КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕЗАКОННОГО ВИРОБНИЦТВА, ВИГОТОВЛЕННЯ, ПРИДБАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЧИ ПЕРЕСИЛАННЯ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН АБО ЇХ АНАЛОГІВ БЕЗ МЕТИ ЗБУТУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ АВТОНОМНОЇ

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність дослідження теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх апробація, називаються публікації, структура й обсяг дисертації.

Розділ 1. “Історично-соціальні та правові передумови дослідження проблеми відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Підстави криміналізації незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” вивчаються соціальні та правові чинники криміналізації незаконного обігу вказаних речовин без мети збуту на сучасному етапі розвитку суспільства. Такі дії досить поширені, мають високий ступінь суспільної небезпеки, який проявляється, зокрема у вчиненні злочинів на тлі вживання наркотичних засобів і заради їх придбання, втягненні у процес наркотизації молоді й жінок, що врешті-решт ставить під загрозу національну безпеку держави. Серед правових чинників називаються: потреба виконання вимог щодо контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, що містяться у впроваджених в національне законодавство міжнародних документах; необхідність диференційованого підходу до оцінки дій, пов’язаних з незаконним обігом таких засобів; відсутність інших ефективних правових способів боротьби з цими діяннями.

У підрозділі 1.2. “Кримінально-правова характеристика незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” аналізується склад злочину, передбаченого ст. 309 КК України, під кутом зору достатності нормативного забезпечення боротьби з цим різновидом злочинів. Характеристика інших елементів досліджуваного складу злочину дала змогу встановити найтиповіші й найпоширеніші способи вчинення злочинних діянь, спрямованість умислу, критично розглянути пропозиції щодо зниження віку кримінальної відповідальності, дослідити актуальні проблеми визнання наркоманів обмежено осудними. Розглянуті кваліфікуючі ознаки цього злочину, проаналізовано положення заохочувальної норми щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності й надані пропозиції по вдосконаленню кримінального закону.

Розділ 2. “Кримінологічна характеристика незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 2.1. “Рівень, структура, динаміка і латентність злочинів, пов’язаних з незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням або пересиланням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” аналіз статистичних даних про осіб, засуджених за вчинення злочинів, передбачених ст.229⁶ КК України 1960 р. та ст.309 КК України 2001 р., показує, що з року в рік в АРК відбувається зростання їх кількості з незначним зменшенням у 2001 р. У 1995 р. засуджено 566 осіб. Удвічі збільшився цей показник у 1998 р., коли було засуджено 1216 осіб. Порівняно з серединою 90-х років на сьогодні рівень судимості у Криму за такі злочини збільшився майже втричі: у 2002 р. за ст.309 КК України засуджено 1441 особа; у 2003 р. – 1278; у 2004 р. – 1391. Ступінь їх латентності є високою, внаслідок чого чимало їх не потрапляють у поле зору правоохоронних органів.

 У структурі всієї зареєстрованої злочинності питома вага злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів лише за останні 5-6 років зросла майже вдвічі. Якщо в 1998 р. їх частка становила 6,9%, то у 2002 р. – 12,9%. У 2003 р. цей показник дорівнював 10,3% від загальної кількості всіх зареєстрованих в Україні злочинних діянь; у 2004 р. – 12,6%. Серед регіонів України АРК за числом розглядуваних злочинів займає одну з перших позицій, поступаючись лише Дніпропетровській, Донецькій, Одеській областям та м.  Києву.

Найпоширенішими є наркотичні засоби (94%), домінує вживання опію ін’єкційно та маріхуани шляхом паління. Сировина для їх виготовлення вільно росте на території Криму, що зумовлює доступність цих речовин. Водночас простежується тенденція до поступового збільшення чисельності споживачів саме опію, який є більш “важким” і небезпечним наркотиком. Незаконний обіг психотропних речовин за цією категорією справ становить 6%. Розглядається недосконале регулювання рецептурної видачі ліків, які містять у собі відповідні компоненти. Злочини вчинюються в основному одноособово, кожний третій є повторним.

Динаміка злочинів, кваліфікованих за ст.309 КК України, в загальних рисах відбиває тенденції стосовно всієї наркотичної злочинності: у 1999 р. темпи їх приросту склали +1,8%; у 2000 р. - +4,4%; 2001 р. - +0,8%; 2002 р. - +12,6%; 2003 р. - – 11,9%; 2004 р. - +13,8%. Для порівняння: у 2003 р. у Криму відмічено значне зниження темпів приросту щодо цих злочинів до року попереднього (- 16,9%), однак у наступному році знову спостерігав їх сплеск (+21,4%).

