ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

summary

У вступі аргументується актуальність обраної теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробки, об’єкт і предмет дослідження, вказується методологічна основа, наводиться апробація результатів наукових пошуків, визначається теоретична і практична значимість даної роботи, а також формулюються положення наукової новизни, які виносяться на публічний захист та відображають особистий вклад дисертанта у розроблення проблеми.

Перший розділ дослідження називається „Місце соціальних зборів у системі оподаткування України”. Підрозділ 1.1 „Співвідношення податків і зборів при регулюванні оподаткування в Україні” присвячено аналізу правової природи цих двох типів обов‘язкових платежів, визначенню їх характерних рис. В цьому підрозділі особливу увагу приділено питанню класифікації податків і зборів. В роботі проаналізовано підходи щодо законодавчого визначення системи податків і зборів. Особлива увага приділена визначенню податкових систем, яке передбачає закріплення вичерпного переліку видів податків і зборів (обов‘язкових платежів). Українське законодавство використовує саме його та характеризує поняття системи оподаткування як сукупності податків і зборів (обов'язкових платежів) у бюджети й державні цільові фонди, які сплачуються у встановленому законами України порядку. Саме на підставі такого підходу і деталізується формальний підхід щодо подальшого регулювання окремих податкових платежів.

В роботі детально охарактеризовано підстави класифікації зборів. При цьому наголошується, що законодавчого поняття збору в Україні не має. Так само й не виділяються критерії розмежування різних видів платежів податкового характеру. Виходячи з однієї із основних ознак зборів як обов’язкових платежів цільового характеру виокремлюється класифікація їх залежно від того, яку мету переслідує сплата такого платежу. На підставі цього загальнодержавні збори диференційовані на збори економічного, соціального та природоресурсного характеру.

Серед зборів соціального характеру в Україні виділяються два види платежів: збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та збори на обов’язкове соціальне страхування. В підрозділі 1.2 „Збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на підставі аналізу ознак та особливостей збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування аргументується його відношення до категорії загальнодержавних. Підкреслюється, що його призначенням є формування фінансово обґрунтованих підстав для реалізації певних видів соціальних функцій держави. Особливістю пенсійного забезпечення є застосування збору, який поєднує як використання коштів пенсійного фонду для утримання осіб, які вже знаходяться на пенсії, так і формування фондів для утримання осіб пенсійного віку в майбутньому.

Досліджуючи обов’язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в дисертації аргументуються положення, що він виникає у страхувальників, тобто у роботодавців та інших осіб, які сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Застрахованою особою при цьому виступає фізична особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (або за яку сплачують) у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Аналізується при цьому і особливість справляння цього збору, яка полягає у специфічному режимі реєстрації страхувальників, застрахованих осіб та обліку платників.

В роботі підкреслюється, що об‘єкт оподаткування можна диференціювати за двома підставами –  за типом платника (фізична або юридична особа), за характером (видом) діяльності тощо. При цьому об‘єкт збору на обов’язкове державне пенсійне страхування орієнтовано виключно на різновиди доходу, тобто йдеться про підсумок діяльності платника. Фактично, в цьому випадку  використовуються такі об’єкти, як фонд оплати праці, дохід (прибуток), вартість реалізації. В роботі звертається увага і на застосування деяких специфічних моментів визначення об‘єкту нарахування збору. Так, в окремих випадках натуральні доходи перераховуються у грошову форму на основі середньої ціни, а кошти в іноземній валюті, перераховуються у гривні за офіційним курсом Національного банку України. Наголошується при цьому, що якщо в останньому випадку ситуація не породжує суттєвих протиріч, то визначення середньої ціни при перерахуванні натуральних доходів є однією із колізійних проблем чинного податкового законодавства. Обґрунтовується власна позиція автора стосовно цього.

Українське законодавство закріплює регулювання соціальних зборів через низку платежів, які мають загальну природу, але характеризуються особливостями видового прояву. Саме тому підрозділ 1.3 дисертаційного дослідження „Інші соціальні збори” присвячено аналізу збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності та збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. В роботі звертається увага на окремі елементи таких зборів, враховуючи їх компенсаційний характер та цільову спрямованість до відповідних фондів.

Аналіз цих платежів в роботі здійснюється шляхом порівняльної характеристики зазначених різновидів соціальних зборів, виокремлення загальних та відмінних рис. При цьому наголошується на схожості правової природи зборів цієї групи. Окремо звертається увага та обґрунтовується специфіка суб‘єктного складу учасників цих правовідносин. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що до страхувальників відносяться як роботодавці, так і застраховані особи. В роботі робиться наголос на доцільності принципового розмежування учасників на тих, які відносяться до страхувальників та тих, хто складає коло застрахованих осіб, бо таким чином закладаються підстави чіткого співвідношення владної та зобов‘язаної сторони цього правовідношення.

