БІОФІЗИЧНІ ОСНОВИ РЕСТАВРАЦІЇ КОРОНОК ДЕВІТАЛЬНИХ ФРОНТАЛЬНИХ ЗУБІВ : Биофизические основы РЕСТАВРАЦИИ КОРОНОК Девитальной фронтальных зубов

summary

Об`єкти і методи досліджень. З метою обґрунтування прямого способу відновлення девітальних фронтальних зубів із позиції біомеханіки зубощелепного апарату проведені експериментальні, лабораторні, морфологічні дослідження матеріалів, які показані до застосування в моделюванні реставраційної конструкції. Оцінені адгезивні якості склопластикових та скловолоконних штифтів, силерів для їх фіксації, а також деяких сучасних фотополімерів, використання яких обґрунтовано для якісної прямої реставрації фронтальних зубів, а саме: “Цеміон Ф”, “Fuji PLUS”, “FIXALAT”, “Calibra”, “ЦАПО”, “Esthet X”,  “Еста – 3”.

Дослідження адгезії вищезазначених матеріалів до дентину поверхні кореневого каналу зубів проводили на 74 зразках, виготовлених із видалених за медичними показаннями фронтальних зубів. Аналіз адгезії нового цементу подвійної полімеризації «ЦАПО» до поверхні дентину виконаний на 3 типах зразків, що різнились особливостями попередньої підготовки поверхні дентину перед нанесенням цементу. Для виготовлення  зразків із матеріалом «Calibra» використовували фотополімерний адгезив «Prime & Bond NT», змішаний з активатором хімічного твердіння  «Self Cure Activator». У підготовці зразків зубів для дослідження адгезії до дентину фотополімеру «Esthet X» використовували лише «Prime & Bond NT». Зразки інших пломбувальних матеріалів готували відповідно до інструкцій їх виробників.

Лабораторні дослідження виконували на деформаційній установці МРК-1, де зразки піддавали послідовному навантаженню до моменту відриву матеріалу від стінок кореневого каналу. Здійснювали розрахунок адгезивної міцності зв’язку матеріалів з дентином кореневого каналу.

Аналіз механічних, адгезивних властивостей проведений також для  склопластикових штифтів «ПАСС»  вітчизняної фірми “ЕСТА” (м. Київ) та скловолоконних штифтів фірми “J-dental” на 112 спеціальних зразках. Залежно від методики фіксації пломбувального матеріалу до склопластикових штифтів “ПАСС” зразки готували трьома способами, а до скловолоконних штифтів “J-dental” - шістьма. Способи підготовки зразків за фіксації вітчизняного фотополімеру «Еста – 3» до склопластикових штифтів “ПАСС” різнилися особливостями застосування адгезивної системи. Для виготовлення зразків матеріалів «Esthet X» та «Calibra» зі склопластиковими штифтами “ПАСС” використовували адгезив “Prime & Bond NT”, змішаний з активатором хімічного твердіння “Self Cure Activator”. Зразки інших матеріалів готували відповідно до інструкцій їх виробників. Досліджували зразки, піддаючи розтягу до повного відриву матеріалу на одному із кінців штифта, а далі розраховували величину міцності адгезії. Якість прилягання силеру до поверхні дентину кореневого каналу оцінювали на 16 шліфах зубів (8 із естетичним композитним цементом подвійної полімеризації «Calibra» та 8 із цементом адгезивним подвійної полімеризації «ЦАПО»), які забарвлювали ШИК-альціановим синім та вивчали під цифровим мікроскопом «Olimpus BX 41» зі збільшенням у 10, 20 і 40 разів.

На основі одержаних даних лабораторно-експериментальних досліджень проведено математичне моделювання оптимальної конструкції відновлення девітальних різців з урахуванням товщини стінки кореня зуба, розмірів зуба, виду філера та силера.

