ПРАВОВА ОХОРОНА ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК В УКРАЇНІ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, виокремлюються предмет і об’єкт дослідження, окреслені методи дослідження. Окрім того, поставлено мету дослідження, на підставі якої виокремлено завдання, сформульовано положення, що становлять наукову новизну, висвітлюється практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 „Загальна характеристика правової охорони торговельних марок” складається з трьох підрозділів, в яких досліджено історичні та методологічні засади правової охорони торговельних марок.

У підрозділі 1.1. „Історія становлення правового регулювання торговельних марок” аналізуються історичні основи походження й розвитку торговельних марок в цілому, та еволюція становлення правового регулювання торговельних марок зокрема. З’ясовано, що з розвитком суспільства виникає необхідність сформувати і користуватися безліччю різноманітної символіки в цілях ідентифікації - як на індивідуальному рівні (самоідентифікація, інформування про себе або про свій ранг, або статус), так і на рівні групи (щоб виділити якими-небудь знаками свою сім'ю, плем'я і, пізніше, свій народ).

Встановлено, що з розвитком використання торговельних марок виникає потреба у забезпеченні правової охорони торговельних марок, з метою недопущення порушення прав власників марок або їх законних користувачів.

На підставі аналізу історії розвитку торговельних марок запропоновано її періодизацію на доправовий та правовий періоди розвитку торговельних марок, які були охарактеризовані автором та зосереджено увагу на основних закономірностях розвитку правової охорони торговельних марок.

Враховуючи особливості історії становлення правової охорони торговельних марок в цілому, та розвиток правової охорони торговельних марок в Україні, зокрема, виокремлено положення про те, що розвиток системи правової охорони торговельних марок в Україні має багатоаспектне підґрунтя, що зумовлене: по-перше, дефіцитом сучасних наукових правових досліджень проблем правової охорони торговельних марок, що відображали б потреби розвитку сучасної економічної системи в Україні та особливості охорони об’єктів інтелектуальної власності; по-друге, необхідністю вироблення єдиних концептуальних наукових засад розвитку системи правової охорони торговельних марок в Україні; по-третє, потребою гармонізації засобів та способів правової охорони торговельних марок в Україні із світовими традиціями правової охорони торговельних марок.

У підрозділі 1.2. „Поняття, сутність та зміст правової охорони торговельних марок” аналізуються підходи до розуміння поняття «правова охорона торговельних марок», виокремлюється її сутність та змістовні характеристики, проводиться порівняння із поняттям «правовий захист торговельних марок».

На підставі аналізу підходів до розуміння поняття «правова охорона торговельних марок» узагальнено, що правова охорона торговельної марки являє собою сукупність правових заходів, способів та методів, спрямованих на забезпечення нормальної реалізації прав на торговельну марку відповідно до волевиявлення її власника або законного експлуатанта, а також на захист вказаних прав у випадку їх порушення або оспорювання.

В роботі узагальнено, що сутність правової охорони торговельної марки походить від сутності самої торговельної марки та може бути визначена у:

-             правовому значенні, змістом якого є сукупність правовідносин щодо виникнення, реєстрації, володіння, використання, розпорядження, охорони та захисту торговельної марки;

-             в соціально-економічному значенні, що характеризується як певне уявлення суб’єкта про торговельну марку як знаку виробника чи особи, яка надає послуги, про приналежність товару чи послуги та специфічний набір якостей та цінностей самого товару або послуги.

Підрозділ 1.3. „Роль та значення правової охорони торговельних марок в економічному розвитку держави” присвячено функціональному аналізу правової охорони торговельних марок. Це надало змогу дослідити наукові підходи до характеристики функціонального призначення торговельних марок у цілому, та їх правової охорони зокрема.

Так, в роботі встановлено, що торговельні марки надають змогу, по-перше, індивідуалізувати товари шляхом їх виділення серед інших подібних товарів, що знаходяться на ринку; по друге, інформувати суб’єктів щодо джерела походження товару; надати суб’єктам інформацію щодо якості продукції; по-третє, сприяють постійному підвищенню якості виробленої продукції з метою завоювання прихильності якомога ширшого кола покупців; по-четверте, рекламувати товар, оскільки саме завдяки знакам до споживачів доводиться інформація про появу на ринку нового товару.

