ВЛИЯНИЕ ЦИТОСТАТИКОВ НА СОСТОЯНИЕ ФУНКЦИОНАЛЬНОГО ПОЧЕЧНОГО РЕЗЕРВА (экспериментальное исследование)

summary

Матеріал і методи дослідження. Дослідження проведено на 170 білих самцях щурів масою тіла 100–120 г з дотриманням усіх вимог щодо роботи з лабораторними тваринами згідно з правилами Директиви ЄЄС № 609 (1986) та наказом МОЗ України від 01.11.00 № 281 (протокол засідання Комісії з питань біоетики ОДМУ № 38А від 08.06.07).

Відповідно до мети і завдань дослідження щурів розподілили на 5 серій експериментів, по 20 особин у кожній:

·         у щурів першої серії вивчали вплив водного та осмотичного навантаження на стан функції нирок у інтактних тварин;

·         у щурів другої серії вивчали ренальні ефекти іфосфаміду в дозі 50 мг/кг маси тіла через 24 години після введення;

·         у щурів третьої серії вивчали ренальні ефекти при хронічному введенні іфосфаміду протягом 7 діб в дозі 50 мг/кг маси тіла;

·         у щурів четвертої серії досліджували нефропротекторну дію глютаргіну в дозі 4 мг/100 г маси тіла у тварин, які вживали іфосфамід у дозі 50 мг/кг маси тіла протягом 7 діб;

·         у щурів п’ятої серії досліджували нефропротекторну дію аргініну в дозі 2 мг/100 г маси тіла у тварин, які вживали іфосфамід у дозі 50 мг /кг маси тіла протягом 7 діб.

Функцію нирок щурів вивчали за умов індукованого діурезу. Для цього металевим зондом щурам внутрішньошлунково вводили воду або 3%-вий розчин хлориду натрію (осмоляльність розчину становила 1050 мосмоль/л Н₂О) в об’ємі 5 % від маси тіла. За 12 годин до проведення функціональних проб обмежували споживання тваринами їжі.

Водне навантаження або навантаження сольовим розчином проводили з 8³⁰ до 9⁰⁰ щодня. Сечу збирали протягом наступних 2 годин, при цьому щурів утримували у спеціальних обмінних клітках.

Розчин іфосфаміду вводили внутрішньочеревно з розрахунку 50 мг на 1 кг маси тіла як при одноразовому, так і при хронічному введенні. Глютаргін уводили з розрахунку 4 мг на 100 г маси тіла внутрішньочеревно. Водний розчин L-аргініну вводили з розрахунку 2 мг на 100 г маси тіла внутрішньошлунково.

Тварин виводили з експерименту під легкою ефірною анестезією шляхом декапітації. Зразки одержаної крові стабілізували гепарином. Цільну кров не пізніше ніж через 30 хвилин центрифугували й відбирали плазму для подальших досліджень. В одержаних зразках проб сечі та плазми крові проводили аналіз хімічного складу за такими методиками.

Білок у сечі визначали фотометрично (λ=590 нм) на приладі КФК-3 сульфосаліциловим методом (Михеева А.И., Богодарова И.А., 1969). Концентрацію нітритів у плазмі та сечі визначали фотометрично (λ=540 нм) на спектрофотометрі СФ-46 з використанням реактиву Грисса (Емченко Н.Л. и др., 1994; Запорожан В.Н., Доломатов С.И., 2007). Концентрацію нітратів у плазмі крові та сечі після відновлення до нітритів у присутності металевого кадмію встановлювали фотометрично (λ=540 нм) на спектрофотометрі СФ-46 з використанням реактиву Грисса (Емченко Н.Л. и др., 1994; Запорожан В.Н., Доломатов С.И., 2007). Концентрацію креатиніну в сечі та плазмі крові визначали фотометрично (λ=520 нм) на СФ-46 у реакції з пікриновою кислотою (Рябов С.И. и др., 1979). Концентрацію глюкози у плазмі і сечі встановлювали фотометрично на СФ-46 (λ=540 нм) глюкозооксидазним методом, використовуючи стандартні набори фірми «Філісіт-Діагностика».

Для проведення морфологічних досліджень у щурів забирали праву нирку і поміщали в 10%-вий розчин формаліну. Через добу формували тканинний блок шляхом відсікання верхнього та нижнього полюсів нирки. Тканину дофіксовували протягом 24 годин у 4%-вому розчині параформальдегіду. Фіксований матеріал заливали у парафін за загальноприйнятою методикою. З парафінових блоків виготовляли зрізи товщиною 3–5 мкм, частину зрізів забарвлювали гематоксилін-еозином, на інших проводили гістохімічні реакції: трихроматичну реакцію за Масоном на колагенові волокна, імпрегнацію з метенаміном срібла за Джонсом для виявлення стану базальних мембран (Sugulus M., 1976). Результати оцінювали за допомогою світлового мікроскопа.