ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СУСПЕНЗІЇ НАНОДИСПЕРСНОГО КРЕМНЕЗЕМУ ЯК СОРБЦІЙНОГО ЗАСОБУ : ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЕ ОБОСНОВАНИЕ целесообразности применения суспензии нанодисперсных КРЕМНЕЗЕМА КАК сорбционные СРЕДСТВА

summary

Матеріали та методи досліджень. У процесі виконання дисертаційної роботи здійснено токсикологічні, фармакологічні, біохімічні, імунологічні експерименти для встановлення антитоксичних та гепатопротекторних властивостей нової лікарської форми – суспензії нанодисперсного кремнезему. Для визначення оптимального стабілізатора виконані фізико-хімічні дослідження, на підставі яких з’ясовано оптимальне співвідношення компонентів суспензії нанодисперсного кремнезему. Дослідження ґрунтуються на вимогах та рекомендаціях ДФЦ МОЗ України “Про Затвердження порядку проведення доклінічного вивчення лікарських засобів, порядку визначення установ, які проводять доклінічне вивчення лікарських засобів” (Наказ МОЗ України №441 від 01.11.2001 зі змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ України №602 від 14.11.2005, Наказ МОЗ України №441 від 01.11.2001).

Седиментаційну стійкість визначали на зразках мікрогетерогенної суспензії силіксу з додаванням полімерних сполук у діапазоні концентрацій
0,1-2%. Для дослідження сорбційної активності щодо білка брали суспензію з концентрацією дисперсної фази 4% (40 мг/мл). Пробірки витримували при помірному перемішуванні 30 хв. з подальшим центрифугуванням (3000 об./хв., 20 хв.). Рівноважну концентрацію білка в центрифугаті визначали методом спектрофотометрії за допомогою біуретового реактиву при довжині хвилі
540 нм, сорбційну активність відносно інших молекул – за залишковою концентрацією маркерної речовини. За різницею між вихідною і залишковою концентраціями встановлювали величину адсорбції у розрахунку на 1 г сорбенту (рівноважну концентрацію Ср) (І.І. Геращенко, 1995).

Антитоксичні властивості суспензії нанодисперсного кремнезему досліджували на білих мишах масою 20-24 г. Визначення токсичності натрію нітриту, натрію фториду та протитуберкульозних препаратів (ізоніазид, піразинамід, етамбутол) проводили за методом В.Б. Прозоровського
(В.Б. Прозоровский, 1998) при внутрішньоочеревинному введенні. В окремій серії досліджень за 30 хв. та через 30 хв. після застосування отрут внутрішньошлунково вводили суспензію нанодисперсного кремнезему
(Р.П. Піскун, 2006).

Гепатопротекторну дію визначали на білих щурах обох статей лінії Вістар масою 180-200 г. Для моделювання медикаментозного ураження печінки тваринам внутрішньоочеревинно вводили ізоніазид в дозі 100 мг/кг маси тіла протягом 14 діб. Досліджувані препарати вводили внутрішньошлунково з 8-го по 14-тий день досліду через 1 годину (В.В. Шманько, 1986). Підгострий токсичний гепатит відтворювали внутрішньошлунковим введенням 40% розчину етанолу в дозі 7 мл/кг маси 1 раз на день протягом 7 днів. Через 1 годину внутрішньошлунково вводили досліджувані препарати. Через 24 години після останнього введення проводили біохімічні, імунологічні та патоморфологічні дослідження (А.Н. Олейник, 1982). Тварин утримували в стандартних умовах віварію за вільного доступу до води та їжі згідно з методичними рекомендаціями Державного фармакологічного центру (Доклинические исследования лекарственных средств: Метод, рекоменд. / Ред. А.В. Стефанов. – К: Авиценна, 2002). Комітетом з біоетики Національного медичного університету імені.О. Богомольця встановлено, що проведені дослідження не порушують основні етичні та біоетичні норми (протокол №12 від 29 вересня 2006 р.).

