорових осіб.

Зокрема, відбулися зміни показників кишкової палички у обстежених нами хворих на АД. Так, кількість кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів у хворих була вірогідно (р<0,001) вища у порівнянні із практично здоровими особами і становила 64,97*10⁶ ± 15,27 к.у.о./1г вмісту товстої кишки (у здорових осіб – 0,07*10⁶±0,03 к.у.о./1г вмісту товстої кишки). Також встановлено, що кількість кишкової палички лактозонегативної у хворих на АД була достовірно (р<0,05) вища у порівнянні зі здоровими і становила 438,29*10⁶±173,39 к.у.о./1г вмісту товстої кишки  (у здорових осіб відповідно – 0,04*10⁶±0,02 к.у.о./1г вмісту товстої кишки).

Дослідження кількості лактобактерій та біфідобактерій показало, що кількість лактобактерій та біфідобактерій у хворих на АД була достовірно (р<0,001) нижча у порівнянні із практично здоровими особами і становила 0,46*10⁶±0,33 к.у.о./1г вмісту товстої кишки та 0,09*10⁷±0,07 к.у.о./1г вмісту товстої кишки (у здорових осіб відповідно: 241,51*10⁶±62,36 к.у.о./1г вмісту товстої кишки та 366,13*10⁷±80,17 к.у.о./1г вмісту товстої кишки).

Дані дослідження також підтверджують статистично достовірну (р<0,01) перевагу гемолітичних і плазмокоагулюючих стафілококів у хворих на АД у порівнянні зі здоровими особами: 3,76*10⁴±1,17 к.у.о./1г вмісту товстої кишки та 0,001*10⁴±0,001 к.у.о./1г вмісту товстої кишки відповідно.

Аналогію можна провести щодо не гемолітичних, епідермальних, коагулазонегативних стафілококів, однак з меншою статистичною достовірністю (р<0,05) і наступними показниками: 39,19*10⁴±18,14 к.у.о./1г вмісту товстої кишки у хворих на АД та 0,11*10⁴±0,03 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у здорових осіб.

Відповідно до завдань дослідження, проведено пошук медикаментозних середників, які б чинили вплив на мікробіоценоз кишечника, нормалізуючи показники звичайної мікрофлори товстої кишки та зменшуючи вміст умовно-патогенних мікроорганізмів, а також пошук препаратів, які сприяли б зменшенню рівнів ситуаційної та особистісної тривожності у пацієнтів, збільшуючи ступінь опірності до стресу, таким чином покращуючи показники якості життя хворих на АД.

Лікування хворих на АД І-ої групи здійснювалось шляхом комплексного поєднання традиційної терапії та: “Біфідумбактерину сухого” по 5 доз, внутрішньо, тричі на добу, протягом 8 тижнів; “Лактобактерину сухого” по 2 дози, внутрішньо, тричі на добу, протягом 6 тижнів та “Седасену”  по 1 капс., внутрішньо, тричі на добу, протягом 4 тижнів.

Хворі на АД групи порівняння (ІІ група) були ліковані традиційною терапією, згідно наказу №286 МОЗ України від 07.06.2004р., яка включала:  Базову терапію: “Аевіт” по 1капс., внутрішньо, двічі на добу, протягом 1місяця; “Натрію тіосульфат” 30% - вводили довенно, по 10мл, один раз на добу, протягом 10 днів; “Кислота аскорбінова” (віт. С) по 1табл., внутрішньо, двічі на добу, протягом 1місяця; “Цитрин” по 1табл., внутрішньо, один раз на добу, протягом 15 днів;  “Ехінацея - ратіофарм” по 1табл., внутрішньо, тричі на добу, протягом 1місяця;  “Ксантинолу нікотинат” по 0,15 (1табл.) внутрішньо, тричі на добу, протягом 1місяця; “Екстракт валеріани” по 2 табл., внутрішньо, на ніч, протягом 1місяця; Місцеву терапію:  “Кремген” – на уражені ділянки, двічі на добу – до повного регресу патологічних елементів.

Всі обстежені хворі були розподілені на клінічні групи в залежності від схем лікування: до І-ї групи входили 60 хворих на АД, ліковані за розробленою нами методикою, до ІІ-ї – 60 хворих, які були ліковані традиційною терапією. Групу контролю склали 30 практично здорових осіб.

