ЗАСТОСУВАННЯ БАГАТОРІВНЕВОЇ СИСТЕМНОЇ ЛАЗЕРОТЕРАПІЇ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ 1-2 ступеня

summary

Матеріал та методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань було обстежено 175 хворих на АГ 1-2 ступеня, які перебували на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні Вузлової клінічної лікарні ст. Вінниця. Головною умовою відбору хворих для участі в дослідженні був рівень АТ вище 140/90 мм рт.ст. та нижче 180/110 мм рт.ст., згідно якого виставлялась ступінь захворювання. З проявами АГ 1 ступеня було 28 хворих, 2 ступеня - 147 хворих (за класифікацією ВООЗ/ЄТГ/ЄТК, 1999; Рекомендаціями УАК, 2007).

У дослідження не включались пацієнти з  супутніми захворюваннями, що могли б вплинути на гемодинамічні показники та ускладнити перебіг АГ. Серед обстежених було 96 (54,8%) чоловіків і 79 (45,2%) жінок в віці від 20 до 60 років (молодого та середнього віку за класифікацією ВООЗ), середній вік хворих становив 50,2+5,24 років. Більшість респондентів поступили на лікування в зв’язку із різким підвищенням АТ – гіпертонічним кризом – 121 (69,1%) хворий, або неконтрольованим підвищенням АТ при прийомі гіпотензивних засобів в раніше прописаному лікарем  дозуванні та поступовому погіршенні самопочуття – 54 (30,9%) хворих.

Всі хворі були обстежені за єдиною програмою, що складалась з клінічного, інструментальних та лабораторних методів дослідження, які проводили в динаміці: електрокардіографії (ЕКГ), добового монітерування артеріального тиску (ДМАТ), ехокардіографії (ЕхоКГ), варіабельності ритму серця (ВРС), стандартних клінічних вегетативних тестів, тетраполярної реографії (ТПР), реовазографії (РВГ) кінцівок, біомікроскопії бульбарної кон’юнктиви ока, визначення ліпідного спектру крові та показників коагулограми. Внесок різних варіантів лікування в ступінь зниження АТ визначався методом багатофакторного дисперсного аналізу. Оцінка віддалених результатів лікування проводилась за ЕхоКГ даними, показниками АТ, ЧСС та критеріями якості життя (Ноттінгемським Профіль Здоров’я) .

Для оцінки вегетативної дисфункції застосовувались анкета-опитувальник (А,М. Вейн, 2003) для визначення коефіцієнта вегетативних реакцій (КВР). Часові (SDANN, pNN50%, RMSSD) та спектральні показники (HF, LF, LF/HF) ВРС реєструвались на комп’ютерному електрокардіографі «Cardio Life» та оцінювались за рекомендованими нормативними параметрами European Society of Cardiology and the North American Society of Pacing and Electrophysiology з подальшою обробкою даних.

Дослідження  показників ДМАТ проводили в умовах стаціонару при вільному руховому режимі протягом 27 годин за рекомендаціями  Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеско АМН України (2002) на апараті Cardio Tens-01, фірми «Meditech», Угорщина. Визначали середньодобові (САТдоб. та ДАТдоб.), максимальні (САТмакс. та  ДАТмакс.) і мінімальні  (САТмін. та ДАТмін.) рівні  АТ, його варіабельність та ступінь нічного зниження (СНЗ АТ), індекс гіпертензії (ІГ).

Методом ЕхоКГ на апараті «Sonoline» («Siemens», Німеччина) та доплерехокардіографієй (ДЕхоКГ) на ехокардіографі «Sonos-100 CF» («Hewiett Packard», США) визначали товщину задньої стінки лівого шлуночку (ТЗС ЛШ) та міжшлуночкової перетинки (ТМШП) в діастолу, індекс маси міокарда лівого шлуночку (ІММ ЛШ), фракцію викиду (ФВ), наявність діастолічної дисфункції (Е/А). Функціональні показники кровообігу з можливістю встановлення його типу досліджували як методом ДЕхоКГ так і ТПР. Реєстрували серцевий (СІ) та ударний (УІ) індекси, хвилинний об’єм кровообігу (ХОК), загальний периферичний судинний опір (ЗПСО) та кінцевий діастолічний тиск лівого шлуночку (КДТ ЛШ).

