КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ДИНАМІЧНОЇ МІЖФАЗНОЇ ТЕНЗІОМЕТРІЇ РОТОВОЇ РІДИНИ У ПРОГНОЗУВАННІ КАРІЄСУ ЗУБІВ : Клинико-лабораторное обоснование применения ДИНАМИЧЕСКОЙ МЕЖФАЗНОЙ тензиометрии ротовой жидкости у ПРОГНОЗИРОВАНИИ кариеса зубов

summary

Матеріал та методи дослідження. Наведені в роботі результати отримані в ході стоматологічного обстеження 207 осіб різної статі, віком від 4 до 30 років, та лабораторного аналізу методом динамічної міжфазної тензіометрії поверхнево-активних властивостей 564 проб ротової рідини та 28 проб слинного секрету із привушної, підщелепної і під’язикової слинних залоз.

У всіх обстежених осіб визначали показник інтенсивності карієсу зубів. У дітей з тимчасовим прикусом, що складають першу групу, реєстрували показник кп, у дітей зі змінним прикусом, які належать до другої та третьої групи, визначали показник кп+КПВ. У пацієнтів з постійним прикусом, які становили  четверту й п’яту вікові групи, реєстрували індекс КПВ. При обстеженні стоматологічного статусу враховували також показники приросту інтенсивності карієсу, структурно-функціональної кислотостійкості емалі зубів, папілярно-маргінально-альвеолярного індексу та гігієни порожнини рота.

Тензіометричні показники методом висячої краплі визначали за допомогою тензіометра ADSA (LAUDA, Німеччина), який здатний аналізувати мікрообсяги рідин (до 1 мл), і обчислювали залежність поверхневого натягу в часовому діапазоні від 10 до 10000 секунд.

Використовуючи тензіометр МРТ 2 (LAUDA, Німеччина), робота якого базується на методі максимального тиску в пухирці, одержували криву динамічного поверхневого натягу в діапазоні часу від 0,001 до 100 секунд. За результатами дослідження будували тензіограми, що характеризують зміну поверхневого натягу протягом часу.

Вивчення оптимальних умов збирання ротової рідини, зокрема, впливу полоскання порожнини рота, на тензіометричні характеристики ротової рідини проведено на 14 добровольцях. Усього протестовано 128 проб.

Для оцінки залежності тензіометричних характеристик ротової рідини від часу, що пройшов з моменту її збирання до проведення випробування, використовували проби ротової рідини 7 добровольців. Усього протестовано 70 проб.

Модельні експерименти з розведенням ротової рідини здійснено на 17 нативних (100%) і 150 розведених пробах ротової рідини різної концентрації від 15 добровольців.

Зпівставлення тензіометричних характеристик ротової рідини та секретів слинних залоз здійснено на 14 пробах ротової рідини й 28 пробах слини, отриманих від 14 добровольців.

Біохімічний аналіз складу ротової рідини проведено у 38 соматично здорових дітей віком від 4 до 6 років, з них у 18 були відсутні клінічні ознаки карієсу зубів.

Матеріалом для аналізу статевих особливостей були проби ротової рідини 171 особи віком від 4 до 30 років.

Вивчення впливу віку на тензіометричні характеристики ротової рідини здійснено на пробах 109 обстежених віком від 4 років до 30 років.

Дослідження тензіометричних показників ротової рідини осіб з різною інтенсивністю карієсу зубів та структурно-функціональною кислотостійкістю емалі зубів було виконано на пробах ротової рідини 171 особи, які були поділені на 5 груп за віком. Першу групу склали 60 дітей з тимчасовим прикусом віком від 4 до 6 років, до другої групи ввійшли 28 дітей віком від 7 до 10 років, до третьої - 24 дитини віком від 11 до 14 років, четверту групу склали 35 осіб віком від 15 до 20 років, п’яту - 24 особи віком від 21 до 30 років. Залежно від значення показника кп, кп+КПВ або КПВ у кожній групі виділяли підгрупи карієсінтактних осіб, у яких індекс інтенсивності карієсу дорівнював 0, і карієссхильних осіб, значення індексів у яких дорівнювало або перевищувало 3.

Результати дослідження та їх обговорення. Проведені на ротовій рідині 14 добровольців модельні експерименти щодо впливу полоскання порожнини рота на тензіометричні характеристики ротової рідини показали, що ця процедура істотно змінює вміст поверхнево-активних речовин в аналізованій пробі. Динаміка трьох вивчених показників (рівноважний поверхневий натяг - ПН_∞, сумарна кількість сурфактантів - λ_∞ і час релаксації краплі після її стресорної деформації - Т) стабілізується близько 60-ої хвилини після полоскання, тому тензіометричні дослідження ротової рідини необхідно проводити не раніш, ніж за годину після прийому їжи або полоскання порожнини рота.

Аналіз впливу терміну зберігання проб ротової рідини на ії тензіометричні показники був продемонстрований динамікою відносних показників: абсолютні значення, зареєстровані на кожний термін зберігання проб ротової рідини, нормували до їх вихідного рівня, зареєстрованого в перші 6 хвилин після збирання матеріалу. Найбільш значущі закономірні зміни виявлено для показників рівноважного поверхневого натягу (ПН_∞), часу релаксації краплі ротової рідини після її стресової деформації (Т) і показника λ_∞, який відбиває сумарний вміст сурфактантів у пробі. Встановлено, що зазначені зміни є найменш вираженими протягом перших 2 годин зберігання, що дає підстави рекомендувати проведення тензіометрії ротової рідини в цьому інтервалі часу після збирання.

