ВОССТАНОВИТЕЛЬНОЕ ЛЕЧЕНИЕ БОЛЬНЫХ ГИПЕРТОНИЧЕСКОЙ БОЛЕЗНЬЮ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ МАГНИТО- И ОЗОНОТЕРАПИИ В УСЛОВИЯХ ДНЕВНОГО СТАЦИОНАРА

summary

Матеріали і методи дослідження. З метою уточнення та вивчення епідеміологічних особливостей поширеності та перебігу артеріальної гіпертензії (АГ) серед дорослого населення Одеської області була сформована методом рандомізаціі вибірка за статтю і віком (3 612 чоловік у віці 19-75 років), з них 1 614 (44.7%) чоловіки, 1 998 (55.3%) жінки. За такими показниками, як професійна зайнятість, сімейний статус, середній місячний дохід вибірка була неоднорідна.

Процедура включала в себе вимірювання артеріального тиску (АТ) на обох руках і ногах (до 45 років), а саме 3 вимірювання з інтервалом 3-5 хв, аускультацію серця, судин шиї, точок проекції ниркових артерій, загальний аналіз крові, сечі, дослідження по Нечипоренко (Аддіс-Каковского, Амбурже), рівень креатиніну, калію, натрію, цукру, холестерину і тригліцеридів у плазмі крові, електрокардіографію (ЕКГ), офтальмоскопію, ультразвукове дослідження (УЗД) серця та нирок.

Для більш детального дослідження було виділено 78 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ)  I-го ступеня: 21 - (26.9%) еукінетичний тип, 27 (34.6%) - гіперкінетичний, 30 (38.5%) – гіпокінетичний; та 74 хворих на ГХ II-го ступеня: 23 - еукінетичний ( 31.1%), 28 - (37.8%) - гіперкінетичний, 23 (31.1%) - гіпокінетичний, всього 152 людини.

У осіб I–ого ступеня ГХ стаж захворювання до 5-ти років був у 50 хворих (64.1%), від 6-ти до 10-ти років у 28.2% (22 хворих) і більше 10-ти років у 6-ти (7.7%). При ГХ II-го ступеня досліджувані групи розподілилися відповідно: 25 (33.7%), 9 (12.2%), 40 (54.1%).

Для вивчення ефекту запропонованої комплексної антигіпертензивної терапії було проведено динамічне спостереження за 152 хворими на ГХ I-го та II-го ступенів. З хворих на ГХ I-го ступеня (78 осіб) 26-ти була призначена медикаментозна терапія престаріумом, 26 - монотерапія (престаріум) + магнітотерапія, 26 - монотерапія (престаріум) + магнітотерапія + озонотерапія. При ГХ II-го ступеня (74 людини) досліджувані аналогічні групи розподілялися відповідно: 24, 25, 25. Престаріум призначали у вигляді монотерапії протягом 12-ти місяців (відповідно до рекомендації Українського товариства кардіологів, 2001, 2008р.) кратність прийому препарату склала 1 раз на добу з індивідуальним підбором дозування від 5-ти до 10-ти мг. Базовим лікуванням було призначення препарату з групи статинів і ацетилсаліцилової кислоти.

Магнітотерапія проводилася 4 курсами з інтервалом 3 місяці протягом одного року за допомогою апарату «АЛІМП-1» імпульсним магнітним полем, у режимі розташування індукторів: індуктор-соленоіди накладали на зони проекції грудних та поперекових паравертебральних симпатичних гангліїв. Параметри магнітного поля: інтенсивність «30%», індукція 1,5 мТл, з частотою 10 Гц. Озонотерапія здійснювалася в режимі 5 днів по 1 процедурі в день з перервою 2 дні і наступним 5-ти денним курсом. (Косова Л.А. і співавт., 2006). Амбулаторне спостереження за хворими здійснювалося щодня.

Загальноклінічні обстеження проводились відповідно до прийнятих в клініці стандартів.

Ультразвукова локація серця проводилася на ехокардіографії TOSHIBA XARIO (Японія). Методом доплер-ехокардіографії аналізували трансмітральний діастолічний потік для оцінки діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ).

