| summary: | Клінічна характеристика і методи дослідження. Для вирішення поставлених задач нами було обстежено 106 хворих на ГХ, з них 83 - у поєднанні з ЦД 2-го типу, які знаходились на лікуванні на базі комунальної установи «Обласний клінічний ендокринологічний диспансер» Запорізької обласної ради, комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» або звертались амбулаторно в поліклініку комунальної установи «Міська лікарня №7» м. Запоріжжя, а також 24 практично здорових осіб. Серед 83 хворих основної групи було 40 (48%) чоловіків та 43 (52%) жінки середнім віком 54,1±0,9 років. Серед 23 обстежених, що склали контрольну групу хворих на гіпертонічну хворобу без порушень вуглеводного обміну, було 9 чоловіків (39%) та 14 жінок (61%), середнім віком 51,9±2,6 років. Серед 24 обстежених, що склали контрольну групу практично здорових осіб, було 12 чоловіків (50%) та 12 жінок (50%), середнім віком 45,4±1,4 років.
Дизайн дослідження включав кілька етапів. Пацієнти основної групи з самого початку були розділені на підгрупи. У першу підгрупу увійшли 42 хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу. Після досягнення компенсації ЦД, за даними рівня глікемії, цим пацієнтам проводились комбіноване добове моніторування АТ і ЕКГ, ехокардіографія (ЕхоКГ), забір крови для визначення сироваткового рівня ТФР-в1. Другу підгрупу склали пацієнти, за якими велося динамічне спостереження у ході терапії інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) та антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ). 68 пацієнтів, які не мали систематичної антигіпертензивної терапії, були включені у ввідний період дослідження на термін 1 тиждень, упродовж якого їм призначався індапамід в дозі 2,5 мг. На другому етапі ті пацієнти (20 осіб), які досягли цільових цифр АТ, вибули з дослідження, а ті, які були компенсовані за ЦД, але не мали цільових цифр АТ, продовжували участь у дослідженні. Ці пацієнти (48 осіб) були рандомізовані за методом «несиметричної монети» у 2-і групи лікування. До 1-ї групи увійшли 24 пацієнти, яким на тлі терапії індапамідом додавався ІАПФ еналаприл («Берліпріл» виробництва Berlin-Chemie, Німеччина) в дозі 20 мг на добу. До 2-ї групи увійшли 24 пацієнти, яким додавався АРА ІІ кандесартан («Кандесар» виробництва Ranbaxy, Індія) в дозі 16 мг на добу. Після двотижневого періоду у разі відсутності досягнення цільових цифр АТ дозу еналаприлу підвищували до 40 мг на добу, а кандесартану - до 32 мг на добу. У 1-й групі пацієнтів, які потребували підвищення дози препарату, було 7 осіб, в 2-й групі – 5. У разі відсутності результату через 2 тижні після підвищення дози препаратів, пацієнти виключалися з дослідження. У 1-й групі таких пацієнтів було 3, в 2-й групі – 4. Весь період лікування еналаприлом і кандесартаном склав 12 тижнів. В 1-й групі за весь період лікування середня доза еналаприлу склала 23,8 мг, в 2-й групі середня доза кандесартану у процесі терапії склала 16,8 мг. Усього лікування закінчив 41 пацієнт, дані яких були враховані у дослідженні. Після ввідного періоду та наприкінці лікування усім пацієнтам проводились комбіноване добове моніторування АТ і ЕКГ, ЕхоКГ, доплерографія трансмітрального кровотоку та визначення товщини інтимо-медіального сегмента (ТІМС), визначення сироваткового рівня ТФР-в1, а у 15 пацієнтів з кожної групи було проведено визначення плазмового рівня Р-селектину.
У всіх пацієнтів до включення у дослідження проводився збір клінічних та анамнестичних даних для виключення наявності у них проявів ІХС. У разі наявності вказівок на ймовірність стенокардії, кардіосклерозу, не пов’язаного з інфарктом міокарда, безбольової форми ІХС, пацієнтам для виключення наявності ІХС проводилось навантажувальне тестування з ЕКГ-контролем.