На підставі аналізу поглядів вітчизняних та іноземних вчених, було узагальнено значення та роль правової охорони торговельних марок, яка виявляється в наступному:

-             по-перше, правова охорона торговельних марок надає змогу створити передумови для індивідуалізації товарів і послуг, забезпечити їх розпізнавальну здатність, яка є стабільною та непорушною;

-             по-друге, позитивне сприйняття суспільством торговельних марок зумовлює їх подальший розвиток та вдосконалення, в тому числі і вдосконалення правової охорони;

-             по-третє, правова охорона торговельних марок є результатом необхідності їх раціонального використання та цінності як такої;

-             по-четверте, правова охорона торговельних марок створює належні умови для розвитку інвестиційного процесу в країні;

-             по-п’яте, правова охорона торговельних марок створює умови для розширення міжнародної співпраці в сфері товарообігу.

Розділ 2 „Практичні особливості правової охорони торговельних марок в Україні” складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються особливості виникнення та припинення правової охорони торговельних марок; специфіка системи правової охорони та захисту торговельних марок в Україні; питання міжнародно-правових засад охорони торговельних марок в Україні.

Підрозділ 2.1. „Виникнення та припинення правової охорони торговельних марок” присвячено специфіці правової охорони торговельних марок як особливого різновиду правовідносин, що залежать від системи юридичних фактів, котрі впливають на їх виникнення чи припинення.

На підставі аналізу норм чинного законодавства України та судової практики з’ясовано, що виникнення правової охорони торговельної марки пов’язується із настанням певного юридичного факту, а саме її реєстрації або її публічного використання. Закономірність виникнення зазначених фактів надає змогу узагальнити законодавство країн англосаксонської й романо-германської правових систем та зробити висновок про те, що:

·            у країнах романо-германської системи права виключне право на торговельний знак і на його правовому охорону виникають, переважно, на підставі його реєстрації у патентному відомстві, тобто за умови та з моменту офіційного оформлення даного права відповідно до встановленого законом порядку. Реєстрація обумовлює саме існування права на товарний знак, вона носить конститутивний, правовстановлюючий характер. Водночас, правова охорона надається також незареєстрованим знакам, які отримали широку відомість серед споживачів навіть у разі, якщо тотожне чи схоже позначення було пізніше зареєстровано як торговельний знак;

·            у країнах англо-саксонської правової системи право на знак виникає у силу використання та не потребує державного визнання. Реєстрація підтверджує факт використання знака та створює презумпцію, що заявник виступає його уповноваженим правоволодільцем. Відповідно і правова охорона надається торговельному знаку з моменту його офіційного використання.

В результаті узагальнення положень чинного законодавства України, підсумовано, що законодавчі підстави припинення дії свідоцтва на торговельну марку можна диференціювати на:

а) ті, що зумовлюють припинення правової охорони торговельної марки як об'єкта цивільних прав, в результаті чого припиняється правова охорона об'єкта - торговельної марки. До них можливо віднести: рішення суду про визнання недійсною правову охорону торговельної марки; рішення суду про перетворення марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг;

б) ті, що спричинять припинення суб'єктивного права на торговельну марку, але не пов'язані з припиненням правової охорони самого засобу індивідуалізації, в результаті чого втрачається лише право конкретного суб'єкта на торговельну марку. До них можна віднести: рішення суду про припинення права на торговельну марку у зв'язку з її невикористанням протягом трьохрічного терміну; добровільна відмова уповноваженого суб'єкта; несплата збору за продовження дії правовстановлюючого документа (свідоцтва України на знак для товарів і послуг); ліквідація юридичної особи чи смерть фізичної особи; закінчення строку дії правової охорони; передача права на торговельну марку іншій особі.