З метою виявлення та кількісної оцінки циркадних змін АТ і вивчення ефективності антигіпертензівной терапії використаний метод добового моніторування (ДМАТ), який здійснювався  протягом 24 годин за допомогою моніторного комплексу АВРМ-02 / м ( «Меditech», Угорщина). Екскрецію катехоламінів в добовій сечі (мкг/добу) оцінювали спектрофлюорометричним методом за рівнем адреналіну, норадреналіну, ДОФА, дофаміну в одній порції сечі по Е.Ш. Матліной. Рівень реніну і альдостерону в плазмі крові визначався радіоімунним методом за допомогою набору реактивів «IMMUNOTECH» (Чехія). Стан процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) визначали по вмісту в еритроцитах дієнових кон'югат ненасичених жирних кислот (ДК) - початкових продуктів ПОЛ по И.Д. Сталевому (1979), та змісту в еритроцитах і плазмі крові одного з кінцевих продуктів ПОЛ - малонового діальдегіду (МДА) по Тарреl, Zalkin (1959).

Про стан антиокислювальної системи судили за активністю її ферментативної ланки.

Визначення активності глутатіонредуктази (ГР) і глутатіонпероксідази (ГП) здійснювали за методом Раglia Valente (1967), а супероксіддісмутази (CОД) за Fricd (1975), заснованому на даних Мishikimi (1972). Про стан згортаючої і антизгортаючої систем судили за даними коагулограми і тромбоеластограми. Статистичну обробку проводили з використанням пакету програм Statistica 5.5а. Всі значення представлені у вигляді М±м, де М-середнє значення показника, м-стандартна помилка середньої.

Для визначення якості життя проводили опитування по стандартизованному опитувальнику «SF-36 Health Status Survey», який дозволяє оцінити суб’єктивну задовільність хворого своїм фізичним та психічним станом, соціальним функціонуванням.

Результати дослідження та їх обговорення.

Вивчені епідеміологічні особливості поширеності та перебігу гіпертонічної хвороби серед дорослого населення Одеської області (скринінг-епідеміологічне дослідження), де встановлено, що найбільш поширені ступені в досліджуваному регіоні I-ий та II-ий , при найбільш високому зростанні захворюваності у віці 40-49 років не залежно від статі.

При дослідженні діастолічної функції ЛШ при ГХ, як одного з найважливіших показників прогнозу та смертності при цій патології, в результаті проведення ехокардіографії (ЕХОКГ) і доплер ЕХОКГ - досліджень функціонального стану ЛШ в досліджуваних групах відзначені патологічні зміни з боку майже всіх параметрів діастолічної функції ЛШ: зниження пікової швидкості трансмітрального кровотоку в фазу наповнення (Е),  коефіцієнта пікових швидкостей (Е/А), пікової швидкості кровотоку в сістолу передсердь інтегральної (Еі), коефіцієнта інтегральних пікових швидкостей (Еі/Аі) і збільшення пікової швидкості кровотоку в сістолу передсердь (А), інтегральної пікової швидкості кровотоку в сістолу передсердь (Аі), часу прискорення кровотоку в фазу швидкого наповнення (АссТ), часу уповільнення в фазу швидкого наповнення (DесТ), часу ізоволюметричної релаксації (IVRT), кінцево діастолічного тиску ЛШ (КДТлш), жорсткості міокарду («жорсткість 10²ед»), причому ці параметри змінюються у відповідності з важкістю патологічного процесу і ступенем ГХ.

При вивченні скоротливої функції міокарда в досліджуваних групах встановлено відсутність достовірних розходжень між контрольною групою і групою ГХ ІІ-го ступеня. В той же час мають місце достовірні відмінності між II-ою та III-ю досліджуваними групами у відношенні збільшення лівого передсердя (ЛП) (3.25±0.17 проти 4.11±0.19, p<0.05), кінцево діастолічний розмір (КДР) (5.08±0.1 проти 5.52±0.1, p<0.05), задня стінка лівого шлуночка (ЗСЛШ) (0.98±0.06 проти 1.23±0.11, p<0.05), міжшлункова перетинка (МШП) (0.88±0.12 проти 1.17±0.06, p<0.05), маса міокарду лівого шлуночка (ММЛШ) (127.8±11.3 проти 187.4±11.1, p<0.05), передсердно-шлуночкове відношення (ПШВ) (0.68±0.01 против 0.79±0.03, p<0.05) і зниженням індексу об`єм/маса (ІОМ) (0.94±0.02 проти 0.81±0.01, p<0.05), при тенденції до збільшення розмірів аорти, кінцево систолічного розміру (КСР) і  зниженню фракції викиду (ФВ), ступеня систолічного скорочення МШП (%FS), що дає можливість припустити наявність більш глибоких змін у структурі міокарда, пов'язаних з прогресуваням патологічного процесу, що супроводжується зростанням розмірів аорти, ЛП, ЛШ, що тягне за собою збільшення порожнини і маси ЛШ і знижує його скоротливу функцію.