На основі результатів ЕхоКГ та доплерографічного дослідження аналізувались особливості процесів ремоделювання серця та судин. ЕхоКГ проводилась з використанням апаратів Ultima PRO 30 («Радмір», Україна) та SONOLINE Versa Plus (SIEMENS, Німеччина) за узвичаєною методикою (Asmi M.H., Walsh M.J., 1995) у М- і В-режимах ехолокації з парастернальної й апікальної позиції датчиком 2,5 МГц. Вимірювання здійснювалося в 3 послідовних серцевих циклах з подальшим усередненням отриманих даних. Маса міокарда ЛШ обчислювалась за допомогою формули Devereux R.B. та співавт. (1984 р.), що ґрунтується на вимірюванні розмірів камер серця та стінок ЛШ в 1-й стандартній позиції (М-режим ехолокації). На підставі розрахунків індексу маси міокарда ЛШ (ІМm) та відносної товщини стінки ЛШ (2H/D) визначалися наявність гіпертрофії міокарда ЛШ (Hammond I.W. et al., 1986) та чотири геометричних моделі ЛШ (Ganau A. et al., 1992): нормальна геометрія ЛШ (НГЛШ), концентричне ремоделювання ЛШ (КРЛШ), концентрична гіпертрофія ЛШ (КГЛШ), ексцентрична гіпертрофія ЛШ (ЕГЛШ). У якості структурного еквівалента ремоделювання судин була обрана методика оцінки товщини інтимо-медіального сегмента (ТІМС) загальних сонних артерій (Sutton St.J.M., Ostershaw P., 1993) за загальноприйнятою методикою (Pignolli P. et al., 1986; Bots M.L., 1997).
Фазово-об'ємну структуру діастоли лівого шлуночка серця оцінювали за допомогою імпульсно-хвильової доплерографії (Labovitz A.J. et al., 1993). На основі отриманих даних проводилася верифікація діастолічної дисфункції за методом Appleton C.P. та ін. (1988) з урахуванням модифікації, прийнятій у вітчизняній практиці (Алехин М.Н., Седов В.П., 1996; Бобров В.О. та ін., 1996).
Для визначення добового профілю АТ та ВСР усім досліджуваним особам проводили комбіноване добове моніторування АТ і ЕКГ упродовж 26 годин, за допомогою апарату CardioTens-01 (Угорщина) та подальшим аналізом даних, виключивши перші 2 години моніторування, за допомогою програми «Medibase» з визначенням відповідних загальноприйнятих показників (Значення добового моніторування артеріального тиску для діагностики і лікування артеріальної гіпертензії, 2002; Task Force of the European Society of Cardiology and North American Society of Pacing and Electrophysiology. Heart rate variability. Standards of management, physiological interpretation and clinical use, 1996).
Вміст ТФР-в1 у сироватці крові визначали імуноферментним методом за допомогою оригінального набору «TGF-в1 ELISA» (DRG Instruments GmbH, Німеччина) згідно з доданою інструкцією.
Вміст Р-селектину у плазмі крові визначали імуноферментним методом за допомогою оригінального набору «Human sP-selectin ELISA» (Bender MedSystems GmbH, Австрія) згідно з доданою інструкцією.
Статистичну обробку отриманих даних проводили із застосуванням пакету прикладних програм «Microsoft Excel 2003» і «STATISTICA® for Windows 6.0» (№AXXR12D833214FAN5). Тестування параметрів розподілу проводили за допомогою тестів Лілліфора (Lilliefor) або Шапіро-Уїлкса (Shapiro-Wilks). При «нормальному» розподілі отримані дані були представлені у вигляді середнього ± стандартної помилки середнього (М±m). При розподілі, що відрізняється від «нормального», отримані дані представлені у вигляді медіани і міжквартільного діапазону (Me (25-75 процентіль)). При перевірці статистичних гіпотез нульову гіпотезу відкидали при рівні статистичної значущості (р) нижче 0,05. Для оцінки розбіжностей вибіркових сукупностей були використані t-тест Стьюдента (Student) для парних та t-тест для залежних вибірок, U-тест за методом Манна-Уїтні (Mann-Withney), тест Уїлкоксона (Wilcoxon). При порівнянні дискретних змінних використовували критерій ч2 за Пірсоном (Pearson) та за методом МакНемара (McNemar).