З метою оцінки подразнювальної та сенсибілізуючої дії нового цементу  «ЦАПО», фотополімеру «Еста – 3» і склопластикових штифтів «ПАСС»   “ЕСТА” (м. Київ) здійснені експериментальні дослідження на 20 кроликах і 20 морських свинках відповідно до «Общих методических указаний к токсиколого-гигиенической оценке полимерных материалов и изделий на их основе для медицины. – М., 1987», МВ 1.1.037-95 «Биотестирование продукции из полимерных и других материалов», а також «Инструкции по санитарно-химическому исследованию изделий, изготовленных из полимерных и других синтетических материалов, предназначенных для контакта с пищевыми продуктами №880-71» на базі Інституту екогігієни та токсикології ім. Л.І.Медведя МОЗ України за загальноприйнятими методиками та вимогами до клінічних випробувань нових стоматологічних матеріалів.

Визначення в експерименті напружено-деформованого стану запропонованої реставраційної конструкції девітальних фронтальних зубів виконано на видалених 24 різцях. Залежно від способу реставрації зразків зубів формували рівноцінні кількісно 3 дослідні групи (перша -   відновлювали зуби за допомогою фотополімеру «Еста – 3 » безштифтовим адгезивним методом; друга - використовували склопластиковий штифт “ПАСС”, заглиблюючи на 1/2 довжини кореневого каналу, із фіксацією на композитний цемент подвійної полімеризації «Calibra», та фотополімерний матеріал «Еста – 3»; третя – аналогічна другій, але заглиблення штифта проводили на 2/3 довжини каналу). Підготовлені зразки зубів фіксували нерухомо у спеціально виготовлених металевих циліндрах та розташовували на платформі, де формували схему отримання голограм. Кожний реставрований зуб підлягав наступним навантаженням: різальний край - 1, 2, 5, 10 кг; бічна поверхня – 0,5, 1 та 2 кг. Зміни, які відбувалися при цьому у зубі, проявлялися на інтерферограмі у вигляді смуг, покриваючих дане зображення з послідуючим записом голограми на фотопластинку. Проводили якісну оцінку деформації в ділянці з`єднання фотополімерного матеріалу і твердих тканин зуба, оцінювали кількість смуг, їх напрям та рівномірність.

Об’єктами клінічних досліджень були 43 пацієнти Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки віком від 22 до 56 років (17     чоловіків та  26 жінок), які дали згоду брати участь у клінічних дослідженнях, без клінічних ознак хвороб тканин пародонта, вираженої  патологічної стертості зубів. Усього було відновлено зруйновані на 2/3 величини коронки 52 девітальні різці верхньої та нижньої щелеп за допомогою склопластикових, скловолоконних та анкерних титанових штифтів із застосуванням фотополімерних матеріалів вітчизняного і зарубіжного виробництва. Показанням до прямої реставрації зубів були каріозні та травматичні дефекти коронкової частини девітальних різців понад 2/3 величини коронок за можливості реалізації повної ізоляції робочого поля за допомогою кофердаму на етапах лікування. Після встановлення клінічного діагнозу для кожного пацієнта складали план майбутнього лікування і визначали етапи реставраційної роботи згідно із загальноприйнятими положеннями та отриманими результатами експериментальних досліджень.

Залежно від виду застосованого штифта і способу прямого відновлення девітальних різців були сформовані 3 клінічні групи пацієнтів. У 1-й групі  (12 осіб) пряму реставрацію 12 коронок девітальних різців проводили за допомогою анкерних титанових штифтів, які фіксували на склоіономерний цемент, «Fuji plus» (“GS”, Японія), модифікований композитом та фотополімерного матеріалу «Esthet X» (“Dentsply”, Велика Британія). У 2-й групі (18 осіб) пряму реставрацію 25 зубів виконували із застосуванням  склопластикових штифтів «ПАСС» («ЕСТА», Україна), зафіксованих на новий цемент адгезивний подвійної полімеризації «ЦАПО» (“ЕСТА”, Україна), та фотополімерного матеріалу «Еста -3» (“ЕСТА”, Україна). У 3-й групі (13 осіб) здійснювали пряму реставрацію 15 різців за допомогою скловолоконних штифтів «J-dental» (США), які фіксували на естетичний цемент подвійної полімеризації «Calibra» (“Dentsply”, Велика Британія), та фотополімерного матеріалу «Esthet X». Послідовність етапів реставрації в 1-й та 3-й групах пацієнтів відповідала загальноприйнятим положенням прямої реставрації та фіксації штифтів, рекомендаціям фірм-виробників. У 2-й  групі відновлення коронок зубів і фіксацію склопластикових штифтів проводили згідно з обґрунтованим нами алгоритмом реставрації.

