Изменения показателей антиоксидантной и иммунной систем у спортсменов, занимающихся греко-римской борьбой, и их коррекция с помощью антиоксидантов и энтеросорбентов : Зміни показників антиоксидантної та імунної систем в спортсменів, які займаються греко-римською боротьбою, та їх корекція з допомогою антиоксидантів та ентеросорбентів

summary

Матеріал і методи дослідження. Було обстежено 162 спортсмени (чоловіки 18-23 років), які займались греко-римською боротьбою, з масовими розрядами та тренувальним стажем 3-7 років. Тренувальний макроцикл включав підготовчий період тривалістю 3 місяці з частотою тренувань тричі на тиждень по 2 год. кожна; змагальний період тривалістю 2-3 дні з кількістю бійок 2-6 за весь час змагань; перехідний період тривалістю 10 днів з полегшеними тренування двічі на тиждень. Для створення нормативних показників було обстежено 46 практично здорових нетренованих чоловіків 18-23 років. Роботу виконували з дотриманням всіх положень біоетики.

Контрольну групу спортсменів, які не отримували антиоксиданти та ентеросорбенти, склали 33 особи. 32 спортсмени, які приймали «Селен актив», склали 1-у дослідну групу. 34 спортсмени, які отримували препарат «Три-Ві-Плюс», склали 2-у дослідну групу. 32 спортсмени 3-ї дослідної групи отримували «Силлард П», а 31 спортсмен 4-ї дослідної групи – «Ентеросгель». Схеми прийому препаратів подані у практичних рекомендаціях.

Імунологічні дослідження включали: визначення загальної кількості Т-клітин, числа В-лімфоцитів, Т-хелперів/індукторів, Т-супресорів цитотоксичних, природних кілерів; вмісту та фракційного складу ЦІК; фагоцитарної активності нейтрофілів периферійної крові.

Біохімічні дослідження включали визначення: вмісту ДК, МДА в сироватці крові, активності КТ та СОД в еритроцитах та сироватці крові, вмісту в сироватці ТхВ2, ПЦН, ПГЕ2, ПГF2α. Кислотну резистентність червонокрівців визначали методом И.А. Терскова та И.И. Гительзона (1957). Характер виявлених змін був проаналізований з використанням методів варіаційної статистики на комп’ютері.

Імунний статус спортсменів. На початку підготовчого періоду тренувального макроциклу показники клітинної та гуморальної ланок імунітету спортсменів у ряді випадків вірогідно не відрізнялись від таких в практично здорових нетренованих осіб. Зміни в цілому можна було охарактеризувати як відносний гіперсупресорний варіант імунодефіцитного стану з пригніченням фагоцитарної ланки імунної системи та активацією імунокомплексних реакцій.

Наприкінці підготовчого періоду загальна кількість Т-лімфоцитів виявилась вірогідно нижчою, ніж показник здорових нетренованих осіб та показник на початку підготовчого періоду. Розвиток Т-лімфопенії був обумовлений зниженням як субпопуляцій Т-хелперів/індукторів, так і субпопуляцій цитотоксичних Т-супресорів. Вміст В-клітин та природних кілерів був практично однаковим з показниками здорових нетренованих осіб. Фагоцитарний індекс (ФІ) та фагоцитарне число (ФЧ) нейтрофілів виявились вірогідно нижчими, ніж у здорових нетренованих осіб, та нижчими, ніж на початку періоду. Вміст загальних ЦІК перевищив рівень на початку періоду в 1,26 разу, а рівень здорових нетренованих осіб – в 1,34 разу (р<0,05 в обох випадках). Збільшення рівня загальних ЦІК відбувалось за рахунок збільшення концентрацій середньо- та дрібномолекулярних ЦІК.

