ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ КАТАРАЛЬНИЙ СИНУСИТ З ЕПШТЕЙН-БАРР ВІРУСНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ : ЛЕЧЕНИЕ БОЛЬНЫХ хроническим катаральным СИНУСИТОМ С Эпштейна-Барр вирусной инфекции

summary

Матеріали та методи досліджень. Матеріали, представлені в цій роботі, отримані при обстеженні 120 хворих на хронічний катаральний синусит у стадії загострення, з яких у 90 осіб методами імуноферментного аналізу (ІФА) та полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) була виявлена ВЕБ-інфекція, а в 30 хворих така інфекція не була виявлена, під час проведення курсу лікування в центрі мікро- та реконструктивної хірургії ЛОР-органів Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, у відділенні запальних захворювань ЛОР-органів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України». Також було обстежено 20 осіб, які склали групу практично здорових донорів.

Експериментальні дослідження проведені in vitro на клітинах крові хворих на хронічний катаральний синусит із ВЕБ-інфекцією для визначення впливу різноманітних імуномодуляторів на експресію антигенів CD-2, 4, 16, 25. Проведення такого набору експериментальних досліджень дозволило орієнтуватись у виборі препаратів для застосування в комплексній терапії хворих на ХКС із ВЕБ-інфекцією.

Використаний у роботі комплекс клінічних обстежень складався з вивчення скарг, огляду ЛОР-органів, дослідження транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа, нюхової та всмоктувальної функцій слизової оболонки носа, оцінки стану носового дихання, ендоскопічного дослідження порожнини носа, рентгенографії приносових пазух.

Лабораторні дослідження включали в себе загальний аналіз крові, мікробіологічне дослідження мазків зі слизової оболонки носа. Для виявлення ВЕБ-інфекції використовували реакцію імуноферментного аналізу та полімеразну ланцюгову реакцію.

Імунологічні дослідження проведені з використанням методик різного рівня, відповідно до сучасних вимог клінічної імунології. Всі вони були виконані на базі лабораторії патофізіології і імунології ДУ «Інститут отоларингології ім. проф.
О.С. Коломійченка АМН України» з врахуванням рекомендацій по визначенню імунного статусу людини та його оцінки (Р.М. Хаитов, Б.В. Пинегин, 2000;
К.А. Лебедев, И.Д. Понякина, 2003; Л.В. Ковальчук, 2003; О.Ф. Мельников, Д.И. Заболотный, 2003).

Визначали наступні кількісні та функціональні параметри клітинного і гуморального імунітету: кількісний вміст в крові Т- і В-клітин (CD2 і CD20), функціональну активність лімфоцитів крові, ПЦК, ВГЛ, концентрацію в сироватці крові імуноглобулінів класів M, G, A, ЦІК, лактоферина, цитокінів (інтерлейкіна-1β, інтерлейкіна-8, γ-інтерферону).

В ротоглотковому секреті вивчали рівні секреторної та мономерної форм IgA, лактоферина, інтерлейкіна-1β. Також визначали клітинний склад ротоглоткового секрету.

Дані клінічних та лабораторних досліджень статистично оброблялись із застосовуванням непараметричного критерію оцінки результатів клініко-імунологічних і експериментальних даних «U» (Вілкоксонна-Манна-Уїтні) а також з урахуванням параметричного критерію Стьюдента та методу кутового перетворення по Фішеру (Е.В. Гублер,1978).

Препарати, які використовувались при виконанні роботи.

У комплексному лікуванні хворих на хронічний катаральний синусит, поряд із стандартною терапією, використовувався гропринозин та дібазол.

Дібазол застосовувався місцево, для орошення порожнини носа, у вигляді 0,01 % розчину, витрачаючи 10 мл препарату за один сеанс.

Із засобів для загальної імунокорекції використовували гропринозин – комплексний препарат із подвійною дією: противірусною та імуностимулюючою.

Гропринозин застосовували перорально із розрахунку 500 мг (1 табл.) на 10 кг маси тіла в три прийоми протягом 10 днів.

Стандартне консервативне лікування хворих на хронічний катаральний синусит включало: антибактеріальну терапію – амоксицилін/клавуланат по 500 мг 3 рази на день, гіпосенсибілізуючу терапію – лоратидин по 1 таблетці на день, судинозвужуючі краплі для носа – фармазолін 0,1 % по 2–3 краплі в кожний носовий хід 3 рази на день, вітамінотерапія – вітамін С по 1 г на день 7 днів.

Результати власних досліджень. Проведені обстеження усіх 120 хворих на хронічний катаральний синусит. Вік хворих коливався в межах від 17 до 50 років, серед них було 49 (40,8 %) осіб чоловічої статі та 71 (59,2 %) – жіночої.

Основними скаргами у них були: виділення з носа – у 113 осіб (94,1 %), відсутність – у 13 (10,8 %) чи виражене утруднення носового дихання – у 98 (81,7 %), загальна слабкість – у 92 (76,6 %), гіпосмія – у 117 (97,5 %), зниження працездатності – у 67 (55,8 %), підвищення температури тіла до субфібрильної –
у 72 (60 %).

У 77,4 % осіб хронічний катаральний синусит загострювався 3–4 рази на рік. Другу за чисельністю групу (14,1 %) склали пацієнти із частотою загострень 5 разів на рік.

При ендоскопічному обстеженні носової порожнини у всіх пацієнтів була типова картина хронічного катарального синуситу в стадії загострення: набряк, гіперемія та інфільтрація слизової оболонки порожнини носа, особливо в ділянці середнього носового ходу, помірна кількість слизових виділень у середньому та загальному носових ходах.

Рентгенографія приносових пазух проводилась всім пацієнтам на момент звернення. На рентгенограмах визначалось виражене в різній ступені зниження пневматизації пазух: верхньощелепових пазух – у 78 (65 %) осіб, верхньощелепових пазух та клітин решітчастого лабіринту – у 42 (35 %).

У загальному аналізі крові помірний лейкоцитоз (від 9,8 до 11,5*10⁹) спостерігався у 31 (25,8 %) пацієнта, у 43 (35,8 %) хворих була прискорена ШОЕ (від 17 до 26 мм/год). Слід відмітити збільшення кількості моноцитів та лімфоцитів у 57 (47,5 %) хворих.

При дослідженні периферичних лімфатичних вузлів (передньо- та задньо шийних, підщелепових) у 57 пацієнтів (47,5 %) спостерігались збільшені задньо шийні лімфатичні вузли.

При дослідженні транспортної активності миготливого епітелію отримано результати, які свідчать про зниження мукоциліарного кліренсу у всіх пацієнтів: у 33 (27,5 %) хворих швидкість переміщення крихти сахарину відповідала ІІ ступеню транспортної активності, а у 87 (72,5 %) осіб – ІІІ ступеню.

Основним критерієм для встановлення діагнозу інфікування ВЕБ були дані реакції імуноферментного аналізу та полімеразної ланцюгової реакції.