В ході дослідження проб ротової рідини методом динамічної міжфазної тензіометрії, а саме, в 9,3% випадків, були зафіксовані нетипові криві. З позицій теорії поверхнево-активних властивостей (Fainerman V.B. et al., 2004) можливими причинами відзначеного феномену появи нетипових кривих тензіограм є кількісні особливості хімічного складу ротової рідини, точніше, високі концентрації в ній поверхнево-активних речовин та інших молекул, що беруть участь у процесах міцелоутворення. Аналіз зразків ротової рідини, розведених дистильованою водою до концентрацій: 10%, 30% і 60%, показав, що розведення ротової рідини по-різному впливає на реєстровані тензіометричні характеристики. Найбільш чутливим до розведення виявився показник рівноважного поверхневого натягу (ПН_∞). Так, значення ПН_∞ для 10% розчину ротової рідини більше, ніж на 50% перевищують такі нативної проби. Щодо показника λ_∞, який характеризує загальний вміст сурфактантів у багатокомпонентному розчині, його значення в нативній пробі, а також в 30% і 60% розчинах істотно не відрізняються. І тільки в 10% розчині ротової рідини відзначене різке, дворазове збільшення цього тензіометричного показника. Використані режими розведення ротової рідини практично не впливали на її в’язко-еластичні властивості. Навіть при тестуванні 10% розчину значення показника Е відхилялися всього на 5% від такого для нативної ротової рідини.

Виконання наведеної процедури розведення ротової рідини усувало нетипові записи кривих динамічних тензіограм. Це обґрунтовує можливість використання в тензіометричних дослідженнях малих обсягів нерозведених проб з їх подальшим розведенням дистильованою водою. Виявлені в таких пробах значення рівноважного поверхневого натягу з високою точністю можуть бути перераховані в тензіометричні показники нативної ротової рідини.

Отримані результати подальшого дослідження динамічної міжфазної тензіометрії показали, що найбільшу в’язко-еластичність має змішаний секрет підщелепних та під’язикових слинних залоз. Значення в’язко-еластичності статистично вірогідно (р<0,05) перевищує відповідні показники ротової рідини (на 31 %) і секретів привушних залоз (майже в 2 рази). Відповідно до в’язко-еластичних характеристик, змішаний секрет підщелепних та під’язикових слинних залоз має і найбільший час релаксації поверхневого натягу після стресової деформації краплі (T). Значення цього тензіометричного параметра статистично вірогідно (р<0,05) вище, ніж у ротовій рідині та у секреті привушної слинної залози,  на 40 % і 49 %, відповідно.

Проведений парний кореляційний аналіз показав, що значення тензіометричних показників ротової рідини мають різний ступінь зв'язаності з аналогічними показниками її основних компонентів - секретів вивчених трьох пар великих слинних залоз.       Найбільш тісні й статистично вірогідні зв'язки виявлено лише для показників рівноважного поверхневого натягу (ПН_∞) ротової рідини та слини, продукованої і привушною (r=+0,55, р<0,05), і під’язиковою та підщелепною (r=+0,74, р<0,05) слинними залозами.

Водночас кореляційний аналіз виявив наявність статистично вірогідних негативних зв'язків між поверхневим натягом ротової рідини (ПН_∞) і концентрацією сурфактантів у секреті привушної залози (λ_∞): коефіцієнт кореляції склав −0,76 (р<0,05). Ще більш тісний негативний зв'язок зафіксовано між в’язко-еластичністю секрету привушної залози (Е) і рівноважним поверхневим натягом ротової рідини (ПН_∞): r=−0,85 (р<0,05).

Статеві відмінності деяких тензіометричних показників спостерігаються тільки у дітей з тимчасовим і змінним прикусом віком від 4 до 14 років. У карієсінтактних хлопчиків з тимчасовим прикусом вірогідно (р<0,05) вищим є показник ПН_0,01. У карієсінтактних хлопчиків зі змінним прикусом вірогідно вищим, ніж у дівчаток, є показник T і вірогідно нижчим - λ_Cmax (р<0,05). У більш старшому віковому періоді гендерні відмінності в показниках динамічної міжфазної тензіометрії були відсутні.

Під час дослідження було визначено, що деякі тензіометричні показники ротової рідини мають статистично вірогідний зв'язок з віком обстежених осіб. Значення показників поверхневого натягу ротової рідини, реєстровані в різні періоди формування пухирця ротової рідини, зменшуються в осіб старшого віку. Зміни цих показників з віком були невеликими (2-5%), проте статистично вірогідними (р<0,05).

Подальший статистичний аналіз виявив, що показник в’язко-еластичності негативно корелює з віком обстежених осіб. В осіб віком від 7 до 30 років значення цього показника на 17% нижчі, ніж у дітей з тимчасовим прикусом віком від 4 до 6 років. Крім того, було виявлено підвищення значень показника Т на 23% у дітей зі змінним прикусом  у порівнянні з особами інших вікових груп.

   Парний кореляційний аналіз взаємозалежності між вивченими тензіометричними показниками й віком, проведений окремо в обстежених різної статі, показав, що виявлені вікові особливості проявляються тільки в жіночій субпопуляції. В осіб чоловічої статі не було отримано аналогічного зв'язку тензіометричних характеристик ротової рідини з віком.