В змагальному періоді тренувального макроциклу зберігалась Т-лімфопенія, зменшення вмісту Т-хелперів/індукторів та цитотоксичних Т-супресорів, показників ФІ та ФЧ нейтрофілів. Вміст В-клітин та природних кілерів суттєво не змінювався. Концентрація загальних ЦІК невірогідно перевищила показник здорових нетренованих осіб; разом з цим, у фракційному складі переважали середні та дрібні комплекси. Наприкінці змагального періоду ступінь Т-лімфопенії збільшувався. Значення індексу CD4/CD8 вірогідно знизилось проти показника нетренованих осіб та рівня на початку періоду. Вміст В-клітин та природних кілерів знизився порівняно з показниками нетренованих осіб в 1,61 та 2,14 разу, ФІ – в 1,64 разу, ФЧ – в 2,59 разу (р<0,001 в усіх випадках). Концентрація загальних ЦІК виявилась в 1,44 разу вище їх рівня на початку періоду, і в 1,67 разу вище показника нетренованих осіб (р<0,05 в обох випадках). Дисбаланс у фракційному складі ЦІК зберігався.

Значне зменшення інтенсивності фізичних навантажень в перехідному періоді тренувального макроциклу сприяло зворотній динаміці розвитку імунних порушень. Разом з цим, повної нормалізації змінених імунних показників не відбувалось.

Корекція імунних порушень з допомогою антиоксидантів та ентеросорбентів. Наприкінці підготовчого періоду загальна кількість Т-клітин в 1-й дослідній групі виявилась вищою, ніж у спортсменів контрольної групи, в 1,21 разу, в 2-й дослідній групі – вищою в 1,23 разу, в 3-й дослідній групі – в 1,18 разу, в 4-й дослідній групі – в 1,2 разу (р<0,05 у всіх випадках). Разом з цим, загальна кількість Т-лімфоцитів у спортсменів дослідних груп виявилась в 1,3-1,36 разу нижчою показника нетренованих осіб (р<0,05). Значення індексу імунорегуляції CD4/CD8 в дослідних групах було вірогідно вищим, ніж в спортсменів контрольної групи. Рівні В-лімфоцитів та природних кілерів в усіх групах спортсменів були практично однаковими. Показники ФІ та ФЧ нейтрофілів спортсменів дослідних груп виявились збільшеними порівняно з показниками контрольної групи. Нормалізація рівня загальних ЦІК мала місце в 3-й та 4-й дослідних групах, тоді як в 1-й та 2-й групах рівні загальних ЦІК залишались невірогідно підвищеними порівняно з показником нетренованих осіб. У фракційному складі ЦІК відбувалось збільшення частки велико молекулярних комплексів у спортсменів всіх дослідних груп.

Вихідні показники клітинної та гуморальної ланок імунітету на початку змагального періоду суттєво не відрізнялись від таких наприкінці підготовчого періоду. Протягом змагального періоду відбувались суттєві зміни всіх досліджуваних показників. Найбільші негативні зміни при цьому були зареєстровані у спортсменів контрольної групи.

Використання антиоксидантів та ентеросорбентів протягом перехідного періоду сприяло більш повному відновленню змінених імунних показників. Значення індексу імунорегуляції було суттєво вищим у спортсменів дослідних груп. Різниця між рівнем В-клітин у спортсменів контрольної та дослідних груп наприкінці перехідного періоду виявилась невірогідною. Навпаки, вірогідними були розбіжності між рівнями природних кілерів. У спортсменів дослідних груп спостерігали також суттєве збільшення фагоцитарної активності нейтрофілів периферійної крові, зменшення вмісту ЦІК та нормалізацію їх фракційного складу.

Стан систем ПОЛ/АОЗ. Наприкінці підготовчого періоду концентрація ДК в сироватці крові спортсменів перевищувала показник здорових нетренованих осіб в 1,38 разу, МДА – в 1,95 разу (р<0,001 в обох випадках). Активність каталази в сироватці крові збільшилась проти показника нетренованих осіб в 1,39 разу, активність СОД – в 1,21 разу (р<0,001 в обох випадках). Вказані зміни показників ПОЛ/АОЗ призводили до збільшення коефіцієнта К (К=(ДК+МДА)/(каталаза+СОД) в 1,13 разу (р<0,05).