Кореляційний зв'язок між різними показниками визначали шляхом однофакторного кореляційного аналізу з використанням коефіцієнтів кореляції Пірсона (Pearson) або Спірмена (Spearman). Для оцінки виду зв’язку та прогнозування значень змінних використовували регресійний аналіз.
Результати дослідження та їх обговорення.
В ході дослідження встановлено, що у пацієнтів з ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу гіпертрофія ЛШ зустрічалася в 91,57%, а у пацієнтів з ГХ - в 65,22% (р<0,05). Аналіз структури геометричних моделей міокарда ЛШ продемонстрував, що у групі хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу статистично значуще збільшився відсоток діагностованих випадків несприятливої в прогностичному плані концентричної гіпертрофії міокарда ЛШ: 72,29% проти 26,09% у групі хворих з гіпертонічною хворобою без порушень вуглеводного обміну (р<0,05, рис. 1 - 2).
Рис. 1. Розподіл типів ремоделювання міокарда ЛШ серед обстежених хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу (n=83).
При вивченні профілю діастолічного наповнення ЛШ встановлено, що частота кількості випадків діастолічної дисфункції статистично значуще вище у хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу, ніж у пацієнтів з ГХ без діабету: 73,17% проти 65,22% (р<0,05).
За результатами проведеного дослідження відносно добового профілю АТ, обидві групи хворих на ГХ продемонстрували зіставні за характером порушення регуляції АТ з невеликим переважанням вираженості спостережуваних змін в групі пацієнтів з ГХ, які не мали ЦД 2-го типу, що не мало статистичної значущості.
Рис. 2. Розподіл типів ремоделювання міокарда ЛШ серед обстежених хворих на ГХ без порушення вуглеводного обміну (n=23).
У хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу, в порівнянні з хворими на ГХ, що не мали діабету, спостерігалися виражені статистично значущі порушення не лише парасимпатичної ланки, а й і симпатичної ланки ВСР. Так, середньодобовий показник кореня квадратного з середньої суми квадратів різниць між черговими інтервалами R-R (RMSSD) знизився на 53,9% (р<0,05) по відношенню до здорових осіб і на 18,2% (р<0,05) по відношенню до хворих на ГХ, а середньодобовий показник потужності спектру частот низького діапазону (0,04 - 0,15 Гц) варіабельності інтервалів R-R (LF) знизився на 63,5% (р<0,05) в порівнянні з практично здоровими особами та на 33,3% (р<0,05) в порівнянні з хворими в групі гіпертонічної хвороби. Подібні зміни простежувались і по відношенню до середньоденних та середньонічних показників. В групі хворих на ЦД середньодобовий показник середнього стандартного відхилення тривалості інтервалів R-R в чергових 5-хвилинних фрагментах (SDNN index) був менш ніж 50 мс, що свідчить про значне зростання частоти несприятливих подій в цієї групі хворих в порівнянні з іншими групами.
При аналізі середньодобових сумарних показників ВСР було з’ясовано, що у хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу статистично значуще були знижені стандартне відхилення від середнього арифметичного тривалості чергових інтервалів R-R за добу (SDNN) на 33,8% (р<0,05) по відношенню до здорових осіб, загальна потужність спектру варіабельності інтервалів R-R (ТР) на 52,5% (р<0,05) по відношенню до здорових осіб і на 27,6% (р<0,05) по відношенню до хворих на ГХ.
Значуще збільшення частоти кількості випадків і вираженості концентричної гіпертрофії лівого шлуночка та діастолічної дисфункції у хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу дозволяє припустити, що кондуктором цих змін може виступати проліферативний ТФР-в1.
