РІВНІ ІНТЕРЛЕЙКІНУ-1β, ІНТЕРЛЕЙКІНУ-4, ТА ФАКТОРА НЕКРОЗУ ПУХЛИН-α У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ В ДИНАМІЦІ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ

summary

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 130 хворих на ГХ 1 та 2 ступеня на базі відділення артеріальної гіпертонії та захворювань нирок клініки ДУ «Інститут терапії імені Л.Т. Малої АМН України» (м. Харків) за період 2003-2006 рр. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб з нормальним рівнем артеріального тиску без обтяженої спадковості за ГХ. Ступінь, стадію захворювання та сумарний ризик серцево-судинних ускладнень у хворих на ГХ визначали відповідно до рекомендацій Української асоціації кардіологів (2008) на підставі аналізу даних клінічного, біохімічного та інструментального обстеження.

В дослідження не включали пацієнтів із симптоматичними АГ, гострими та хронічними запальними процесами, хворих на цукровий діабет, а також пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, гострі порушення мозкового кровообігу.

Серед обстежених було 76 (58%) чоловіків та 54 (42%) жінки у віці від 30 до 69 років (середній вік – 48,4±5,6 років). Тривалість захворювання більше 10 років була у 43 (33%) хворих, від 5 до 10 років – у 53 (41%) і менше 5 років – у 34 (26%) хворих. Обтяжена спадковість за ГХ виявлена у 51 (39%) хворого.

За рівнем артеріального тиску (АТ) у 52 (40%) хворих встановлено діагноз ГХ 1 ступеня, у 78 (60%) – ГХ 2 ступеня. За стадією захворювання пацієнти розподілялись наступним чином: ГХ І стадії діагностовано у 37 (28%) хворих, ГХ ІІ стадії – у 93 (72%) хворих.

У 69 хворих на ГХ було діагностовано метаболічний синдром (МС). Діагностику МС проводили за критеріями Міжнародної федерації з вивчення цукрового діабету (2007) та рекомендаціями Української асоціації кардіологів (2008). Діагноз МС встановлювали у разі поєднання трьох або більше нижче перелічених компонентів: АТ > 130/85 мм рт. ст.; абдомінальне ожиріння – об’єм талії ≥ 94 см у чоловіків, та ≥ 80 см у жінок (при вимірюванні на рівні пупка); рівень глюкози натщесерце ≥ 5,6 ммоль/л; гіпертригліцеридемія ≥ 1,7 ммоль/л; зниження рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) < 1,04 ммоль/л у чоловіків та < 1,29 ммоль/л у жінок.

Трикомпонентний МС діагностовано у 32 (25%) хворих, чотирикомпонентний у 20 (15%) хворих і п’ятикомпонентий – у 17 (13%) хворих.

Серед хворих на МС у 32 (25%) пацієнтів було діагностовано абдомінальне ожиріння, з них І ступеня (індекс маси тіла (ІМТ) 30-34,9 кг/м²) у 18 (14%) хворих, ІІ ступеня (ІМТ 35-39,9 кг/м²) – у 14 (11%) хворих. Надлишкова маса тіла (ІМТ 25-29,9 кг/м²) спостерігалася у 43 осіб (33%) (ВООЗ, 1997). ІМТ (індекс Кетлє) розраховували за формулою: ІМТ = маса тіла (кг) / зріст² (м²).

Дисліпідемію (ДЛП) було виявлено у 72 (55%) хворих, з них 15 (11%) пацієнтів з гіперхолестеринемією, у 41 (32%) пацієнта – комбінована ДЛП, а у 16 (12%) – гіпертригліцеридемія (класифікація ДЛП Асоціації кардіологів України, 2007).

Після обстеження з використанням тесту з фізичним навантаженням на велоергометрі у 26 (20%) хворих діагностовано ішемічну хворобу серця – стабільну стенокардію І-ІІ функціонального класу. У 29 (22%) хворих було діагностовано серцеву недостатність (СН) І-ІІ функціонального класу за NYHA.

Всі хворі були стратифіковані за ступенем сумарного ризику виникнення серцево-судинних ускладнень у відповідності до рекомендацій Асоціації кардіологів України (2008). В даному дослідженні «помірний» ризик визначався в разі наявності у хворих 1-2 ступеня ГХ та 1-2 ризик-факторів, «високий» ризик визначався в разі наявності 1-2 ступеня ГХ та 3 або більше ризик-факторів та ураження органів-мішеней, «дуже високий» ризик – в разі наявності 1-2 ступеня ГХ та супутніх клінічних ускладнень (стенокардія та СН). З урахуванням цього «помірний» ступінь ризику виявлено у 36 (28%) пацієнтів, «високий» ризик – у 68 (52%) хворих, «дуже високий» сумарний ризик – у 26 (20%) хворих. Хворих з «низьким» ризиком серед обстежених не було.

Обсяг обстеження включав загальноприйняті методи клінічного, лабораторного та інструментального обстеження, у тому числі ехокардіографічне дослідження (ЕхоКГ) на апараті «Aloka SSD – 280LS» (Японія) за загальноприйнятою методикою із субкостального доступу в М-режимі, проведення тесту з фізичним навантаженням на велоергометрі 380 В (Simens, Німеччина), визначення параметрів ліпідного спектра крові за Фредріксоном, визначення рівнів Цк: ІЛ-1β, ІЛ-4, ФНП-α твердофазним імуноферментним методом з використанням стандартних тест-систем фірми «ProCon» (Росія), вимірювання вмісту метаболіту оксиду азоту NO₂ фотометричним методом за реакцією Гріса. Забір венозної крові для визначення цих показників виконували вранці, натщесерце, після 12-годинного періоду голодування.

Вивчення впливу антигіпертензивної терапії на клінічні, гемодинамічні, метаболічні показники та рівні Цк виконували у 80 хворих на ГХ. Антигіпертензивну терапію здійснювали протягом 4-5 тижнів. Дози препаратів підбирали індивідуально з метою досягнення «цільового» АТ – менше 140/90 мм  рт. ст. У 46 хворих використовувалась монотерапія препаратом периндоприл в дозі 4-8 мг на добу, у 41 хворого – ірбесартан в дозі 150-300 мг на добу і у 43 хворих – лацидипін в дозі 2-4 мг на добу. Обстеження хворих за вказаним вище планом виконувалась до початку лікування та після 4-5 тижнів терапії.

На підставі отриманих даних було складено бази даних, які оброблені методами варіаційної статистики за допомогою стандартних пакетів програм «Microsoft Excel’2003» та «Statisticа» for Windows vs.5.5 на IBM PC. Використовувались параметричні та непараметричні методи.