При вивченні показників, що характеризують стан системної та периферичної гемодинаміки встановлено, що систолічний артеріальний тиск (САТ) вже при ГХ І-го ступеня  достовірно підвищується щодо контрольної групи (149±5.7 мм рт. ст. проти 120.5±3.4 мм рт. ст., р<0.05), як і діастолічний артеріальний тиск (ДАТ), середній артеріальний тиск (Сер.АТ), хвилинний об`єм крові (ХОК) і серцевий індекс (СІ), при відсутності достовірних розходжень з боку кінцево систолічного об`єму (КСО), кінцево діастолічного об`єму (КДО), ударного об`єму (УО). В той же час при ГХ ІІ-го ступеня має місце і достовірне підвищення з боку КСО (45.6±2.2 проти 59.6±3.3, р<0.05), КДО (113.4±11.2 проти 137.1±3.4, р<0.05), УО (67.6±2.1 проти 74.9±3.0, р<0.05) при зниженні ХОК (6.17±0.6 проти 5.41±0.2, р<0.05) і СІ (3.58±0.3 проти 2.81±0.2, р<0.05), що говорить про зростання системного АТ зі збільшенням ступеня АГ. При АГ І-го ступеня відзначається достовірне зростання вмісту адреналіну (7.99±0.61 проти 6.41±0.31 мкг/доб., р<0.05), норадреналіну (21.44±1.13 проти 16.31±1.07 мкг/доб., р<0.05), ДОФА (40.04±1.13 проти 35.04±1.91 мкг/доб., р<0.05), дофаміну (312.6±16.3 щодо 256,3±17,7 мкг/доб., р<0,05), як і рівня реніну і альдостерону (7,11±0,37 проти 5,54±0,71 нг/мл/ч, р<0,05; 149,14±7,31 проти 128,31±8,70 нг/дл, р<0,05) відносно контрольної групи. В той же час при ГХ ІІ-го ступеня також має місце достовірне підвищення показників адреналіну, норадреналіну, дофаміну, при тенденції до підвищення ДОФА, реніну, альдостерону щодо контролю, причому ці показники нижче, ніж при ГХ І-го ступеня. Встановлений прямий кореляційний зв'язок між рівнем адреналіну і САТ при ГХ І-го ступеня - ( r =+0,43, р<0,01), при ГХ ІІ-го ступеня - (r =+0,58, р<0,01), норадреналіну і загальним периферичним судинним опіром (ЗПСО), відповідно –(r =+0,51, р<0,01), (r =+0,66, р<0,01). Знайдено також зворотній кореляційний зв'язок між норадреналіном і СІ при  ГХ І-го ступеня (r =+0,56, р<0,01) и ІІ-го ступеня (r =+0,71, р<0,001).

Зміст ДКер у хворих на ГХ І-го ступеня достовірно вище, ніж в контрольній групі (6,234±0,630 проти 4,318±0,471 мкмоль/10^-12эр, р<0,05), а у хворих на ГХ ІІ-го ступеня відповідно вище, ніж при І-му ступені (7,930±0,451 проти 6,234±0,630 мкмоль/10^-12эр., р<0,05). Подібна картина відзначається і з вмістом МДАер. та плазми. При вивченні стану ферментативної антиокислювальної системи встановлено достовірне підвищення вмісту СОД у хворих на ГХ І-го ступеня з подальшим зростанням при ІІ-му, аналогічно як ГР і ГП у плазмі та еритроцитах.