У сироватці крові щурів визначали активність аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та лужної фосфатази, вміст тригліцеридів, холестерину, загального білоку, креатиніну, глюкози. Кількісне визначення проводили за допомогою біхроматичної фотометричної системи загального призначення STАT FAX 1904 PLUS (Р. Досон, 1991;
М.А. Базарнова, 1991).

 Газохроматографічний аналіз спектру жирних кислот ліпідів проводили на газових хроматографах серії “Цвет-500” в ізотермічному режимі з променево-іонізуючим детектором (С.Г. Гичка, 1998).

 Проникність еритроцитарних мембран (ПЕМ) оцінювали за показниками осмотичної резистентності еритроцитів (ОРЕ) у серії забуферених гіпотонічних розчинів натрію хлориду в діапазоні від 0,1% до 0,5%-ної концентрації (рн 7,4) (М.А. Базарнова, 1994).

 Імунологічні показники крові визначали за функціональною активністю фагоцитуючих клітин периферичної крові в реакції з нітросинім тетразолієм (НСТ-тест) та фагоцитарною активністю нейтрофілів (А.Н. Маянский, 1989; И.Г. Герасимов, 2000).

Для вивчення сорбційної активності готували наважки (аліквоти) зразків силіксу, суспензії нанодисперсного кремнезему та ентеросгелю однакової маси в перерахунку на 100 мг діючої речовини. Із тест-культур у стерильному фізіологічному розчині готували суспензії, в які вносили аліквоти досліджуваних препаратів. Після інкубації та центрифугування визначали кількість мікроорганізмів в надосадовій рідині.

Отримані результати оцінювали на підставі статистичної обробки методом варіаційної статистики. Вірогідність різниць між досліджуваними показниками оцінювали за критерієм t Ст’юдента. Різницею між показниками вважали статистично вірогідною при р≤0,05.

Усі статистичні розрахунки проводили на комп’ютері, використовуючи електронні таблиці (В.Д. Тавинцев, 1998).

Результати досліджень та їх обговорення. В медичній практиці нанодисперсний кремнезем застосовують здебільшого у вигляді суспензії
(К.В. Курищук, 2003; О.О. Чуйко, 2003). За тривалого зберігання частина сорбенту в суспензії седиментує, утворюючи осад, який з часом ущільнюється і потім важко ресуспендується. Тому, виникла необхідність пошуку стабілізаторів для підвищення седиментаційної стійкості водної суспензії. Одним з методів стабілізації є додавання високомолекулярних сполук, зокрема полімерів, для підвищення в’язкості розчину (М.Т. Алюшин, 1990;
О.І. Тихонов, 2006). Для дослідження впливу водорозчинних полімерів на стабільність суспензії нанодисперсного кремнезему виготовили зразки з додаванням полівінілового спирту (ПВС), полівінілпіролідону (ПВП), поліетиленоксидів (ПЕО-400, ПЕО-1500, ПЕО-4000), метилцелюлози та карбополу в діапазоні концентрацій від 0,1 до 2%. Модифікування поверхні кремнезему за допомогою карбополу, метилцелюлози та полівінілового спирту не мало стабілізуючого впливу та призводило до утворення осаду, що важко піддавався ресуспендуванню. Для подальшого дослідження були обрані розчини стабілізаторів, які забезпечували найбільшу стабільність зразків суспензії: ПВП, ПЕО-400, ПЕО-1500, ПЕО-4000.

З метою вибору оптимальної концентрації запропонованих стабілізаторів в отриманих зразках додатково вивчали седиментаційну стійкість протягом 5 діб. В зразках з полівінілпіролідоном спостерігалось утворення осаду, який з часом ущільнювався. В зразках з поліетиленоксидами суспензія незначно розшаровувалась, однорідність відновлювалась після 3-5 струшувань.