ЗАХВОРЮВАННЯ СЕЧОСТАТЕВОЇ СИСТЕМИ У ВІДДАЛЕНІ ТЕРМІНИ ПІСЛЯ РЕЗЕКЦІЇ ШЛУНКА З ПРИВОДУ УСКЛАДНЕНОЇ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ : Заболевания мочеполовой системы В отдаленные сроки после резекции желудка ПО ПОВОДУ осложненной язвенной болезни

summary

Матеріал і методи дослідження. В основу наукового дослідження покладено інформацію про стан ССС у 330 чоловіків, котрі перенесли 5 та більше років тому РШ з приводу ускладненої ВХ ҐДЗ. Відповідно з другою класифікацією ВООЗ (1998) щодо вікової ґрадації осіб, сформовано п’ять вікових ґруп: 18-29 років – молодий вік, 30-44 – зрілий, 45-59 – середній, 60-74 – похилий, 75-89 – старечий, 90 та більше – довгожителі. Враховуючи вікову розповсюдженість, а також для достовірності результатів дисертаційної роботи, подальші дослідження проводилися тільки у чоловіків віком від 40 до 62 років. Більшість хворих на момент проведення обстежень були середнього віку (62,1%), дещо менше було чоловіків похилого віку (23,0%) і найменше – зрілого віку (14,9%). У 102 хворих до РШ діаґностовано ускладнену ВХ шлунка (Ш), у 214 – ВХ дванадцятипалої кишки (ДПК),  у 14 – поєднання  ВХ Ш і ДПК. РШ за класичним методом Більрот-І (Б-І) виконана 116 хворим, за Більрот-ІІ  (Б-ІІ) у модифікації Гофмейстера-Фінстерера – 214 пацієнтам. У 67 чоловіків резековано 1/2  Ш, у 232 – 2/3  Ш і у 31 хворого – 3/4 Ш.

Контрольна ґрупа  сформована із 25 чоловіків аналоґічного віку за наступним принципом: з 12 здорових донорів, котрі не перебували на диспансерному обліку з приводу будь-яких соматичних хвороб, було створено контрольну ґрупу ІА,  13 чоловіків після РШ з приводу ускладненої ВХ ҐДЗ без ЕД та ХП увійшли в контрольну ґрупу ІБ.

Усі хворі пройшли клінічні, лабораторні (загальний аналіз крові та сечі, аналіз сечі за Зимницьким, Нечипоренком, посів сечі на стерильність та чутливість до антибіотиків, проба Реберґа-Тареєва, аналіз крові на креатинін і сечовину, радіоімунолоґічне дослідження базальної концентрації в крові тестостерону за допомогою комерційних стандартних тест-наборів фірм CIS CEA SORIN (Франція), RIA Serono (Італія), “Полымя” (Білорусія), дослідження ПОЛ за вмістом дієнових кон’юґат, ТБК-АП, активність АОС за вмістом каталази, загальної пероксидази, пероксидної резистентності еритроцитів, визначення імунофенотипування лімфоцитів – Т-хелпери (CD4+), Т-супресори (CD8+) за допомогою моноклональних антитіл за Hanker (1977), а також шляхом комплексного розеткоутворення з еритроцитами барана за методом Mendes (1973), визначення вмісту імуноґлобулінів А, М за методом радіальної імунодифузії в ґелі за Mancini (1965), твердофазове імуноферментне дослідження ІЛ-18 за методом ELISA з використанням стандартних комерційних наборів фірми MBL (Японія) та проведенням імуноферментного аналізу, використовуючи аналізатор COBAS EIA фірми “Roche”) та інструментальні (ультрасоноґрафічне дослідження орґанів сечовидільної системи, оглядова рентґеноґрафія, радіонуклідні реноґрафія, сцинтіґрафія, екскреторна уроґрафія, кавернозометрія, кавернозоґрафія, біостезіометрія) методи обстежень. Для верифікації діаґнозу обстежувані чоловіки були проконсультовані уролоґом і сексопатолоґом з відповідним записом в історію хвороби. Лікування проводилось у терапевтичному відділі ЛОКЛ впродовж 28-30 днів з контрольним обстеженням в останні перед виписуванням 2-3 дні.