У підрозділі 2.2. “Основні кримінологічні властивості осіб, які вчинили незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” досліджуються кримінологічно значущі елементи структури особистості злочинців: соціально-демографічні, кримінально-правові, морально-психологічні. Встановлено, що в Криму більшість злочинів за ст.309 КК України вчиняють чоловіки – 82,4%. В останні роки питома вага жінок у структурі досліджуваних діянь помітно зросла: якщо у 1995 р. їх частка становила 8%, то  у 2003 р. – 13%. Питома вага жінок, засуджених за незаконний обіг наркотичних засобів без мети збуту за наявності кваліфікованих ознак, становить: 12% – за ч.2 ст. 309 КК України; 18,2% – за ч.3 ст.309 (у чоловіків відповідно 30,9% та 0,7%).

Найбільша злочинна активність припадає на вік 25-30 років (27,4%). У віці 31-35 років злочин вчинили 24,3%; 18-24 років – 17,7%; 35-40 років – 15,8%; 41-49 років – 9,7%. Найменша криміногенна активність зафіксована у вікових групах 16-18 років – 3,4% і понад 50 років – 1,7%. Найбільша чисельність неповнолітніх наркоманів, які перебувають на обліку з діагнозом “наркоманія”, у 2003 р. зареєстровано саме в АРК – 604 особи.  

Дослідження соціально-демографічних ознак дозволило також встановити, що майже 95,5% злочинців – це громадяни України, 2,3% – СНД, 2,2% – особи без громадянства. Випадків учинення злочинів, кваліфікованих за ст.309 КК України, іноземними громадянами в АРК нами не виявлено. Таке становище може пояснюватися й тим, що приїжджі просто не потрапляють у поле зору правоохоронних органів внаслідок короткочасності їх перебування у Криму (сезонний характер відпусток, певний вид робіт тощо).

Із даних про склад родини випливає, що 60,2% засуджених виховувалися обома батьками; 24,7%  – одним із них; 15,1% – дідом та (або) бабкою, іншими родичами чи особами. У матеріалах кримінальних справ часто фіксувалися факти алкоголізації чи наркотизації батьків або вихователів, наявності у них судимості.

З родини робітників походить більшість осіб (68,6%), кожен четвертий народився у родині службовців (25,5%), незначний відсоток засуджених (5,9%) походять з родини селян. Отже, основна маса осіб виховувалась у родинах з невисоким соціальним статусом, освітянським і культурним рівнем, матеріальним достатком.

Лише 29,1% з них на момент учинення злочину були одружені. При цьому третина засуджених (34,6%) мали неповнолітніх дітей, але в більшості випадків ставилися до своїх батьківських обов’язків недбало; 26,4% засуджених мешкали самостійно; 58,8% – з родиною; інші 14,8% – зі співмешканцями, друзями, тобто не були самотніми.

Аналіз соціального становища, роду занять і рівня освіти винних дозволяє зробити висновок, що це головним чином працездатні особи, які не працювали, не навчалися, не перебували на обліку в службі працевлаштування – 62,8%; лише 28,1% працювали робітниками на некваліфікованих видах робіт; 2,8% – це службовці; 6,25% займалися бізнесом, 53,8% осіб мали повну середню, 13,5% – базову середню, 27,5% –  професійно-технічну освіту; 3,4% – вищу; неповну вищу освіту – 1,2%; взагалі не мали ніякої освіти – 0,6%. Таким чином, основна маса засуджених за ст.309 КК України не володіє або навичками праці взагалі, або кваліфікованими видами праці. Раніше судимі склали 36,9%. Із них були засуджені за умисні злочини проти власності – 36,0%, за незаконний обіг наркотичних засобів – 48,7%.

Більшість злочинів учиняється однією особою (95,6%), групою дорослих – 4,0%, змішаною – 0,3%, неповнолітніх – 0,1%.

До більшості осіб (44,9%) судом у порядку ст.75 КК України застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням. Значну питому вагу становлять особи, яким призначено покарання у виді позбавлення або обмеження волі (37,2%). До штрафу засуджено 12,9% осіб, до виправних робіт – 2,8%. Інші види покарання призначені 2,2% усіх засуджених. Лише стосовно 5,7% судом призначено примусове лікування, тому в більшості випадків спостерігається повернення до вживання наркотиків.    