Нами встановлена значна динаміка ступеня тяжкості АД до і після лікування за розробленою нами методикою в І-ій групі спостереження. Значно зменшилась кількість хворих (до 2 – 3,33%) із тяжким ступенем АД, в той час як до лікування в даній групі було тких 45 хворих (75,0%). Із середнім ступенем тяжкості АД після лікування відзначено 18 (30%) хворих, а до лікування їх було 12 (20,0%) пацієнтів. Важливо звернути увагу на той факт, що значно зросла кількість (40  – 66,7%) хворих із легким ступенем АД після проведення запропонованого нами методу лікування. До лікування з легким ступенем АД було вього 3 хворих, які складали 5,0%.

Аналізуючи стан АД у хворих ІІ-ї групи після лікування традиційною терапією, ми спостерігали тяжкий ступінь захворювання у 9 (15%) хворих проти 42 (70,0%) – до лікування, середній ступінь у 12 (20,0%) пацієнтів проти 28 (46,7%), а легкий ступінь АД після проведеного лікування ТТ був у 6 (10,0%) проти 23 (38,3%) – до лікування.

При аналізі отриманих даних щодо рівня ситуаційної тривожності ми спостерігали вірогідно (р₁<0,001) менший рівень ситуаційної тривожності після лікування за нашою методикою у обстежений хворих (І група) ніж до лікування: 43,72±1,24 бали проти 59,26±1,32 балів. В той час, як після лікування ТТ (ІІ група) даний рівень був недостовірно (р₁>0,05) менший у порівнянні з аналогічним показником до лікування і становив 56,12±0,72 балів – після ТТ та 57,64±1,22 балів – до лікування. Рівень ситуаційної тривожності у осіб, які становили КГ був 42,74±1,26 бали.

При порівнянні рівнів ситуаційної тривожності у обстежених хворих на АД після лікування у І-й та контрольній групах спостерігалася недостовірна (р₂>0,05) різниця. В той час, при порівнянні аналогічних показників після лікування у ІІ-й та КГ різниця була вірогідною (р₂<0,001).

У хворих на АД І-ої групи рівень особистісної тривожності до лікування був вірогідно (р₁<0,001) вищий від такого ж показника після лікування і становив відповідно: 79,67±1,24 та 54,92±1,21 бали. Тоді ж, даний рівень після лікування ТТ (ІІ група хворих на АД) був недостовірний (р₁>0,05) у порівнянні з аналогічним показником до лікування і складав: 76,54±1,63 балів – після лікування та 79,82±1,32 балів – до лікування. У контрольній групі  (практично здорові особи) даний показник складав 54,24±0,16 бали.

Різниця рівнів особистісної тривожності при порівнянні показників після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p₂>0,05 та p₂<0,001 відповідно.

Нами досліджено рівень опірності до стресу у хворих на АД до і після лікування за нашою методикою (І група) та традиційною терапією (ІІ група), який був вищий з різною достовірністю в обох групах після лікування. Так, до лікування в І групі порівняння показник опірності до стресу складав 293,86±5,18 бали, а після лікування за нашою методикою – 181,82±4,74 бал (р₁<0,001). В той же час, після проведеної ТТ опірність до стресу була 253,48±6,44 бали, а до лікування рівень вказаного симптому в даній групі становив 292,62±4,68 бали (р₁>0,05). У осіб КГ рівень опірності до стресу становив 172,46±19,41 бали. Спостерігалася недостовірна (р₂>0,05) різниця при порівнянні показника опірності до стресу після лікування за нашою методикою і КГ та достовірна (p₂<0,001) різниця між ангалогічними рівнями ТТ і контрольною групою.

Аналізуючи наведені показники можна зауважити, що у пацієнтів з АД І-ї групи, які поряд із традиційною терапією отримували Біфідумбактерин сухий, Лактобактерин сухий і Седасен, у порівнянні з пацієнтами, яким застосовували виключно традиційну терапію, спостерігається більш виражена позитивна динаміка.

У ході дисертаційного дослідження ми проводили визначення кількісних та якісних показників мікрофлори товстої кишки у хворих на АД, пролікованих за нашою методикою та за допомогою традиційної терапії. Нами спостерігалася вірогідна (р<0,05; р<0,01; р<0,001) різниця показників рівнів кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів, кишкової палички лактозонегативної, лактобактерій, біфідобактерій у пацієнтів І групи (розроблена нами методика лікування) у порівнянні з аналогічними показниками у пацієнтів ІІ групи (лікування традиційною терапією).

 Так, кількість кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів у хворих на АД  ІІ групи була вірогідно (р<0,01) вища у порівнянні із хворими  І  групи і становила: 11,32*10⁶±3,76 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих ІІ групи та 0,14*10⁶±0,04 к.у.о./1г вмісту товстої кишки  – відповідно у хворих І групи. Тоді як кількість кишкової палички лактозонегативної у хворих ІІ групи була вірогідно (р<0,05) вища у порівнянні з хворими І групи і становила: 5,51*10⁶±2,47 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих ІІ групи та 0,09*10⁶±0,03 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих І групи.

