МОРФОФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ СОСУДОВ И НЕРВОВ ВИЛОЧКОВОЙ ЖЕЛЕЗЫ У ПЛОДОВ И НОВОРОЖДЕННЫХ

summary

Матеріал і методи дослідження. Виходячи із завдань дослідження, у ході виконання даної роботи нами був використаний комплекс сучасних морфологічних методів. Судини й нерви загруднинної залози були вивчені на 86 препаратах, з яких 40 плодів 32–40 тижнів і 46 новонароджених обох статей. Для вивчення судин і нервів загруднинної залози були використані методи макромікроскопії, ін'єкції артерій і вен. На 67 комплексах загруднинної залози гістологічними методами дослідження судин і нервів вивчено 1180 серій препаратів. Частину матеріалу використовували комплексно як для макромікроскопічного дослідження, так і для гістологічного.  Дослідження проводили на цілих трупах і комплексах органів шиї й грудної порожнини. Матеріал для дослідження був отриманий із трупів плодів і новонароджених, які померли від нещасних випадків або від захворювань, не пов'язаних з ураженням загруднинної залози, органів імунної системи й органів шиї та грудної порожнини.

Усі дослідження проведені з дотриманням біоетичних норм (протокол засідання комісії з питань етики та біоетики від 06.05.09 №4).

Для класифікації матеріалу була використана вікова періодизація, прийнята на 7-й Всесоюзній конференції з проблем вікової морфології, фізіології і біохімії АПН СРСР у Москві (1965).

Загруднинні залози, які виділяли з трупів плодів і новонароджених, зважували з точністю до 0,1 мг, вимірювали (визначали товщину, довжину, ширину), за допомогою мірного циліндра визначали об'єм.  Утворення основних і додаткових джерел кровопостачання й іннервації загруднинної залози, хід їх гілок та топографоанатомічні особливості були вивчені методами макромікроскопічного препарування за В.П. Воробйовим (1925) і Р.Д. Синельниковим (1948), методами ін'єкції судин сумішшю туш-желатину, методом виготовлення просвітлених препаратів. Топографію нервів і мієлоархітектоніку нервів загруднинної залози досліджували на поперечних зрізах судинно-нервових комплексів. Результати, які були отримані при виготовленні макромікроскопічних препаратів, протоколювали, замальовували, частину з них фотографували. Крім того, виготовляли плівкові препарати капсули загруднинної залози. Відокремлену капсулу укріплювали на наочному склі й забарвлювали методом сріблення за Рассказовою. Виготовлені препарати вивчали під бінокулярною лупою й під мікроскопом МБІ–6. Для дослідження мієлоархітектоніки нервів використовували ділянки судинно-нервових комплексів загруднинних артерій на двох рівнях: верхньому – перед розподілом на залозисті гілки і нижньому – у місті входження гілок в залозу.

Підраховували загальну кількість мієлінізованих волокон, а також волокон різних діаметрів, які були розподілені на три групи за Стовічековим: тонкі   волокна – діаметром до 3,9 мкм, середні – від 4,0 до 6,9 мкм і великі – від 7,0 мкм й більше. Результати вимірів і підрахунку мієлінізованих волокон заносили в таблиці й піддавали статистичній обробці. Отриманий цифровий матеріал був оброблений методами варіаційної статистики з використанням пакета аналізу Microsoft Excel.

Результати дослідження та їх обговорення. На великому фактичному матеріалі комплексно вивчена індивідуальна анатомічна мінливість будови загруднинної залози, її артерій, вен і нервів у плодів і новонароджених. Виявлено, що будова загруднинної залози характери-зується віковою й індивідуальною анатомічною мінливістю залежно від форми, кількості й розмірів часток загруднинної залози. Топографія загруднинної залози змінюється залежно від віку й соматотипу. На наших препаратах загруднинна залоза частіше складається з правої й лівої часток, які оточені сполучнотканинною капсулою. При вивченні вікових особливостей топографії загруднинної залози відносно хребців, кілець трахеї, щитоподібної залози, груднини нами відмічено, що з віком відбувається зміна положення загруднинної залози щодо вказаних орієнтирів. На препаратах плодів 32 тижнів гестації загруднинна залоза знаходиться від 3−4-го трахеального хряща до рівня 3-го ребра, у плодів 38 тижнів – від 4−5-го трахеального хряща до 3−4-го ребра, у новонароджених − від 4−5-го трахеального хряща до 4−5-го ребра, або до передньої поперечної борозни серця.