Узагальненням моральних і соціально-психологічних якостей особи злочинця даного виду встановлено, що переважна їх більшість належить до маргіналів, для яких характерні дезорганізованість, тривожність, внутрішня напруга, ізольованість, відчуженість, егоцентризм. Під впливом наркотичної залежності відбувається перебудова всієї морально-психологічної системи особи. Досліджено також фізично-психічний стан останнього й виявлено, що 27,7% з них мали фізичні або психічні хвороби. При цьому 60,4% страждали на соматичні, а 39,6% – на психічні захворювання різної етіології, що не виключають осудності. 14,8% осіб, які вчинили злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів без мети збуту, є інвалідами.

У підрозділі 2.3. “Типологія злочинців, які вчинили незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” вивчаються обставини, що спонукають осіб розпочати вживання наркотичних засобів. За цим критерієм вирізняються наступні три типи злочинців.

Легковажно-допитливий, представники якого, розпочинаючи вживати наркотики з допитливості, легковажно розраховують на те, що не настане наркотичного звикання й залежності. Як правило, це підлітки й молодь до 25 років, які обмежені в колі розваг і дозвілля, мешкають у неблагополучних районах, спілкуються переважно у вуличних компаніях, духовно бідні, з деформованим світоглядом. Ними вживаються доступні засоби (маріхуана, виготовлені з медичних препаратів психотропні засоби), але згодом нерідко відбувається перехід до більш важких наркотиків.

Вимушено-функціональний тип, який намагається за допомогою наркотичних засобів зняти тиск психологічних чи фізіологічних проблем. До зазначеного типу належать особи 30-35 років, неодружені, із середньою спеціальною освітою, яким складно пристосуватися до вимог суспільства внаслідок отримання психічних чи фізичних травм, болю, стресів, що є наслідком якихось особистих обставин, інвалідності тощо. Мають низький рівень резистентності об’єктивним життєвим обставинам, песимістичний настрій, слабку волю, емоційну вразливість, розпачливість. 

Представники безтурботно-розважливого типу розпочинають користуватися наркотичними засобами або психотропними речовинами як “елітою”, модною розвагою з метою розширення світосприйняття. До вказаного типу слід віднести сучасну заможну молодь віком близько 30 років, представників шоу-бізнесу, еліти, які під впливом певної музичної субкультури або відповідної “ідеології” вдаються до вживання кокаїну, “екстазі”, ЛСД і вважають таку поведінку частиною іміджу, даниною моді, ознакою належності до еліти, засобом отримання творчого натхнення.  

Розділ 3. “Причини й умови злочинів, пов’язаних з незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням чи пересиланням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту”  складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Методологічні підходи до вивчення причин та умов незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” зазначається, що проблема детермінації цього виду злочинності є досить складною й відрізняється наявністю великої кількості підходів до її вирішення, що зумовлює відсутність єдності думок серед науковців з приводу останнього. Не останню роль у її розв’язанні відіграє і наявність великого розмаїття чинників, що безпосередньо або опосередковано впливають на злочинність і в такий спосіб ускладнюють можливість виокремити серед них загальні причини й умови злочинів незалежно від того чи іншого рівня їх проявів. З огляду на це в системі соціального детермінізму злочинних проявів доцільно застосовувати рівневий підхід із вирізненням детермінант на загальному, особливому й окремому рівнях.

У підрозділі 3.2. “Автономна Республіка Крим: соціально-економічні, політичні й демографічні особливості та їх вплив на криміногенну ситуацію в регіоні” автор доходить висновку, що природно-кліматичні, геополітичні, історичні, демографічні, національні, релігійні, економічні, політичні та інші особливості Автономної Республіки Крим суттєво впливають на стан досліджуваного виду злочинності. 

У підрозділі 3.3. “Причини й умови незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” розглядаються ті з них, що зумовлюють поширення злочинів, передбачених ст.309 КК України. За масштабами їх впливу слід вирізняти ті, які діють на макрорівні (що відповідає загальнодержавному рівню), на мікрорівні та на рівні окремої особистості. Серед комплексу криміногенних чинників таких злочинів, визначальними на макрорівні є соціально-економічні, соціокультурні, організаційно-управлінські, правові, соціально-політичні та ін. Причинами й умовами на мікрорівні слід визнати негативний вплив на людину соціального оточення: окремих невеликих спільнот (наприклад, компанії, у яких вживають наркотики), у деяких випадках родину, найближче побутове оточення тощо. На особистісному рівні безпосередніми причинами й умовами, що сприяють поширенню вживання наркотичних засобів і вчиненню зазначених злочинів, є особистісний досвід людини, який обумовлює неповноцінний спосіб життя й відповідний потяг до компенсації за рахунок штучної регуляції свого психофізіологічного стану за допомогою психоактивних речовин, а також особливості патології.