Дослідження кількості лактобактерій та біфідобактерій показало, що кількість лактобактерій та біфідобактерій у хворих на АД ІІ групи була вірогідно (р<0,001 – для лактобактерій та р<0,01 – для біфідобактерій) нижча у порівнянні з хворими І групи і становила: 5,19*10⁶±2,20 к.у.о./1г вмісту товстої кишки та 5,10*10⁷±2,55 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих ІІ групи та 183,67*10⁶±39,92 к.у.о./1г вмісту товстої кишки та 87,70*10⁷±28,29 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих І групи.

У процесі проведеного лікування ми спостерігали значно виражену клінічну ефективність у І-й групі хворих на АД, пацієнти якої поряд із традиційною терапією отримували додатково Біфідумбактерин сухий, Лактобактерин сухий та Седасен.

Слід зауважити, що статистично вірогідний рівень показників ми відмітили лише при дослідженні рівнів кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів, кишкової палички лактозонегативної, лактобактерій та біфідобактерій. Динаміка рівнів умовно-патогенних мікроорганізмів і гемолітичних стафілококів носила позитивний характер, тобто мала тенденцію до зниження, проте, ми при обчисленні їхніх показників не відмітили статистичну достовірність між пацієнтами основної та порівняльної груп. Динаміка рівня негемолітичних стрептококів при застосуванні розробленої нами методики позитивного характеру не мала, тобто зростала, що можна пояснити відсутністю специфічних антибактеріальних препаратів у нашій методиці лікування АД, проте при обчисленні показників ми не відмітили у цьому випадку статистичної вірогідності між пацієнтами основної та порівняльної груп. Треба відзначити, що загальна позитивна тенденція щодо лікування основного захворювання збереглася і в тих пацієнтів, у яких рівень негемолітичних стафілококів після лікування залишався високим.

Отже, введення в комплексну терапію АД Біфідумбактерину та Лактобактерину сприяло нормалізації мікрофлори товстої кишки пацієнтів. Вживання даних препаратів значно зменшило кількість кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів та кишкової палички лактозонегативної і привело до норми кількість біфідобактерій та лактобактерій у товстому кишечнику хворих на АД. Воно мало позитивний вплив на гемолітичні стафілококи, умовно-патогенні мікроорганізми та на мікробіоценоз товстого кишечника вцілому.

Аналізуючи динамічну рівновагу між компонентами мікробіоценозу кишечника у хворих на АД, ми прийшли до висновку, що вона може бути зміщена чи порушена при зменшенні анаеробного мікробного компоненту, передусім біфідобактерій і лактобактерій, і включення в комплексну терапію Біфідумбактерину і Лактобактерину позитивно впливає на баланс цієї системи.

Таким чином, проведена диференційована терапія хворих на АД з використанням препаратів Біфідумбактерин сухий, Лактобактерин сухий та Седасен дозволила одержати сприятливий терапевтичний єфект (як клінічний, так і мікробіологічний), який перевищує результати лікування традиційними методами. Також відзначені значні позитивні зрушення у показниках якості життя хворих на АД, які були проліковані за розробленою нами методикою.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на атопічний дерматит, скороченні терміну рецидивів та подовженні тривалості ремісій на підставі вивчення клініко-патогенетичних особливостей перебігу даного захворювання та використання в комплексній терапії вітчизняних препаратів: ліофільно висушеної маси живих лакто- та біфідобактерій  – “Лактобактерину сухого” та “Біфідумбактерину сухого” у поєднанні з препаратом “Седасен”.

1. При обстеженні хворих на атопічний дерматит ми встановили, що домінувала група з ліхеноїдною формою атопічного дерматиту (49 осіб - 40,8%), із ерітематозно - сквамозною формою було 26 хворих (21,6%), із ерітематозно – сквамозною з ліхеніфікацією – 23 хворі (19,2%). Найменшою була група хворих із пруригінозною  формою, до складу якої входили     22 (18,4%) пацієнти. Згідно з отриманими нами статистичними даними, під нашим спостереженням знаходилось більше чоловіків – 89 (74,2%), ніж жінок - 31 (25,8%). При цьому вік хворих був різний – від 16 до 60 років, але більшість з них знаходилась у віковому діапазоні від 30 до 60 років  - 77 осіб (64,17%). 