 На нашому матеріалі найвище положення загруднинна залоза займає у плодів 32 тижнів: 5−15 мм від яремної вирізки груднини до верхнього краю загруднинної залози. У новонароджених загруднинна залоза також розташована відносно високо, проте дещо нижче, ніж у плодів. Шийна частина загруднинної залози здебільшого не доходить до нижнього краю щитоподібної залози, і відстань на цій ділянці може коливатися від 0 до 13 мм. На препаратах з варіантами будови загруднинної залози з двома частками ліва частка частіше (66,28 %) нашаровується на праву, прикриваючи її медіальний край на 2−10 мм, в інших випадках частки загруднинної залози стикалися, не покриваючи одна одну.

Нами була вивчена вікова динаміка розмірів загруднинної залози у плодів та новонароджених. Так, ліва частка загруднинної залози частіше мала більші поперечні розміри, ніж права, та менші − довжини й товщини. При дослідженні переважання розмірів однієї з часток над іншою відмічено, що загруднинна залоза частіше є асиметричною (76,74 %), ніж симетричною (23,26 %). Домінування за розмірами правої частки 80,23 % у чоловічої статі й 75,58 % – у жіночої статі. Результати зважування загруднинної залози дають уявлення про діапазон коливання її маси у плодів і новонароджених. За нашими даними, маса загруднинної залози у плодів та новонароджених хлопчиків коливається від 3,2 до 13,8 г, у дівчаток − від 3,0 до 11,6 г. Таким чином, маса загруднинної залози у плодів та новонароджених чоловічої статі дещо більше, ніж у плодів та новонароджених жіночої статі.

Ґрунтуючись на результатах дослідження вивчених препаратів, ми також встановили вищесередній позитивний зв'язок між довжиною тіла й масою загруднинної залози плодів і новонароджених: r=0,52±0,11; вищесередню позитивну кореляцію між масою загруднинної залози й масою плодів і новонароджених: r=0,67±0,08; відношення абсолютної маси загруднинної залози до маси плодів і новонароджених виражається як 1:406. Нами були виділені форми загруднинної залози: листоподібна  (84,88 %), конусоподібна (13,95 %), підковоподібна (1,17 %). Також ми класифікували загруднинну залозу за кількістю її часток: основні частки – 96,51 % випадків (одна − 5,81 %, дві − 84,89 %, три − 9,3 %) і додаткові частки − 3,49 % випадків.  Нами були встановлені форми індивідуальної анатомічної мінливості загруднинної залози у плодів і новонароджених з урахуванням соматотипу. За кількістю часток загруднинна залоза буває: одночасткова – переважає при брахіморфному типі статури (12,79 %), зустрічається частіше у хлопчиків (6,97 %), ніж у дівчаток (5,81 %); двочасткова – переважає при мезоморфному типі статури (75,58 %), зустрічається частіше у хлопчиків (44,18 %), ніж у дівчаток (31,40 %); трьохчасткова – переважає при доліхоморфному типі статури (6,97 %), зустрічається однаково часто як у хлопчиків (5,81 %), так і у дівчаток   (5,81 %). За формою часток є: конусоподібна – переважає при брахіморфному типі статури (9,30 %); листоподібна – при мезоморфному типі статури (75,58 %); підковоподібна – виявлена нами у плода 38 тижня чоловічої статі (1,16 %). Виділені форми мінливості загруднинної залози починають формуватися на ранніх етапах пренатального онтогенезу.