Другий розділ дисертаційного „Правове регулювання природоресурсних зборів” присвячено аналізу групи загальнодержавних зборів, справляння яких пов‘язано з використанням природних ресурсів. В підрозділі 2.1 „Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету” проаналізовано особливості правового механізму цього важеля, виокремлено специфічні риси, які притаманні цьому збору. Платниками збору за геологорозвідувальні роботи виступають спеціальні суб‘єкти-надрокористувачі, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України родовищах. Аналіз правового механізму збору за геологорозвідувальні роботи передбачає виділення родового й видового об‘єктів. В дисертації вони досліджуються як обсяг видобутих корисних копалин та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин (родовий об‘єкт), та відповідні різновиди видобутих корисних копалин, як то нафти, конденсату, природного газу, мінеральних грязей тощо (видовий об‘єкт). В роботі акцентується увага на тому, що при справлянні збору за виконані геологорозвідувальні роботи ставка диференціюється в залежності від виду об‘єкта оподаткування. Нормативи збору за геологорозвідувальні роботи встановлені окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин.

В підрозділі 2.2 дисертації „Збори за спеціальне використання природних ресурсів” досліджуються низка спеціальних зборів, які передбачають спеціальне користування природними ресурсами. До цієї групи відносяться збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу, збір за спеціальне використання лісових ресурсів, збір за спеціальне використання водних ресурсів та плата за спеціальне користування надрами. Наголошується, що загальною рисою цих зборів є спрямованість на захист та відновлення відповідних природних об‘єктів, запобігання їх безконтрольному використанню. Всі ці збори передбачають спеціальне використання природних ресурсів.

Аргументується положення стосовно авансового типу сплати таких зборів, що є суттєвою їх особливістю. Так, спеціальне використання природних ресурсів здійснюється лише за відповідними дозволами, які видаються в установленому порядку після сплати належних сум збору до бюджету. Розмір плати обчислюється платниками самостійно на підставі лімітів (дозволених обсягів) спеціального використання.

Окремо досліджуються особливості сплати зборів за спеціальне використання об‘єктів тваринного світу та лісових ресурсів. До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів пов‘язується з наданням у користування лісових ресурсів на підставі спеціальних дозволів для здійснення виробничої та іншої діяльності. Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Підрозділ 2.3 дисертаційної роботи „Збір за забруднення навколишнього природного середовища” присвячено аналізу особливостей правового регулювання цього платежу Його характеристика базується на тому, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України проголошено ст. 16 Конституції України серед головних обов'язків держави. З метою реалізації державної політики в цій сфері запроваджено збір за забруднення навколишнього природного середовища, елементи правового механізму якого і досліджуються в цій частині дисертації.

Існування зазначеного збору зумовлено необхідністю часткової компенсації негативного впливу на природу різного роду шкідливих та небезпечних факторів, що виникають у процесі господарської діяльності. Враховуючи той факт, що згаданий вплив є об'єктивно неминучим, передбачено економічне стимулювання суб'єктів підприємництва до скорочення забруднення навколишнього середовища. Воно здійснюється шляхом встановлення обов‘язку зі сплати цього збору на підставі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів. У разі здійснення скидів та розміщення відходів встановлюється необхідність отримання відповідних лімітів для стягнення цього збору. На підставі цього в роботі аргументується істотна відмінність у порівнянні з іншими природоресурсними зборами при визначенні об'єкта для нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Розділ третій дисертаційного дослідження „Регулювання загальнодержавних зборів економічного характеру за законодавством України” присвячено особливостям загальнодержавних зборів економічного характеру. На підставі аналізу чинного законодавства України в роботі робиться висновок щодо наявності двох груп, які поєднують схожі за своєю правовою природою загальнодержавні збори – компенсаційні збори економічного характеру та стимулюючі збори економічного характеру.

Першій групі загальнодержавних зборів економічного характеру присвячено підрозділ 3.1 „Компенсаційні збори економічного характеру”. До них відносяться збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний) і збір за використання радіочастотного ресурсу України. Специфікою цих загальнодержавних зборів, перш за все, є їх спрямованість на гарантування певних фінансово забезпечених можливостей платників. Так, з метою забезпечення захисту інтересів фізичних осіб – вкладників комерційних банків, створення фінансових підстав для відшкодування їм коштів у разі неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ним акумулюються кошти, джерелами яких є, зокрема, початкові, регулярні та спеціальні збори з банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду.

В роботі доводиться особливість спеціального збору, який за формою схожий на природоресурсні збори. Особлива відмінність радіочастотного ресурсу від інших природних ресурсів полягає в тому, що радіочастотний ресурс неможливо ні побачити, ні відчути. На відміну від корисних копалин радіочастотний ресурс – невичерпний, проте його ємність (кількість можливих одночасних користувачів) обмежена фізичними законами поширення радіохвиль. Така обмеженість і пов‘язується з підставами використання спеціального платежу, коли користування радіочастотним ресурсом України можливе лише при наявності ліцензій та дозволів на його використання.

Правове регулювання стимулюючих зборів економічного характеру розглянуто у підрозділі 3.2 „Стимулюючі збори економічного характеру”. До них в роботі відносяться плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками, та збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Особлива увага в цьому підрозділі приділена платі за торговий патент, який видається суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги. Чинним законодавством передбачено різну процедуру отримання торгового патенту та розмір плати за нього в залежності від виду діяльності (на здійснення торговельної діяльності, на здійснення діяльності з надання побутових послуг, на здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями та на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу). При його характеристиці аргументується певний комплексний характер цього платежу, який поєднує його з ринковими зборами тощо.