 Клінічне обстеження пацієнтів здійснювали при штучному освітленні за загальноприйнятою методикою із використанням стандартного стоматологічного інструментарію. Результати дослідження, що охоплюють урахування загального стану здоров`я, дані анамнезу, стоматологічного статусу, клінічної оцінки реставрації, заносили в медичну карту стоматологічного хворого (ф. № 043/8). Клінічну оцінку реставрації проводили згідно з «Переглянутим клінічним протоколом вимог до композитних матеріалів на основі смол», опублікованим Американською стоматологічною асоціацією в 1989 р., та  «Переглянутим протоколом вимог до емаль/дентин адгезивних матеріалів» Ради з матеріалів Американської асоціації стоматологів (Чикаго, 1994) у день реставрації та через 6, 9, 12 і 24 місяці після лікування зубу. Реставрації оцінювали за такими критеріями: анатомічна форма, крайова адаптація, шорсткість поверхні, крайове забарвлення, кольорова відповідність, вторинний карієс та стан контактного пункту. У діагностиці стоматологічного статусу пацієнтів ураховували  стан гігієни порожнини рота за індексом Green-Vermillion (OHI-S) (1964); стан тканин ясен на основі індексу РМА в модифікації Parma. У вище зазначені терміни огляду реставрації визначали температуру поверхні ясенних сосочків у ділянці їхньої верхівки та основи, а також  поверхні ясен у ділянці проекції верхівок зубів (реставрованого – дослідний показник та однойменного інтактного – контрольний показник) за допомогою термометра електричного медичного “ТЕМП – 60” зі стержневим датчиком для швидкого вимірювання температури. Вимірювали також біопотенціали в ділянці ясен проекції верхівок зубів із застосуванням приладу «БІОН» та проводили радіовізіографічне дослідження твердих тканин зуба і кісткової тканини за допомогою радіовізіографа Trophy з подальшим обчисленням щільності кісткової тканини.

Одержані результати лабораторних, експериментальних, клінічних досліджень обробляли із розрахунком середніх величин (М), їх помилок (m) та вірогідності із застосуванням критерію (t) Стьюдента.

Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених досліджень адгезивної міцності зв’язку вибраних матеріалів із поверхнею дентину кореневого каналу та склопластиковими і скловолоконними штифтами свідчать, що найвищу адгезію до поверхні дентину кореневого каналу зуба має склоіономерний цемент «Fuji plus» – 51,23±1,52 МПа.  Наступну сходинку за адгезивною міцністю до поверхні дентину кореневого каналу займає композитний цемент «Calibra», який на 13 МПа поступається склоіономерному цементу «Fuji plus». Для надійного функціонування реставрації важлива міцність адгезії силеру зі штифтами. За цим показником склоіономерний цемент «Fuji plus» недоцільно використовувати для фіксації склопластикових та скловолоконних штифтів, оскільки для нього характерний низький показник адгезивної міцності з ними – 8,61±0,55 МПа. Найнижча адгезія серед усіх фіксуючих матеріалів до поверхні дентину кореневого каналу була виявлена в склоіономерного цементу «Цемион Ф» (“ВладМиВа). Високі показники адгезивної міцності до поверхні дентину кореневого каналу зуба мали естетичний композитний цемент подвійної полімеризації «Calibra» (38,52±1,08 МПа)  та цемент адгезивний подвійної полімеризації «ЦАПО» (36,75±1,11 МПа). Найкращу адгезивну міцність зі скловолоконними та склопластиковими штифтами серед силерів мав новий вітчизняний композитний фіксуючий цемент подвійної полімеризації «ЦАПО» – 27,08±0,68 МПа до склопластикових штифтів «ПАСС». Естетичний композитний цемент «Calibra» мав нижчий показник адгезивної міцності до склопластикових штифтів «ПАСС» – 24,01±1,08 МПа. Цей факт можна пояснити використанням разом з адгезивом 5 покоління «Prime and bond NT» активатора хімічного твердіння «Self Cure Activator», який необхідний для запобігання конфлікту між кислотним мономером адгезиву 5 покоління та ароматичним третинним аміном редокс-каталізатора, що входить до складу композитів подвійного твердіння («Calibra», «ЦАПО»). У роботі з цементом «ЦАПО» для забезпечення адгезивної міцності до склопластикових штифтів використовується бонд адгезивної системи 4 покоління, який у своєму складі не містить кислотного мономера. Активатор хімічної полімеризації призводить до зниження адгезивної міцності з`єднання. У даному випадку відбулося зниження адгезії до склопластикових штифтів матеріалу  «Calibra» порівняно з матеріалом «ЦАПО» майже на 3 МПа та до поверхні дентину кореневого каналу матеріалу «Calibra» порівняно із матеріалом «Esthet X» на 11 МПа. Наші дослідження співпадають із спостерженнями Ф.Тея (2003), який довів погіршення міцності з`єднання на 5-7 МПа за використання активатора хімічної полімеризації. Вища адгезивна міцність матеріалу «Calibra» до склопластикових штифтів «ПАСС» (24,01±1,08 МПа) порівняно з адгезивною міцністю матеріалу «Esthet X» до цих же штифтів (21,92 ±1,076 МПа) пояснюється різною  їх консистенцією.  Тому матеріал із меншою в’язкістю «Calibra» краще адаптується до поверхні склопластикового штифта «ПАСС», ніж «Esthet X» із більшою в’язкістю. Адгезія матеріалу «Esthet X» до скловолоконних штифтів  фірми «J-dental» (27,8±0,42 МПа) нижча, ніж матеріалу «Еста-3» до нових склопластикових штифтів «ПАСС» (33,32±0,56 МПа). Необхідно зазначити, що скловолоконні штифти фірми «J-dental» виготовлені на основі епоксидних смол, тоді як штифти «ПАСС» у своїй основі мають смолу “Bis-Gma”, яка найчастіше використовується при виробництві стоматологічних композиційних матеріалів, та силановану виробничим способом поверхню. Обробка склопластикових штифтів «ПАСС» адгезивом 4 покоління без фотополімеризації адгезиву перед фіксацією штифта в кореневому каналі дозволяє підвищити адгезію на 9 МПа, а фотополімеризація адгезиву 4 покоління на склопластиковому штифті перед фіксацією підвищує адгезію ще на 6 Мпа. Штифти фірми «J-dental» несилановані, тому їх силанування перед фіксацією сприяє підвищенню адгезії пломбувальних матеріалів до штифтів із 10,72±0,48 до 23,3±0,63 МПа, а використання силану й адгезивної підготовки з фотополімеризацією адгезиву 5 покоління перед фіксацією штифта  порівняно лише з адгезивною підготовкою і фотополімеризацією адгезиву 5 покоління перед фіксацією не підвищує адгезію. При цьому показник адгезії складає 16,73±0,61– 17,3±0,46 МПа. Використання силану й адгезивної підготовки з фотополімеризацією адгезиву 5 покоління разом із фотополімеризацією матеріалу порівняно лише з адгезивною підготовкою і фотополімеризацією адгезиву 5 покоління викликає збільшення адгезії з 21,71±0,67 МПа до 27,8±0,42 МПа. Отримані результати суперечать рекомендаціям Д.А.Єрмилова (2007), який лише знежирює поверхню скловолоконного штифта 98% етиловим спиртом без подальшого покриття силаном; В.Н. Росса (2000), який перед фіксацією скловолоконні штифти не обробляє зовсім; В.Чілікіна та співавт. (2006), які перед нанесенням на поверхню штифта одноетапного адгезиву “One Step” (“Bisco”) знежирюють штифт за допомогою 95 % спирту і покривають шаром силану “Silane” (“Bisco”); С.Роттермана (2004) і К.Крастевої (2001), які обробляють штифти перед фіксацією лише самопротравлюючим праймером «ED Priner» (“Kuraray Medical”). Якщо до адгезиву 5 покоління додати активатор хімічного твердіння, то показники знизяться на 5-7 МПа.

