VACANCIES AND COOPERATION

Матеріали і методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення поставлених завдань використовували епідеміологічні, клінічні, рентгенологічні, функціональні, біохімічні методи досліджень та математичні методи статистичної обробки результатів.

Клінічні обстеження. Проведено епідеміологічне обстеження стану тканин пародонта у 2632 осіб у віці 30-65 років, з яких 1054 хворих сечокам’яною хворобою (СКХ) та 1578 практично здорових осіб. Хворі сечокам’яною хворобою знаходились на санаторно-курортному лікуванні в м. Трускавець Львівської області. Переважну частину обстежених склали особи віком 30-44 роки, хворих із сечокам’яною хворобою – 678 пацієнтів (64,3%), в контрольній групі 1136 осіб (72,0%). Усім хворим проводили повне клінічне обстеження порожнини рота та детально вивчали стан тканин пародонта. При постановці діагнозу захворювання пародонта використовували класифікацію захворювань пародонта за М.Ф.Данилевським (1994). Діагноз уточнювали за допомогою індексу кровоточивості ясен по Loe і Silnes (1963), проби Шиллера – Пісарева. індексу РМА, пародонтального індексу (РІ) та СРІТN. Гігієнічний стан порожнини рота оцінювали за допомогою індексів: Федорова – Володкиной (1990), швидкості утворення зубного нальоту РFRІ по Axelsson (1982) та інтердентальної гігієни АРІ (1990). Отримані результати вносились у розроблену нами для хворих сечокам’яною хворобою карту-протокол.

Функціональні дослідження - визначали резистентність капілярів ясен по В. И. Кулаженко (1960) та ультразвукову ехоостеометрію (УЕОМ) на ехоостеометрі марки ЭОМ-01-Ц в “абсолютному режимі”. Передаючий та приймаючий ехосигнал датчики знаходилися на відстані 40 мм один від другого ( Т. В. Никитина, 1980; Т. Д. Заболотний, 1988 ).

Про стан кістки альвеолярного відростка судили за результатами рентгенологічного дослідження: ортопантомографія та внутрішньоротова контактна рентгенографія здійснювалася згідно показань і стандартизації рентгенологічних досліджень в стоматології (Н. А. Рабухина, 1991).

Біохімічні дослідження. Вивчення активності процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантної системи (АО) проводили у 45 хворих генералізованим пародонтитом (ГП) та сечокам’яною хворобою та у 13 практично здорових людей.

Вміст малонового діальдегіду (МДА) в крові визначали за методом

Р.А. Тимирбулатова та Є.С. Селезньова (1981). В слині визначали: активність супероксиддисмутази (СОД) методом, заснованим на реакції окиснення кверцетину (Ю. И. Костюк и соавт., 1990), каталазну активність мікрометодом (А. Н. Бах, Е. А. Зубкова, 1953), вміст сіалових кислот по реакції з резорцином (Свеннерхольм, 1982), вміст аскорбінової кислоти по методу Фармера та Ейбта (1969).

Комплексне лікування ГП проводилось у 130 хворих СКХ та у 65 осіб без фонової патології у віці 30-44 роки, які були поділені за ступенем тяжкості захворювання на дві групи: І група - хворі ГП початкового - І ступеня (97 осіб) і ІІ група – хворі ГП ІІ ступеня (98 осіб). Кожна з цих груп була поділена на три підгрупи, з яких дві групи порівняння: хворі ГП без виявлених фонових захворювань (К2) і хворі ГП на фоні СКХ (К1) – з тривалістю СКХ до 10 років. Пацієнтів в цих групах лікували традиційними методами. Основну групу склали пацієнти з ГП на фоні СКХ (О), яких лікували в санаторно-курортних умовах за розробленим нами методом комплексного лікування з використанням природних факторів курорту Трускавець.

Клініко-лабораторне обстеження проводили до початку та після завершення первинного лікування, а також через 6 і 12 міс.

