ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ЛІКУВАННЯ СТАБІЛЬНОЇ СТЕНОКАРДІЇ НАВАНТАЖЕННЯ ІІ–ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ КЛАСІВ ЗА НАЯВНОСТІ СИНДРОМУ ПРОЛАБУВАННЯ МІТРАЛЬНОГО КЛАПАНА : ОСОБЕННОСТИ ТЕЧЕНИЯ И ЛЕЧЕНИЯ стабильной стенокардией НАГРУЗКИ II-III функционального класса при синдроме Пролабирование МИТРАЛЬНОГО КЛАПАНА

summary

Матеріали та методи дослідження. Робота базується на результатах обстеження 170 хворих на ССН ІІ – ІІІ ФК, які перебували на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківському обласному клінічному кардіологічному диспансері. У дослідження включено 134 хворих із верифікованою з допомогою велоергометрії ССН ІІ – III ФК із супутнім синдромом ПМК, підтвердженим методом ЕхоКГ та допплер ЕхоКГ. У 36 хворих на ССН клініко-інструментальні ознаки даного синдрому були відсутні. Обстежено також 20 практично здорових осіб.

Залежно від застосованої медикаментозної терапії хворі на ССН та синдромом ПМК були розподілені на 4 групи. І група – контрольна: 32 хворих, які отримували базову терапію: аспірин, b-адреноблокатори, статини, інгібітори АПФ, нітрати. ІІ група – 35 хворих, які, окрім базової терапії, отримували ритмокор (Фармацевтична фірма «ФарКос», Україна) у дозі 0,72 г (2 капсули) 3 рази на добу (7 днів) із переходом на 0,36 г (1 капсулу) 3 рази на добу всередину. ІІІ група – 33 хворих, які на фоні базової терапії отримували корвітин (ЗАТ НВЩ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод») – у дозі 0,5 г у 150 - 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду довенно краплинно 1 раз на добу (4 – 5 днів) із подальшим переходом на кверцетин (ЗАТ НВЩ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод») у дозі 1 г 2 рази на добу всередину. ІV група – 34 хворих, які отримували поряд із базовою терапією і ритмокор, і корвітин/кверцетин у зазначених вище дозах. Обстеження хворих проводили на початку та через 1 міс лікування. Клініч­ний перебіг ССН аналізували впродовж 6 міс поспіль.

Для досягнення поставленої мети та вирішення сформульованих вище завдань використовувався комплекс клінічних, функціональних та лаборатор­них методів дослідження. Клінічне обстеження включало збір скарг хворого, аналіз анамнезу захворювання, а також загальноприйняте об’єктивне фізикаль­не обстеження хворих та лабораторні аналізи.

Реєстрацію ЕКГ виконували на апараті «Юнікард – 200» (компанія ЮТАС) у 12 загальноприйнятих відведеннях при швидкості руху плівки 50 мм/с. ЕхоКГ проводили трансторакально на апараті HD 11 XE, Philips (США) із використанням ультразвукових датчиків. Вона включала одно- і двовимірну ЕхоКГ, допплерографічне дослідження в імпульсному і без­перервно-хвильовому режимах, а також кольорове допплерівське картуван­ня потоків. Було проаналізовано кінцево-систолічний і кінцево-діастолічний об’єми (КСО і КДО), розміри ЛШ, ударний об’єм, товщини задньої стінки ЛШ та міжшлуночкової перегородки, фракцію викиду ЛШ (ФВ), також вираховували масу міокарда лівого шлуночка і відносну товщину стінки ЛШ. Стан діастолічної функції ЛШ характеризували за показниками трансмітрального кровоплину – піків швидкості Е і А, їх співвідношенням (Е/А) та значенням IVRT. Ступінь пролабування мітрального клапана оцінювали, визначаючи величину пролабування його стулок. Наявність мітральної регургітації оцінювали напівкількісним методом із використанням імпульсного доп­плерівського режиму, а також кольорового допплерівського картування потоків.