Аналіз отриманих даних відносно рівня ТФР-в1 свідчить про те, що рівень цього цитокіна у хворих на ГХ з ЦД 2-го типу, який склав 35,0 (34,0-37,0) нг/мл, був статистично значуще більшим в порівнянні з практично здоровими особами та хворими на ГХ без діабету на 59,1% і 7,1% відповідно (р<0,05 в обох випадках), причому в групі пацієнтів з ГХ без діабету рівень ТФР-в1 був також статистично значуще більшим, ніж у практично здорових осіб на 47,3% (р<0,05). При докладнішому аналізі вмісту ТФР-в1 залежно від геометричних моделей міокарда ЛШ було виявлено статистично значуще підвищення ТФР-в1 в обох групах хворих на ГХ при наявності гіпертрофічних моделей міокарда ЛШ порівняно з рештою моделей, проте у випадку хворих на діабет зміни рівня ТФР-в1 були більш вираженими і статистично значуще відрізнялися між групами у разі розвитку КГЛШ. Тут різниця в рівнях цитокіна з хворими на ЦД з ЕГЛШ склала 6,9%, з хворими на ГХ без діабету з КГЛШ – 7,4%, з ЕГЛШ – 10,5% (р<0,05 у всіх випадках).
У бік статистично значущого підвищення, в порівнянні зі здоровими, була спрямована і динаміка змін вмісту плазмового Р-селектину в групах хворих на ГХ. Так, в групі хворих на ГХ без діабету рівень Р-селектину склав 89,4±6,79 нг/мл і був вищим на 97,4% в порівнянні із здоровими, а в групі хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу рівень Р-селектину склав 93,3±7,59 нг/мл і був вищим на 106% в порівнянні із здоровими (р<0,05 у обох випадках). Проте різниця показників в групах на ГХ без діабету та у поєднанні з ним була статистично незначущою.
b1 і P-селектину. Так, рівень сироваткового ТФР-b1 статистично значуще позитивно корелював з індексом часу та площі гіпертензії систолічного АТ (САТ) за добу (r= 0,61 і 0,55), за день (r= 0,60 і 0,52) та за ніч (r= 0,64 і 0,58) (р<0,05 у всіх випадках). Також було виявлено статистично значущий позитивний кореляційний зв'язок середньої сили між ТФР-b1 і денним САТ - r= 0,63 (р<0,05).
При аналізі взаємозв’язків між Р-селектином та показниками добового профілю АТ були виявлені статистично значущі позитивні кореляційні зв’язки середньої сили між Р-селектином та пульсовим АТ за добу (r= 0,55), день (r= 0,57) та ніч (r= 0,52), а також позитивний кореляційні зв’язок слабкої сили з варіабельністю АТ вночі (r= 0,41) (р<0,05 у всіх випадках).
Таким чином, у пацієнтів, які страждають на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу, відмічений кореляційний взаємозв’язок між ТФР-b1 та індексами «навантаження» тиском органів-мішеней, між Р-селектином та пульсовим АТ і варіабельністю ДАТ вночі.
При вивченні взаємозв’язків між рівнем сироваткового ТФР-b1 та показниками ВСР було встановлено, що статистично значущі негативні кореляційні зв’язки середньої сили були між ТФР-b1 та SDNN (r= -0,53), SDNN index за добу (r= -0,66), SDNN index за день (r= -0,67), SDNN index за ніч (r= -0,63), показником відсотка різниць між черговими інтервалами R-R, що перевищують 50 мс (pNN50) за добу (r= -0,51), pNN50 за ніч (r= -0,53), RMSSD за добу (r= -0,55), RMSSD за ніч (r= -0,54) (р<0,05 у всіх випадках). Також були виявлені негативні слабкі кореляції між рівнем ТФР-b1 та ТР (r= -0,41), RMSSD за день (r= -0,45) (р<0,05 у обох випадках).
Вивчення взаємозв’язків між Р-селектином та показниками ВСР продемонструвало наявність статистично значущої негативної кореляції між рівнем
Р-селектину та SDNN index за добу (r= -0,47), SDNN index за день (r= -0,51), RMSSD за добу (r= -0,42), RMSSD за ніч (r= -0,45) (р<0,05 у всіх випадках).
Аналіз взаємозв’язків між рівнями ТФР-b1, Р-селектином та показниками ВСР показав наявність кореляційних зв’язків з часовими показниками ВСР, які характеризують загальну ВСР та її парасимпатичну ланку.