Підрозділ 2.2. „Система правової охорони торговельних марок в Україні” надав змогу, використовуючи системно-структурний метод наукового дослідження, виокремити правову охорону торговельних марок як системний інститут.

В роботі встановлено, що система правової охорони торговельних марок в Україні має багаторівневу структуру, яка складається з наступних рівнів:

-             перший рівень – Конституція України, що має найвищу юридичну силу у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

-              другий рівень складають міжнародні конвенції, учасницею яких є Україна та міжнародні угоди. Зокрема, Конвенція про утворення ВОІВ, Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., Угода ТРІПС, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. тощо;

-             третій рівень складають закони, насамперед – Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про захист економічної конкуренції», «Про рекламу» тощо. Слід наголосити, що переважно це норми матеріального права. Норми процесуального права також застосовуються до відносин у галузі права інтелектуальної власності, основні з яких: Цивільно-процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кримінально-процесуальний кодекс України. Норми процесуального права забезпечують належний механізм захисту порушених прав чи інтересів.

-             четвертий рівень – це підзаконні нормативно-правові акти, які запроваджують механізми реалізації зазначених законів, більш детально регламентують правовідносини у цій сфері, роз’яснюють деякі їх положення тощо;

-             п’ятий рівень – документи, що фіксують домовленість сторін у вигляді договорів, які встановлюють індивідуальний режим для певного об’єкта права інтелектуальної власності та його суб’єктів. На думку автора, саме цей рівень зараз потребує вдосконалення, позаяк, якщо на законодавчому рівні все ж таки працюють фахівці, то на рівні правозастосування діють особи, які можуть не мати юридичної освіти.

Встановлено, що загальною тенденцією розвитку законодавства про охорону торговельних знаків є гармонізація, зближення норм різних держав у даній сфері правового регулювання. Зазначена обставина пояснюється не лише інтеграційними процесами у світовій економічній та політичній системах, а в усвідомленій необхідності подолання суперечностей між правовими актами різних держав шляхом створення збалансованої системи нормативних правил, які б забезпечували існування єдиного механізму правової охорони торговельних марок незалежно від особливостей, функціонуючого у межах відповідної держави правового масиву.

Обґрунтовано даними судової практики положення про те, що цивільно-правовий захист порушених прав на торговельну марку полягає в тому, що її власник може:

-             вимагати офіційного визнання цих прав. Такі спори виникають при реорганізації юридичних осіб, якщо під час такої реорганізації нечітко визначені права та обов'язки знов утворених організацій. Позов про визнання прав на торговельну марку може бути заявлено особою, яка претендує на охорону прав на її марку на підставі того, що вона добре відома в Україні;

-             вимагати припинення подальшого використання марки. Ця вимога може заявлятися також і з метою недопущення правопорушення, що готується, коли незаконно маркований чужим позначенням товар лише готується до реалізації або ввезення на територію країни;

-             вимагати вилучення з товару або його упаковки незаконно використовуваної торговельної марки схожого з ним до ступеня змішування;

-             вимагати знищення вже виготовлених зображень марки. 

У підрозділі 2.3. „Міжнародно-правові засади охорони торговельних марок” аналізуються зміст міжнародно-правових документів, які націлені на забезпечення правової охорони торговельних марок. Автором здійснений комплексний аналіз норм міжнародно-правових документів, виокремлено ряд невідповідностей норм чинного законодавства України нормам міжнародного права.

В підрозділі розкрито зміст міжнародно-правових засад охорони торговельних марок та охарактеризовано їх співвідношення із національними засадами правової охорони торговельних марок. З’ясовано, що міжнародно-правові засади охорони торговельних марок мають універсальний характер, відповідно до яких повинні бути вироблені національні засади правової охорони торговельних марок в тих державах, які приєдналися до відповідних міжнародно-правових документів.

Проведено аналіз положень міжнародно-правових актів в сфері охорони торговельних марок та встановлено, що система міжнародно-правових актів на сьогодні відкрита для приєднання всім країнам світу та націлена на уніфікацію системи правової охорони торговельних марок в цілому.