Проведення холтерівського моніторування ЕКГ та визначення ВРС здійснювали в автоматичному режимі за допомогою системи «КардиоСенс» ХАИ МЕДИКА (м. Харків) за 24-годинним записом кардіоритмограми. Визначали сумарну тривалість ішемії (як больової, так і безбольової), середню тривалість епізодів ішемії, а також наявність порушень ритму серця. Оцінку ВРС проводили в режимі статистично-часового і частотно-спектрального аналізу. Толерантність до фізичного навантаженя визначали за допомогою ВЕМ, яку проводили на велоергометрі «Corival».

Визначення рівня ендотеліну-1 в крові проводилося методом імуно­ферментного аналізу за допомогою аналізатора Stat Fax 303 Plus (США) із використанням реагентів «Endothelin (1-21) EIA kit» - Biomedica (Австрія). Вивчення порушень ліпідного обміну здійснювали шляхом визначення в сироватці крові концентрацій загального холестерину, триацилгліцеринів, ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) ферментативним фотометричним методом за допомогою реактивів CHOL L 250 S та TG 50 виробництва компанії PLIVA-Lachema (Чехія). Вміст ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) визначали розрахунковим методом. Дослідження рівня магнію, калію та кальцію плазми крові проводили фотометричним методом за допомогою реактивів BIOTEST.

Усі розрахунки здійснювали на персональному комп’ютері за допо­могою програм Microsoft Office Excel 2003 і StatSoft «Statistica» v. 6,0. Вира­хо­вували середні арифметичні величини (М), похибки середніх величин (m), стандартне відхилення (s). Дані представляли у вигляді (M±m). Для оцінки зв’язку між ознаками застосовували коефіцієнт кореляції (r).

Результати дослідження та їх обговорення. Аналізуючи хворих за статтю, відмічено, що в групі хворих на ССН із синдромом ПМК переважали жінки – 56,7% проти 43,3% осіб чоловічої статі, середній вік становив 54,1±0,9 роки. Серед хворих на ССН без синдрому ПМК більшість складали чоловіки – 69,4% на відміну від 30,6% осіб жіночої статі. Середній вік у таких хворих склав 55,6±0,8 роки.

Клінічний перебіг ССН із синдромом ПМК характеризувався вираже­ним больовим синдромом, який в 93,2% хворих був атиповим (біль у ділянці серця різного характеру, інтенсивності, тривалості, недостатній ефект від прийому нітрогліцерину). У той же час типовий біль за грудниною, навпаки, частіше спостерігався у хворих на ССН без синдрому ПМК (р<0,05). Інши­ми скаргами були серцебиття (у 82,0%) та перебої в роботі серця (у 70,1%), запаморочення (у 96,2%), синкопальні стани (у 12,6%), відчуття нестачі повітря (у 75,3%), психоемоційна лабільність (у 71,6%).

Суттєвою була різниця в кількості нападів стенокардії за добу і за тиждень. У середньому їх спостерігалося (2,3±0,3) нападів на добу і (10,1±0,4) нападів за тиждень у хворих із наявним синдромом ПМК проти, відповідно, (1,1±0,2) і (8,5±0,5) нападів у хворих без ПМК. Ангінозні напади у хворих на ССН із синдромом ПМК потребували додаткового (до базової терапії) прийому нітрогліцерину на тиждень – (14,5±0,5) таблеток проти (8,4±0,3) таблеток у хворих без синдрому ПМК.

При об’єктивному обстеженні в пацієнтів із синдромом ПМК було виявлено систолічний шум на верхівці серця, акцент ІІ тону над легеневою артерією та наявність тахікардії.

У більшості хворих на ССН ІІ - ІІІ ФК із супутнім синдромом ПМК, на відміну від хворих без ПМК, подовжувався інтервал QT (до 0,46±0,005 с, р<0,001), виникали екстрасистолія, тахіаритмії, порушення провідності. Між тривалістю QTс і ступенем ПМК встановлена наявність прямого сильного коре­ляційного зв’язку (r = 0,75, р<0,05).