У результаті досліджень встановлено, що загруднинна залоза має декілька джерел кровопостачання, які відносяться до системи загальної сонної й підключичної артерій. Кровопостачання загруднинної залози здійснюється численними загруднинними артеріями, що відходять від внутрішніх грудних артерій, нижніх і верхніх щитоподібних артерій, підключичних й осердних артерій. Джерела кровопостачання загруднинної залози ми розподілили класично на основні – постійні і додаткові – непостійні. До постійних джерел кровопостачання загруднинної залози ми віднесли гілки від внутрішніх грудних і нижніх щитоподібних артерій, оскільки вони були найбільшими за діаметром і спостерігались на всіх вивчених препаратах. Нами виділені варіанти будови загруднинних артерій від внутрішніх грудних артерій з урахуванням топографо-анатомічниіх й морфометричних параметрів загруднинної залози та соматометричних даних плодів і новонароджених людини. Встановлені місця переважного входження судин у загруднинну залозу: верхній край, нижній край і задня поверхня залози. Так, від внутрішньої грудної артерії на всіх препаратах відходила артерія до загруднинної залози. Місце відходження загруднинної артерії від стовбура внутрішньої грудної артерії або в межах ділянки від місця відходження внутрішньої грудної артерії від підключичної артерії до місця відходження першої міжреберної артерії. У 39,53 % випадків загруднинна артерія відходила на середині цієї відстані, а в решті випадків від кута, утвореного внутрішньою грудною й підключичною артеріями. Від місця свого утворення до самої залози дана загруднинна артерія проходить короткий шлях від (0,5 до 3−4 см). Дана загруднинна артерія у 25,58 % випадків мала більший діаметр справа, ніж зліва,  дійшовши до межі між частками загруднинної залози,  поділялася на дві гілки відповідно до кожної частки.

На наших препаратах ми також вивчили утворення загруднинних артерій від нижніх щитоподібних артерій. Так, нижня щитоподібна артерія від місця свого початку піднімається вгору до рівня VI шийного хребця, формуючи петлю або дугу, спускається донизу. Від неї артерія загруднинної залози відходить біля самого місця її входження у нижній полюс щитоподібної залози. Ця артерія, яка в 79,07 % випадків була малого діаметра (до 0,2 мм), під прямим кутом відділяється від стовбура нижньої щитоподібної артерії й проникає у верхній край загруднинної залози. Довжина її коливається від 0,5 до 1,5 см.

У плодів 32−37 тижнів у порівнянні з новонародженими найбільш значними за діаметром є загруднинні артерії, що відходять від нижніх щитоподібних артерій.

У плодів у віці 38−40 тижнів ми спостерігали варіанти  (76,75 %), коли загруднинні артерії як від внутрішньої грудної, так і від нижньої щитоподібної артерії були однаковими за діаметром і брали рівну участь у кровопостачанні загруднинної залози.

У новонароджених за своїм діаметром переважали загруднинні артерії від внутрішніх грудних артерій.

У числі додаткових, непостійних джерел кровопостачання загруднинної залози ми відзначили гілки осердно-діафрагмової артерії, другої, третьої і четвертої міжреберних артерій, загальної сонної артерії як зліва, так і справа. Додаткові артеріальні гілки від міжреберних артерій відходять у тому місці, де вони з'єднуються з внутрішньою грудною артерією. Тонкі артеріальні гілки, розсипаючись, кровопостачають передню поверхню капсули загруднинної залози, іноді проникають у глиб залози. На рівні третьої і четвертої міжреберної артерії від внутрішньої грудної артерії відходить артеріальна гілка, яка проходить уздовж краю загруднинної залози, розташовуючись на передній поверхні осердя. Основні гілки цієї осердної артерії прямують донизу і медіально й кровопостачають осердя. Від цієї артерії відходять 2−4 гілки, вони розгалужуються в капсулі загруднинної залози, проникаючи у товщу залози. У верхній своїй частині осердно-діафрагмова артерія разом з діафрагмовим нервом проходить уздовж латерального краю загруднинної залози. У цьому місці одночасно з гілками діафрагмового нерва частиною у товщу загруднинної залози, частиною в її капсулу відходять 3−4 тонкі гілки від осердно-діафрагмової артерії. Додатковими джерелами, що мають, на наш погляд, важливе значення, є артеріальні гілки, що відходять від плечеголовного стовбура та передньої поверхні загальної сонної артерії. Вони спостерігались у 81,4 % випадків. Серед рідкісних додаткових джерел кровопостачання загруднинної залози на двох препаратах ми також відмітили гілки від верхньої щитоподібної артерії.