Статистичну обробку отриманих результатів виконували на персональному комп'ютері IBM Intel Pentium 200 з пакетом прикладних програм STATISTICA (О.П. Мінцер та співавт., 2003). Розповсюдженість захворювань пародонта в кожній віковій групі (абсолютний рівень), абсолютний їх приріст, темп приросту вираховували за загальноприйнятою методикою (Стентон Гланц, 1999).

Результати досліджень. В результаті проведеного епідеміологічного дослідження у м. Трускавець (Львівська область), м. Львові та Львівській області серед хворих сечокам’яною хворобою виявлена найбільш висока розповсюдженість захворювань пародонта – 94,59%, а у людей без фонової патології - 79,85%. Із отриманих результатів видно, що відсоток осіб із здоровим пародонтом в основній групі в 4 рази меньший, ніж в контрольній (5,41% та 20,15%, відповідно). Генералізований пародонтит у хворих сечокам’яною хворобою зустрічався найчастіше – 62,14%, хронічний катаральний гінгівіт (ХКГ) склав 16,60%, у той час, як в контрольній групі ці показники становили відповідно - 40,94% та 22,18%. Пародонтоз діагностовано у 6,26% осіб основної групи при 4,56% у практично здорових людей. Аналіз отриманих даних дає змогу зробити наступне заключення: сечокам’яна хвороба сприяє раннім проявам та більш швидкому розвитку та інтенсивнішому перебігу катарального гінгівіту та генералізованого пародонтиту.

Аналіз розповсюдження захворювань пародонта в залежності від віку в осіб із сечокам’яною хворобою та у практично здорових людей показав наступне. Особи зі здоровим пародонтом в основній групі виявлені лише у віці 30-44 роки, в той час, як в контрольній групі у віці 45-54 роки нами виявлено 8,68% осіб із здоровим пародонтом. У віці 30-34 роки осіб із здоровим пародонтом в основній групі в 2,6 рази менше, ніж в контрольній.

Більш показовим є аналіз основних показників динамічного ряду: розповсюдженість захворювань пародонта в кожній віковій групі (абсолютний рівень), абсолютний їх приріст і темп приросту. Нами виявлено від’ємний приріст осіб із здоровим пародонтом та ХКГ із збільшенням віку обстежених, але при практично однаковому показнику розповсюдженості ХКГ в основній та контрольній групах у віці 30-34 роки (34,5% та 33,4% відповідно) вже в наступній віковій групі 35-44 роки кількість осіб контрольної групи з діагнозом ХКГ у два рази перевищує таку в основній групі.

Розвиток ГП характеризується позитивним приростом із збільшенням віку. В основній групі найбільший приріст хворих ГП відбувається в віці 35-44 роки і складає 318 хворих на 1000 обстежених, що в два рази перевищує цей показник в контрольній групі. Темп приросту ГП в основній групі вищий в 1,3 рази. В контрольній групі найвищий приріст цих хворих спостерігався у віці 45-54 роки.

Проведений аналіз особливостей розвитку ГП різного ступеня тяжкості в обох групах у віковому аспекті дозволяє зробити висновок, що сечокам’яна хвороба більш агресивно впливає на пародонт в молодому віці, збільшуючи швидкість глибини ураження пародонта в порівнянні з контрольною групою на 25%. Характер перебігу ГП І та ІІ ступеню у осіб обох груп залежав від віку, але в контрольній групі ми спостерігали пряму залежність, а в основній – зворотню. Розповсюдженість ГП ІІІ ступеня також збільшувалась з віком в обох групах, але у хворих СКХ вже у віці від 32 до 39,5 років кількість хворих з цим діагнозом збільшується в 2,3 рази, тоді як в практично здорових людей тільки в 1,2 раза.

Наступним етапом дослідження було визначення впливу тривалості СКХ на розвиток ГП та ступінь його тяжкості. Нами встановлено, що СКХ прискорює розвиток патологічних процесів в пародонті, що проявляється різким зниженням розповсюдженості ГП початкового та І ступеня тяжкості при тривалості основного захворювання до 10 років і значно вищим рівнем розповсюдженості ГП ІІ та ІІІ ступеню при більшій тривалості СКХ.