ВИСНОВКИ

Відповідно до мети та завдань, що були поставлені в роботі, проведено комплексний аналіз правового регулювання всіх загальнодержавних зборів, запроваджених на території Україні. При цьому окрім монографічних джерел й українського законодавства було досліджено законодавство Російської Федерації з приводу сплати загальнодержавних зборів, проведено його порівняння з українським. В перебігу дослідження наведено класифікацію загальнодержавних зборів та відповідно до неї виокремлено загальні та відмінні риси, притаманні зборам різних груп. Крім того, зроблено детальний аналіз елементів правових механізмів кожного з загальнодержавних зборів, сформульовано відповідні висновки стосовно ефективності наповнення державного бюджету від їх надходження та сформовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює справляння цих зборів.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків і пропозицій,  виокремлено найсуттєвіші результати проведеного дослідження. Не претендуючи на остаточне вирішення окреслених у дисертаційному дослідженні проблем, пропонуються власні погляди на шляхи підходу до найбільш складних теоретичних питань фінансового та податкового права. У ході дослідження сформульовано наступні основні висновки:

1. У регулюванні податкових правовідносин важливим моментом є питання компетенції владних суб'єктів. Шляхом наділення певними повноваженнями, компетенцією в області оподаткування, формується система владних суб'єктів, органів, які представляють їх у податково-правовому регулюванні. Компетенція охоплює ті повноваження органів державної влади й управління, посадових осіб, які делеговані ним державою.

2. При аналізі правового регулювання складових системи оподаткування необхідно мати на увазі, що поняття обов'язкових платежів використовується як родове стосовно видових - податків і зборів. Система зборів і інших обов’язкових платежів відноситься до категорії податкових надходжень. Ці платежі за механізмом обчислення й за деякими іншими критеріями значно відрізняються один від одного, що виключає можливість зведення системи податкових надходжень виключно до податків.

3. Український законодавець не дає окремого визначення поняття збору. Віднесення певних обов‘язкових платежів до категорії зборів в чинному законодавстві України проведено формально за назвою без урахування специфіки цих платежів. Проте визначальною рисою зборів як обов’язкових платежів є їх цільовий характер. Саме тому їх класифікація може бути проведена залежно від того, яку мету переслідує сплата того чи іншого збору. Відповідно до цього положення загальнодержавні збори можуть бути диференційовані на: а) збори соціального характеру; б) збори природоресурсного характеру; в) збори економічного характеру.

4. Відмінною особливістю збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є те, що відносини при його сплаті виникають та регулюються між трьома суб’єктами. При цьому обов’язок зі сплати збору на обов‘язкове державне пенсійне страхування виникає лише у страхувальників.

5. Об‘єкт збору на обов‘язкове державне пенсійне страхування логічно диференціювати за двома підставами – за типом платника (фізична або юридична особа) і за характером (видом) діяльності. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування виступає в формі платежу, орієнтованого виключно на різновиди доходу. Фактично, в цьому випадку  йдеться про використання таких об’єктів, як фонд оплати праці, дохід (прибуток), вартість реалізації.

6. Державне соціальне страхування на випадок безробіття  передбачає виплату матеріального забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

7. При закріпленні правового механізму збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, законодавець виділив родовий і видові об‘єкти, що, безумовно, сприятиме ефективнішому визначенню бази оподаткування на практиці. Ставки збору за виконані геологорозвідувальні роботи диференційовані в залежності від виду об‘єкта оподаткування та встановлені окремо для кожного із них.

8. Специфікою збору за спеціальне використання тваринного світу є особливість встановлення ставки на основі нормативів збору і лімітів їх використання та конструкція сплати зазначеного збору. За спеціальне використання диких тварин збір сплачується до початку такого використання на підставі одержаного письмового повідомлення про виділення платнику ліміту.

9. Особливістю збору за спеціальне використання водних ресурсів є встановлення лімітів, які визначаються у дозволах на поставку води, та специфіці справляння збору за надлімітне її використання. У межах встановленого ліміту збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва, а за понадлімітне використання – справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача й обчислюється у п'ятикратному розмірі. Водокористувачі підземних вод, які є платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів, не звільняються від відшкодування витрат на проведення геологорозвідувальних робіт.

10. Важливим механізмом збереження навколишнього природного середовища є встановлення збору за забруднення навколишнього природного середовища, кошти від сплати якого спрямовуються на заходи з відновлення відповідних природних ресурсів. Певною особливістю цього платежу є те, що при забрудненні навколишнього природного середовища у межах лімітів суми сплаченого збору відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку підприємств.

11. Чинне законодавство України відносить плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності до категорії загальнодержавних податків і зборів. При цьому законодавець фактично ототожнює різні за своєю правовою природою поняття плати податкового характеру й збору. На наш погляд перший механізм скоріше є спеціальним податковим режимом.