Для позаорганних артерій загруднинної залози характерне утворення великої кількості анастомозів як між самими основними й додатковими джерелами кровопостачання, так і між судинами, які кровопостачають органи, що оточують загруднинну залозу. Усі анастомози були класично розподілені нами на міжсистемні й внутрішньосистемні. До міжсистемних анастомозів нами були віднесені анастомози артерій загруднинної залози (система підключичної артерії) з артеріями трахеї і стравоходу (система загальної сонної артерії), з артеріями міжреберних м'язів (система грудної аорти). До внутрішньосистемних анастомозів нами були віднесені анастомози між гілками артерій загруднинної залози і артерій осердя та між гілками правих і лівих артерій залози та її капсули.

Загруднинні артерії проникають з різних боків у залозу по міжчасточкових септах до кортико-медулярної межі. У ділянці кортико-медулярної межі від артерій відходять артеріоли, прекапіляри, капіляри, що повертаються в кору і створюють там анастомозуючі аркади.

Вивчення будови внутрішньоорганного артеріального русла загруднинної залози плодів 32−36 тижнів показало, що загальною характерною рисою будови внутрішньоорганного артеріального русла є розсипний тип галуження.

При симетричному розподілі двох гілок одного основного стовбура артерії загруднинна залоза складається з двох симетричних часток. У деяких випадках симетричність часток залози визначається симетричним розподілом двох головних стовбурів. Якщо одна з часток значно опущена в порівнянні з іншою, то в цьому випадку зазвичай буває одна додаткова артерія до вищерозміщеної частки, яка буде гілкою від однобічної нижньої щитоподібної артерії. На препаратах з варіантами будови загруднинної залози з трьома частками спостерігаємо, що кожній частці відповідає велика артеріальна гілка. Кровопостачання загруднинної залози, що складається з декількох часток, або має додаткові частки, також здійснюється декількома основними і додатковими джерелами кровопостачання відповідно кожній частці.

Таким чином, зовнішня форма залози, кількість часток і її топографія можуть бути орієнтиром для визначення можливих джерел кровопостачання. Функціональні особливості загруднинних артерій (джерела формування артерій, рівень галуження на залозисті гілки, кількість гілок, місця входу у загруднинну залозу, хід гілок у товщі залози) схильні до вираженої вікової та індивідуальної мінливості.

На наших препаратах загруднинної залози плодів і новонароджених вени починаються з капілярної сітки мозкового й кіркового шарів цієї залози. Вони йдуть в радіарному напрямі до зовнішньої поверхні залозистої часточки. Там вони з'єднуються з венами тієї ж самої або сусідніх часточок і утворюють, таким чином, міжчасточкові вени. Одні міжчасточкові вени йдуть до центру залозистої часточки і звідти виходять на зовнішню поверхню загруднинної залози, а інші – йдуть у тому ж напрямі, тільки коротші, вони не повертають до центру, а прямо проходять на зовнішню поверхню загруднинної залози. Деякі з них своєю більшістю  впадають у внутрішні грудні вени, інші – у нижні щитоподібні або у осердно-діафрагмові вени. Усі ці вени, загалом, дуже малого діаметра. Ширші вени виходять із середньої частини задньої поверхні загруднинної залози. Ці вени короткі й впадають у лівий плечеголовний стовбур. Частина вен загруднинної залози, що виходять з її передньої поверхні, впадають у внутрішню яремну вену біля самого її закінчення. Найменші вени йдуть окремо від артерій. Тільки найбільші вени залози починають супроводжувати артерії. Найбільша вена загруднинної залози йде по її задній поверхні. Ця вена впадає в плечеголовний стовбур і приймає до себе велику частину венозних притоків, менша ж частина з'єднується у менші вени, які йдуть вздовж артеріального русла до внутрішніх грудних, нижніх щитоподібних і осердно-діафрагмових вен.

