Request a thesis МАЛОІНВАЗИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ДІАГНОСТИЦІ ТА ЛІКУВАННІ ПІСЛЯНЕКРОТИЧНИХ КІСТ ПІДЩЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ (клініко-експериментальне дослідження) : МАЛОИНВАЗИВНЫЕ технологии в диагностике и лечении ПИСЛЯНЕКРОТИЧНИХ кость ПИДЩЛУНКОВОИ ЖЕЛЕЗЫ (клинико-экспериментальное исследование)

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведені серії експериментів in vitro та in vivo. У роботі використано 149 самців білих щурів з масою тіла 0,14-0,16 кг та 50 статевозрілих морських свинок (самці і самиці) з масою тіла 0,45-0,55 кг. Усі операційні втручання проводились відповідно вимогам до основних вимог Ванкуверських конференцій (1979, 1994) про біомедичні експерименти щодо гуманного відношення до лабораторних тварин з використанням методів загального знеболювання. Гострий панкреонекроз у статевозрілих морських свинок (самці і самиці) з масою тіла 0,45-0,55 кг моделювали за Мамчичем В.І., Кебкало А.Б., Малендою О.Д. [2005]. в асептичних умовах під уретано-ефірним наркозом. У щурів кріодеструкцію підшлункової залози виконували за допомогою рідкого азоту. Після серединної лапаротомії вдовж білої лінії живота на ліву частину підшлункової залози крапали рідким азотом до утворення стійкого білого кольору тканин. На розріз черевної порожнини пошарово накладали вузлові шви. Тваринам контрольної групи замість рідкого азоту на ліву зону підшлункової залози крапали охолодженим до 4^оС 0,9% розчином натрію хлориду.

Для визначення впливу екстракту пуповинних тканин на ензиматичну активність аспірату кіст підшлункової залози в модельних експериментах досліджували активність амілази, серинових протеаз за Кунітцем, інтенсивність лізису азофібрину, азоальбуміну, азоказеїну і азоколу після інкубації у водяному термостаті “ТПС-8” (Росія) впродовж 1 год. при температурі 37^оС аспірату та екстракту тканин пуповини в об’ємному співвідношенні відповідно 1 : 1; 3 : 1 і 5 : 1. У контрольну серію пробірок замість екстракту тканин пуповини додавали відповідні об’єми боратного буферу (рН 7.4). При розрахунках враховували фактор розведення.

Аналіз вмісту цитокінів і фібронектину в плазмі крові проводили на імуноферментному аналізаторі “Униплан-М” (Росія) наборами реагентів “ProCon IL-1b” (ООО “Протеиновый контур”) для визначення інтерлейкіну-1b (Росія), “ProCon TNFa” (ООО “Протеиновый контур”) для визначення фактора некрозу пухлин a (Росія). Рівень у плазмі крові фібронектину визначали методом імуноферментного аналізу реактивами “ИФА-Фн” (НВО “Иммунотех”) (Росія). Екстракцію цитокінів виконували на мікроколонках C₂ Amprep^TM (Велика Британія).

Для проведення імунологічних досліджень у хворих брали кров з ліктьової вени вранці натще. Підготовку лейкоконцентрату для імунологічних досліджень, визначення загальної кількості Т-лімфоцитів, комплементарного ЕАС-розеткоутворення, нульових лімфоцитів, активних Т-лімфоцитів, ефекторного індексу, Т-хелперів, Т-супресорів, імунорегуляторного індексу, рівня імуноглобулінів класів А, М, G у сироватці крові, титру природних антитіл, циркулюючих імунних комплексів, фагоцитарну активність нейтрофілів і моноцитів, тесту відновлення нитросинього тетразолію, титру комплементу приводили за загальноприйнятими методами (Чернушенко Е.Ф., Когосова Л.С., 1978). Аналіз імунограм (ступінь імунних розладів, індексні показники) проводили за принципами і методикою Караулова А.В. (Караулов А.В., 1999). У роботі проведено ряд спеціальних методів дослідження клітин неспецифічної реактивності. Окислювальний метаболізм поліморфноядерних лейкоцитів визначали методом хемілюмінесценції (Metcalf J.A. et al., 1986). Вивчення впливу екстракту тканин пуповини на моноклональні антитіла - ліганд-рецептори цитокінів проводили в імуноферментній реакції визначення інтерлейкіну-1b (ІЛ-1b) та фактора некрозу пухлин a (ФНПa). Аналіз відповіді моноцитів на стимуляцію інтерлейкіном-1b та ендотоксином S.thyphimurium, що оцінювали за продукцією моноцитами інтерлейкіну-1b. Аналіз відповіді резидентних макрофагів на стимуляцію інтерлейкіном-1b та ендотоксином S.typhimurium проводили за продукцією фактора некрозу пухлин a. Для виділення резидентних макрофагів використовували пробірки “Vacutainer^Ò CPT^TM” фірми “BECTON DICKINSON” (США).