2. Відмічено збільшення кількості хворих на атопічний дерматит, що звертаються за стаціонарною допомогою в Івано-Франківський клінічний дермато–венерологічний диспансер від 270 у 2003 році до 315 – у 2007 році. При аналізі статистичних даних встановлено, що у переважної більшості пацієнтів – у 71 особи (59,17%) переважала зимова форма атопічного дерматиту (загострення захворювання спостерігалось у зимово-весняний період), змішана форма перебігу – у  28 пацієнтів (23,33%). Найменшу кількість відмічено літніх форм атопічного дерматиту – у 21 пацієнта (17,5%), коли загострення спостерігалися у літньо-осінній період.

3. Встановлено, що у хворих на атопічний дерматит якість життя значно гірша, ніж у здорових осіб. При аналізі отриманих даних щодо рівня ситуаційної тривожності ми спостерігали вірогідно (р₁<0,001) менший рівень цього показника після лікування за нашою методикою у обстежений хворих (І група), ніж до лікування: 43,72±1,24 бали проти 59,26±1,32 балів. В той час, як після лікування ТТ (ІІ група) даний рівень був недостовірно (р₁>0,05) менший у порівнянні з аналогічним показником до лікування і становив 56,12±0,72 балів – після ТТ та 57,64±1,22 балів – до лікування. Рівень ситуаційної тривожності у осіб, які становили КГ був 42,74±1,26 бали. При аналізі рівня опірності до стресу у хворих на АД ми спостерігали, що до лікування в І групі порівняння показник опірності до стресу складав 293,86±5,18 бали, а після лікування за нашою методикою – 181,82±4,74 бал (р₁<0,001). В той же час, після проведеної ТТ опірність до стресу була 253,48±6,44 бали, а до лікування рівень вказаного симптому в даній групі становив 292,62±4,68 бали (р₁>0,05). У осіб КГ рівень опірності до стресу становив 172,46±19,41 бали.

Отже у пацієнтів з АД І-ї групи, які поряд із традиційною терапією отримували Біфідумбактерин сухий, Лактобактерин сухий і Седасен, спостерігається більш виражена позитивна динаміка показників якості життя.

4. Визначення кількісних та якісних показників мікрофлори товстої кишки у хворих на атопічний дерматит, пролікованих за нашою методикою та за допомогою традиційної терапії, довело достовірну (р<0,05; р<0,01; р<0,001) різницю показників рівнів кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів, кишкової палички лактозонегативної, лактобактерій, біфідобактерій пацієнтів І групи (наша методика лікування) у порівнянні із аналогічними показниками у пацієнтів ІІ групи (лікування традиційною терапією).

 Кількість кишкової палички зі зміненими властивостями ферментів у хворих ІІ групи була достовірно вища у порівнянні із хворими  І  групи і становила: 11,32×10⁶±3,76 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих ІІ групи та 0,14×10⁶±0,04 к.у.о./1г вмісту товстої кишки  – відповідно у хворих І групи. Тоді як кількість кишкової палички лактозонегативної у хворих ІІ групи була достовірно вища у порівнянні з хворими І групи і становила: 5,51×10⁶±2,47 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих ІІ групи та 0,09×10⁶±0,03 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих І групи.

Дослідження кількості лактобактерій та біфідобактерій  показало, що кількість лактобактерій та біфідобактерій у хворих на атопічний дерматит    ІІ групи  була достовірно (р<0,001 (для лактобактерій) та р<0,01 (для біфідобактерій)) нижча у порівнянні із хворими І групи і становила: 5,19×10⁶±2,20 к.у.о./1г вмісту товстої кишки та 5,10×10⁷±2,55 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – у хворих ІІ групи та 183,67×10⁶±39,92 к.у.о./1г вмісту товстої кишки та 87,70×10⁷±28,29 к.у.о./1г вмісту товстої кишки – відповідно у хворих І групи.

5. Розроблено метод комплексного лікування хворих на атопічний дерматит з включенням до традиційної терапії наступних препаратів:  “Біфідумбактерин  сухий”  по 5 доз, внутрішньо, тричі на добу, протягом       8 тижнів,  “Лактобактерин  сухий” по 2 дози, внутрішньо, тричі на добу, протягом 6 тижнів, та “Седасен” по 1 капс., внутрішньо, тричі на добу, протягом 4 тижнів.

6. Впроваджено розроблений нами патогенетично обґрунтований метод лікування хворих із атопічним дерматитом у практику дермато-венерологічних закладів. Метод безпечний у використанні, сприяє  нормалізації показників мікрофлори товстого кишечника та покращенню якості життя хворих.