Отримані результати визначення адгезивної міцності зв’язків пломбувальних матеріалів узгоджуються з даними аналізу шліфів зубів, на яких проведено вивчення якості прилягання цементів «Calibra» та  «ЦАПО» до поверхні дентину кореневого каналу. Виявлено, що в обох групах шліфів зубів спостерігається рівномірне, майже однакове якісне прилягання адгезиву до поверхні дентину кореневого каналу та матеріалу до адгезиву, що свідчить про високі фізичні властивості матеріалів, їх оптимальну консистенцію, якої можна досягти без використання спеціальних пристроїв, рівномірну полімеризацію матеріалів, міцне з`єднання з дентином.

Дослідження напружено-деформованого стану відновлених девітальних різців є важливим і об’єктивним показником для оцінки сприятливого прогнозу функціонування реставрації, особливо девітальних зубів зі значною втратою твердих тканин зуба. За результатами експериментального дослідження виявлено, що при вертикальному навантаженні спостерігали рівномірні смуги, які мають однаковий напрямок у зубах, відновлених як безштифтовим методом, так і з застосуванням склопластикових штифтів, занурених на 1/2 та 2/3 довжини кореневого каналу зуба. Це свідчить про рівномірну передачу навантаження через відновлену коронкову частину зуба на його тверді тканини. При боковому навантаженні в 1-й групі зубів, відновлених безштифтовим способом, зареєстровано стрибкоподібний хід інтерференційних смуг у ділянці з`єднання фотополімерного матеріалу з твердими тканинами зуба, що констатує про концентрацію напруження в ділянці контакту реставраційного матеріалу з тканинами зуба. Зміна напрямку смуг доводить нефізіологічний характер розподілу навантажень через реставраційний матеріал на тканини зуба, що може призвести до руйнування реставрації. Такі результати щодо ефективності безштифтової адгезивної конструкції зуба суперечать даним С.В.Радлінського (1997), який уперше в Україні застосував спосіб відновлення коронкової частини зубів без використання штифтів, і узгоджуються із дослідженнями М.А. Мурадова (2006) про доцільність використання внутрішньокореневих штифтів у девітальних зубах, коли твердих тканин зуба недостатньо для забезпечення міцного з`єднання матеріалу кукси коронки з коренем зуба. У зубах, відновлених за допомогою склопластикових штифтів (2 та 3 група), при бокових навантаженнях на інтерферограмі спостерігався рівномірний, плавний перехід інтерференційних смуг у ділянці з`єднання фотополімерного матеріалу з твердими тканинами зуба, що є показником фізіологічної передачі навантаження через реставраційний матеріал на тканини зуба під час прийому їжі та про відсутність ділянок концентрації напруження.

Ефективність правильного підбору діаметра штифта, глибини його занурення в кореневий канал зуба, вибору оптимальної висоти штифта в коронковій частині зуба визначається також біомеханічним аналізом із використанням математичного розрахунку. На основі проведених математичних обчислень обгрунтовані особливості застосування склопластикових штифтів для побудови надійної якісної реставраційної конструкції девітальних різців.

Так, мінімальна товщина поперечного перерізу відновлюваного зуба, яка здатна забезпечити міцність зуба навколо склопластикового штифта, при запропонованому конструктивному рішенні відновлення має складати: для центрального верхнього різця - не менше 4,2-4,4 мм (залежно від діаметра вибраного штифта) при зануренні штифта на 1/2 довжини кореневого каналу і не менше 4,2-4,6 мм при зануренні штифта на 2/3 довжини; для бокового верхнього різця – 4,2 мм при зануренні штифта на 2/3 та не менше 4,0 мм при зануренні на 1/2; для нижніх центральних різців - не менше 4,0 мм при зануренні штифта як на 2/3, так і на 1/2  довжини кореня; для нижніх бокових різців – не менше 4,2 мм при зануренні на 2/3 та не менше 4,0 мм при зануренні на 1/2 довжини кореня.

Математичний розрахунок показав, що мінімальна товщина стінки кореня зуба навколо штифта для відновлення нижніх різців та верхніх латеральних різців при зануренні його на ½ довжини кореневого каналу має складати не менше 1,5 мм, а при зануренні штифта на 2/3 – не менше 1,6 мм. Для відновлення верхніх центральних різців товщина стінок при зануренні штифта на 1/2 довжини кореневого каналу повинна складати не менше 1,6 мм, а при зануренні штифта на 2/3 – не менше 1,7 мм.