Таким чином, враховуючи виявлені особливості перебігу і швидкість розвитку уражень пародонта, слід починати лікування та диспансеризацію таких хворих в ранні терміни захворювання СКХ.

Вивчення механізмів розвитку захворювань пародонта на фоні СКХ з використанням функціональних досліджень: ехоостеометрії та стійкості капілярів ясен до вакууму дозволило встановити випереджуюче наростання патологічних змін відносно клінічних проявів захворювань пародонта у хворих СКХ по даних функціональних методів обстеження. Співставлення показників ультразвукової ехоостеометрії показало, що її величини при різних захворюваннях пародонта характеризуються певною закономірністю. Порівнюючи ці дані з даними літератури (Т.В.Нікітіна, 1982; Т.Д.Заболотний, 1992) про щільність кісткової тканини нижньої щелепи у практично здорових людей з ураженням пародонта, слід відмітити, що зміни в кістці при цих же формах захворювання у хворих СКХ мали більш виражений характер. Так, при ІІІ ступені ГП у хворих СКХ ехосигнал проходив за 19-21 мкс при 17-18 мкс у людей без фонової патології.

При вивченні інтенсивності ПОЛ у хворих ГП на тлі СКХ ми виділили дві групи. До першої групи ввійшли особи з низьким вмістом малонового діальдегіду (МДА) в крові – 88,16±2,82 мкг/мг, у другу з високим – 125,40±7,91 мкг/мг.

У групі з низьким вмістом МДА в крові активність супероксиддисмутази до каталази було вищим ніж у групі з високим вмістом МДА. Вміст сіалових кислот у слині коливається у вікових групах ів залежності від тривалості СКХ. Так, у молодому віці (30-34 роки ) в обох групах та у осіб, що хворіли СКХ 1-5 років, ми виявили високий вміст сіалових кислот, що свідчить про швидку деструкцію тканин пародонта. Цим можна пояснити високу інтенсивність уражень тканин пародонта в хворих СКХ у молодому віці. У віці 35-44 роки концентрація сіалових кислот у слині дещо зменшується, але надалі з віком знову зростає. Концентрація аскорбінової кислоти в слині при високому вмісті МДА в крові була в два рази вищою, ніж в осіб із низькою резистентністю. У практично здорових осіб (контрольна група) підвищення вмісту сіалових кислот відмічалося зі зростанням віку, а в молодому віці цей показник найнижчий. Активність СОД і каталази у здорових осіб була значно нижчою, ніж у хворих СКХ, і знаходилась в межах норми. Вміст аскорбінової кислоти набагато вищий в слині у здорових осіб у всіх вікових групах порівняно з хворими сечокам’яною хворобою. Після лікування в групі, де застосовували комплексне лікування з використанням природних факторів курорту Трускавець, вдалось досягнути активізації ферментів антиоксидантного захисту (СОД та каталази) у слині, знизити рівень вмісту сіалових кислот, що свідчило про значне сповільнення процесів деструкції у тканинах пародонта, а також підвищення концентрації аскорбінової кислоти в слині. У групі, де використовували загальноприйняту методику лікування ГП, показники менш виражено наближались до норми.

Клінічна оцінка ефективності лікування хворих ГП на фоні СКХ проводилась після повного обстеження і лікування згідно з протоколом обстеження хворих СКХ.

При оцінці запального процесу по індексу РМА відмічено, що при ГП початкового-І ступеня та при ГП ІІ ступеня у всіх групах показники індексу відповідали “гінгівіту середньої тяжкості”. При ГП початкового - І ступеня показники індексу РМА знаходяться біля нижньої межі інтервалу “середня тяжкість”, а при ГП ІІ – ступеня рівень РМА вищий на 13% і знаходиться біля верхньої границі інтервалу.