Таким чином, отримані дані свідчать про те, що джерела і місця формування, кількість, тип галуження, розділення по поверхні, у капсулі й у стромі органа вен загруднинної залози у плодів і новонароджених схильні до вираженої вікової і індивідуальної мінливості більшою мірою, ніж її артерій.

Нами досліджені місця початку й хід нервів до загруднинної залози. Встановлені основні джерела іннервації від: симпатичного стовбура і його вузлів; блукаючих нервів; діафрагмових нервів.

Від середнього шийного вузла та його гілок відходять нервові гілки, які, проходячи по загальній сонній артерії, прямують до зовнішнього краю загруднинної залози і входять до її товщі. На своєму шляху вони  з'єднуються з гілками від блукаючого нерва. Від середнього шийного вузла гілки розповсюджуються на нижню щитоподібну артерію, а від нижнього шийного вузла – на загальну сонну артерію, підключичну артерію і внутрішню грудну артерію, у тому числі й на загруднинні артерії.

З внутрішньої грудної артерії це сплетіння розповсюджується на загруднинну артерію і разом з нею входить у товщу залози. У цьому місці сплетіння представлено 2–3 (79,07 %), рідше 4–5 (20,93 %) нервовими гілками, які утворюють між собою зв'язок за рахунок 2–3 гілок. Вище місця переходу парієтального листка осердя у вісцеральній від осердних гілок відходить одна, іноді дві гілки, які проходять вгору і вперед та проникають до товщі загруднинної залози з задньої поверхні. На просвітлених препаратах нами відзначено, що гілки від середнього симпатичного вузла, спускаючись, утворюють поширене сплетіння, що охоплює загальну сонну й підключичну артерії, які розповсюджуються на дрібніші судини. Сплетіння формується за рахунок великої кількості зв'язків між нервовими гілками, які відходять, що приводить до утворення широкопетельної нервової мережі.

Нами встановлено, що позаоргані нерви загруднинної залози утворюються від верхніх ділянок переднього серцевого сплетіння. Досягнувши нижнього полюса щитоподібної залози, деякі нервові гілки, які проходять позаду грудино-щитоподібного м'яза, входять до верхнього полюса загруднинної залози. Довжина даних нервових гілок залежить від взаємного місця розташування щитоподібної й загруднинної залоз. До цього загруднинного нерва біля місця його входження до загруднинної залози у 26,75 % приєднуються 2–4 нервові гілки від середнього й нижнього вузлів шийного відділу симпатичного стовбура.

На 80,05 % наших препаратах загруднинний нерв проходить у вигляді самостійної нервової гілки, що високо відходить від блукаючого нерва й утворює на своєму шляху (на початку місця свого утворення у 27,91 %,  у місці свого входження у загруднинну залозу у 72,09 %) зв'язки з нервами прилеглих періартеріальних сплетінь і гілками від середнього й нижнього шийних та першого грудного вузлів симпатичного стовбура.

У 12,79 % випадків ми відзначили як до загруднинного нерва на рівні нижнього полюса щитоподібної залози приєднувалася нервова гілка, що відходить від передньо–внутрішньої поверхні блукаючого нерва. Проходячи уздовж передньої поверхні загальної сонної артерії, ця гілка під гострим кутом з'єднується із загруднинним нервом. В одному випадку нами було відзначено, що загруднинний нерв, дійшовши до верхнього полюса загруднинної залози, вздовж латерального краю, з'єднувався із серцевою гілкою блукаючого нерва, утворюючи загруднинний нерв, що входив у загруднинну залозу з її зовнішньо–бічної поверхні.