Для визначення кількості молекулярних продуктів пероксидного окиснення ліпідів використовували спектрофотометричний метод. Вимірювали оптичну щільність ізопропанольної фази і порівнювали з контролем на спектрофотометрі СФ-46 при 232 нм (дієнові кон’югати гідропероксидів). Активність церулоплазміну і гутатіонпероксидази визначали загальноприйнятими методиками [Колб В.Г., Камышников В.С., 1982; Погосян Г.Г., Налбандян Р.М., 1983; Санина О.Л., Бердинских И.К., 1986]. Генерацію активних форм кисню досліджували на хемілюменометрі “ПХЛ-1” в режимі накопичення [Миронов Л.И. и соавт., 1999]. Визначення пероксидної модифікації білків (нейтральні та основні альдегідо- і кетонопохідні) проводили спектрофотометрично на “СФ-44” [Дубинина Е.Е., 1992; Мещишен І.Ф., 1999; Мещишен І.Ф., Польовий В.П., 1999]. З використанням азофібрину застосовували методику визначення ферментативного і неферментативного фібринолізу в плазмі крові і тканинах внутрішніх органів. За подібним методом визначали протеолітичну активність плазми крові, використовуючи азоальбумін, азоказеїн та азокол (Simko Ltd., Україна). Антитриптична активність крові визначалася різницею між активністю проби, яка містила стандартну кількість трипсину, і активністю проби, в котрій частина ферменту зв’язувалася інгібіторами сироватки. Активність серинових протеїназ досліджували за Кунітцом, визначаючи даний показник у казеїнолітичних одиницях, каліброваних за трипсином (Веремеенко К.Н. и соавт., 1993). Уміст у плазмі крові молекул середньої маси вивчали за модифікованою методикою Н.И.Габриэляна та співавт. (Габриэлян Н.И. и соавт., 1981; Гисак С.Н. и соавт., 1998).

При вивченні системи регуляції агрегатного стану крові як стабілізатор використовували 3,8% розчин цитрату натрію (1:9). Стан тромбоцитарно-судинного гемостазу оцінювали за відсотком адгезивних тромбоцитів, а також за індексом спонтанної агрегації тромбоцитів (Мищенко В.П. и соавт., 1980; Taccola A. et al., 1980). Загальний коагуляційний потенціал крові (час рекальцифікації плазми, протромбіновий і тромбіновий час, активований парціальний тромбопластиновий час), фібринолітичну активність плазми, потенційну активність плазміногену, антиплазміни, рівень фібриногену в плазмі крові, активність антитромбіну III, концентрацію розчинних комплексів фібрин-мономера в крові визначали за допомогою наборів реактивів фірми “Simko Ltd.” (Україна).