Індекс інтердентальної гігієни – АРІ, як при початковому - І ступені, так і у пацієнтів з ІІ ступенем відповідає визначенню “задовільний рівень гігієни”. Але слід відмітити, що відсоток осіб з “незадовільним” рівнем гігієни коливається від 7 до 18% в різних групах обстежених, в той час, як “оптимальний” та “достатній” рівні гігієни дуже низькі: від 0% до 6% і від 6% до 12% відповідно. Таке співвідношення вказує на потребу обстежених хворих в навчанні методики догляду за ротовою порожниною.

Після обстеження хворих їм була проведена професійна гігієна, після якої була визначена швидкість утворення зубного нальоту індекс РFRІ. У осіб із СКХ швидкість утворення зубного нальоту найбільш висока (відповідає V ступеню) і складає від 30% до 57,58%, тобто, така кількість хворих генералізованим пародонтитом мають високий ризик більш швидкого розвитку патологічного загострення, у той час, як у осіб генералізованим пародонтитом без фонових захворювань ці показники вдвоє нижчі і коливаються від 15,62% до 35%. В загальному, в усіх групах індекс РFRІ можна оцінити як високий, що вказує на те, що всі хворі потребують усунення місцевих ушкоджуючих факторів і обов’язкової консультації лікаря - дієтолога.

Лікування хворих в усіх групах складалося з місцевих і загальних заходів та фізіотерапії з обов’язковою санацією порожнини рота, а також навчання правилам гігієни та її контролю. Місцево проводилось видалення зубних відкладень у супроводі антисептичної обробки ясенного краю, потім виконувалось хірургічне лікування пародонтальних кишень по показаннях, а також вибіркове пришліфовування зубів для вирівнювання оклюзійних взаємовідношень і усунення ранніх точок змикання. У контрольних групах хворих з ГП лікували загальноприйнятими методами.

Ефективність лікування ГП і прогнозування його подальшого перебігу грунтувалося на об’єктивній оцінці стану пародонта. Для отримання об’єктивних показників, необхідних для прогнозування перебігу захворювання, нам був необхідний репрезентативний банк даних різних статистичних показників, що характеризують не тільки стан пародонта, але і результати його лікування. Обстеження хворих проводили за вищезазначеною схемою. Лікування кожного хворого будувалося за принципом індивідуального підходу і складалося з наступних етапів:

Початкове лікування з наступними заходами:

І. Навчання індивідуальної гігієни порожнини рота і підбір засобів гігієнічного догляду. Проведення ретельної мотивованої індивідуальної гігієни порожнини рота було одним з важливих етапів комплексної профілактики і лікування генералізованого пародонтиту.

Запропонована схема індивідуальної гігієни порожнини рота:

1. Використовувати дві зубні пасти: 1 – з антисептичними добавками (триклозан, хлоргексидин і т.д.) - вранці; 2 – з фітодобавками – відвари і екстракти трав і рослинні масла (ввечері). Через кожні 1,5-2,0 місяці міняти пасти на аналогічні інших фірм виробників, щоб уникнути звикання.

2. Використовувати зубні щітки з вираженим активним пучком і індивідуально підібраним ступенем жорсткості щетини (soft або media). Заміна щіток через 2-2,5 місяці.

3. Щодня використовувати засоби інтердентальної гігієни: флоси, йоршики, монопучкові зубні щітки залежно від стоматологічної ситуації.

4. Після кожного прийому їжі виполіскувати порожнину рота.

Проводили контроль якості гігієни із застосуванням індексу API.

ІІ. Усунення чинників, сприяючих ретенції зубної бляшки, особливо в міжзубних проміжках, що утруднюють проведення професійної гігієни:

· видалення нависаючих країв пломб;

· відновлення контактних пунктів;

· полірування шорстких поверхонь пломб;

· заміна неякісних пломб;

· пломбування каріозних порожнин.