При вивченні взаємозв’язків між ТФР-b1, P-селектином та показниками, які були отримані після проведення ЕхоКГ, встановлена низка кореляційних зв’язків. Так, рівень ТФР-b1 мав статистично значущу позитивну кореляцію високої сили з ІМm - r= 0,72 (р<0,05). Також були зафіксовані позитивні кореляційні зв’язки, але середньої та слабкої сили, з товщиною міжшлуночкової перетинки ЛШ (ТМШП) (r=0,68), товщиною задньої стінки ЛШ (ТЗСЛШ) (r=0,67), індексом міокардіального стресу (МС) (r= 0,59), індексом діастолічної сферичності (ІСd) (r= 0,53), ТІМС (r= 0,53), децелераційним часом (r= 0,45) (р<0,05 у всіх випадках).
Для Р-селектину було виявлено менша кількість статистично значущих кореляцій з ЕхоКГ-показниками, які досліджувались. Так, були встановлені позитивні зв’язки з ТМШП (r= 0,44), ТЗСЛШ (r= 0,43), ІМm (r= 0,42), ТІМС (r= 0,64) (р<0,05 у всіх випадках).
Виявлені кореляційні зв’язки з ехокардіографічними показниками свідчать про тісний взаємозв’язок ТФР-b1 з гіпертрофією ЛШ, діастолічною дисфункцією та ремоделюванням судин.
Регресійний аналіз зафіксував статистично значуще співвідношення між змінними, яке з достатнім ступенем точності і адекватності апроксимувалося моделлю простої лінійної регресії: Y=-313,5685+13,2825*Х, де Y – ІМm, Х - ТФР-в1 (p<0,05). Слід зазначити, що коефіцієнт детермінації склав 0,965, що дозволяє відзначити: 96% загальної варіації показника ІМm пояснюється величиною ТФР-в1 (узагальнений критерій якості склав 0,83).
Після 12-тижневої терапії кандесартаном та еналаприлом у хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу була зафіксована їхня добра переносимість та висока ефективність по відношенню до предмету дослідження. Виражений антигіпертензивний ефект кандесартану і еналаприлу проявився у статистично значущих змінах практично усіх показників добового профілю АТ та сприяв нормалізації АТ після 12-тижневого періоду лікування. У зв’язку з наявністю найбільших взаємозв’язків ТФР-в1 з індексами «навантаження» органів-мішеней САТ, особлива увага була приділена аналізу змін індексів «навантаження» органів-мішеней під впливом антигіпертензивної терапії. Так, під впливом кандесартану індекс часу гіпертензії САТ за добу знизився на 73,8%, за денний час – на 82,7%, за нічний час на 60,2% (р<0,05 у всіх випадках). Добовий, денний та нічний індекси площі гіпертензії САТ зменшились на 82,2%, 90,2%, 79,4% відповідно (р<0,05 у всіх випадках). Добовий, денний та нічний індекси площі гіпертензіі діастолічного АТ (ДАТ) знизились на 89,3%, 89%, 75,2% (р<0,05 у всіх випадках).
Індекси «навантаження» органів-мішеней АТ під дією еналаприлу, як і в групі терапії кандесартаном, мали значне зниження. Так, індекс часу гіпертензії САТ за добу знизився на 76,3%, за денний час – на 78,6%, за нічний час - на 71,6% (р<0,05 у всіх випадках). Індекс часу гіпертензії ДАТ за добу знизився на 74,1%, за денний час – на 67,9%, за нічний час - на 82,3% (р<0,05 у всіх випадках). Добовий, денний та нічний індекси площі гіпертензіі САТ зменшились на 87,5%, 85,5%, 88,3% відповідно (р<0,05 у всіх випадках). Добовий, денний та нічний індекси площі гіпертензіі ДАТ знизились на 84,8%, 81,2%, 89,7% (р<0,05 у всіх випадках).
Після лікування у хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу в групах кандесартану та еналаприлу статистично значуще знизилась середня частота серцевих скорочень (ЧСС) вдень і вночі, але ці зміни відбулись в межах нормальної ЧСС, що свідчить про задовільний вплив антигіпертензивної терапії обома препаратами на профіль ЧСС.