За наявності ПМК значно частіше відмічалися порушення ритму серця, зокрема, суправентрикулярні екстрасистоли у 61,2%, шлуночкові екстрасистоли в 55,2%, а фібриляція передсердь – у 19,4% хворих. Дещо рідше зустрічалася пароксизмальна шлуночкова тахікардія (6,7%). Порівню­ючи ці показники з даними хворих на ССН без ПМК, слід зауважити, що дані порушення ритму серця значно рідше мали місце у хворих цієї групи. Аналізуючи ЕКГ, слід відмітити наявність у хворих ССН із синдромом ПМК порушень не лише ритму, але й провідності міокарда. Так, частота блокади правої і лівої ніжок Гіса була відмічена, відповідно, у 44,8% (60) та 28,3% (38) хворих, що значно вище, ніж у групі хворих на ССН без ПМК – 22,2% (8) та 13,9% (5) відповідно.

Більш вираженими у хворих на ССН ІІ – ІІІ ФК із супутнім синдромом ПМК були й ішемічні зміни в міокарді, які, зазвичай, носили характер субендокардіальної ішемії і проявлялися депресією сегмента ST та інвер­сією зубця Т. Депресія сегмента ST була відмічена в 52,7 % хворих ССН без синдрому ПМК проти 67,9% в осіб із синдромом ПМК, а інверсія зубця Т, відповідно, мала місце в 27,8% і 34,3% випадків.

За даними ЕхоКГ у 53,7% було діагностовано ПМК І ступеня, у 42,5% – ІІ і в 3,7% - ІІІ ступеня. У більшості хворих превалював пролапс передньої стулки мітрального клапана (76,8%). У той же час пролапс задньої стулки діагностувався значно рідше і був відмічений у 23,2% випадків. Трансмітраль­ну регургітацію спостерігали у 80,6% хворих із супутнім ПМК. У 26 обстежу­ваних (19,4%) мітральна регургітація була відсутня. Переважала мітральна регургітація I ступеня (47,8%). Рідше зустрічалася мітральна регургітація II ступеня – в 24,6% хворих, у 6,0% пацієнтів – ІІІ і лише в 3 хворих (2,2%) – IV ступеня. При цьому можна зазначити, що ступінь ПМК не завжди спів­падав із ступенем вираженості мітральної регургітації.

Для хворих на ССН із синдромом ПМК характерними були збільшення маси лівого шлуночка і розмірів лівого передсердя, зростання КДО і КСО лівого шлуночка, зниження ударного об’єму і, як наслідок, скоротливої функції міокарда (р<0,001). За наявності даного синдрому значно погіршу­валася систолічна функція ЛШ, що проявлялося в зменшенні ФВ до (46,5±2,5) % проти (52,4±0,9) % у хворих на ССН без ПМК (р<0,05).

Такі гемодинамічні перебудови розвивалися на фоні ознак гіпертрофії ЛШ (ГЛШ). Зміни геометрії ЛШ у хворих на ССН і супутнім ПМК харак­те­ризувалися розвитком переважно ексцентричної ГЛШ, яка відмічалась у 92 (68,7%) хворих ССН із ПМК, концентрична ГЛШ – у 23 (17,1%) хворих. Концентричне ремоделювання ЛШ відмічено в 12 (8,9%) осіб. Нормальна геометрія ЛШ відмічена лише в 7 (5,3%) хворих на ССН із супутнім синдромом ПМК. У той же час у більш ніж половини хворих на ССН без синдрому ПМК виявлена концентрична ГЛШ – 20 (55,6%) осіб; ексцентрич­на ГЛШ спостерігалась у 5 (13,9%) таких хворих, а концентричне ремо­де­лювання – у 6 (16,6%) осіб. Нормальна геометрія ЛШ відмічена в 5 (13,9%) хворих на ССН без ПМК.