ІІІ. Проведення професійної гігієни порожнини рота по схемі:

· візуалізація зубних відкладень (color-test), анестезія за показами;

· видалення над- і підясенних зубних відкладень – скейлінг;

· полірування оголених поверхонь кореня і коронки зуба з постійним зрошуванням мінеральною водою “Броніслава” в основній групі і з застосуванням ополіскувачів, що містять, хлоргексидин, або триклозан і 1% розчин фториду натрію (Flax, Стоматидин) для забезпечення антибактеріального ефекту і десенситайзерної дії в контрольних группах;

· усунення травматичних супраконтактів методом вибіркового пришліфовування зубів.

ІV. Місцеве протизапальне лікування проводилося в 2 етапи:

1. Після скейлінгу і всього комплексу гігієнічних процедур призначали аплікації озокериту – 15 хвилин.

2. Зрошування мінеральною водою “Броніслава” і гідромасаж з лазерним орошенням ясен.

У кожне відвідування перевіряли гігієнічний стан порожнини рота і вносили відповідні корективи. Всі пацієнти основної групи отримували санаторно-курортне лікування, призначене лікарем-урологом, в т.ч. пили мінеральну воду “Нафтуся”. Лікування і спостереження закінчували тільки після отримання стійких позитивних результатів як клінічних, так і індексної оцінки стану ясен і гігієни порожнини рота.

Підтримуюча терапія

Повторний огляд пацієнтів проводили через 6-7 та 12-13 місяців із використанням пародонтологічних та гігієнічних індексів і функціональних проб. За необхідністю повторна мотивація пацієнтів до дотримання якісної індивідуальної гігієни і корекція засобів індивідуальної гігієни; професійна гігієна з аналізом стану пломб і реставрацій, особливо в апроксимальних ділянках і їх поліруванням (або заміною).

При незадовільних результатах обстеження після з'ясування причини загострення проводили протизапальну терапію з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта і характеру загострення.

Рентгенологічне і ехоостеометричне обстеження проводили 1 раз на рік, якщо не було загострень або за показами.

Лікування пацієнтів контрольної групи проводилося по тій же схемі за винятком п. IV. Протизапальну терапію в контрольних групах проводили із застосуванням антисептичних зрошувань і аплікацій Метрогил-дента, за показами застосовували препарат Імудон (фірма Solvay Pharma, Бельгія). Загальне лікування призначали за узгодженням із лікарями-урологами та терапевтами.

Клінічна оцінка ефективності лікування хворих ГП у всіх групах була позитивною, проте, аналіз динаміки індексів, що характеризують інтенсивність запального процесу, стан мікросудин пародонта, рівень гігієни порожнини рота, а також ступінь ризику розвитку загострення процесу був різним і залежав від ступеня тяжкості ГП і комплексу лікувально-профілактичних заходів.

Результати, отримані до кінця лікування всіх хворих ГП початкового-I ступеня свідчили про достатньо високу ефективність проведених гігієнічних і лікувальних заходів. Так, інтенсивність запального процесу в основній групі і в групі К2 зменшилася в 3 рази, а в групі К1 ( хворі з СКХ) лише в 1,5 рази і складала по індексу РМА 23,6%. тобто наближалось до оцінки “середній ступінь гінгівіту”, пацієнти цієї групи мали реальний ризик загострення процесу. Це підтверджується і результатами вивчення антигеморагічного ефекту проведеного лікування.

До лікування показники індексу Loe-Silness характеризувалися як “гінгівіт середньої тяжкості” і “значна кровоточивість” у всіх групах. Після першого етапу лікування кровоточивість знизилася майже в 5 разів в основній і другій контрольній групах, а в першій контрольній групі тільки в 2 рази, тобто стандартні методи лікування ГП для хворих СКХ не є достатньо ефективними. Це підтверджує аналіз проникності стінок мікросудин.

Після проведеного курсу лікування висока проникність стінок мікросудин, виявлена у всіх пацієнтів до лікування значно знизилася, проте рівень її зниження неоднаковий. Так, в основній групі час появи гематоми збільшився після лікування на 9-10 сек., тоді як в першій контрольній групі цей показник був в 2 рази нижчий.