Інформація опрацьована на комп’ютері Pentium^® IV у проґрамі EXCEL за створеним з к.ф.-м.н. М.І. Дзюбачиком (Центр математичного моделювання Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача АН України) на основі методики И.А. Ойвина (1960) і Л.В. Кактурського (1980) пакетом прикладних проґрам з встановленням статистичної достовірності, відсоткового відношення з урахуванням рекомендацій В.С. Ґенеса (1967), вираженості кореляційних зв’язків між показниками, які вивчалися.

Результати досліджень та їх обговорення. Відповідно до визначеного першого завдання, в результаті проведених досліджень встановлено, що у 133 (40,3%) чоловіків у віддалені терміни після РШ наявні ураження ССС (p<0,05, порівняно з контрольною ґрупою аналоґічного віку, серед яких ураження ССС діаґностовано у 9,0-16,0% від загальної популяції).

Серед уражень ССС домінували ЕД (у 74 чоловіків – 55,6% від усіх оперованих з ураженнями ССС ) та ХП (у 46 хворих –34,6% від усіх оперованих з ураженнями ССС). Сечокислий діатез виявлено у 23 хворих (17,3% від усіх оперованих з ураженнями ССС), сечокам’яну хворобу – у 21 (15,8%), хронічний простатит – у 14 (10,5%), доброякісну гіперплазію передміхурової залози – у 9 (6,8%), хронічний цистит – у 6 (4,5%), кисту нирки – у 4 чоловіків, нефроптоз – у 1 та неутримання сечі також у 1 пацієнта. Аналіз захворюваності за віком дозволив виявити певні закономірності: зі збільшенням віку частота уражень ССС мала тенденцію до зростання. У прооперованих осіб зрілого віку ураження ССС виявлено у 34,7% чоловіків (p<0,05, порівняно з контрольною ґрупою чоловіків аналоґічного віку без РШ, у котрих ураження ССС діаґностовані у 9,0-10,0%), в прооперованих середнього віку ураження ССС діаґностовані у 40,5% чоловіків (p<0,05, порівняно з контрольною ґрупою чоловіків аналоґічного віку без РШ, у котрих ураження ССС діаґностовані у 15,0-16,0%) і в осіб похилого віку патолоґічні зміни ССС виявлено у 43,4% чоловіків після РШ (p<0,05, порівняно з контрольною ґрупою чоловіків аналоґічного віку без РШ, у котрих ураження ССС діаґностовані у 14,0%).

Стан ССС залежав від клінічного варіанту ВХ: якщо причиною РШ була ВХ Ш і ДПК, то ураження ССС зустрічалися частіше – у 57,1% чоловіків, при ВХ Ш  частота уражень ССС сягала 44,1%, а якщо в анамнезі була ВХ ДПК – 37,4% (p<0,05, порівняно з хворими, у котрих була ВХ Ш і ДПК). ЕД, хронічний простатит, хронічний цистит частіше зустрічалися за умов поєднання в анамнезі ускладненої ВХ Ш і ДПК. Зокрема, ЕД у чоловіків з ВХ ДПК в анамнезі була діаґностована у 47,5% прооперованих, з ВХ Ш – у 64,4%, а за умов поєднання ВХ Ш та ДПК – у 87,5% (p<0,05, порівняно з хворими, у котрих був клінічний варіант ВХ Ш та ДПК). ХП був виявлений, практично, однаково часто: у пацієнтів з ВХ ДПК в анамнезі ХП діаґностовано у 35,0% оперованих, з ВХ Ш – у 35,6%, а за умов поєднання ВХ Ш та ДПК – у 25,0%. Сечокислий діатез, доброякісна гіперплазія передміхурової залози переважали у чоловіків з ВХ Ш в анамнезі, а сечокам’яна хвороба – з ВХ ДПК.