Порушення діастолічної функції ЛШ у хворих на ССН без синдрому ПМК були представлені в 27 обстежених (75,0%) діастолічною дисфункцією за типом порушення розслаблення, у 2 (5,6%) – «псевдонормальним» і в 1 (2,7%) – рестриктивним типами. В 6 осіб (16,7%) порушення діастолічної функції ЛШ не відмічалося. У хворих на ССН ІІ – ІІІ ФК із супутнім синдромом ПМК діастолічна дисфункція ЛШ була виявлена в 91,1% і характеризувалася наявністю не лише порушення розслаблення ЛШ (53,0%), але і збільшенням частки хворих із «псевдонормальним» (26,9%) та рестриктивним (11,2%) типами дисфункції, що вказує на прогресування діастолічної дисфункції ЛШ за наявності синдрому ПМК. До основних факторів, які призводили до збільшення в таких хворих частки «псевдо­нормального» і рестриктивного типів діастолічного наповнення, можна віднести феномен мітральної регургітації, підвищення атріовентрику­лярного діастолічного градієнта тиску на фоні дилатації, пригнічення скорочувальної здатності лівого передсердя в цілому та наявність ексцентрич­ної ГЛШ (Коваленко В. М, 2004; Шиллер Н. Б., Осипов М. А., 2005).

За результатами холтерівського моніторування ЕКГ встановлено, що для хворих на ССН із синдромом ПМК була властивою більш тривала як больова, так і безбольова ішемія міокарда. Така ішемія поєднувалася зі зростанням кількості шлуночкових та суправентрикулярних екстрасистол, а отже, супроводжувалася високим ризиком розвитку загрозливих для життя аритмій.

Для хворих на ССН у поєднанні з синдромом ПМК характерною є зміна циркадного ритму активності ВНС з переважанням симпатичного тонусу та зниження парасимпатичного впливу при одночасному незначному зменшенні загальної ВРС. Підтвердженням цього було зниження в таких хворих показників SDNN (р<0,05), SDANN (р<0,001), rMSSD (р<0,05), pNN50% (р<0,05) і HF (р<0,01), при одночасному підвищенні LF (р<0,001) та LF/HF (р<0,001).

При проведенні ВЕМ була констатована суттєво менша толерантність до фізичних навантажень у хворих із наявним ПМК. Порогове навантажен­ня в таких пацієнтів становило (70,9±2,0) Вт, а без ПМК – (90,5±2,7) Вт (р<0,001). Загальна тривалість навантаження до виникнення стенокардії склала (9,3±0,3) хв у хворих на ССН без ПМК і (7,7±0,1) хв за його наявності. При цьому приріст ЧСС після навантаження у хворих на ССН без синдрому ПМК становив 57,8%, а у хворих з наявним ПМК – 30,0%. САТ збільшився, відповідно, на 18,7% проти 9,4%. Важливою ознакою при наявності синдрому ПМК у хворих на ССН було зниження ДАТ на піку навантаження (-4,2%). При цьому слід відмітити і порівняно низький приріст ДАТ у хворих на ССН без синдрому ПМК, який склав 5,0% (р<0,05).

Характеризуючи прояви дисліпідемії у хворих на ССН із синдромом ПМК, відмічено, що в такого контингенту хворих рівень загального холе­стерину відповідає гіперхолестеринемії, яка є менш вираженою, ніж у хворих без ПМК (р<0,01). Аналогічна закономірність констатована і за рівнем триацилгліцеринів, який в обох групах хворих перевищував нормаль­не значення, але був вищим в осіб без синдрому ПМК (р<0,001). Не знайдено вірогідних відмінностей у підвищених рівнях ЛПНЩ у хворих обстежених груп (р>0,05), а рівень ЛПВЩ в цілому відображав закономірність до менш значимої дисліпідемії у хворих на ССН із синдромом ПМК.

У хворих на ССН із синдромом ПМК відмічено значно нижчий рівень у крові магнію (0,5±0,02) ммоль/л проти (0,7±0,02) ммоль/л у хворих на ССН без синдрому ПМК (р<0,01). Дещо нижчим був і рівень калію, який склав у хворих із супутнім синдромом ПМК (3,4±0,06) ммоль/л, а за наяв­ності ССН без ПМК – (4,4±0,11) ммоль/л (р<0,001). У порівнянні з хворими на ССН без синдрому ПМК, в яких вміст кальцію в середньому склав (2,5±0,05) ммоль/л, у хворих із клапанною патологією відмічено дещо вищий його показник – (2,6±0,03) ммоль/л (р<0,05).