Високий протизапальний, антигеморагічний і капіляропротекторний ефект проведеного лікування в основній групі можна пояснити патогенетично направленим впливом курортних чинників Трускавця на мікросудинне русло пародонта.

Враховуючи, що найближчі результати лікування хворих ГП початкового-І ступеня оцінювалися через 3-4 тижні після першого огляду, їх можна розглядати як хорошу прогностичну ознаку і підтвердження ефективності курортних чинників Трускавця в комплексному лікуванні ГП у хворих СКХ.

Аналіз найближчих результатів лікування хворих генералізованим пародонтитом ІІ ступеня показав, що запропонована схема лікувально-профілактичних заходів майже в два рази ефективніша, ніж стандартна схема, використана для лікування хворих ГП і СКХ в умовах стоматологічних клінік. Кількість сеансів лікування багато в чому залежала від форми і ступеня тяжкості симптоматичного гінгівіту. У переважного числа пацієнтів спостерігався симптоматичний катаральний гінгівіт, клінічні симптоми якого зникали після полокання водою “Броніслава”, 2-3 сеансів лікування озокеритом і лазерним орошенням. У осіб контрольних груп терміни лікування подовжувалися, кількість відвідин на першому етапі збільшувалася. Курс лікування був довший на 25-30%, у порівнянні з основною групою.

Повторні огляди та реєстрацію віддалених результатів лікування здійснювали через 6-7 місяців у 195 пацієнтів і через 12-13 місяців – у 187 хворих генералізованим пародонтитом.

Практично всі хворі, як в основній, так і в контрольних групах, вже через 6-7 місяців відзначали зниження кровоточивості ясен, зменшення рухомості зубів, зникнення неприємних відчуттів в порожнині рота. Клінічно спостерігалося ущільнення маргінального краю ясен, відсутність або незначна гіперемія ясенних сосочків. Глибина пародонтальних кишень відповідала ступеню тяжкості патологічного процесу, виділення з них були мінімальними, в основному, слизисто-серозного характеру.

Рентгенологічно стабілізація патологічного процесу у хворих початкового – І ступеню захворювання відмічена у 93,55% хворих основної групи, у 53,00% хворих першої контрольної групи (К1) і 93,75% у пацієнтів другої контрольної групи (К2). При генералізованому пародонтиті ІІ ступеня тяжкості ці показники були 75,76%, 40,00% і 86,87% відповідно.

Не дивлячись на отримані сприятливі клініко-рентгенологічні результати лікування хворих, індексна оцінка стану тканин пародонта, дозволила конкретніше оцінити пародонтальний статус і індивідуально підійти до питання про призначення того або іншого виду превентивного лікування.

Під час епідеміологічного обстеження хворих ГП нами було відмічено, що “слабка” кровоточивість діагностувалася при значенні індексів РМА і GI характерних для початкових проявів симптоматичного гінгівіту середнього ступеню тяжкості, а саме РМА=0,26-0,30 балу або 26%-30%, а GI=1,18-1,30 балів, при цьому, середнє значення гігієнічного індексу API дорівнювало 0,40-0,50 балу (40%-50%), що відповідало “задовільному” гігієнічному стану порожнини рота. Ці інтервали значень індексів нами і були вибрані як еталони потребності хворих ГП початкового-I та II ступеня тяжкості в проведенні протирецидивного лікування.

Так, на підставі клінічних і індексних даних в основній групі при ГП початкового-I ступеня виявлено 6,5% хворих, що потребують превентивного лікування, приблизно така ж кількість хворих була і в другій контрольній групі К2 – 6,3%. У першій контрольній групі (К1) 45% хворих мали різний ступінь тяжкості симптоматичного гінгівіту і потребували протирецидивного лікування, з них 21% хворих потребували вказаного лікування вже до кінця третього місяця. При генералізованому пародонтиті II ступеня запальний процес в пародонті поступово наростав, значення індексу РМА в групі К1 перевищувало аналогічні показники в основній і К2 групах на 48% і 85% відповідно. У основній і контрольній групі К2 ступінь гінгівіту оцінювався як “легкий”, а в групі К1 як “середній” ступінь.