На початку змагального періоду рівень ДК перевищив показник нетренованих осіб в 1,36 разу, в кінці періоду – в 1,89 разу (та виявився в 1,39 разу вищим показника на початку періоду, р<0,05 в усіх випадках). Концентрація МДА перевищувала показник нетренованих осіб в 1,88 разу, а в кінці періоду – в 2,82 разу (р<0,001 в обох випадках). Активність каталази та СОД в кінці періоду вірогідно перевищувала показники на початку періоду та була вищою, ніж в здорових нетренованих осіб. Коефіцієнт К на початку змагального періоду невірогідно перевищував показник наприкінці підготовчого періоду та вірогідно перевищив показник нетренованих осіб. Наприкінці змагального періоду значення коефіцієнта К перевищило показник нетренованих осіб в 1,29 разу, та в 1,15 разу – показник в кінці підготовчого періоду (р<0,05 в усіх випадках).

В перехідному періоді тренувального макроциклу порушення в системі ПОЛ/АОЗ зменшувались, однак повного відновлення змінених показників не відбувалось. На початку перехідного періоду значення коефіцієнту К було підвищеним відносно показника здорових нетренованих осіб в 1,25 разу. Наприкінці перехідного періоду значення коефіцієнта К вірогідно від показника на початку періоду не відрізнялось та було в 1,26 разу вищим, ніж показник здорових нетренованих осіб (р<0,001).

Корекція порушень системи ПОЛ/АОЗ з допомогою антиоксидантів та ентеросорбентів. Всі показники ПОЛ та активності системи АОЗ в контрольній та дослідних групах спортсменів на початку підготовчого періоду не мали вірогідних відмінностей між собою та суттєво від показників здорових нетренованих осіб не відрізнялись. Наприкінці підготовчого періоду в 1-й дослідній групі значення коефіцієнту К відповідало такому в нетренованих осіб, тоді як в контрольній групі коефіцієнт К був вищим в 1,4 разу, ніж в 1-й дослідній групі (р<0,01). У спортсменів 2-ї дослідної групи значення коефіцієнта К виявилось у 1,14 разу нижче, ніж в спортсменів контрольної групи, у спортсменів 3-ї дослідної групи – в 1,2 разу нижче, у спортсменів 4-ї дослідної групи – в 1,16 разу нижче (р<0,05 в усіх випадках).

Позитивний вплив антиоксидантів та ентеросорбентів на процеси ПОЛ/АОЗ чітко простежувався і в змагальному періоді. Вихідні рівні показників на початку періоду в контрольній групі спортсменів були значно вищими, ніж в дослідних групах. Наприкінці змагального періоду у спортсменів 1-ї дослідної групи значення коефіцієнта К виявилось в 1,16 разу нижче, ніж в контрольній групі, у спортсменів 2-ї та 3-ї дослідних груп – в 1,3 разу нижчим, у спортсменів 4-ї дослідної групи – в 1,25 разу (р<0,05 у всіх випадках).

Вихідні рівні показників ПОЛ/АОЗ на початку перехідного періоду в контрольній групі спортсменів були значно вищими, ніж у всіх дослідних групах. Наприкінці перехідного періоду значення коефіцієнта К у всіх дослідних групах було вірогідно нижчим показника спортсменів контрольної групи (в 3-й та 4-й дослідних групах воно відповідало показнику нетренованих осіб).

Стан системи ПГ. На початку підготовчого періоду вміст ПГ у сироватці крові спортсменів не мав вірогідних відмінностей з показниками нетренованих осіб, і співвідношення в системах ПЦН/ТхВ2 та ПГЕ2/ПГF2α також залишались незміненими. Наприкінці підготовчого періоду співвідношення ПЦН/ТхВ2 знизилось проти показника нетренованих осіб в 1,4 разу. Значення коефіцієнта ПГЕ2/ПГF2α знизилось в 1,63 разу проти показника нетренованих осіб та в 1,51 разу – проти значення на початку підготовчого періоду (р<0,001).

В змагальному періоді спрямованість змін в системі ПГ бул схожою з такою, зареєстрованою в підготовчому періоді, однак виразність даних змін була більш значною. Наприкінці періоду значення коефіцієнту ПЦН/ТхВ2 виявилось нижчим показника нетренованих осіб в 1,65 разу, а показника наприкінці підготовчого періоду – в 1,18 разу (р<0,05 в обох випадках). Значення коефіцієнту ПГЕ2/ПГF2α було нижчим показника нетренованих осіб в 1,83 разу, а показника наприкінці підготовчого періоду – в 1,12 разу.