Для виготовлення екстракту тканин пуповини відразу після пологів і відокремлення плаценти пуповину відрізали з боку плаценти і ретельно відмивали від крові у стерильному 0,9% розчині натрію хлориду. У біотехнологічній лабораторії Координаційного центру трансплантації органів, тканин і тканин МОЗ України і Інституту клітинної терапії в ламінарі тканину пуповини роздрібнили ножицями і гомогенізували в скляному гомогенізаторі. Гомогенат центрифугували при 3000 об/хв впродовж 30 хв. Супернатант збирали і послідовно фільтрували через фільтри з діаметром пор 200, 100 і 40 мкм. Готували 10% екстракт і заморожували при -70^оС в кріостійких пластикових пакетах у карантинному рефрижераторі до визначення його біологічної безпеки. Для дослідження стерильності отриманого екстракту бактеріологічне дослідження проводили не пізніше двох годин від забору біоматеріалу шляхом прямого висіву на оптимальні живильні середовища для кокової групи бактерій, ентеробактерій та анаеробних бактерій, з паралельним накопиченням мікроорганізмів у селективних середовищах. Екстракт тканин пуповини поміщали в стерильне транспортне середовище і доставляли в лабораторію клінічної мікробіології. Для контролю вірусної контамінації екстракту тканин пуповини застосовували стандартні операційні процедури ПЛР-аналізу. Екстракт плаценти людини (10%-ий ) вводили морським свинкам внутрішньочеревно з розрахунку 3,0 мл на 100 г маси тіла тварини, щурам - 0,3 мл на 100 г маси тіла.

У клініці проліковано і глибоко обстежено 232 хворих.

Хворим проводили загальноклінічні та біохімічні дослідження крові та сечі, робили коагулограму. Інструментальні методи дослідження включали УЗД органів черевної порожнини, рентгенографію органів грудної та черевної порожнини, комп’ютерну томографію органів черевної порожнини, електрокардіографію, фіброгастродуоденоскопію, магнітнорезонансну томографію. Доповнювали дослідження за показаннями лапароскопією, метою якої була верифікація біліарного панкреатиту, виявлення стеатонекрозів, визначення кількості і характеру ексудату, стану позапечінкових жовчних шляхів, міхура. З'ясовували наповненість сальникової сумки рідиною та можливість і необхідність пункційного дренування її. Також здійснювали бактеріологічне дослідження рідини черевної порожнини і сальникової сумки. При виконанні фіброгастродуоденоскопії вивчали стан слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки (наявність гострих ерозій, виразки та кровотечі), визначали наявність нориці між кістою та шлунком або дванадцятипалою кишкою. Наступним кроком при фіброгастродуоденоскопії було проведення ніпельного назогастрального зонду за дуоденоєюнальний кут для ентеральної терапії, що включала харчування сумішами, деконтамінацію кишечнику шляхом уведення фторхінолонів, поліміксину, ентеросорбентів, пробіотиків. За наявності кіст підшлункової залози виконували тонкоголкову пункційну аспірацію її вмісту, за необхідності - біопсію парапанкреатичної клітковини для бактеріологічного та гістологічного дослідження. Контролювали пункцію УЗ-апаратом. Пункцію проводили за допомогою голок СНІВА чи ОСUDA. Із допоміжних методів дослідження використовували: ендоскопічну ретроградну холедохопанкреатографію, глікемічний та глюкозуричний профіль, маркери онкопатології, антибіотикограму. З лікувальною метою ми застосовували черезшкірну пункцію і дренування кіст підшлункової залози. Дренування кіст проводили з використанням стилет-троакару й пункційного адаптера з уведенням дренажних трубок у порожнину кісти під контролем УЗ-апарата «Тоshiba», який мав датчик з центральним пункційно-біопсійним каналом.

Пункційні методи лікування кіст підшлункової залози ми поєднували з інтенсивною консервативною терапією, основними завданнями якої було пригнічення секреції підшлункової залози, зменшення цитотоксичного впливу прозапальних цитокінів, вільних радикалів, активних ферментів, запобігання вторинному інфікуванню і розвитку системних ускладнень.

Пункційне дренування кіст підшлункової залози під контролем УЗ-апарата виконали у 41 хворих. З них пункційне дренування виконано 21 хворому, 20 хворим виконано пункційне дренування з поєднаним застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини. Усім хворим проведено цитологічні та бактеріологічні дослідження рідини, евакуйованої з порожнини кісти під час пункції, та активність ферментів у вмісті псевдокісти. Під час черезшкірного дренування кісти під контролем УЗ-апарату проводили санацію її порожнини розчинами антисептиків двічі-тричі на добу. Дренування та лаваж порожнини давало можливість запобігти вторинному інфікуванню та зниженню активності ферменту. УЗ-контроль проводили кожен день для моніторингу динамічних змін.