При визначенні рівня ендотеліну-1 було встановлено, що в здорових осіб його вміст у сироватці крові в середньому склав (0,42±0,01) фмоль/л. У той же час у хворих на ССН із синдромом ПМК виявлено розвиток ендотеліальної дисфункції з гіперпродукцією ендотеліну-1 (р<0,01). Нами встановлено зворотний достовірний зв’язок між рівнем магнію та ендо­теліну -1 в крові таких хворих (r = – 0,57; р<0,05).

Вказані клініко-патогенетичні особливості перебігу ССН із супутнім синдромом ПМК вимагали оптимізації загальноприйнятої терапії таких хворих і були підставою для включення до лікувального комплексу препаратів ритмокору та корвітину/кверцетину.

Комплексне лікування з застосуванням на фоні базової терапії ритмо­кору та корвітину/кверцетину мало позитивний вплив на клініко-інструменталь­ні ознаки захворювання. Така терапія давала можливість долати больовий синдром, перебої в роботі серця та невротичні прояви у 100,0%, серце­биття у 94,7%, зменшувати задишку у 73,3%, запаморочення у 91,1% та головний біль у 85,1% випадків. Застосування препаратів ритмокору та корвітину/кверцетину сприяло зменшенню кількості нападів стенокардії, для подолання яких необхідно було менше таблеток нітрогліцерину. Так, у цій групі хворих кількість нападів стенокардії зменшилася з (10,7±0,4) до (7,8±0,4) на тиждень (р<0,001), що в середньому склало 26,7% (р<0,05). Найменшу кількість таблеток потрібно було хворим, які приймали на фоні базової терапії і ритмокор, і корвітин, – (7,9±0,3) таблеток на тиждень порівняно з (13,2±0,6) таблеток на тиждень до лікування (р<0,001).

Позитивна динаміка клінічних симптомів під впливом комбінованого лікування з застосуванням ритмокору та корвітину/кверцетину супрово­джувалася стабілзацією показників стандартної ЕКГ. Так, тривалість інтер­валу QTс зменшилася – із (548,7±7,1) мс до (438,9±7,0) мс, що в середньому склало 20,0%, а кількість осіб з депресією сегмента ST вірогідно змен­шилася з 70,6% до 26,5% (р<0,01). Про позитивний антиаритмічний ефект досліджуваних препаратів свідчило зменшення кількості порушень ритму серця.

Достовірна зміна діаметру лівих відділів серця, маси міокарда ЛШ, КДО і КСО, зростання фракції викиду і ударного об’єму у хворих на ССН ІІ – ІІІ ФК із супутнім синдромом ПМК підтвердила високу ефективність застосованої терапії. Зокрема, під впливом комплексного лікування ФВ зросла на 16,1% і склала після лікування (52,9±1,3) % (р<0,01). Водночас приріст ФВ у групі базової терапії становив лише 6,6% (р<0,05).

Застосування на фоні базової терапії досліджуваних препаратів сприяло зростанню співвідношення Е / А в порівнянні з іншими групами і динаміка його збільшення була більш вираженою та достовірною, що свідчить про ефективне подолання діастолічної дисфункції ЛШ в процесі лікування (р<0,001).

Під впливом комбінованого лікування відмічено підвищення толерант­ності до фізичного навантаження та збільшення коронарного резерву серця. Так, у хворих, які отримували поряд із базовою терапією ритмокор і корвітин/кверцетин, максимально досягнуте навантаження зросло з (74,2±3,5) Вт до (114,7±2,5) Вт, тобто в середньому на 54,4%, а загальна трива­лість навантаження до виникнення стенокардії збільшилася з (7,5±0,2) хв до (11,0±0,3) хв, що склало 46,4% (р<0,001). У той же час приріст даних показників у хворих з базовою терапією становив, відповідно, 18,2% та 11,3%. Підвищення функціонального резерву серця під впливом ритмокору в хворих з ІХС обумовлено економним впливом препарату на метаболізм кардіоміоцитів в умовах їх недостатнього постачання киснем (Коркушко О. В., Лишневская В. Ю., 2003).