Зменшення інтенсивності фізичних навантажень у перехідному періоді супроводжувалось зниженням продукції ПГ та зменшенням дисбалансу між ними. На початку перехідного періоду рівні ПГ суттєво не відрізнялись від таких наприкінці змагального періоду. До кінця перехідного періоду значення коефіцієнта ПЦН/ТхВ2 збільшилось у 1,09 разу порівняно зі значенням наприкінці змагального періоду (р>0,05), але залишалось в 1,51 разу нижче показника нетренованих осіб (р<0,01). Концентрація ПГЕ2 знизилась проти рівня на початку періоду в 1,42 разу, а ПГF2α – в 1,58 разу. Разом з цим, рівень ПГЕ2 залишався вірогідно вищим, ніж наприкінці змагального періоду, та вірогідно нижчим, ніж у здорових нетренованих осіб.

Корекція порушень системи ПГ з допомогою антиоксидантів та ентеросорбентів. Вихідні рівні показників системи ПГ в сироватці крові спортсменів всіх груп вірогідних відмінностей між собою не мали. Поряд з цим, переважна кількість показників у всіх групах на початку підготовчого періоду знаходилась в межах значень здорових нетренованих осіб. Виняток склали концентрації ТхВ2 в 3-й та 4-й дослідній групах, які виявились вірогідно вищими. Наприкінці підготовчого періоду значення коефіцієнта ПЦН/ТхВ2 у спортсменів 1-ї дослідної групи від показника нетренованих осіб не відрізнялось та було в 1,34 разу вище, ніж в контрольній групі (р<0,001); аналогічні зміни були зареєстровані у спортсменів 4-ї дослідної групи. У спортсменів 2-ї дослідної групи значення коефіцієнта ПЦН/ТхВ2 находилось в межах значень нетренованих осіб, а у спортсменів 3-ї дослідної групи значення коефіцієнта ПЦН/ТхВ2 виявилось також в 1,36 разу вищим, ніж у спортсменів контрольної групи, і вірогідно не відрізнялось від показника нетренованих осіб. За винятком спортсменів 3-ї дослідної групи, у спортсменів інших дослідних груп коефіцієнт ПГЕ2/ПГF2α виявився вірогідно нижчим показника нетренованих осіб. З іншого боку, значення коефіцієнта ПГЕ2/ПГF2α у спортсменів всіх дослідних груп вірогідно між собою не відрізнялись.

На початку змагального періоду досліджувані показники у спортсменів дослідних груп були значно ближче до показників здорових нетренованих осіб, ніж у спортсменів контрольної групи. Концентрації ПГЕ2 та ПГF2α в сироватці крові спортсменів дослідних груп були значно нижче, ніж в спортсменів контрольної групи.

Наприкінці змагального періоду у спортсменів дослідних груп коефіцієнти ПЦН/ТхВ2 були значно вищими такого у спортсменів контрольної групи (в середньому, в 1,55 разу) та находились в межах значень даного показника у нетренованих осіб. Концентрації ПГЕ2 у спортсменів дослідних груп залишались суттєво вищими показника нетренованих осіб (в 1,46-1,62 разу). Для контрольної групи аналогічна розбіжність склала 2,26 разу. Продукція ПГF2α у дослідних групах спортсменів виявилась в 2,1-2,4 разу нижчою порівняно з контрольною групою. Разом з цим, у спортсменів дослідних груп вказаний показник залишався вірогідно нижчим показника нетренованих осіб (в 1,14-1,2 разу).