При вивченні деяких показників коагулограми у хворих на ГХ I-го та II-го ступенів встановлено, що при тенденції до підвищення з боку таких показників, як час рекальціфікаціі плазми, толерантності плазми до гепарину достовірних розходжень не відзначається, а має місце достовірне підвищення тромбопластичної активності у хворих на  ГХ І-го ступеня (63±2,11% проти 56±2,14%, р<0,05) і у пацієнтів на ГХ  ІІ-го ступеня проти І-го (69±1,34% проти 63±2,11%, р<0,05), як і протромбінового індексу (94±1,31% при ГХ І-го ст. проти 88±2,06% при ГХ ІІ-го ст., р<0,05) і концентрації фібриногену відповідно (6,4±0,31 г/л при ГХ ІІ-го ст. проти 4,7±0,41 г/л в контролі, р<0,05 та 6,4±0,31 г/л проти 5,1±0,54 г/л при ГХ І-го ст., р<0,05), що вказує на підвищену схильність до гіперкоагуляціі, у той час як такі показники, як гепарінове число і фібринолітична активність достовірно не змінювались.

За даними тромбоеластограми встановлено, що у пацієнтів на ГХ І-го ступеня достовірно знижується час реакції щодо контрольной групи (5,3±0,31 хв., р< 0,05), а при ГХ ІІ-го ступеня щодо І-го (4,6±0,18 хв. проти 5,3±0,31 хв., р<0,05), як і час утворення згустка - 3,9±0,14 хв. проти 5,4±0,61 хв., р<0,05; як і специфічна константа коагуляції при ГХ І-го ст. 28±1,31 хв. проти 35±2,51 хв. в контролі, р<0,05 та при ГХ ІІ-го ступеня 25±1,17 хв. проти 28±1,31 хв. при ГХ І-го ступеня, р<0,05.    

Оцінюючи клінічні ефекти після запропонованого лікування в группах, отримувавших медикаментозну терапію, магнітотерапію та медикаментозну терапію, монотерапію в сполученні з магніто- та озонотерапію, відповідно, зменшувалися головні болі при ГХ І-го ступеня на 81,5%, 89,2%, 95,4%; запаморочення на 81,0%, 88,1%, 95,2%; шум у вухах на 82,4%, 82,4%, 94,1%; ниючі болі в області серця на 50.0%, 71.4%, 78.6%; задишка при значних фізичних навантаженнях на 76,5%, 88,2%, 94,1%; порушення сну на 76,5%, 88,2%, 94,1%; погіршення зору після терапії не реєструвалось; емоційна лабільність зменшувалась на 75%, 83,3%, 91,7%; зниження фізичної працездатності на 72,7%, 81,8%, 81,8%; кількість скарг на почуття нудоти знизилась на 87,5% в І-ій досліджуваній групі, в ІІ-ій та ІІІ-ій групах не зустрічались. Подібна картина відзначалась і у хворих на ГХ ІІ-го ступеня після запропонованої терапії, причому слід зазначити максимальний ефект в III-ій досліджуваній групі. Динаміка зниження частоти кризів протягом лікування була позитивною: в ІІІ-ій групі у хворих на ГХ ІІ-го ступеня реєструвалось зниження на 61%, у хворих на ГХ І-го ст. кризи не були зафіксовани, в ІІ-ій групі при ГХ ІІ-го ст. зниження відбулось на 33%, при ГХ І-го ступеня - не реєструвались.   

Ефективність запропонованої терапії також виявляється і в поліпшенні динаміки параметрів діастолічної функції ЛШ у хворих I-го та II-го ступенів ГХ, що характеризувалося збільшенням Е, зниженням А і як наслідок підвищенням коефіцієнта Е/А, як і Еі/Аі, а також зниженням АссТ, DесТ, КДТ_лш і «жорсткості 10²ед», з максимальним ефектом в III-ій досліджуваній групі, що давало можливість знижувати дозу медикаментозного препарату.

Оцінюючи показники внутрісерцевої гемодинаміки у хворих на ГХ I-го та II-го ступенів після запропонованої терапії слід зазначити, що ФВ% достовірно збільшується тільки в III-ій досліджуваній групі ГХ ІІ-го ступеня (61,3±1,7% проти 56,3±1,7%, р<0,05), подібно як і %FS (34,5±1,1% проти 30,2±1,1%, р<0,05), знижується товщина ЗСЛШ (0,95±0,07 см проти 1,23±0,12 см, р<0,05) на 22,8%, МШП (0,93±0,10 см проти 1,17±0,06 см, р<0,05) на 20,5%, ММЛШ (121,7±1,03 г проти 187,4±11,1 г, р<0,05)  на 35,1%.