Розділ 4. “Попередження незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1. “Теоретичні основи попередження злочинності” доводиться, що попереджувальна робота щодо протидії незаконному виробництву, виготовленню, придбанню, зберіганню, перевезенню чи пересиланню наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, по-перше, повинна проводитися в перебігу загальної боротьби з наркозлочинами будь-якого виду. По-друге, під час опрацювання системи попередження цим злочинам треба враховувати подвійну природу наркотизації: з одного боку, немедичне вживання наркотичних речовин, що спричиняє розвиток наркоманії, тобто захворювання, а з іншого – злочинність, пов’язану з незаконним їх обігом. По-третє, запобіжна діяльність щодо вказаних злочинних проявів має складатися з комплексу різноманітних заходів загальносоціального й спеціально-кримінологічного їх попередження.

У підрозділі 4.2. “Загальносоціальне попередження незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” пропонуються шляхи вдосконалення соціально-економічних, політичних, правових, медичних, організаційно-технічних, культурно-виховних заходів загальносоціального попередження досліджуваних злочинів в Україні й Автономній Республіці Крим.

У підрозділі 4.3. “Спеціально-кримінологічне попередження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту” розглядаються такі його складники, як профілактика, запобігання, припинення.

Кримінологічна профілактика досліджуваного виду злочинів є системним явищем, у якому вирізняються своєрідні піднапрямки запобіжної роботи – заходи випередження, обмеження, усунення й захисту. Заходи випередження поділяються на правові, контрольно-дозвільні, культурно-виховні, інформаційно-пропагандистські, правороз’яснювальні, ідеологічні та ін. Заходи обмеження мають запобігати криміногенному впливу певного мікросередовища в тих випадках, коли воно вже встигло сформуватися. Вони повинні стримувати деструктивну дію криміногенних факторів і спрямовані на мінімізацію її наслідків. Ці заходи поділяються на морально-виховні, медико-реабілітаційні й організаційно-управлінські. Заходи усунення полягають у діяльності суб’єктів по придушенню або ліквідації широкого кола негативних криміногенних явищ і процесів, що призводять до їх виникнення, у попередженні їх активізації. Вони поділяються на процесуальні,  оперативні,  інформаційно-кримінологічні та ін. Заходи захисту включають дотримання або створення спеціального порядку обігу наркотичних засобів, запровадження системи захисту особи з метою недопущення її залучення до їх вживання, позитивний вплив на правосвідомість потенційних наркоманів тощо.

Запобігання злочинності здійснюється на професійній основі й має за мету викликати в особи відмову від учинення злочину. З урахуванням отриманих у результаті дослідження даних найдоцільнішим є попередження конкретного злочину на індивідуальному рівні. У практичній діяльності правоохоронних органів вироблені методики виявлення конкретних осіб, у яких сформована відповідна мотивація і які з великою ймовірністю можуть учинити діяння, кваліфіковані за ст. 309 КК України (до речі, лише рецидивні їх прояви становлять близько третини). Значний запобіжний внесок у вирішення проблем наркоманії роблять відповідні громадські й релігійні організації, спеціалізовані заклади (наприклад, такі, як центр ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога”), основними функціями яких є формування соціально безпечної поведінки, медична і психологічна допомога, підготовка індивідуальних і групових програм реабілітації, соціальної і психологічної адаптації, надання юридичних консультацій, організація дозвілля тощо.

Серед заходів індивідуального запобігання слід назвати заходи переконання, що мають на меті відмову від учинення злочину (проведення бесід, демонстрації відповідних матеріалів тощо), а також примусу. Вважаємо за необхідне ввести у практичну діяльність попереднього обліку осіб. Існує нагальна потреба і в створенні служби профілактики злочинів; при цьому критерії оцінки її діяльності повинні полягати саме у площині попередження, головним чином на індивідуальному рівні.       

Припинення полягає у здійсненні комплексу різних за своєю природою заходів – правових, психологічних, організаційних, тактичних, медичних та ін. Залежно від стадії злочину, особи винного, характеру злочину можна виокремити заходи спонукання, обережності, активного втручання.