Хворим основної ( 20 пацієнтів ) групи після введення в порожнину кісти екстракту тканин пуповини проводили внутрішньотканинний електрофорез за модифікованої методикою Фундюра В.Д.

Суть модифікації полягає у різниці накладання електродів. Позитивний електрод накладався в проекції селезінки, що дало змогу включити в процес гальванізації цей імунологічний орган. Гальванізація здійснювалась за допомогою апарата “Поток-1”. Щільність електричного струму була мінімальною і становила 0,03-0,05 мА/см². Час проведення сеансу внутрішньотканинного електрофорезу в запропонованому нами варіанті становив 20 хв. 1 раз на добу впродовж 2-7 діб післяопераційного періоду.

Хворим групи порівняння дренування порожнини кісти підшлункової залози здійснювали за стандартними методиками.

В основній групі введення екстракту тканин пуповини здійснювався через дренаж заведений в порожнину кісти підшлункової залози. Екстракт вводили у кількості, яка дорівнювала 1/5 об’єму видаленого з порожнини кісти аспірату, але не більше ніж 500 мл.

Клеми підключали до джерела постійного струму для гальванізації після того, як на шкіру в проекції селезінки встановлювали електродну прокладку.

У порожнину кісти підшлункової залози через дренаж вводимо ізольований провідник, який приєднаний до клеми.

Клема підключається до джерела постійного струму (негативний електрод).

Статистичну обробку результатів дослідження виконували на персональному комп'ютері ІВМ РС (РП-400АСеl,128MbPAM) в середовищі Windows – 2000 з використанням програми Microsoft Word, Microsoft Excel (Microsoft Office – 2000).

Результати дослідження та їх обговорення. У дослідженнях на морських свинках з некротичним ураженням підшлункової залози визначались параметри тканинного фібринолізу і протеолізу в тканинах підшлункової залози, фундального відділу шлунка і селезінки. У тварин з панкреонекрозом інтенсивність протеолітичного розпаду білків, індукована гомогенатами підшлункової залози, значно збільшувалась: лізис азоальбуміну перевищував контроль у 2,3 разу (p<0,001), лізис азоказеїну - в 1,5 разу (p<0,01), лізис азоколу - у 3,0 рази (p<0,001). У тканині фундального відділу шлунка спостерігались подібні зміни: інтенсивність розпаду низькомолекулярних білків зростала вдвічі, високомолекулярних білків - на 60,4% (p<0,01), колагенолітична активність - на 87,6% (p<0,001). У селезінці лізис азоальбуміну підвищувався на 84,3% (p<0,001), лізис азоказаїну - на 83,8% (p<0,001), однак лізис азоколу достовірних змін не зазнавав. У тканині підшлункової залози сумарна фібринолітична активність зростала у 3,8 разу (p<0,001), неферментативна фібринолітична активність збільшувалась у 6 разів (p<0,001), ферментативна фібринолітична активність підвищувалась у 2,7 разу (p<0,001). У тканині фундального відділу шлунка сумарна інтенсивність фібринолізу перевищувала контроль на 95,8%, неферментативна фібринолітична активність - у 2,2 разу (p<0,001), ферментативна фібринолітична активність - на 51,5% (p<0,02). У селезінці сумарний фібриноліз виявився вищим за контрольні показники на 56,5% (p<0,01), причому неензиматичний розпад фібрину був вищим за контрольні величини у 3,6 разу (p<0,001), тоді як ферментативна фібринолітична активність відповідала контролю. У тварин, які отримували екстракт пуповинної тканини значно знижувалась тканинна протеолітична активність, сумарна фібринолітична активність у тканині підшлункової залози зменшувалась у 2,9 разу (p<0,001) і не відрізнялась від такої у тварин контрольної групи. Неферментативна фібринолітична активність знижувалась у 2,8 разу (p<0,001), проте залишалась у 2,1 разу (p<0,01) більшою за контрольні показники. Інтенсивність ферментативного фібринолізу знижувалась у 3,1 разу (p<0,001) і відповідала контрольним величинам. У фундальному відділі шлунка під впливом екстракту пуповини сумарний фібриноліз знижувався у 4,0 рази (p<0,001) і був вдвічі меншим (p<0,001) за контроль. Неферментативна фібринолітична активність також зменшувалась у 3,8 разу (p<0,001) і була на 42,0% нижчою (p<0,02), аніж у тварин контрольної групи. Ферментативна фібринолітична активність знижувалась у 3,5 разу (p<0,001) і досягала величини, у 2,3 разу (p<0,001) менших за контрольні показники. У селезінці інтенсивність сумарного фібринолізу за дії екстракту пуповини знижувалась у 5,1 разу (p<0,001) і була у 3,2 разу (p<0,001) меншою, ніж у тварин контрольної групи. Неферментативний фібриноліз також знижувався у 5,1 разу (p<0,001) і не відрізнявся від контрольних величин. Ферментативна фібринолітична активність знижувалась у 4,9 разу (p<0,001) і була в 5,3 разу (p<0,001) меншою за таку у морських свинок контрольної групи.