Досліджуючи особливості правових норм, закріплених міжнародно-правовими документами в сфері охорони торговельних марок, було запропоновано структурувати міжнародно-правові засади охорони торговельних марок на чотири основні структурні частини: норми матеріального права, які гарантують основне право національного режиму в кожній з країн членів; норми, що встановлюють право пріоритету; загальні норми матеріального права, що встановлюють права і обов'язки фізичних і юридичних осіб, а також норми, що зобов'язали або дозволили країнам-членам передбачати в своєму законодавстві відповідні цим міжнародним нормам положення; система положень, що регламентують ряд адміністративних рамок, які встановлені з метою реалізації положень міжнародно-правових норм в сфері охорони торговельних марок.

Встановлено, специфіка міжнародно-правової системи охорони торговельних марок досить тісно пов’язана із національними основами правової охорони торговельних марок. З’ясовано, що співвідношення національної та міжнародної системи правової охорони торговельних марок виявляється насамперед в територіальності поширення правової охорони марки, при якій міжнародна система надає власнику (користувачу) марки ряд переваг територіального характеру.

Розділ 3 „Порівняльна характеристика правової охорони торговельних марок в Угорщині, Республіці Польща, Словаччині, Російській Федерації та Республіці Білорусь” складається з трьох підрозділів, в яких проведено порівняльне дослідження правової охорони торговельних марок в країнах, що мають спільний державний кордон з Україною. Аналіз національних особливостей правової охорони торговельних марок в іноземних країнах надав змогу: по-перше, встановити особливості розвитку національного законодавства Угорщини, Польщі, Словаччини, Російської Федерації та Республіки Білорусь про охорону торговельних марок в контексті міжнародної системи охорони знаків для товарів і послуг; по-друге, узагальнити стан та тенденції розвитку правової охорони торговельних марок в іноземних країнах; по-третє, на прикладах іноземних країн виокремити позитивні для України аспекти подальшого розвитку правової охорони торговельних марок.

У підрозділі 3.1. „Система правової охорони торговельних марок в Угорщині” розглядається специфіка законодавства Угорщини в сфері правової охорони торговельних марок, участь Угорщини у міжнародному співробітництві в зазначеній сфері, виокремлюються ряд положень, які націлені на оновлення вітчизняної системи правової охорони торговельних марок.

З’ясовано, що система правової регламентації охорони прав інтелектуальної власності в Угорщині, в тому числі і прав на торговельну марку, може бути структурована на три ланки, а саме: система національного законодавства Угорської Республіки, предметом регулювання якого є охорона інтелектуальної власності; система міжнародних договорів, які ратифіковані уповноваженими органами держави та становлять частину національного законодавства Угорщини; система регіональних міжнародних угод, учасниками яких є Угорська Республіка та які націлені на регламентацію окремих питань охорони інтелектуальної власності враховуючи регіональні умови розвитку Угорщини.

Обґрунтовано, що особливістю правовідносин з приводу охорони товарних знаків відповідно до законодавства Угорщини є їх подвійна сутність, а саме:

-             це правовідносини, що мають абсолютний чітко визначений характер, оскільки позначення, тотожне товарному знакові (або подібне з ним до ступеня змішання) у відношенні товарів, включених у реєстраційний перелік товарів може використовуватися будь-якою особою лише за згодою власника товарного знаку;

-             це правовідносини, що мають негативний зміст, тобто при відсутності згоди власника знака усі зобов'язані утриматися від зазіхань на права власника товарного знаку.