Динаміка змін ВСР під дією кандесартану сприяла збільшенню середньодобових показників як симпатичної (LF збільшилась в 2,9 разів) і парасимпатичної (HF збільшилась в 2,5 разів, RMSSD – на 43,75%, pNN50 – в 6,2 рази) ланок вегетативної регуляції ритму серця, так і загальної ВСР (TP збільшилась на 101%, SDNN index - на 67,6%, SDNN – на 16%) (р<0,05 у всіх випадках). Подібна динаміка під дією кандесартану спостерігалась і в середньоденних та середньонічних показниках ВСР.
Динаміка змін ВСР під дією еналаприлу, також як і під впливом кандесартану, сприяла збільшенню симпатичних і парасимпатичних впливів вегетативної нервової системи на серцевий ритм, але, на відміну від кандесартану, зі статистично значущим зниженням симпато-вагального балансу за добу (LF/HF знизився на 28%) (р<0,05) за рахунок меншого збільшення потужності симпатичних модуляцій на ВСР. Також проведена терапія еналаприлом підвищила загальну ВСР (TP збільшився на 96,1%, SDNN index - на 51,4%, SDNN - на 21,1%) (р<0,05 у всіх випадках), але це підвищення, за виключенням SDNN, було статистично значуще меншим (р<0,05 в обох випадках) ніж при лікуванні кандесартаном.
Проведена терапія кандесартаном сприяла реверсії вираженості серцевого ремоделювання за рахунок статистично значущого зниження ТМШП - на 7,5%, ТЗСЛШ - на 9,6%, ІМm - на 14,7% (р<0,05 для усіх випадків), відносної товщини стінки ЛШ - на 3,9%, МС - на 16,1%, ІСd - на 3%, систолічного ІС (ІСs) - на 3,1% (р<0,05 для усіх випадків). Редукція ІМm та 2H/D, в свою чергу, знайшла відображення в зміні структури геометричних моделей міокарда ЛШ у цієї групи хворих. Після проведеного лікування, за рахунок зниження як ІМm, так і 2H/D, кількість осіб з КГЛШ зменшилась на 33,3% (р<0,05), а осіб з ЕГЛШ збільшилось з 1 до 4 осіб, також з’явились особи з КРЛШ – 3 (р>0,05 в обох випадках). По відношенню до діастолічної функції кандесартан чинив статистично значущу позитивну дію, що знайшло відображення в перерозподілі осіб з наявною діастолічною дисфункцію. В групі лікування кандесартаном кількість осіб, які мали діастолічну дисфункцію, статистично значуще зменшилась на 42,9% (p<0,05). Зменшення ТІМС загальних сонних артерій під дією кандесартану мало тенденцію на межі статистичної значущості і склало 6,8% (р=0,053). Кандесартан продемонстрував здатність до статистично значущої редукції вмісту сироваткового ТФР-в1 та плазмового
Р-селектину. Так, ТФР-в1 знизився на 26,7%, Р-селектин - на 15,1% (р<0,05 в обох випадках).
Проведена терапія еналаприлом також сприяла реверсії вираженості серцевого ремоделювання за рахунок статистично значущого зниження ТМШП на 6,9% (р<0,05), ТЗСЛШ - на 7,6% (р<0,05), ІМm - на 10,8% (р<0,05), 2H/D - на 6,1% (р<0,05), МС - на 12% (р<0,05). ІСd і ІСs мали тенденцію до зменшення (р>0,05). Однак зниження ІМm, МС в групі лікування еналаприлом було статистично значуще меншим в порівнянні з групою кандесартану (р<0,05 в обох випадках). Редукція ІМm та 2H/D, в свою чергу, знайшла відображення в зміні структури геометричних моделей міокарда ЛШ у групі еналаприлу. Після проведеного лікування за рахунок зниження як ІМm, так і 2H/D, кількість осіб з КГЛШ знизилась на 25% (р>0,05), з ЕГЛШ збільшилась на 42,9%, також з’явилась 1 особа з НГЛШ без зміни кількості осіб з КРЛШ. Вплив еналаприлу на показники діастолічної функції був статистично значущим та позитивним, але статистично значущого перерозподілу осіб з наявною діастолічною дисфункцією не відбулося. Після лікування еналаприлом кількість осіб, які мали діастолічну дисфункцію, зменшилась на 25% (р>0,05). По відношенню до ТІМС загальних сонних артерій терапія еналаприлом, на відміну від кандесартану, не мала тенденції до зниження, майже не змінивши її. Еналаприл, як і кандесартан, продемонстрував здатність до статистично значущої редукції вмісту сироваткового ТФР-в1 та плазмового Р-селектину. Так, ТФР-в1 знизився на 23,7%, Р-селектин - на 10,8% (р<0,05). Однак після лікування кандесартаном редукція ТФР-в1 була статистично значуще більшою, ніж після терапії еналаприлом (р<0,05).