Загруднинна залоза отримує іннервацію також і від блукаючого нерва за рахунок коротких нервових гілок, що відходять від серцевих гілок блукаючого нерва, а саме: від середньої серцевої гілки. Так, на наших препаратах середня серцева гілка відходить від блукаючого нерва в середній третині шийної частини його з передньо–внутрішньої поверхні стовбура. Перегинаючись праворуч через плечеголовний стовбур, а ліворуч через підключичну артерію, серцева гілка утворює 4–6 нервових зв'язків з прилеглими періартеріальними сплетіннями. Проходячи поблизу загруднинної залози, середня серцева гілка розташовується глибше судинно-нервового пучка, що входить у цьому місці у загруднинну залозу, і віддає гілки, які самостійно або разом із судинами входять у товщу залози. У 86,05 % випадків це одна–дві гілки й у 13,95 % – три невеликі, короткі гілки, які входять у загруднинну залозу в ділянці її задньо–зовнішнього краю під гострим кутом. Нервові гілки до загруднинної залози від блукаючого нерва утворюються не тільки на рівні його верхньої та середньої третини шийної частини, й у нижній третині як від самого стовбура, так і від серцевих гілок.

В іннервації загруднинної залози своїми гілками бере участь і діафрагмовий нерв як праворуч, так і ліворуч. Діафрагмовий нерв утворює численні зв'язки з вузлами симпатичного стовбура шийного відділу, насамперед з середнім та нижнім, а також з гілками блукаючого нерва на рівні нижньої третини його шийної частини. Вийшовши з-під внутрішньої грудної артерії, діафрагмовий нерв у супроводі осердно-діафрагмової артерії проходить між латеральним краєм загруднинної залози й осердям.

Діафрагмовий нерв двічі віддає гілки до загруднинної залози: у тому місці, де він обгинає внутрішню грудну артерію, у складі періартеріального сплетіння, і в грудній порожнині, де він проходить уздовж зовнішнього краю загруднинної залози.

Таким чином, значна частина нервових гілок проникає у загруднинну залозу у вигляді періартеріальных сплетінь загруднинних артерій. Ці періартеріальні сплетіння є продовженням періартеріального сплетіння основних джерел кровопостачання загруднинної залози, від внутрішніх грудних і нижніх щитоподібних артерій. Періартеріальне сплетіння внутрішньої грудної артерії являє собою продовження периваскулярного сплетіння підключичної артерії, що утворюється зверху й попереду гілками середнього й нижнього вузлів шийного відділу та знизу й позаду – першого грудного вузла симпатичного стовбура.

В утворенні периваскулярного сплетіння внутрішньої грудної артерії також бере участь: діафрагмовий нерв, міжреберні нерви, окремі гілки від шийного сплетіння.

На наших препаратах діафрагмовий нерв утворює велику кількість нервових зв'язків з періартеріальним сплетінням внутрішньої грудної артерії.

Міжреберні нерви, підходячи до зовнішнього краю грудини, віддають одну–дві тонкі гілки, які під гострим кутом з'єднуються з нервовими гілками, що утворюють сплетіння навколо внутрішньої грудної артерії. Подібна участь міжреберних нервів у періартеріальному сплетінні найкраще виражена у першого міжреберного нерва.

Як показують наші дослідження, періартеріальне сплетіння внутрішньої грудної артерії складається з нервових гілок, які утворюють між собою й з вищевказаними нервами численні зв'язки. Найбільш часто поздовжні зв'язки розташовані уздовж зовнішньої й внутрішньої поверхні артерії, а косі й поперечні – на передній і задній. Найбільша кількість зв'язків розташована в ділянці від 1-го до 4-го міжреберного проміжку.

Зовнішня будова нервів, що беруть участь у нервовому постачанні загруднинної залози, характеризується вираженою індивідуальною мінливістю. Постійними джерелами іннервації загруднинної залози можна вважати гілки середнього та нижнього шийного й першого грудного вузлів симпатичного стовбура, блукаючого й діафрагмового нервів. Між нервами, що беруть участь в іннервації загруднинної залози, спостерігається велика кількість нервових зв'язків. Місцями найбільш частого входження нервів до загруднинної залози є верхні полюси й латеральні краї часток.

