ОБҐРУНТУВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КВЕРЦЕТИНУ І ТІОТРИАЗОЛІНУ ДЛЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОБІЧНОЇ ДІЇ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ПРЕПАРАТІВ : ОБОСНОВАНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ КВЕРЦЕТИНА И Тиотриазолин ДЛЯ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЯ побочные действия противотуберкулезных препаратов

summary

Матеріали та методи досліджень. Дослідження ґрунтуються на вимогах та рекомендаціях ДФЦ МОЗ України “Про затвердження Порядку проведення доклінічного вивчення лікарських засобів, Порядку визначення установ, які проводять доклінічне вивчення лікарських засобів” (Наказ МОЗ України №441 від 01.11.2001 зі змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ України №602 від 14.11.2005) (Доклинические исследования лекарственных средств: Метод, рекоменд. / Ред. А.В. Стефанов. – К.: Авиценна, 2002.), (Наказ МОЗ України №441 від 01.11.2001).

З метою визначення протекторної дії кверцетину, корвітину, тіотриазоліну в експериментах на мишах спочатку була вивчена гостра токсичність ізоніазиду та рифампіцину при внутрішньоочеревинному введенні ізоніазиду та внутрішньошлунковому – рифампіцину, а потім – профілактичний вплив препаратів кверцетин, корвітин, тіотриазолін в ефективних дозах. Визначення токсичності здійснювали за методом В.Б. Прозоровського (Прозоровский В.Б., 1998). Розраховували індекс захисту при попередньому застосуванні протекторних препаратів (ЗІ).

Вплив досліджуваних препаратів на показники кардіо- та системної гемодинаміки вивчали у дослідах на кролях за (Сернов Л.Н., 2000) (наркоз – внутрішньом’язове введення уретану у дозі 1 г/кг).

У дослідах на щурах (при вивченні впливу препаратів на центральну нервову систему та у дослідах з використанням біохімічних, гісто-морфологічних і фізико-хімічних методів дослідження) моделювання негативного впливу здійснювали внутрішньоочеревинним введенням ізоніазиду та внутрішньошлунковим введенням рифампіцину 1 раз на день протягом 2 тижнів у дозах відповідно 100 мг/кг та 200 мг/кг. Іншим групам тварин перед введенням ізоніазиду і рифампіцину за
1 годину внутрішньошлунково вводили препарат кверцетин у дозі
20 мг/кг, внутрішньоочеревинно корвітин у дозі 10 мг/кг і тіотриазолін у дозі 100 мг/кг. Контрольна група тварин отримувала фізіологічний розчин внутрішньоочеревинно у кількості 1 мл на тварину. Окремі групи щурів використано для дослідження тривалості тіопенталового сну.

Вивчали фізико-хімічну взаємодію (утворення комплексів) протитуберкульозних препаратів ізоніазиду і рифампіцину з кверцетином та тіотриазоліном на спектрофотометрі “Specord М-40” в ультрафіолетовій та видимій частині спектру в діапазоні 200-900 нм (Rose N.J., 1959).

Усі статистичні розрахунки проводили на комп’ютері х86 архітектури, використовуючи електронні таблиці (Тавинцев В.Д., 1998). Оцінку отриманих результатів проводили на підставі статистичної обробки методом варіаційної статистики. Вірогідність різниці між досліджу­ваними показниками оцінювали за t-критерієм Ст’юдента. Різницею між показниками вважали статистично вірогідною при p<0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. Завданням першого етапу досліджень було визначення загальнопротекторного ефекту кверцетину, корвітину та тіотриазоліну. В першій серії досліджень в експериментах на мишах встановили ЛД₅₀ ізоніазиду (204 (160-
270) мг/кг) та рифампіцину (1120 (850-1480) мг/кг). У наступних серіях доведено, що попереднє введення препаратів кверцетин, корвітин, тіотриазолін дозозалежно збільшує ЛД₅₀ протитуберкульозних засобів, паралельно зростає індекс захисту кверцетину, корвітину та тіотриазоліну по відношенню до протитуберкульозних засобів. Результати цього етапу досліджень дозволили обґрунтовано застосовувати умовно-терапевтичні дози лікарських засобів (Риболовлєв Ю.Р., 1979; Петренко В.М., 2002; Доклинические исследования лекарственных средств: Метод, рекоменд. / Ред. А.В. Стефанов. – К: Авиценна, 2002).

В зв’язку з тим, що механізм побічної дії хіміопрепаратів полягає у розвитку оксидативного стресу, визначали показники перекисного окиснення ліпідів – ТБК-активні первинні і вторинні продукти (вміст дієнових кон’югатів, малонового діальдегіду) та ферментів антиоксидантного захисту (активність каталази, супероксиддисмутази) в печінці та міокарді. Ізоніазид в умовно-терапевтичній дозі підвищує вміст дієнових кон’югатів у тканині печінки та міокарді щурів (на 51% та 53%). Профілактичне застосування кверцетину викликає тенденцію до зниження первинних продуктів перекисного окиснення ліпідів (на 15% та 17% у печінці та міокарді відповідно), в той час як застосування корвітину в розчинній формі і застосування тіотриазоліну викликає нормалізацію рівня дієнових кон’югатів в печінці та міокарді. Рифампіцин в умовно-терапевтичній дозі підвищує рівень дієнових кон’югатів у печінці та міокарді щурів на 43% та 54% відповідно. Кверцетин, що застосовували разом з рифампіцином, понижував вміст первинних продуктів перекисного окиснення у печінці на 15%, у міокарді на 20%; корвітин нормалізував цей показник, зменшуючи рівень дієнових кон’югатів на 29% та 26% порівняно з таким у тварин, яким вводили лише рифампіцин. Тіотриазолін знижував рівень дієнових кон’югатів у міокарді та викликав тенденцію до нормалізації вмісту дієнових кон’югатів у печінці тварин, знижуючи його на 16%.

Під впливом ізоніазиду в печінці щурів відбувається підвищення вмісту вторинних ТБК-активних продуктів: спонтанного (на 71%) і ферментативнозалежного (на 26%) малонового діальдегіду (МДА). Кверцетин та корвітин викликають тенденцію до нормалізації вмісту МДА, в той час, як тіотриазолін має протекторну дію щодо спонтанної та НАДФ-Н-залежної ліпопероксидації. Ізоніазид в міокарді щурів викликав тенденцію до зростання рівнів МДА і до нормалізації цього показника під впливом кверцетину, корвітину та тіотриазоліну. Встановлено, що рифампіцин подібно до ізоніазиду підвищує вміст спонтанного (на 64%) та індукованого (на 42%) ПОЛ в печінці щурів. Корвітин та тіотриазолін нормалізують показники спонтанної та індукованої ліпопероксидації у печінці щурів.

На фоні ізоніазиду та рифампіцину в умовно-терапевтичних дозах понижується активність антиоксидантних ферментів (супероксид­дисмутази, каталази), як у міокарді, так і у печінці щурів. Встановлене зменшення активності супероксиддисмутази і каталази під впливом ізоніазиду в міокарді на – 13%, 19%, в печінці – на 22% і 27% відповідно. Досліджувані протекторні препарати при сумісному введенні з ізоніазидом запобігають порушенню цих показників. Рифампіцин викликав пониження активності супероксид­дисму­тази і каталази в міокарді на – 13%, 17%, в печінці – на 35% і 30% відповідно. Кверцетин, корвітин та тіотриазолін мають нормалізуючий вплив на активність вищезазначених показників антиоксидантного захисту.