Паралельно із запаленням погіршувався стан гігієни порожнини рота: у основній і в К2 групах рівень гігієни характеризувався як “оптимальний”, а в контрольній групі К1 він вже відповідав “задовільній” оцінці. У пацієнтів з генералізованим пародонтитом II ступеня у 24% основної групи, у 13% - К2 і у 60% групи К1 при клінічному обстеженні виявлені ознаки загострення, в групі К1 вже через 3 місяці 29% обстежених потребували проведення лікувальних заходів.

Проведений аналіз клініко-рентгенологічних і індексних показників стану тканин пародонта дозволив розробити диференційований підхід до призначення протирецидивного лікування і об’єм лікувально-профілактичних втручань при різному ступені тяжкості ГП.

Розроблена методика санаторно-курортного лікування хворих генералізованим пародонтитом на фоні СКХ дозволила добитися стійкої стабілізації дистрофічно-запального процесу в тканинах пародонта через 6-7 місяців: у 94% початкового – I ступеня і 76% II ступеня тяжкості пацієнтів основної групи, тоді як в контрольній групі К1 цей показник складав 53% і 40% відповідно.

Проведений аналіз клінічних і індексних показників стану тканин пародонта після лікування генералізованого пародонтита через 12-13 місяців дозволяє вважати, що ефективність лікування генералізованого пародонтиту в основній групі в 2 рази вище, ніж у таких же пацієнтів контрольної групи К1, тривалість періоду ремісії, в середньому, збільшилася більш, ніж на 6 місяців.

Цей висновок підтверджується даними потреби в різних видах лікування. У групі пацієнтів з СКХ і генералізованим пародонтитом початкового – I ступеня, пролікованих по запропонованій нами методиці (основна група), 13,8% хворих навіть через 12 місяців не потребували лікування. Ми продовжили термін спостереження за цими пацієнтами і виявилось, що через 13 місяців вони потребували тільки превентивного лікування. 9,7% пацієнтів СКХ і ГП II ступеня не потребували лікування впродовж року, а 54,8% було показане комплексне лікування.

У першій контрольній групі всі хворі генералізованим пародонтитом початкового-I та II ступеня в 100% потребували комплексної терапії в повному об'ємі вже через 9 місяців, тобто традиційні методи лікування ГП у хворих СКХ не є достатньо ефективні.

Таким чином, застосування запропонованого нами комплексу профілактичних лікувально-курортних заходів у хворих СКХ і ГП приводило до стійкого клінічного ефекту. Найближчі і віддалені клініко-рентгенологічні результати, ехостеометричні дані, показники індексної оцінки стану пародонта у хворих генералізованим пародонтитом початкового-I та II ступеня на фоні СКХ до лікування, на етапах лікування, а також у віддалені терміни спостереження, вирахувані приріст і темп зростання кожного показника за 6-7 і 12-13 місяців дозволили створити математичну модель прогнозування перебігу ГП. Порівняльний аналіз на основі t критерію дослідних і теоретичних характеристик тривалості періоду ремісії при 95% рівні значимості не виявив статистичної достовірної відмінності P>0.05.

Розроблена нами модель у вигляді номограми може бути використана, як для визначення тривалості періоду ремісії у хворих генералізованим пародонтитом початкового-I і II ступеня тяжкості на фоні СКХ, так і для визначення термінів проведення протирецидивного лікування і його об’єму.

Запропонований метод оцінки ефективності проведеного лікування і прогнозування термінів ремісії (номограма) дозволяє визначити терміни диспансерного спостереження індивідуально для кожного пацієнта, з мінімальною витратою робочого часу лікаря, що поза сумнівом, підвищить ефективність лікування хворих генералізованим пародонтитом і сприятиме профілактиці ускладнень.