Методом реовазографії на апараті «Реограф Р4-02» (Росія) досліджувались показники периферичного кровообігу: реографічний (РІ), дикротичний (ДКІ) і діастолічний (ДСІ) індекси, тривалість  швидкого (ТШК) і загального (ТЗК)  кровонаповнення судин. За змінами стану мікроциркуляції та очного дна спостерігали за допомогою біомікроскопії бульбарної кон’юнктиви та офтальмоскопії. План дослідження доповнювали стандартні лабораторні дослідження для визначення показників ліпідного обміну та гемореологічних даних. Ефективність проведеного лікування вивчали за допомогою якості життя опитувальника Ноттінгемского Профілю Здоров’я, який дозволяє оцінити самопочуття хворих та перевірити вплив стану здоров’я на головні аспекти життя, тобто оцінити його якість.

Статистичну обробку отриманих результатів обстеження пацієнтів проводили після створення бази даних за допомогою пакету аналізу в системі Microsoft Excell, програми SPSS 13.0. Різницю вважали достовірною при значенні (p<0,05).

В ході дослідження методом випадкової вибірки було сформовано 3 групи спостереження для проведення різних варіантів лікування. Пацієнтам основної групи (n=95 осіб) проводилось лікування за багаторівневим системним  методом лазеротерапії (БРСЛ) в комплексі з медикаментозною терапією, контрольної (n=40 осіб) - загальноприйнята медикаментозна терапія і масаж комірцевої ділянки, плацебо (n=40) - лікування подібне контрольної групи і плацебо процедури за методом БРСЛ (без вмикання ЛТ апаратів). З метою оцінки ефективності розробленого методу лазеротерапії, 30 хворим основної групи проводили повторні курси фізіотерапевтичного лікування методом  БРСЛ через 3 і 9 місяців.

Розроблений нами метод БРСЛ передбачав вплив на основні рівні регуляції системи кровообігу: надсегментарний, сегментарний, периферичний і гуморальний. Лікування проводилось з використанням серійних апаратів «SM-3» та «Медик-1». Сканер «SM-3» генерував інфрачервоне НІЛВ довжиною хвилі  890 нм, потужністю 100 мВт (щільність потужності випромінювання – 10,0 мВт/см² ) та сканер «Медик – 1» випромінював НІЛВ червоного спектру довжиною хвилі 632,8 нм, потужністю 20 мВт (щільність потужності випромінювання 6,3 мВт/см²). Опромінювались наступні ділянки: проекція стовбуру мозку крізь великий потиличний отвір; комірцева ділянка (рівень С_VIII – DV сегментів); сегментарна ділянка серця (рівень D_VII – D_VIII сегментів); сегментарна ділянка печінки (рівень D_XII – L_II сегментів); сегментарна ділянка нирок і наднирників (рівень L_II – L_III сегментів); зони біфуркації сонної артерії (каротидний трикутник) та ліктьової ямки з обох сторін.

Курс лікування складав 10 процедур, які проводились щоденно з перервою у вихідні. При  проведенні сеансів БРСЛ дотримувались хронобіологічного підходу: відпуск процедур здійснювали між 9 та 12 годинами ранку. Тривалість впливу на зони надсегментарного і сегментарного рівнів становила по 2-4 хвилини (енергетична доза - 2,4 Дж/см²), на периферичні вазомоторні центри - по 6 хвилин на кожну сторону (енергетична доза - 1,5 Дж/см²). Загальна тривалість сеансу та енергетична доза впливу були постійними протягом всього терміну лікування. 

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз суб’єктивних даних показав, що всім хворим до лікування були притаманні скарги на головну біль (94,8%), кардіалгії або відчуття тяжкості в ділянці серця (78,8%), вегетативні прояви з переважанням ознак симпатікотонії (78,8%), головокружіння (20%), «мерехтіння мушок перед очима» (21,7%), нудота і блювота (20%), емоційна лабільність (21,7%), загальна слабкість (25%) та поганий сон (24%), які характерні для вегетативного дисбалансу при артеріальної гіпертензії. Отже, присутні симптоми, були пов’язані із спазмом судин і порушенням вегетативної рівноваги. Відсутність достовірної міжгрупової різниці (p>0,05) скарг та клінічних даних підтверджував досліджений нами коефіцієнт насиченості (КН - дорівнює відношенню суми скарг всіх хворих до кількості хворих), який коливався в межах 5,08-5,10.