За даними холтерівського моніторування ЕКГ під впливом базової терапії відмічено лише незначне зменшення загального часу ішемії, епізодів больової та безбольової ішемії (р<0,05). Застосування поряд із базовою терапією ритмокору підтвердило його антиішемічний ефект по відношенню до безбольової ішемії (Волков В.И., Строна В.И., 2007). Так, у цій групі тривалість безбольової ішемії зменшилася на 34,1%. Вклад больових епізодів у загальну тривалість ішемії при цьому краще вдавалось корегувати за допомогою корвітину/кверцетину, тривалість яких зменшилася на 55,0% (р<0,01). Найдоцільнішою щодо подолання ішемічних проявів виявилася комбінація базової терапії з ритмокором та корвітином/кверцетином. Під­твердженням сказаного було достовірне зменшення часу як безбольової ішемії, так і кількості больових епізодів (р<0,001).

Поряд з ішемічними змінами при проведенні холтерівського монітору­вання було констатовано позитивний вплив досліджуваних препаратів на показники порушень ритму серця. Ефективнішим у цьому плані був препа­рат ритмокор, під впливом якого кількість шлуночкових екстрасистол у другій групі зменшилася із (548,7±16,0) до (342,9±12,3) за добу (р<0,001), а над­шлуночкових – із (340,6±15,5) до (187,2±12,3) екстрасистол за добу (р<0,001).

У процесі комплексного лікування з застосуванням на фоні базової терапії ритмокору та ковітину/кверцетину знайдено зростання таких показників як SDNN (на 38,8%), SDANN (на 35,2%), rMSSD (на 57,5%), pNN50 (на 27,3%) і HF (на 26,1%). При цьому показник LF та відношення LF/HF зменшилися, відповідно, на 26,5% та 41,9%.

Оцінюючи стан ендотеліальної функції, слід відмітити, що ступінь знижен­ня рівня ендотеліну-1 у різних дослідних групах значно різнився. Так, під впливом базової терапії цей показник не зазнав вірогідних змін (р>0,05). Більш значною була динаміка рівня ендотеліну-1 у третій та четвертій групах, в яких вдалося досягти ефективного зменшення ендотелінемії (р<0,001).

Рівень магнію в крові приходив до норми при застосуванні на фоні базової терапії ритмокору (р<0,001). Подібною була і динаміка рівня калію в крові, який змінився, але не перевищив допустиму норму. Аналізуючи зміну в процесі лікування такого показника як кальцій, слід відмітити його нормалізацію, в основному, в другій та четвертій групах (р<0,001).

Оцінюючи динаміку показників ліпідного обміну, вдалося констатувати найбільш значний ліпідзнижувальний ефект під впливом поєднаної терапії з корвітином/кверцетином. Так, рівень холестерину в процесі прийому корвітину і кверцетину зменшився з (6,5±0,2) ммоль/л до (5,4±0,1) ммоль/л, що склало 17,3% (р<0,001), рівень триацилгліцеринів з (2,8±0,2) ммоль/л до (2,0±0,1) ммоль/л (р<0,01). Виразність динаміки показників ліпідного спектру крові у хворих, які отримували базову терапію, або на її фоні ритмокор, між собою не відрізнялася, а в порівнянні з іншими двома група­ми була значно меншою (р<0,05).

Упродовж 6 міс у 25,0% хворих, які отримували базову терапію кон­статовано розвиток аритмій, у 9 хворих (28,1%) відмічено прогресування хронічної серцевої недостатності. У хворих, що ліковані ритмокором та кор­віти­ном/кверцетином випадки порушення ритму серця були поодинокими, значно рідше мало місце прогресування хронічної серцевої недостатності та розвиток інших ускладнень.

За результами дослідження розроблено алгоритм лікування хворих на ССН із синдромом ПМК, який базується на диференційованому застосу­ванні ритмокору та корвітину/кварцетину.

Ритмокор доцільно застосовувати при тахікардії, вираже­ній гіпер­симпатикотонії, безбольовій ішемії міокарда, при порушеннях ритму серця. При ознаках серцевої недостатності, больовій ішемії міокарда та неадекват­ній відповідді на фізичне навантаження рекомендоване вико­ристання корвітину/кверцетину. Призначення на фоні базової терапії ритмокору та корвітину/кверцетину є ефективним за наявності діастолічної та ендо­теліальної дисфункцій, тривалій больовій та безбольовій ішемії міокарда, високому ризику розвитку ускладнень.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального науково-практичного завдання – підвищення ефектив­ності лікування хворих на стенокардію навантаження з синдромом про­лабування мітрального клапана шляхом застосування диференційованих програм комплексного лікування зі включенням препаратів ритмокору та корвітину/кверцетину, які корегують порушення електричної нестабільності та зниження скоротливої здатності міокарда, ендотеліальної і діастолічної дисфункції, гіпомагнійемії.