Встановлено залежність ураження ССС від типу РШ, зокрема, РШ за Б-ІІ частіше призводить до віддалених уражень ССС. Так, чоловіки, котрі перенесли операційне втручання за класичним методом Б-І, мали ураження ССС у 30,2%, а котрі перенесли РШ за Б-ІІ в модифікації Гофмейстера-Фінстерера – у 45,8% випадків (p<0,05). ЕД, ХП, хронічний простатит та хронічний цистит частіше виникали після РШ за Б-ІІ (у 59,2%, 36,7%, 12,2% та 5,1% хворих відповідно, p<0,05, порівняно з хворими, котрі перенесли РШ за Б-І), сечокислий діатез, сечокам’яна хвороба, доброякісна гіперплазія передміхурової залози – після РШ за Б-І (у 31,4%, 22,8%, 11,4% хворих відповідно, p<0,05, порівняно з хворими, котрі перенесли РШ за Б-ІІ).

Зі збільшенням обсягу РШ збільшується частота уражень ССС. Зокрема, ЕД, ХП, хронічний простатит, хронічний цистит частіше зустрічались у чоловіків, які перенесли резекцію 3/4 Ш (p<0,05, порівняно з тими, котрі перенесли резекцію 1/2 Ш та 2/3 Ш); сечокислий діатез, доброякісна гіперплазія передміхурової залози частіше були виявлені у чоловіків після резекції 2/3 Ш, а сечокам’яна хвороба – після резекції 1/2 Ш.

При наростанні важкості ПҐРХ збільшувалася кількість випадків ураження нирок і статевої сфери. Так, ми виявили пряму кореляційну залежність між частотою виникнення ЕД, ХП та ступенем важкості ПҐРХ (r = 0,973).

Наступним етапом нашої роботи, відповідно до другого завдання, було дослідження гормонального гомеостазу. В усіх пацієнтів ми визначали вміст тестостерону в сироватці крові. Встановлено, що у 60,0% хворих рівень тестостерону був підвищений до 14,12±2,02 нґ/мл (p<0,05), у 25,2% – знижений до 1,59±0,11 нґ/мл (p<0,05) і тільки у 14,8% – нормальний (3,43±0,58 нґ/мл). Ураження ССС частіше зустрічалися за умов підвищеного рівня тестостерону, найменша кількість уражень ССС виникала за умов нормального рівня тестостерону. Підвищений рівень тестостерону переважав у чоловіків зрілого та середнього віку, знижений – домінував в осіб похилого віку. Концентрація тестостерону  змінювалася залежно від клінічного варіанту ВХ: за умов ВХ ДПК виявлено найвищий відсоток гіпертестостеронемії (до 19,06±2,98 нґ/мл), гіпотестостеронемія найчастіше діаґностована у чоловіків з поєднанням ВХ Ш та ДПК. Гіпертестостеронемія частіше зустрічалася у пацієнтів, які перенесли РШ за Б-І, а гіпотестостеронемія переважала у чоловіків з РШ за Б-ІІ. Зі збільшенням обсягу РШ кількість чоловіків з гіпертестостеронемією зменшувалася, а з гіпотестостеронемією – збільшувалася. Також на рівень тестостерону в крові впливає і важкість ПҐРХ, а саме: з наростанням ступеня важкості ПҐРХ зменшувалася  кількість хворих з гіпертестостеронемією. У хворих з ЕД частіше спостерігалася гіпотестостеронемія (у 66,2% оперованих, p<0,05, порівняно з хворими, у котрих виявлено нормальний рівень тестостерону), з ХП –   гіпертестостеронемія (у 69,6%, p<0,05, порівняно з хворими, у котрих виявлено нормальний рівень тестостерону). Однак, у 33,8% хворих з ЕД виявлено нормальний (у 10,8% чоловіків) та підвищений (у 23,0% чоловіків) рівні тестостерону, що не асоціюється з виникненням ЕД, зокрема ендокринного ґенезу, а тому спонукало нас до проведення подальших досліджень.

Виконуючи наступні третє, четверте та п’яте завдання, в усіх чоловіків середнього віку, котрі були найчисленнішими, з ЕД та ХП ми досліджували особливості ПОЛ, активність АОС та імунний гомеостаз.