Узагальнення стану і тенденцій розвитку правової охорони товарних знаків в Угорщині, надало можливість встановити, що Угорщиною: впроваджено єдині стандарти захисту прав інтелектуальної власності та припинення недобросовісної конкуренції, що ґрунтуються на рішеннях суду Європейського Співтовариства, актах ЄС, котрі уніфікують митне законодавство. Джерела права ЄС яким повинно відповідати законодавство країн-партнерів, включають акти різних галузей права, рішення суду ЄС тощо; забезпечено високий рівень захисту товарних знаків, що відповідає існуючим у Співтоваристві стандартам; здійснено оновлення національного законодавства відповідно до вимог актів ЄС. Забезпечення дотримання прав власників і користувачів товарними знаками здебільшого покладається на компетенцією Угорщини як держави-члена ЄС; Угорщина бере активну участь в роботі міжнародних організацій, діяльність яких націлена на забезпечення ефективності правової охорони товарних знаків; забезпечено відкритість доступу всіх зацікавлених осіб до патентної інформації; створено систему єдиних принципів недопущення правопорушень в сфері охорони прав власників і користувачів товарних знаків.

Підрозділ 3.2. „Правова охорона торговельних марок в Республіці Польщі та Словаччині” окреслює питання специфіки розвитку законодавчих база цих держав в сфері правової охорони торговельних марок.

На підставі аналізу специфіки правової охорони торговельних марок в цих державах автором узагальнено, стан системи правової охорони товарних знаків в Республіці Польщі та Словацький Республіці характеризується наступними положеннями:

а) законодавчі бази Польщі та Словаччини в сфері охорони товарних знаків на сьогодні мають комплексний, завершений характер, що гармонічно поєднують в собі:

-             міжнародні засади реєстрації, використання та охорони товарних знаків;

-             національні традиції реєстрації, стимулювання розвитку і популяризації товарних знаків, що підтверджуються інститутами національної реєстрації знаків, передачі прав на них, правового статусу колективних знаків, системою національних гарантій захисту марок, в тому числі і в судовому порядку;

б) система правової охорони товарних знаків Польщі та Словаччини об’єднує в собі засоби правової регламентації статусу товарних знаків і засоби їх захисту;

в) система правової охорони товарних знаків Польщі та Словаччини відповідає традиціям та тенденціям розвитку правової охорони товарних знаків провідних країн Європи;

г) система правової охорони товарних знаків Польщі та Словаччини гармонічно поєднує в собі основи правової охорони як національних товарних знаків, так і тих, що мають міжнародний реєстраційний статус;

д) система правової охорони товарних знаків Польщі та Словаччини націлена на гармонізацію національних та міжнародних засад охорони товарних знаків.

У підрозділі 3.3. „Система правової охорони торговельних марок в Російській Федерації та Республіці Білорусь” аналізується досвід цих держав в сфері правової регламентації охорони торговельних марок.

Такий аналіз надав змогу узагальнити наступні закономірності правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь: по-перше, системи правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь мають спільні традиції розвитку, що обумовлено специфікою пануючої ідеології, що існувала протягом ХХ століття; по-друге, системи правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь переважно закладають в собі націленість на охорону знаків, що пов’язані із виробництвом, обігом та споживанням товарів; по-третє, системи правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь націлені, насамперед, на забезпечення національних інтересів в сфері охорони товарних знаків і знаків обслуговування, що підтверджується інститутом національної реєстрації марок, їх захисту та поширення в межах території держави; по-четверте, системи правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь зумовлені поточними процесами гармонізації національних та міжнародних систем правової охорони марок.

Резюмуючи питання особливостей розвитку системи правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь, можливо акцентувати увагу на наступних традиціях та тенденціях її розвитку: мають загальний національний характер та відображають особливості історичного та національного розвитку системи економічних відносин в цих державах; системи правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь закріплені на законодавчому та підзаконному рівнях; правова охорона товарних знаків та знаків обслуговування в Російській Федерації і в Республіці Білорусь має характер до розширення систем та методів охорони, що пов’язано із поступовим збільшенням кількості зареєстрованих товарних знаків як за національною системою реєстрації, так і за міжнародною; спостерігається гармонічне поєднання національних та міжнародних засад правової охорони товарних знаків.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявилось в основних висновках дисертаційного дослідження, які полягають у наступному:

1. Правова охорона торговельної марки за своєю сутністю характеризується як сукупність правових заходів, способів та методів, які націлені на забезпечення нормальної реалізації прав на торговельну марку відповідно до волевиявлення її власника або законного користувача, а також на захист вказаних прав у випадку їх порушення або оспорювання.