Доведено, що мінімальна довжина, на яку має виступати штифт із кореневого каналу в коронкову частину відновлюваного зуба,  може бути не менше 3,2 мм. Максимальну довжину, на яку може виступати штифт у коронкову частину зуба, слід розраховувати на підставі положення: максимальна довжина штифта може бути рівною висоті відновлюваної частини зуба, зменшеною на половину ширини зуба, але не менше ніж на 2 мм, якщо половина ширини зуба менше 2 мм.

Математичними обчисленнями та функціональними дослідженнями  доведена доцільність застосовування варіанту відновлення зуба із зануренням штифта в кореневий канал на 1/2 довжини кореня, оскільки  такий підхід забезпечує необхідну міцність реставрованого зуба і є менш трудомістким.

Результати аналізу санітарно-хімічних, токсикологічних та сенсибілізуючих властивостей нових склопластикових штифтів «ПАСС» фірми «Еста» та нового силеру для фіксації штифтів «ЦАПО» фірми «Еста» показали відсутність  у них токсичності, подразнюючої та сенсибілізуючої дії, що дозволило їх використання у клінічних дослідженнях. 

На основі лабораторно-експериментальних доклінічних досліджень з урахуванням біофізичних властивостей матеріалів і тканин зуба, математичних розрахунків запропонований спосіб реставрації девітальних різців із використанням штифтів «ПАСС», зафіксованих на цемент «ЦАПО», та фотополімерного матеріалу «Еста – 3». Результати клінічних спостережень засвідчили, що показники відновлень зубів пацієнтів 1-ї групи поступалися за колірною відповідністю таким реставрацій зубів у пацієнтів 2-ої та 3-ої груп як одразу після виконання роботи, так і через 6, 12 та 24 місяці. Даний факт можна пояснити відсутністю світлопроникності у металевих штифтів, що змушує порушувати  біоміметичний принцип реставрації при їх застосуванні. Погіршення колірної відповідності до показника «Charlie» через 6 місяців у одного пацієнта та через 12 місяців у двох пацієнтів 1-ої групи пов’язано з низькою гігієною порожнини рота. Критерії анатомічної форми, контактного пункту і вторинного карієсу в реставрованих зубах пацієнтів усіх трьох груп були однакові і мали показник «Alfa», що свідчить про якість виконання реставрації. Крайова адаптація і крайове забарвлення відновлених зубів у пацієнтів 1-ої групи порівняно із аналогічними показниками пацієнтів 2-ої та 3-ої груп були гіршими і через 6 місяців після реставрації показник “Bravo”  був у 25%, а через 12 місяців - у 33 %, що можливо, пов’язане з жорсткістю з`єднання коронкової частини з металевим штифтом, різницею між модулями пружності дентину та матеріалу штифта, яка призводить до нефізіологічної передачі навантаження через коронкову частину зуба на підлеглі тверді тканини зуба та до виникнення  напруження в місцях прилягання реставрації в тверді тканини зуба. Внаслідок дії циклічного навантаження з часом у таких відновлених зубах формуються слабкі місця, які можуть призводити до порушення крайової адаптації та крайового забарвлення, особливо в пришийковій ділянці. За тривалішого функціонування це може призвести до часткового або повного руйнування реставрації. Отже, критерії крайової адаптації та крайового забарвлення пов’язані також і з рівномірною передачею навантаження, що досягається при застосуванні склопластикових і скловолоконних штифтів. У всіх пацієнтів із показником  крайової адаптації та крайового забарвлення «Bravo» стан гігієни порожнини рота був задовільний. Критерій шорсткості поверхні реставрацій через 6 та 12 міс. у всіх трьох досліджуваних нами групах мали показник «Alfa», що свідчить про здатність матеріалів до якісного полірування. Через 24 міс. цей показник дещо змінюється: в 1-й групі - 17% “Bravo” та 83 % “Alfa”; у 2-й групі – 8 % “Bravo” та 92 % “Alfa”; у 3-й групі - 13 % “Bravo” та 87 % “Alfa”.