Говорячи про ефекти зміни системної гемодинаміки у хворих I-го та II-го ступенів ГХ в результаті проведеного нами лікування слід зазначити, що під впливом медикаментозної терапії престаріумом в кінці 4-го тижня лікування (27,3±0,7 дн), а в поєднанні з магнітотерапією на початку 4-го тижня (23,3±0,5 дн), а в групі хворих, що приймали престаріум, магнітотерапію і озонотерапію на 3-ій тиждень (18,4±0,4 дн) відзначається позитивний ефект, що зберігається протягом усього періоду спостереження. Аналізуючи показники АТ та інші параметри системної гемодинаміки слід зазначити, що при ГХ І-го ступеня визначається достовірний позитивний ефект САТ вже в I-ій досліджуваній групі (119,4±2,4 мм рт. ст. проти 149,7±5,7 мм рт. ст., р<0,05) з недостовірною тенденцією до подальшого зниження у II-ій та III-ій досліджуваній групі. У той же час, при ГХ ІІ-го ступеня, на тлі достовірного зниження САТ у I-ій досліджуваній групі (139,4±3,1мм рт. ст. проти 170,8±6,2 мм рт. ст., р<0,05) має місце достовірне зниження у II-ій досліджуваній групі проти I-ої (125,4±3,2 мм рт. ст. проти 139,4±3,1 мм рт. ст., р<0,05) і в III-ій проти II-ої (115,7±2,7 мм рт. ст.. проти 125,4±3,2 мм рт ст., р<0,05). Подібна картина відзначається також з показниками ДАТ і Сер.АТ, як і КДО. Достовірне зниження КСО в III-ій досліджуваній групі, як і ЗПСО при відсутності достовірних змін УО, ХОК, СІ. Позитивний ефект порівнюваних варіантів терапії значно раніше наступав у процесі комплексного відновлювального лікування з максимальним поліпшенням основних гемодинамічних параметрів.

При вивченні показників катехоламінів, зміст адреналіну достовірно (р<0,05) знижується при ГХ І-го ступеня в I-ій досліджуваній групі на 3.5%, у II-ій на 9.8%, в III-ій на 18.3 %, у той час як при ГХ ІІ-го ступеня достовірне зниження відзначається тільки в III-ій досліджуваній групі на 7.5%, як і зміст норадреналіну при ГХ І-го на 19.3%, помірній  на 14.6%, відповідно, і дофаміну на 16.9% і 12.8%, ДОФА на 9.8% при ГХ І-го ступеня.

Рівень реніну і альдостерону в плазмі крові в досліджуваних групах при ГХ І-го та ІІ-го ступенів знижувався достовірно тільки в III-іх досліджуваних групах, відповідно на 19.7% і 12.7%, 12.8% і 8.9% у порівнянні з даними до лікування. У I-ій та II-ій досліджуваних групах відзначалася недостовірна позитивна динаміка.

Встановлено, що в досліджуваних групах зміст початкових продуктів ПОЛ, а саме ДК еритроцитів в процесі лікування знизився при І-му ступені ГХ достовірно тільки в ІІІ-ій досліджуваній групі на 27.6%, при недостовірній тенденції до зниження в І-ій та ІІ-ій досліджуваних групах. У той же час, при ГХ ІІ-го ступеня вже у ІІ-ій досліджуваній групі має місце достовірне зниження ДКер на 25.1%, у ІІІ-ій досліджуваній групі - на 35.1% подібна картина спостерігається і з вмістом вторинного продукту ПОЛ-МДА. Так, зміст МДАер у ІІ-ій досліджуваній групі при І-му ступені знижується на 16.5%, в III-ій досліджуваній групі - на 24.1%, в той час як при ІІ-му ступені ГХ зниження (р <0.05) змісту МДАер відзначається вже в І-ій досліджуваній групі на 14.1%, у ІІ-ій - на 24.1%, в ІІІ-ій - на 37.4%.

Зниження вмісту МДАпл було ідентичне динаміці вмісту ДКер. Достовірне зниження МДАпл при ГХ І-го ступеня відзначається тільки в ІІІ-ій досліджуваній групі на 12.9%, а при ГХ ІІ-го ступеня - у ІІ-ій досліджуваній групі на 17.4%, в ІІІ-їй - на 22.8%.