У результаті досліджень встановлено, що в мієлоархітектоніці загруднинних нервів і нервах періартеріальних сплетінь загруднинних артерій відзначаються виражені вікові зміни кількісних показників мієлінізованих волокон поряд зі зміною їхнього якісного складу. Нами відзначено, що у плодів 32 тижнів у загруднинних нервах і нервах періартеріальних сплетінь загруднинних артерій з'являються мієлінізовані волокна. Дані мієлінізовані волокна є волокнами малого діаметра, причому вони мають більш тонку мієлінову оболонку щодо діаметра осьового циліндра у порівнянні з тонкими волокнами в період новонародженості. Так, на наших препаратах у новонароджених відзначається збільшення загальної кількості мієлінізованих волокон в 1,4 раза (р<0,001) у порівнянні із показниками у плодів 32 тижнів та поява у спектрі мієлінізованих волокон середнього діаметра (1,8–2,0 %), що, мабуть, відбувається за рахунок формування нових мієлінізованих волокон, а також шляхом стовщення мієлінової оболонки. У наступні періоди відбувається збільшення чисельності мієлінізованих волокон й зміна їхнього якісного складу. Цей процес на наших препаратах відбувається у плодів починаючи з 38-го тижня й у новонароджених. Сумарна кількість мієлінізованих волокон усіх діаметрів у даний період онтогенезу збільшується в 1,8–2,2 рази (р<0,001) у порівнянні із такою у плодів 32 тижнів і у новонароджених в 1,2-1,4 раза (р<0,001) у порівнянні із показниками у плодів 37–40 тижнів. У новонароджених кількість мієлінізованих волокон середнього діаметра становить 2,14 %, у плодів 37–40 тижнів – 1,08 % від загальної кількості волокон. Кореляційний аналіз показав, що сумарна кількість мієлінізованих волокон перебуває у позитивному зв'язку з діаметром загруднинних артерій. Так, у плодів 32 тижнів коефіцієнт кореляції дорівнює 0,18, а у новонароджених – 0,25.

Таким чином, результати дослідження показують, що нервові зв'язки загруднинної залози з віком зазнають кількісних і якісних змін. При вивченні даних мієлоархітектоніки нервів загруднинної залози у плодів і новонароджених нами встановлено, що основну масу становлять немієлінізовані волокна. Одиничні мієлінізовані волокна малого діаметра з'являються в даних нервах у плодів 32 тижнів.  Виявлено, що у новонароджених на тлі основної маси немієлінізованих волокон з'являються одиничні мієлінізовані волокна середнього діаметра. Формування волокон середнього діаметра відбувається шляхом стовщення мієлінової оболонки, а збільшення загальної кількості мієлінізованих волокон – за рахунок утворення нових мієлінізованих волокон. Так, у новонароджених частина немієлінізованих волокон інтенсивно трансформується в мієлінізовані внаслідок морфофункціонального диференціювання нервових елементів з певних гангліозних центрів. Таким шляхом дозрівають насамперед тонкі мієлінізовані волокна. На поперечних зрізах нервів загруднинної залози і їхніх сплетінь на всіх вивчених препаратах переважають немієлінізовані волокна –найдавніший тип нервових волокон. У спектрі мієлінізованих волокон у плодів і новонароджених основну масу становлять волокна малого діаметра.

Результати вивчення кількості мієлінізованих волокон у загруднинних нервах, паравазальних нервах загруднинних артерій праворуч і ліворуч свідчать про асиметрію показників загальної кількості волокон, а також провідників різних категорій. Так, у загруднинних нервах і періартеріальних нервах загруднинних артерій праворуч утримується більша кількість мієлінізованих волокон, ніж ліворуч.

При порівнянні даних мієлоархітектоніки періартеріальних нервів загруднинних артерій на проксимальному (на ділянці їхнього формування) і на дистальному рівні (у зонах проникнення у загруднинну залозу) відзначено, що одиничні мієлінізовані волокна малого діаметра з'являються в даних нервах у плодів 32 тижнів на проксимальному рівні. Появу мієлінізованих волокон середнього діаметра на проксимальному рівні відзначено нами у новонароджених (1,8 %), одночасно в нервах визначається збільшення загальної кількості мієлінізованих волокон. У новонароджених на дистальному рівні артерій в нервах починають формуватися мієлінізованих волокна малого діаметра.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й представлено нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні морфофункціональної сутності кровопостачання й іннервації загруднинної залози плодів та новонароджених залежно від індивідуальних особливостей будови загруднинної залози, статі й соматотипу.                  