Таким чином, тривале застосування кандесартану має суттєві переваги перед еналаприлом у хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу за здатністю реалізовувати органопротекторні властивості за рахунок статистично більш значущого зниження ІМm, МС, ІСd і ІСs, що асоціювалось зі статистично більш значущим зниженням вмісту сироваткового ТФР-в1.
ВИСНОВКИ
В дисертації, на підставі комплексного вивчення вмісту трансформуючого фактора росту b1, Р-селектину, показників структурно-функціонального стану міокарда лівого шлуночка та артеріальних судин встановлено патогенетичну роль, яку відіграє трансформуючий фактор росту b1 у розвитку уражень міокарда та судин у хворих на гіпертонічну хворобу у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу, що вирішує актуальне наукове завдання внутрішніх хвороб.
1. У хворих на гіпертонічну хворобу у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу встановлено підвищення частоти кількості випадків несприятливої в прогностичному плані форми гіпертрофії лівого шлуночка – концентричної гіпертрофії лівого шлуночка до 72,29% (р<0,05), а також значної вираженості діастолічної дисфункції.
2. Пацієнти з гіпертонічною хворобою у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу, в порівнянні зі здоровими особами, мають клінічно значущі порушення варіабельності серцевого ритму, але, в порівнянні з хворими на гіпертонічну хворобу без цукрового діабету, у яких в значній мірі уражена парасимпатична ланка варіабельності серцевого ритму з переважанням симпатичного тонусу, вони мають значні ураження як парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи, так і симпатичного відділу зі значним супутнім, прогностично несприятливим зниженням загальної варіабельності серцевого ритму.
3. Виявлено збільшення продукції трансформуючого фактора росту b1 у хворих на гіпертонічну хворобу у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу в порівнянні з хворими на гіпертонічну хворобу без діабету (35,0 (34,0-37,0) нг/мл проти 32,5 (31,0-33,1) нг/мл відповідно (р<0,05)) та його значуще зростання у випадку наявності концентричної гіпертрофії лівого шлуночка.
4. За результатами кореляційного та регресійного аналізу встановлено, що в процесах ремоделювання серцево-судинної системи важливу роль відіграє трансформуючий фактор росту b1, про що свідчить статистично значущий взаємозв’язок з індексом маси міокарда лівого шлуночка (r=0,72; р<0,05) та товщиною інтимо-медіального сегмента загальних сонних артерій (r=0,53; р<0,05), а ступінь ремоделювання серцево-судинної системи в значній мірі залежить від трансформуючого фактора росту b1.
5. У хворих на гіпертонічну хворобу у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу антигіпертензивна терапія еналаприлом та кандесартаном зіставлено ефективна в зниженні артеріального тиску як за даними “офісного” вимірювання, так і за даними добового моніторингу артеріального тиску.
6. Тривале застосування кандесартану має суттєві переваги перед еналаприлом у хворих на гіпертонічну хворобу у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу за здатністю реалізовувати органопротекторні властивості, а саме: зменшувати вираженість гіпертрофії міокарда лівого шлуночка і діастолічної дисфункції, відновлювати варіабельність серцевого ритму, які асоціюються із суттєвим зменшенням вмісту трансформуючого фактора росту b1.
|