Відзначається також позитивна динаміка вмісту ферментів антиокислювальної системи при лікуванні в досліджуваних групах. При ГХ І-го ступеня зміст СОД в еритроцитах достовірно зменшується в І-ій досліджуваній групі на 6.3%, у ІІ-ій на 11.7%, в ІІІ-ій на 15.9%; відповідно при ІІ-му ступені ГХ: на 7.1%, 15.1%, 22.1%. Подібна картина відзначається і з вмістом СОД в плазмі, ГР еритроцитів, ГР плазми, ГП еритроцитів, ГП плазми.

Запропонований комплекс терапевтичних заходів позитивно впливає на такі загальнопатологічні процеси, як стан ПОЛ-АОС, фізіологічно знижуючи пероксідацію, що характеризує патологію клітини, посилює антиокислювальний захист, при цьому максимальний терапевтичний ефект відзначається у ІІІ-ій досліджуваній групі обох ступенів ГХ.

При вивченні динамічно змінюючихся показників коагулограми у хворих на ГХ I-го та II-го ступенів, після досліджуваних варіантів лікування встановлено, що достовірне зниження тромбопластичної активності при I-му ступені ГХ на 13.6% відзначається тільки в ІІІ-ій досліджуваній групі, в той час як при IІ-му ступені ГХ вже в І-ій досліджуваній групі має місце зниження тромбопластичної активності на 8.1%, у ІІ-ій на 12.7%, в ІІІ-ій на 15.4%.

В результаті дії запропонованої терапії має місце також достовірне зниження рівня протромбінового індексу, так, при I-му ступені ГХ в І-ій досліджуваній групі на 3.6%, у ІІ-ій на 5.4%, в ІІІ-ій на 8.1%, відповідно при IІ-му ступені ГХ на 5.6%, 8.9%, 8.1%. При вивченні концентрації фібриногену у хворих на I-ий та II-ий ступені ГХ, в результаті запропонованої нами терапії встановлено достовірне зниження при I-му ступені ГХ тільки в ІІІ-ій досліджуваній групі на 11.8%, а при IІ-му ступені ГХ у ІІ-ій досліджуваній групі на 14.1%, у ІІІ-ій досліджуваній групі на 23.4%.

Говорячи про зміни динамічних показників тромбоеластограми, слід зазначити, що при I-му ступені ГХ у ІІ-ій досліджуваній групи має місце достовірне збільшення часу реакції на 16.9%, в ІІІ-ій на 33.9%. У той же час, при IІ-му ступені ГХ вже в І-ій досліджуваній групі час реакції збільшується на 15.2%, у ІІ-ій відповідно на 28.3%, в ІІІ-ій на 39.1%. Подібні зміни відзначаються і з такими показниками тромбоеластограми, як час утворення згустка і специфічна константа коагуляції.

При аналізі ДМАТ Сер.САТ при I-му ступені ГХ у I-ій досліджуваній групі достовірно знизилося на 20,2%, у II-ій групі відповідно на 21,5%, в III-ій групі на 22,9%. При IІ-му ступені ГХ відповідно на 18.4%, 26.6%, 32.3%. Відзначається також достовірне зниження Сер.ДАТ при I-му ступені в I-ій групі – 15.6%, 19.2%, 23.7%, при IІ-му ступені на 14.4%, 19.2%, 28.4%.

При вивченні динаміки зміни Сер ЧСС при I-му ступені ГХ має місце достовірна різниця у II-ій та III-ій досліджуваних групах відповідно на 5.6% і 13.2%, при IІ-му ступені на 6.8% і 12.1%. Позитивна динаміка під впливом терапії відзначається при вивченні денного САТ при I-му ступені ГХ. Так, зниження АТ у I-ій досліджуваній групі має місце на 12.2%, у II-ій на 13,3%, в III-ій на 14.5%, відповідно при IІ-му ступені ГХ - на 6.0%, 14.1%, 22.2%, як і ДАТ денне: у хворих на ГХ І-го ступеня на 15.7%, 17.5%, 19.6%, ГХ ІІ-го ступеня - 13.6%, 18.5%, 23.2%. Подібна картина присутня при нічних показниках. Так, САТ при I-му ступені АГ в досліджуваних групах знижується відповідно на 3.4%, 7.2%, 13%, IІ-му ступені АГ на 6.8%, 7.5%, 13.4%; як і ДАТ при ГХ І-го ступеня на 0.1%, 8.9%, 19.9%, при ГХ ІІ-го ступеня на 2.4%, 8.9%, 15.2%, при відсутності достовірних розходжень у ЧСС (денне та нічне). При вивченні особливостей пульсового тиску слід відзначити достовірне зниження (24 години) тільки в III-ій досліджуваній групі при I-му ступені АГ (на 11.7%), а при IІ-му ступені АГ у II-ій досліджуваній групі на 11.6%, в III-ій на 19.7%. За аналогією денні значення при I-му ступені АГв ІІІ-ій групі нормалізуются на 13.2%, при IІ-му ступені на 13% у II-ій групі, на 19.4% в III-ій досліджуваній групі. Нічні показники при I-му ступені у II-ій групі знижуються на 8.7%, в III-ій на 14.8%, при АГ ІІ-го ступеня у II-ій групі на 13%, в III-ій на 19.6% .