Таким чином, розроблена схема комплексних лікувально-профілактичних заходів пацієнтів курорту Трускавець надала стійкий клінічний ефект у 93,5% хворих СКХ і ГП початкового – I ступенів і у 76% хворих генералізованим пародонтитом II ступеня. Тривалість ремісії досягала 12-13 місяців, що більш ніж в 1,5 рази вище, ніж у таких же пацієнтів без санаторно-курортного лікування (контрольна група К1).

Розроблений метод оцінки ефективності лікування ГП і прогнозування тривалості ремісії, що проводиться, дозволяє визначити терміни диспансерного спостереження, уникнути загострення патологічного процесу і сприяє профілактиці ускладнень. Метод простий, доступний, економить час лікаря-стоматолога і може бути рекомендований до впровадження в лікувальних установах будь-якого рівня, де лікуються хворі на генералізований пародонтит із сечокам’яною хворобою.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне обґрунтування та удосконалене рішення актуальної задачі сучасної стоматології – підвищення ефективності профілактики і лікування генералізованого пародонтиту в хворих сечокам’яною хворобою на підставі визначення особливостей розвитку захворювання, розробки комплексу лікувально-профілактичних заходів з використанням санаторно-курортних чинників Прикарпаття.

1. Поширеність захворювань пародонта у хворих сечокам’яною хворобою дуже висока і досягає 94,6%, що на 14,7% вище, ніж у осіб без супутньої загальної патології. Найбільш поширеними є генералізовані захворювання пародонта: генералізований пародонтит – 62,14% і хронічний катаральний гінгівіт – 16,6%. Інтактний пародонт виявлений у 5,4% обстежених, що в 3,7 рази менше, ніж у пацієнтів без сечокам’яної хвороби.

2. Особливості перебігу та тяжкість генералізованих захворювань пародонта у хворих сечокам’яною хворобою залежать від давності основного захворювання більше ніж від віку пацієнтів. Генералізований пародонтит у осіб із сечокам’яною хворобою виникає в перші роки основного захворювання і характеризується швидким переходом початкових стадій у тяжчі з частими загостреннями та вираженою прогресуючою деструкцією кісткової тканини.

3. В осіб із генералізованим пародонтитом при сечокам’яній хворобі порушення процесів перекисного окиснення проявилось у частини хворих у значному підвищенні вмісту малонового діальдегіду в крові, а в інших – у його зниженні. Проте в усіх хворих встановлено підвищення в слині активності супероксиддисмутази і значне зменшення концентрації аскорбінової кислоти. Вміст сіалових кислот коливався залежно від віку хворих та тривалості сечокам’яної хвороби і свідчив про інтенсивні процеси деструкції тканин пародонта вже в молодому віці при тривалості фонового захворювання 1-5 років.

4. Розроблений комплекс лікувально-профілактичних заходів з використанням санаторно-курортних чинників курорту Трускавець виявився ефективним у 100% хворих на генералізований пародонтит з супутньою сечокам’яною хворобою (основна група): показники протизапального, капіляропротекторного і антигеморагічного ефектів в них були в 2 рази вищі, ніж в контрольній групі. Розроблена схема комплексних лікувально-профілактичних заходів надала стійкий клінічний ефект при генералізованому пародонтиті початкового – першого ступеню у 93,5%, при генералізованому пародонтиті другого ступеню - у 76% хворих.

5.Розроблений метод оцінки ефективності лікування генералізованого

пародонтиту і прогнозування тривалості ремісії, дозволяє визначити терміни диспансерного спостереження, уникнути загострення патологічного процесу і сприяє профілактиці ускладнень. Метод простий, доступний, економить час лікаря-стоматолога і може бути рекомендований до впровадження в лікувальних установах будь-якого рівня, де лікуються хворі генералізованим пародонтитом із сечокам’яною хворобою.