У щурів з кріодеструкцією підшлункової залози розвивалась хронометрична гіпокоагуляція, про що свідчило подовження часових характеристик згортання крові: часу рекальцифікації - в 1,4 разу (p<0,05), протромбінового часу - в 1,4 разу (p<0,02), тромбінового часу - в 1,4 разу (p<0,01) та збільшення активованого парціального тромбопластинового часу в 1,5 разу (p<0,001). Концентрація фібриногену в плазмі крові знижувалася в 1,8 разу (p<0,001), спостерігалось зниження активності антитромбіну III на 30,9% (p<0,05). Концентрація розчинних комплексів фібрин-мономеру у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози зростала в 6,6 разу ((1,42±0,08) мкг/мл в контролі та (9,37±0,75) мкг/мл у досліді, p<0,001; n=16). Крім того, в сечі суттєво підвищувався вміст продуктів деградації фібрин/фібриногену (відповідно (0,88±0,06) та (5,72±0,39) мкг/мл, p<0,001; n=16). Застосування екстракту тканин пуповини у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози сприяло скороченню часу рекальцифікації плазми крові, але не до контрольного рівня. Під впливом екстракту тканин пуповини протромбіновий час сягав контрольного рівня, так само, як і тромбіновий час, концентрація в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономеру знижувалась до 5,16±0,42 мкг/мл (p₁<0,001; n=19), однак у 3,6 разу перевищувала (p<0,001; n=17) контрольні показники. Уміст у сечі продуктів деградації фібрин/фібриногену зменшувався майже вдвічі, проте також залишався значно вищим за контроль.