Говорячи про динаміку денного індексу часу (ІЧ) САТ, спостерігається його зниження при I-му ступені АГ відповідно до досліджуваних груп у I-ій групі на 27.8%, у II-ій на 42.6%, в III-ій на 57.6%, а при IІ-му ступені відповідно на 19.1%, 32.8%, 53.8%. Подібно, як і нічного ІЧ САТ: АГ І-го ступеня на 18.4%, 45.1%, 65.1%, АГ ІІ-го ступеня на 26.5%, 51.2%, 68.7%. Подібна картина спостерігається і з динамікою ІЧ ДАТ (день, ніч). В результаті дії запропонованої терапії відзначається корегуючий ефект і за показниками швидкості ранкового підйому АТ (ШРП). Так, ШРП САТ при I-му ступені АГ достовірно знижувалась в I-ій досліджуваній групі на 32.4%, у II-ій на 57.3%, в III-ій на 63.1%, при IІ-му ступені АГ відповідно на 12.6%, 41.9 %, 69.4%. За аналогією ШРП ДАТ - на 30.1%, 35%, 55.9%, на 18.5%, 40.5%, 54.4%.

У більшої частини хворих ГХ початково був зафіксований добовий профіль АТ тип «non-dipper», який характеризується недостатнім зниженням АТ вночі. В результаті лікування, кількість хворих з нормальним добовим типом АТ «dipper» збільшилася відповідно по групах: в I-ій на 19,4%, II-ій на 21,7%, III-ій на 24,3% за рахунок зменшення числа пацієнтів з недостатнім зниженням АТ в нічні години «night-peaker» і «non-dipper». Після терапії не було пацієнтів з нічною гіпертонією («night-peaker») і надмірним зниженням АТ під час сну («оver-dipper»). Остання обставина особливо важлива у зв´язку з тим, що поява та збільшення нічної гіпотонії на тлі застосування сучасних пролонгованих гіпотензивних препаратів асоціюється з розвитком ішемічних ускладнень.

Таким чином, запропонована терапія покращує характеристики вихідного зміненого добового профілю АТ, не порушуючи нормального двофазного ритму, не впливає на нормальну варіабельність АТ і знижує підвищену, забезпечує адекватний рівень АТ в ранні ранкові години і відповідає всім вимогам якісної терапії. Найбільший лікувальний ефект спостерігався в III-ій досліджуваній групі на тлі комплексних відновлювальних терапевтичних заходів.

  При оцінці сумарних показників фізичного та психічного здоров΄я суттєві зміни (покращення на 19,2%) спостерігалось як для показників психічного здоров΄я, так і для показників фізичного здоров΄я (покращення на 12,3%). Найбільша позитивна динаміка відмічалась по таким критеріям, як МН-оцінка психічного здоров΄я (23,2%), VT – життєва активність (29,3%), SF – соціальне функціонування (26,4%).

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що полягало в розробці, обґрунтуванні та застосуванні комплексного відновлювального лікування за допомогою магніто- та озонотерапії в умовах денного стаціонару при реабілітації хворих на ГХ І-ІІ ступенів.

1. Встановлено, що у жителів Одеської області відзначається досить висока поширеність ГХ серед дорослого населення (31%), причому в структурі захворюваності домінує І-ий та ІІ-ий ступені (84%), частота якої збільшується з віком при максимальному темпі зростання поширеності в 40-49 років незалежно від статі.