На початку перехідного періоду концентрації досліджуваних ПГ у спортсменів дослідних груп були значно нижчими, а значення коефіцієнтів ПЦН/ТхВ2 та ПГЕ2/ПГF2α – значно вищими таких у спортсменів контрольної групи. Наприкінці перехідного періоду у спортсменів контрольної групи значення коефіцієнта ПЦН/ТхВ2 було в 1,51 разу нижчим показника здорових нетренованих осіб (р<0,001), у спортсменів дослідних груп його значення знаходилось в межах значень нетренованих осіб, а також було в 1,51-1,72 разу вище, ніж у спортсменів контрольної групи (р<0,001 у всіх випадках). Значення коефіцієнта ПГЕ2/ПГF2α у спортсменів дослідних груп виявилось в 1,46-1,47 разу вищим, ніж в контрольній групі (р<0,001).

Зміни показників кислотної резистентності еритроцитів. На початку підготовчого періоду показники кислотної резистентності не мали вірогідних відмінностей з показниками здорових нетренованих осіб. Наприкінці підготовчого періоду час сферуляції виявився у 1,14 разу коротшим, ніж у нетренованих осіб (р<0,01); час появи максимуму кислотного гемолізу еритроцитів скоротився у 1,1 разу (р<0,05), тривалість гемолізу – в 1,13 разу (р<0,05). Скорочення тривалості гемолізу супроводжувалось вірогідним збільшенням показника висоти максимуму.

На початку змагального періоду всі досліджувані показники кислотної резистентності еритроцитів спортсменів суттєво не відрізнялись від показників здорових нетренованих осіб, хоч час сферуляції еритроцитів, час появи максимуму, тривалість гемолізу залишались коротшими, ніж у нетренованих осіб, а висота максимуму була більшою. Наприкінці змагального періоду час сферуляції еритроцитів спортсменів виявився в 1,2 разу коротшим порівняно з показником нетренованих осіб (р<0,001), та в 1,05 разу коротшим порівняно с показником наприкінці підготовчого періоду (р>0,05). Порівняно з показником на початку змагального періоду скорочення часу сферуляції склало 1,17 разу (р<0,05). Час появи максимуму гемолізу скоротився в 1,14 разу проти показника нетренованих осіб, в 1,07 разу – рівня на початку періоду та в 1,04 разу – проти рівня в кінці підготовчого періоду. Тривалість гемолізу скоротилась в 1,18 разу (р<0,01) проти показника нетренованих осіб та виявилась також в 1,08 разу коротше, ніж на початку періоду, та в 1,05 разу коротше, ніж в кінці підготовчого періоду (р>0,05 в обох випадках). Висота максимуму гемолізу еритроцитів спортсменів перевищила показник нетренованих осіб в 1,18 разу (р<0,001), показник на початку періоду – в 1,1 разу (р>0,05) та виявилась в 1,06 разу вищою, ніж в кінці підготовчого періоду (р>0,05).

Суттєве зниження інтенсивності фізичних навантажень в перехідному періоді призводило до відновлення змінених показників кислотної резистентності еритроцитів. Разом з цим, зареєстровані показники хоча і не мали вірогідних розбіжностей з показниками нетренованих осіб, однак були нижчими їх (за винятком висоти максимуму гемолізу еритроцитів).

Корекція порушень кислотної резистентності еритроцитів з допомогою антиоксидантів та ентеросорбентів. Показники кислотної резистентності у спортсменів всіх груп на початку підготовчого періоду вірогідно ні між собою, ні від показників здорових нетренованих осіб не відрізнялись. Наприкінці підготовчого періоду в спортсменів дослідних груп порушення показників кислотної резистентності були відсутні, на відміну від спортсменів контрольної групи.

На початку змагального періоду показники кислотної резистентності еритроцитів периферійної крові спортсменів дослідних груп коливались в межах значень практично здорових нетренованих осіб, тоді як в спортсменів контрольної групи вони були невірогідно нижчими. В кінці періоду у спортсменів дослідних груп порушення були менш значними, ніж у спортсменів контрольної групи.

В перехідному періоді використання антиоксидантів та ентеросорбентів сприяло найбільш повному відновленню показників кислотної резистентності, що, однак, не було вірогідним при співставленні зі спортсменами контрольної групи. У останніх час сферуляції еритроцитів наприкінці перехідного періоду залишався коротшим, ніж у спортсменів дослідних груп, в 1,02-1,06 разу, час появи максимуму гемолізу еритроцитів був у 1,07-1,1 разу коротше, тривалість гемолізу – коротшою в 1,03-1,05 разу, а висота максимуму гемолізу була вищою в 1,01-1,05 разу (р>0,05 у всіх випадках).

