ПАТОЛОГІЧНА АНАТОМІЯ ПЛЕВРИ ПРИ ЇЇ ЗАПАЛЬНИХ ТА ПУХЛИННИХ УРАЖЕННЯХ (клініко-патологоанатомічне дослідження)

summary

Матеріали та методи дослідження. Головним матеріалом дослідження слугували прижиттєві біоптати плеври, отримані при низці міні-інвазивних хірургічних втручань, а саме: 1) за допомогою пункційної трансторакальної біопсії парієтальної плеври (ПБПП); 2) методом медичної торакоскопії плеври з біопсією парієтальної плеври (ТС); 3) методом відеоторакоскопії з біопсією парієтальної плеври (ВТС). У ряді випадків матеріалом дослідження були фрагменти парієтальної плеври, отримані під час проведення операційного втручання або ж автопсії. Характеристика матеріалу за хірургічною методикою забору плевральних біопсій: ПБПП – 164 випадки; ТС – 155 випадків; ВТС – 11 випадків; та автопсійний матеріал вісцеральної та парієтальної плеври – 7 випадків.

Допоміжний матеріал дослідження:

·        цитологічні препарати, виготовлені на основі внутрішньоплевральної рідини, отриманої при медичних пункціях (торакоцентезі) у пацієнтів, у яких в подальшому отримували матеріал для гістологічного дослідження одним з вищенаведених способів;

·        цитологічні препарати, відбитки біоптатів плеври у відповідних пацієнтів;

·        внутрішньоплевральна рідина та біопсійний матеріал пацієнтів з інфекційним ураженням плеври для мікробіологічного дослідження;

·        венозна кров та внутрішньоплевральна рідина групи пацієнтів, у яких досліджували діагностичну ефективність допоміжної методики біохімічно-фізичного характеру.

Окрім того, проаналізовані статистичні талони хворих (26810 осіб), які проходили обстеження і курс лікування в НІФП за 1996-2005 роки (період офіційно оголошеної епідемії туберкульозу в Україні). На їх основі відібрані всі 3234 випадки наявного синдрому плеврального випоту у пацієнтів – з урахуванням клінічного діагнозу, де визначалося – СПВ проявлявся як основне захворювання, чи цей синдром був ускладненням основного захворювання.

Для вирішення запланованих завдань дослідження й досягнення мети наукової роботи використані оглядові гістологічні, гістохімічні, імуногістохімічні, та оригінальні гісто-фізико-хімічні методики (власні розробки) та дослідження.

Статистичний аналіз отриманих результатів проведено з використанням критерію Ст’юдента (С.Н. Лапач и соавт., 2000). Математична обробка даних виконувались за допомогою комп’ютерних статистичних програм Excel, що входять у пакет Microsoft Office Professional 2000, ліцензія Russian Academic OPEN No Level №17016297, зокрема, методом таблиць та пропорцій перевірялися статистично вірогідні зв’язки між деякими морфологічними ознаками та характером патологічного процесу (при запальному ураженні плеври).

Оглядове гістологічне дослідження біопсійного матеріалу плеври проводили при загальноприйнятому забарвленні гістологічних зрізів тканин гематоксиліном і еозином. Додаткове дослідження серії випадків з морфологічним визначенням туберкульозного специфічного запалення проводили з використанням методу фарбування зрізів за Цілем-Нільсеном для прямого виявлення збудника. Для порівняння результативності прямого виявлення МБТ застосовували результати традиційних сучасних мікробіологічних досліджень – мікроскопію плевральної рідини та відбитків біопсійного матеріалу плеври, культуральні посіви з плевральної рідини та з матеріалу біопсій.

Дослідження наявності нейтральних глікозаміногліканів у цитоплазмі мезотеліальних клітин плеври та в клітинах аденокарциноми здійснювали, використовуючи ШИК-реакцію з додатковим контрольним застосуванням ферменту діастази для диференціювання накопичення саме глікогену в цитоплазмі клітин. Кислі глікозаміноглікани в цитоплазматичному вмісті клітин виявляли, використовуючи фарбування альціановим синім за модифікацією Стідмена. Таке забарвлення було доцільним у випадках вивчення клітин шару мезотелію та деяких метастатичних до плеври пухлин. Проліферативну активність окремих клітинних популяцій в плеврі вивчали опосередковано, досліджуючи кількісний вміст ДНК в ядрах клітин після постановки реакції Фельгена (у випадках злоякісних уражень плеври або у продуктивній фазі неспецифічного запального процесу).

Імуногістохімічні методи дослідження доцільні для диференціювання істинних неопластичних процесів від реактивної проліферації клітин, зокрема, мезотеліального походження, при запальному процесі та для можливості визначення гістогенетичної природи пухлинного процесу в тканині плеври. З цією метою був підібраний комплекс із мкАТ-маркерів – р53, СЕА, HBME-1, CD15 (LeuM1).

Серед допоміжних методик був метод Суслова Є.І. та співавт. (1997) для ранньої діагностики злоякісного процесу в зрізах різних тканин (гісто-фізико-хімічний метод).

Для прискореної диференційної діагностики ексудативних плевритів неясної етіології розроблений новий метод дослідження плевральної рідини спектрофотометричним способом Суслова Є.І. та співавт. (2006).

Для аналізу розповсюдженості СПВ різної етіології застосовували деякі традиційні в епідеміологічних дослідженнях прийоми (Marel M., 2002).

Розрахунки діагностичних чутливості, специфічності та ефективності у групах пацієнтів з різними способами отримання біоптатів плеври робили за загальноприйнятими формулами
(Галахін К.О., 2000; Марданян С.С. и др., 2002).

Результати власних досліджень та їх обговорення. Вивчення розповсюдженості СПВ різної етіології на тлі офіційно оголошеної епідемії туберкульозу в Україні за матеріалами звернень пацієнтів до головного фтизіопульмонологічного закладу країни проведене протягом 1996-2005 років. В таблиці 1 представлені кількісні показники хворих з СПВ серед усіх звернень до Інституту в абсолютних цифрах та їх питома вага серед усіх хворих з фтизіопульмонологічною патологією. Звертає увагу щорічне прогресивне зростання як абсолютних цифр, так і частки СПВ серед профільних хворих. У порівнянні даних за 1996 та 2005 роки кількість хворих з СПВ зросла в 3,1 рази, питома вага синдрому зросла в 2,4 рази, причому зміни тенденції росту не відмічається. Традиційно серед хворих з випотами переважають чоловіки, але спостерігається тенденція до зростання кількості жінок з плевральними випотами.