2. Виявлено, що зі збільшенням ступеня гіпертонічної хвороби відбуваються більш глибокі зміни діастолічної функції міокарда, що супроводжуються зниженням пікової швидкості трансмітрального кротоку (Е), збільшенням пікової швидкості кровотоку (А) і в результаті чого зменшення коефіціенту пікових швидкостей трансмітрального кровотоку Е/А при гіпертонічній хворобі І-го та ІІ-го ступенів на 17,0%, р<0,05, на 52,1%, р<0,001, відповідно; достовірне збільшення часу уповільнення в фазу швидкого наповнення (DecT) на 61,4%, 44,0%, спостерігається підвищення середньодобового артеріального тиску; швидкості ранкового підйому, варіабельності артеріального тиску. Підтверджена динаміка біохімічних детермінант активності сімпатоадреналової, ренін-ангіотензин-альдостеронової систем (адреналін в контрольній групі 6,41±0,31 мкг/сут, при ГХ І-го ст. 7,99±0,61 мкг/сут, при ГХ ІІ-го ст. 7,04±0,27 мкг/сут, р<0,05), виявлені зміни стану процесів ПОЛ-АОС.

3. Застосування низькочастотного магнітного поля з озонотерапієй зменшує частоту клінічних проявів ГХ, покращує динаміку параметрів діастолічної функції ЛШ у хворих на ГХ І-го та ІІ-го ступенів (збільшення пікової швидкості кровотоку в фазу наповнення Е; підвищення коефіцієнтов пікових швидкостей Е/А на 11,9% (р<0,05), 63,4% (р<0,05), відповідно, зменшення DесТ на 14,3% та 24%, р<0,05, відповідно; зниження IVRТ, КДД і «жорсткості» міокарда), а при магнітотерапії з медикаментозним лікуванням збільшення Е/А відбувається лише на 7,0% та 18,0%, р<0,05, зменшення DесТ на 8,4%, 14,4%, р<0,05; та при медикаментозному лікуванні, відповідно, - Е/А на 3,5%, 1,0%, зменшення DесТ на 4,4%, 6,1%.

4. Використання комплексу магніто-озонотерапії у поєднанні з медикаментозним препаратом позитивно впливає на показники системної та периферичної гемодинаміки (зниження середньодобового САТ на 22,9% та 32,3%, ДАТ- 23,7% та 28,4% при ГХ І-го та ІІ-го ступенів, відповідно; зменшення Сер.АТ, КДО, КСО, ЗПСО); покращує характеристики вихідного зміненого добового профілю АТ, не порушуючи нормального двофазного ритму; знижує підвищену варіабельність АТ, не надаючи впливу на нормальну; забезпечує адекватний рівень у ранні ранкові години (зниження ШРП САТ на 63% та 69,4%, ДАТ – 55,9% та 54,3%, відповідно); покращує параметри сімпатоадреналової системи, стабілізує співвідношення процесів ПОЛ-АОС, згортаючої та протизгортаючої систем і відповідає всім вимогам якісної терапії з максимальним ефектом при поєднанні відновлювальних методів.

5. Використання 2-х курсів озонотерапії та 4-х курсів магнітотерапії на тлі медикаментозного лікування на рік призводить до стійкої стабілізації артеріального тиску, що ілюструється динамікой зниження частоти кризів протягом року (у хворих на ГХ ІІ-го ступеня зниження на 61%, у хворих на ГХ І-го ст не реєструвались), в порівнянні з застосуванням магнітотерапії в комбінації з медикаментозним лікуванням тільки на 33% при ГХ ІІ-го ст., у хворих на ГХ І-го ст. - не реєструвались.    

6. Комплексна відновлювальна програма хворих ГХ, що реалізується в умовах денного стаціонару і включає преформовані фізичні чинники лікування (озоно- і магнітотерапія), дозволяє знизити кількість днів непрацездатності (при застосуванні магніто-, озонотерапії та медикаментозного препарата у хворих на 14,6±0,1 днів, р<0,001, магнітотерапії та медикаментозного лікування на 10,5±0,2 дні, р<0,01, при медикаментозному лікуванні на 5,4±0,1 дні); поліпшує якість життя гіпертензивних хворих (МН – оцінка психичного здоров’я покращалась на 23,2%, VT –життєва активність на 29,3%, SF – соціальне функціонування на 26,4%).