Аналіз радіовізіографічних знімків виявив, що у пацієнтів усіх груп із часом відбувалось ущільнення кісткової тканини у періапікальній ділянці відновленого зуба переважно протягом першого року функціонування реставрації, що, можливо, є результатом адаптації її до нових умов перерозподілу передачі жувального навантаження через зуб на кісткову тканину після появи у зубі  штифтової конструкції. Залежності змін щільності кісткової тканини в ділянці зуба від виду штифта (металевого, склопластикового, скловолоконного) не виявлено. Була відсутня і різниця показників термометрії та біопотенціалометрії ясен у пацієнтів трьох груп як до, так і після реставрації зубів. Отже, отримані дані клінічного дослідження свідчать про ефективність біомеханічного підходу при прямому способі відновлення девітальних різців.

Таким чином, лабораторні, експериментальні, морфологічні дослідження, математичне та функціональне обґрунтування реставраційної конструкції дозволили запропонувати новий алгоритм прямого способу відновлення зруйнованих девітальних різців із застосуванням нових вітчизняних матеріалів – композитного цементу подвійної полімеризації «ЦАПО», склопластикових штифтів «ПАСС»  та фотополімерного матеріалу «Еста – 3» фірми «ЕСТА» (Україна). Виконана за запропонованим алгоритмом реставраційна конструкція відповідає законам біомеханіки зубопародонтального комплексу та щелепно-лицевої ділянки загалом, а за отриманими результатами клінічних, рентгенологічних, функціональних спостережень має високу естетичну якість, міцнісні характеристики і тривалий термін фізіологічного функціонування.

ВИСНОВКИ

          У дисертації наведено теоретичне узагальнення експериментальних, лабораторних, морфологічних та клінічних досліджень і запропоновано нове вирішення науково-практичної задачі, яка полягає в підвищенні якості реставрації зруйнованої коронкової частини девітальних різців з урахуванням біомеханічних властивостей тканин зубів, пародонта, філерів та пломбувальних матеріалів.

1. На підставі експериментальних та лабораторних досліджень доведено, що склопластикові штифти «ПАСС» не мають токсичності, подразнювальної та сенсибілізуючої дії; за органолептичними, санітарно-хімічними, токсикологічними, подразнювальними і сенсибілізуючими показниками відповідають сучасним вимогам до стоматологічних матеріалів. Адгезія силерів та фотокомпозитів до штифтів «ПАСС» значно вища в порівнянні з адгезивною якістю скловолоконних штифтів «J-dental».

2. У цементу адгезивного подвійної полімеризації «ЦАПО» відсутні токсичність, подразнювальна та сенсибілізуюча дії. Санітарно-хімічні якості дозволяють його клінічне використання.  За показником адгезивної міцності до поверхні дентину кореневого каналу та до поверхні склопластикових штифтів композитні цементи «ЦАПО» («ЕСТА», Україна) та «Calibra» («Dentsply», Велика Британія) є рівноцінними.

3. Проведені математичні розрахунки об’єктивно обгрунтовують спосіб відновлення коронки девітальних різців з урахуванням фізико-механічних властивостей пломбувальних матеріалів та біомеханічних характеристик твердих тканин зуба,  періодонта, що забезпечує максимально щадний підхід до збережених здорових тканин зуба, рівномірне навантаження на підлеглі тверді тканини зуба і пародонт.

4. Аналіз напружено-деформованого стану реставраційних конструкцій різців, виконаних безштифтом методом та із застосуванням склопластикових штифтів, свідчить про вищу доцільність штифтового способу відновлення зруйнованої коронкової частини девітального фронтального зуба. Мінімальна концентрація напруження в зубі, фізіологічна передача навантаження під час прийому їжі відбуваються за фіксації склопластикового штифта в кореневому каналі на 1/2 його довжини. 

5. Розроблений і апробований новий алгоритм прямого способу відновлення зруйнованих девітальних різців із застосуванням новітніх вітчизняних матеріалів – композитного цементу подвійної полімеризації «ЦАПО», склопластикових штифтів «ПАСС» та фотополімерного матеріалу “Еста – 3” фірми «ЕСТА» (Україна). Реставраційна конструкція за запропонованим алгоритмом відповідає законам біомеханіки зубо-пародонтального комплексу і за отриманими результатами клінічних, рентгенологічних і функціональних спостережень у найближчі та віддалені терміни спостережень має високі показники за критеріями оцінки якості реставрацій зубів, позитивну динаміку щільності кісткової тканини, судинних реакцій тканин пародонта.