Фібринолітична активність плазми крові у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози значно підвищувалась: сумарна фібринолітична активність збільшувалась у 8,4 разу (p<0,001), неферментативна фібринолітична активність - у 5,3 разу (p<0,001), ферментативна фібринолітична активність зростала більш, ніж на порядок. Інтенсивність Хагеманзалежного фібринолізу значно зростала, рівень антиплазмінів збільшувався адекватно підвищенню активності фібринолітичної системи плазми крові. Застосування екстракту тканин пуповини призводило до зменшення неферментативної фібринолітичної активності і ферментативної фібринолітичної активності та підвищення потенційної активності плазміногену до контрольного рівня. Інтенсивність хагеманзалежного фібринолізу сягала контрольного рівня, а активність антиплазмінів зменшувалась відповідно зниженню сумарної фібринолітичної активності плазми крові. Сумарна фібринолітична активність фундального відділу шлунка у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози зростала у 5,1 разу (p<0,001), з’являлась відсутня в контролі неферментативна фібринолітична активність, ферментативна фібринолітична активність збільшувалась у 4,1 разу (p<0,001). У тканині тонкої кішки сумарна фібринолітична активність підвищувалась на 86,5% (p<0,001), неферментативна фібринолітична активність зростала у 14,5 разу (p<0,001), що поєднувалось зі збільшенням ензиматичного лізису фібрину на 69,9% (p<0,01). У товстій кишці спостерігалось майже п’ятиразове збільшення сумарної фібринолітичної активності, з’являлась неферментативна фібринолітична активність, яка в контролі була відсутня, ферментативна фібринолітична активність зростала у 3,8 разу (p<0,001). Застосування екстракту тканин пуповини призводило до суттєвого (у 4,1 разу) зниження сумарної фібринолітичної активності фундального відділу шлунка, що відбувалося внаслідок різкого (у 7,4 разу) зменшення ферментативної фібринолітичної активності, хоча неферментативний фібриноліз також знижувався на 28,6% (p<0,05). У результаті таких змін сумарна фібринолітична активність тканин шлунка не відрізнялась від контролю, а ферментативний фібриноліз навіть виявлявся в 1,8 разу (p<0,001) меншим за такий у щурів контрольної групи. Для тканин тонкої і товстої кишок також було характерним пригнічення під впливом екстракту тканин пуповини сумарного фібринолізу, переважно за рахунок значного зниження ферментативної фібринолітичної активності, яка зменшувалась відповідно у 2,9 і 3,2 разу (p<0,001). Проте неферментативна фібринолітична активність практично не змінювалась і залишалась значно вищою за контрольні показники як у тканині тонкої, так й у тканині товстої кишок.

Внутрішньотканинний електрофорез не змінював жодної з досліджуваних характеристик згортаючої і протизгортаючої систем крові у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози, тоді як одночасне застосування електрофорезу і екстракту тканин пуповини призводило до скорочення часу рекальцифікації, протромбінового, тромбінового і активованого тромбопластинового часу практично до контрольних величин. При цьому відбувалося збільшення вмісту фібриногену в плазмі крові та нормалізація активності антитромбіну III. Внутрішньотканинний електрофорез практично не змінював концентрацію в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономеру ((8,91±0,82) мкг/мл, p>0,05; n=17) у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози, тоді як при поєднаному застосуванні електрофорезу і екстракту тканин пуповини їх вміст значно зменшувався ((3,10±0,26) мкг/мл, p₁<0,001; n=19), але залишався вищим (p<0,001) за контрольний рівень. Концентрація в сечі продуктів деградації фібрин/фібриногену під впливом внутрішньотканинного електрофорезу також не змінювалась ((6,11±0,58) мкг/мл, p>0,05; n=17), але при його поєднанні з екстрактом тканин пуповини знижувалася більш ніж у 2 рази ((1,97±0,12) мкг/мл, p<0,001; n=19). У щурів з кріодеструкцією підшлункової залози спостерігалась активація тромбоцитарно-судинного гемостазу: відсоток адгезивних тромбоцитів зростав майже вдвічі ((37,58±2,77)% в контролі та (72,64±4,52)% у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози, p<0,001; n=16), а індекс спонтанної агрегації тромбоцитів збільшувався в 5,3 разу (відповідно, (2,41±0,15) та (12,77±0,96)%, p<0,001; n=16). Застосування екстракту тканин пуповини зменшувало відсоток адгезивних тромбоцитів ((51,38±1,86)%, p₁<0,001; n=19) та індекс їх спонтанної агрегації ((6,36±0,35)%, p₁<0,001; n=19), але не до контрольного рівня (p<0,001). Внутрішньотканинний електрофорез достовірних змін показників функціональної активності тромбоцитів не викликав ((відповідно, (69,79±5,35) та (11,86±0,72)%, p>0,05; n=19). При поєднаному застосуванні внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини відсоток адгезивних тромбоцитів зменшувався майже в 2 рази ((47,96±1,75)%, p₁<0,001; n=19) і наближався до контрольних величин, але залишався вищим (р<0,05), аніж у інтактних тварин. Індекс спонтанної агрегації тромбоцитів значно знижувався ((3,58±0,25)%, p₁<0,001; n=19), проте теж перевищував (p<0,05) контрольні дані. Одночасне застосування екстракту тканин пуповини і внутрішньотканинного електрофорезу призводило до зменшення сумарної фібринолітичної активності в тканинах фундального відділу шлунка у 4,5 разу через суттєве пригнічення як неферментативного, так й ферментативного лізису фібрину. У тканинах тонкої кишки спостерігалось пригнічення ферментативної фібринолітичної активності у 2,1 разу. Внутрішньотканинний електрофорез у поєднанні з внутрішньочеревним введенням екстракту тканин пуповини практично нормалізував тканинний фібриноліз у товстій кішці: сумарна фібринолітична активність і ферментативна фібринолітична активність знижувалась у 3,7 разу, неферментативна фібринолітична активність зменшувалась на 30,8%.