1. Стабільна стенокардія навантаження ІІ – ІІІ функціональних класів, що поєднується з пролапсом мітрального клапана, частіше зустрічається в жінок (56,8%), характеризується наявністю атипового (у 93,2%) ангінозного больового синдрому (біль різного характеру, інтенсивності, тривалості, менший ефект від прийому нітрогліцерину), зростанням кількості нападів стенокардії та збільшенням числа вживаних таблеток нітрогліцерину, появою клінічних і інструментальних ознак серцевої недостатності, висо­ким ризиком розвитку порушень ритму серця.

2. У хворих на стабільну стенокардію навантаження з синдромом пролабування мітрального клапана має місце діастолічна дисфункція лівого шлуночка (у 83,3%), зміна варіабельності серцевого ритму з переважанням симпатикотонії (у 95,8%), зниження (відповідно до функціо­нального класу) толерантності до фізичних навантажень, збіль­шен­ня частки безбольової ішемії міокарда в загальній тривалості ішеміч­ного тягаря, дисліпідемія, зростання в крові рівня ендотеліну-1, а також зниження концентрації в крові магнію та калію при одночасному підвищен­ні рівня кальцію.

3. Кореляційний аналіз дозволив встановити залежність ступеня прола­бування мітрального клапана від рівня в крові магнію (r= -0,65) та ендо­теліну-1 (r= 0,64), тривалості корегованого інтервалу QTc (r= 0,75), макси­мально досягнутого навантаження (r= -0,73), (р<0,05). Між рівнями в крові магнію та ендотеліну-1 відмічено наявність середньої сили зворотнього коре­ляційного зв’язку (r= -0,57; р<0,05). Аналогічної сили та направленості встановлено зв’язок між тривалістю корегованого інтервалу QTc та макси­мально досягнутим навантаженням - (r= -0,62; р<0,05).

4. Призначення ритмокору в хворих на стабільну стенокардію наванта­ження з синдромом пролабування мітрального клапана супроводжується позитивним клінічним ефектом, зниженням симпатикотонії (на 28,3%), антиаритмічною дією, нормалізацією показників варіабельності ритму серця та зростанням у крові рівня магнію та калію (р<0,001).

5. Застосування в комплексному лікуванні корвітину/кверцетину в хворих на стабільну стенокардію навантаження з супутнім синдромом пролабування мітрального клапана сприяє зменшенню клініко-функціо­нальних проявів захворювання, зростання фракції викиду (на 10,1%), вко­роченню періодів больової та безбольової ішемії міокарда, зростанню толе­рантності до фізичного навантаження (на 50,0%), зменшенню вираженості гіперхолестеринемії (на 17,3%) та зниженню рівня в крові ендотеліну-1 (на 28,4%).

6. Поєднання ритмокору і корвітину/кверцетину на фоні застосування базової терапії у хворих на стабільну стенокардію навантаження з синдро­мом пролабування мітрального клапана забезпечує вірогідне зменшення кількості нападів стенокардії (на 26,7%), зниження об’ємних показників функції лівого шлуночка, корекцію систолічної та діастолічної функції лівого шлуночка, стримує ішемічне пошкодження міокарда та розвиток ендотеліальної дисфункції (на 44,1%), нормалізацію ліпідного спектру (на 21,2%) та електролітного складу крові (р<0,001), що супроводжується під­вищенням толерантності до фізичного навантаження (на 54,4%). Застосу­вання розробленого алгоритму з включенням до базової терапії ритмокору та корвітину/кверцетину сприяє підвищенню ефективності лікування хворих на стабільну стенокардію навантаження з синдромом пролабування мітрального клапана та зменшенню ризику розвитку ускладнень.