1. Будова загруднинної залози характеризується вираженою індивідуальною анатомічною мінливістю залежно від розмірів і кількості часток, а також від статі, віку й соматотипу. Виділено три основні форми загруднинної залози: конусоподібна (13,95 % випадків), листоподібна (84,88 % випадків), підковоподібна (1,17 % випадків). Між довжиною тіла й масою загруднинної залози встановлений позитивний кореляційний зв'язок (r=0,52±0,11), між масою органа й масою тіла є вищесередня позитивна кореляція (r=0,67±0,08), відношення абсолютної маси загруднинної залози до маси плодів і новонароджених виражається як 1:406.

2. За кількістю часток виділені 3 види загруднинної залози: одночасткова – переважає при брахіморфному типі статури (5,81 %), зустрічається частіше у хлопчиків (6,97 %), ніж у дівчаток (5,81 %); двочасткова – переважає при мезоморфному типі статури (75,58 %) і зустрічається частіше у хлопчиків (44,18 %), ніж у дівчаток (31,40 %); трьохчасткова – переважає при доліхоморфному типі статури (6,97 %), зустрічається однаково часто у хлопчиків і у дівчаток (5,81 %).            

3. Форми розгалуження артерій і вен перебувають у взаємозв'язку з особливостями зовнішньої будови загруднинної залози. Індивідуальна мінливість вивчених артерій і вен проявляється в кількості судин, рівні початку артерій від магістральних судин, характері розподілу на органні гілки. Вени мають більш виражену мінливість у будові, ніж артерії. Виділені 2 види анастомозів: міжсистемні анастомози між артеріями загруднинної залози, трахеї, стравоходу та міжреберними артеріями; внутрішньосистемні анастомози між гілками артерій правого й лівого боку залози.                            

4. Будова нервів загруднинної залози має значну індивідуальну мінливість, яка залежить від форми залози, особливостей розподілу судин й соматотипу. Постійними джерелами іннервації залози є гілки від середнього та нижнього шийних й першого грудного вузлів симпатичного стовбура, гілки шийного й грудного відділів блукаючого й діафрагмового нервів, які формують як самостійні гілки, так і періартеріальні нервові сплетіння загруднинних артерій. Між нервами є велика кількість зв'язків. Для будови нервів загруднинної залози характерна виражена асиметрія. Місцями найбільш частого проникнення нервів у залозу є верхні полюси й латеральні краї часток.

5. Мієлоархітектоніка нервів загруднинної залози характеризується віковими, кількісними і якісними змінами. Початок мієлінізації нервів загруднинної зало відзначається у плодів 32 тижнів гестації появою волокон малого діаметра. У новонароджених відзначається збільшення загальної кількості волокон і диференціювання волокон середнього діаметра, що інтенсивно відбувається шляхом стовщення мієлінової оболонки. У плодів і новонароджених у нервах загруднинної залози переважають немієлінізовані волокна – найдавніший тип нервових волокон. У спектрі мієлінізованих волокон у всіх вивчених групах основну масу становлять волокна тонкого діаметра до 98,32 %. Мієлінізовані волокна середнього діаметра з'являються в плодів 38 тижнів (1,08 %), і у новонароджених вони становлять 2,14 %.        

6. Між діаметром загруднинних артерій і кількістю мієлінізованих волокон у нервах, що утворюють періартеріальні сплетіння, встановлено тісний кореляційний зв'язок. Це свідчить про те, що загруднинні артерії виконують функцію фактора, який модулює власні нервові зв'язки. Відносно невисокі коефіцієнти кореляції у плодів (r=0,18) і новонароджених (r=0,25) характеризують фенотипові особливості диференціювання нервових зв'язків.