ВИСНОВКИ

У дисертації викладено теоретичне обґрунтування впливу фізичних навантажень на імунний та метаболічний статус спортсменів, які займаються греко-римською боротьбою, та розроблений спосіб корекції змін показників антиокислювальної та імунної систем з допомогою антиоксидантів та ентеросорбентів.

1. 
   

   У спортсменів, які займаються греко-римською боротьбою, протягом тренувального макроциклу виникають імунні порушення, які мають прояв у зменшенні абсолютних кількостей Т- та В-лімфоцитів та природних кілерів, у розвитку відносного гіперсупресорного варіанта імунодефіциту, зниженні фагоцитарної активності нейтрофілів та збільшенні в сироватці крові ЦІК переважно за рахунок середніх та дрібних комплексів. Ступінь виразності імунних порушень в спортсменів помірний в підготовчому періоді та найбільший – в змагальному. До кінця перехідного періоду імунні порушення не зникають. Додаткове використання антиоксидантів («Селен актив», «Три-Ві-Плюс») та ентеросорбентів («Силлард П» та «Ентеросгель») сприяє зменшенню виразності імунних порушень в підготовчому та змагальному періодах та суттєвому покращанню (до повної нормалізації) показників клітинної та гуморальної ланки імунітету в перехідному періоді.

   
   


2. 
   

   Протягом тренувального макроциклу в спортсменів, які займаються греко-римською боротьбою, відбувається збільшення в сироватці крові вмісту продуктів ПОЛ (ДК та МДА), активності ферментів системи АОЗ (каталази та СОД), дисбаланс в системі ПОЛ/АОЗ, ступінь виразності яких залежить від інтенсивності фізичних навантажень в конкретному періоді. Порушення активності процесів ПОЛ та АОЗ є помірними в підготовчому періоді, максимальними – в змагальному та зменшуються без нормалізації в перехідному періоді. Додаткове використання антиоксидантів та ентеросорбентів сприяє зменшенню в сироватці крові спортсменів концентрацій ДК та МДА, активності каталази та СОД, дисбалансу в системі ПОЛ/АОЗ. Позитивний ефект антиоксидантів та ентеросорбентів найбільш виражений в підготовчому та перехідному періодах тренувального макроциклу.

   
   


3. 
   

   Фізичні навантаження, випробовувані спортсменами протягом тренувального макроциклу, сприяють збільшенню концентрацій ПЦН, ТхВ2, ПГЕ2 та ПГF2α в сироватці крові, та виникненню дисбалансу в системах ПЦН/ТхВ2 та ПГЕ2/ПГF2α внаслідок переважання продукції ТхВ2 над ПЦН та ПГF2α над ПГЕ2. Зміни в системі простагландинів оцінюються як помірні в підготовчому періоді та найбільші – в змагальному. В перехідному періоді вони зменшуються, але повністю не зникають. Використання в реабілітації спортсменів антиоксидантів та ентеросорбентів суттєво знижує продукцію ПЦН, ТхВ2, ПГЕ2 та ПГF2α, а також покращує баланс в системах ТхВ2/ПЦН та ПГF2α/ПГЕ2, що найбільш виражено в підготовчому та перехідному періодах і менш виражено – в змагальному періоді.

   
   

Протягом тренувального макроциклу фізичні навантаження знижують кислотну резистентність еритроцитів периферійної крові, що має прояв у скороченні часу сферуляції, появи максимуму гемолізу, тривалості гемолізу при збільшенні висоти максимуму гемолізу. Порушення кислотної резистентності еритроцитів помірні в підготовчому періоду, найбільш виражені в змагальному періоді та зменшуються – в перехідному. Додаткове використання антиоксидантів та ентеросорбентів суттєво зменшує порушення кислотної резистентності, що було найбільш виражено в підготовчому та перехідному періодах та менш виражено – в змагальному періоді