У клініці проліковано і глибоко обстежено 232 хворих віком від 29 до 65 років, які мали сформовані або несформовані псевдокісти підшлункової залози: після перенесеного гострого некротичного панкреатиту та панкреонекрозу - 126 пацієнта; внаслідок хронічного панкреатиту та вірсунголітіазу - 106. Кісти локалізувалися в ділянці голівки залози у 132 хворих, у ділянці тіла - у 43, в ділянці хвоста - у 57. Діаметр кіст коливався від 2 до 30 см.

Пункційне дренування кіст підшлункової залози під контролем УЗ-апарата виконали у 41 хворих. З них пункційне дренування виконано 21 хворому, 20 хворим виконано пункційне дренування з поєднаним застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини. Серед хворих яким виконано пункційне дренування кіст підшлункової залози без застосування внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини ефективним спосіб виявився у 14 пацієнтів, особливо в тих випадках, коли кісти були до 10 см у діаметрі. У 7 хворих (33,33%) виконано лапаротомічну корекцію патології. Показаннями до лапаротомії були такі:

1. Відсутність бажаного ефекту дренування (3 випадки). Це спостерігалося у хворих при великих розмірах кіст, наявності нагноєння несформованої кісти, що супроводжувалося реакцією черевної порожнини;

2. Кровотеча в порожнину кісти з виділенням крові по дренажу (2 випадки);

3. Зростання клініко-лабораторних ознак панкреатиту (2 випадки).

Середній термін перебування пацієнтів у стаціонарі становив 19,47 ліжко-днів.

Відкриті оперативні втручання виконано в об'ємі: зовнішнє дренування кісти – 62 хворих; внутрішнє дренування кіст підшлункової залози – 56 хворих; зовнішнє + внутрішнє дренування кіст підшлункової залози – 18; резекція хвоста підшлункової залози з кістою – 7; видалення кіст підшлункової залози – 8. Успіх консервативної терапії спостерігали у 59-и хворих. У 11-и з них на тлі консервативної терапії констатували резорбцію кіст діаметром до 4 см. У одного пацієнта відбулося самодренування кісти в шлунок, що ми верифікували і спостерігали в динаміці за допомогою ФГДС.

Таким чином, пункційне дренування під контролем УЗ-апарата виявилося ефективним у 14 (66,6 %) з 21 хворих. Використання розробленої методики у пацієнтів з відносними показаннями до неї засвідчило доцільність її застосування як першого етапу при лікуванні, передопераційній підготовці, візуалізації можливих ускладнень. Доказом цього є відсутність летальності, важких ускладнень.

Основною метою дренування, на нашу думку, є зменшення дії панкреатичного соку як в зоні його впливу, так і в черевній порожнині.

Відзначались значні коливання ензиматичної активності аспірованого вмісту кіст підшлункової залози: лізис азофібрину - від 200 до 800 мкг/1 мл за 1 год, лізис азоальбуміну - від 100 до 700 мкг/1 мл за 1 год, лізис азоказеїну - від 50 до 450 мкг/1 мл за 1 год, лізис азоколу - від 100 до 400 мкг/1 мл за 1 год, активність серинових протеаз - від 300 до 1600 од.