2. Сутністю системи правової охорони торговельних марок є можливість суб’єкта вільно використовувати торговельну марку в певних територіальних межах та протягом певного часу, а також можливість власника або законного користувача торговельної марки недопускати і припиняти порушення його прав на торговельну марку.

3. Історія розвитку торговельних позначень потребує своєї періодизації відповідно до певного критерію, що надасть змогу уявити цей процес в контексті певних завершених стадій. Основою або критерієм для періодизації історії розвитку торговельних марок автором запропоновано умови правового забезпечення цього процесу. Відповідно до зазначеного критерію можливо виокремити доправовий та правовий періоди розвитку торговельних марок.

4. Торговельна марка має складну природу та сутність, що, з однієї сторони, виявляється у сукупності правовідносин щодо набуття, зміни та припинення правового статусу торговельної марки, а з іншої сторони, характеризується як засіб індивідуалізації товарів або послуг в уявленні суб’єкта про торговельну марку.

5. Захист прав на торговельну марку являє собою систему заходів, спрямованих на визнання та/або відновлення прав на торговельну марку, а також припинення їх порушень, що застосовується правомочним суб’єктом прав інтелектуальної власності та/або компетентним органом (включаючи застосування до порушників заходів відповідальності).

6. Майнові права на торговельну марку в Україні можуть належати: володільцю відповідного свідоцтва; володільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою.

7. Досвід розбудови системи правової охорони товарних знаків Угорщини має надзвичайно принципове значення для України, оскільки його вивчення надає Україні можливість: по-перше, врахувати та відобразити на концептуальному рівні оновлення законодавчої бази України трьохступеневу систему правової регламентації охорони інтелектуальної власності, яка функціонує в Угорщині; по-друге, закріпити у концепції реформування законодавства України в сфері інтелектуальної власності необхідність формування законодавства України шляхом його структуризації на три ланки: система національного законодавства, система міжнародних договорів, система регіональних міжнародних угод, учасниками яких є Україна та які націлені на регламентацію окремих питань охорони інтелектуальної власності враховуючи регіональні умови розвитку України; по-третє, забезпечити належну правову регламентацію та охорону сертифікаційних знаків, що являють собою різновид товарних знаків, які відрізняють товари або послуги визначеної якості або іншої характеристики від інших товарів або послуг так, що засвідчує їхню якість або характерну ознаку, а також товарних знаків, що мають добру репутацію; по-четверте, врахувати судову практику Угорщини в питаннях розгляду спорів, що виникають відносно товарних знаків, яка в свою чергу, забезпечити можливість ефективної реалізації правових норм, що мають нововведений характер.

8. Реформуючи систему правової охорони торговельних марок в Україні, доцільно: по-перше, засновувати правову охорону товарних знаків на засадах їх господарського значення, тобто для позначення товарів і послуг, що забезпечить їх розпізнавальну здатність в процесі виробництва, реалізації або надання товарів та послуг; по-друге, відобразити в системі законодавства України вимоги дійсного використання знаку з метою уникнення спекулювання ним та блокування роботи інших суб’єктів господарювання. Тобто створити правові умови які б унеможливлювали б зловживання правом в сфері товарних знаків; по-третє, реформуючи законодавство України, необхідно чітко регламентувати момент виникнення, зміни і припинення прав на товарний знак, а також їх перехід від однієї особи до іншої.

9. В контексті модернізації законодавства України в сфері охорони торговельних марок досвід Російської Федерації та Республіки Білорусь в цій сфері буде корисним в наступному: по-перше, позитивним є становлення системи законодавства цих держав відповідно до засад функціонального призначення самого знаку, що передбачає його господарський характер; по-друге, позитивним є досить детальна регламентація інститутів виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо правової охорони товарних знаків та знаків обслуговування; по-третє, досить гармонійним є поєднання національних та міжнародних основ правового захисту товарних знаків та знаків обслуговування.