ГИПЕРКИНЕТИЧЕСКИЕ РАССТРОЙСТВА И РАССТРОЙСТВА ПОВЕДЕНИЯ У ПОДРОСТКОВ (ПАТОГЕНЕЗ, КЛИНИКА, КОРРЕКЦИЯ, ПРОФИЛАКТИКА) : ГІПЕРКІНЕТИЧНІ РОЗЛАДИ ТА РОЗЛАДИ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ (ПАТОГЕНЕЗ, КЛІНІКА, КОРЕКЦІЯ, ПРОФІЛАКТИКА)

summary

Матеріали та методи дослідження. В основу роботи покладено результати вивчення механізмів формування гіперкінетичних розладів і розладів поведінки у підлітків. Для вирішення поставлених у дослідженні завдань було обстежено 307 підлітків чоловічої статі віком від 11 до 15 років, яких відповідно до мети дослідження було поділено на три групи. Першу групу склали 202 підлітки, госпіталізовані в дитяче відділення психіатричної лікарні із приводу гіперкінетичних розладів і розладів поведінки, критерії діагностики яких відповідали рубрикам F90 і F91 МКБ-10 (клінічна група). В структурі даної групи була створена підгрупа 1а, в яку увійшли підлітки з психічною депривацією – вихованці інтернату; другу групу становили 56 підлітків – «проблемні» школярі, поведінка яких супроводжувалася порушенням моральних і соціальних норм, однак не досягала рівня соціальної дезадаптації; до третьої групи (група порівняння) – увійшли 49 підлітків, які поряд з навчанням у загальноосвітній школі займалися в спортивній школі. Головним критерієм відбору підлітків цієї групи була наявність у них високого ступеня соціальної адаптації, дотримання моральних і соціальних настанов поведінки в умовах колективу й суспільства.

Госпіталізація підлітків клінічної групи була зумовлена дисоціальною поведінкою, що суперечила моральним, соціальним і законодавчим настановам суспільства, виявлялася у вживанні психоактивних речовин. 13,86±2,38% підлітків були на обліку в дитячій кімнаті міліції, перебували під слідством, проходили процедуру оформлення в спецзаклади закритого типу.

Структура клінічних проявів у 164 підлітків (81,19±2,69%) відповідала діагностичній рубриці F91 (розлади поведінки), гіперкінетичні розлади поведінки (F90) спостерігалися в 38 (18,81±2,69%) підлітків.   

Серед обстежених підлітків 128 (63,37±3,32%) були позбавлені батьківського піклування і виховувалися в інтернаті, перебуваючи протягом багатьох років в умовах психічної депривації (підгрупа 1а). 74 підлітки (36,63±3,32%) проживали в родинах, моральний і психологічний клімат яких не відповідав вимогам психогігієни дітей і підлітків та психогігієни сімейного життя (Гавенко В.Л. та ін., 2007).

Друга група підлітків – «проблемні» школярі – була створена у процесі проведення скринінгового дослідження в умовах середньої загальноосвітньої школи. Із загальної кількості хлопців-підлітків відповідної вікової категорії (108 підлітків) було відібрано 56 школярів (51,85±4,71%), у структурі поведінки яких простежувалося рухове розгальмування, дефіцит уваги, порушення моральних і соціальних норм, які не досягали діагностичних критеріїв гіперкінетичних розладів і розладів поведінки та не проявлялися соціальною дезадаптацією. Включення до програми дослідження підлітків даної групи було продиктовано необхідністю виявлення чинників, що сприяють формуванню соціальної дезадаптації і стримують ії.

У роботі було використано такі методи дослідження: клініко-анамнестичний включав оцінку ролі психосоціальних чинників у формуванні розладів поведінки у підлітків; клініко-психопатологічний передбачав виявлення особливостей клінічних проявів в обстежених підлітків; дослідження фізичного і статевого розвитку підлітків включало антропометрію й оцінку рівня статевого розвитку, яка проводилася за шкалою Таннера, на підставі нормативів, розроблених М.А. Жуковським зі співавт. Головними оцінними ознаками були: розвиток волосся в пахвовій западині (оцінна шкала Ах0 – Ах4); оволосіння лобка (Р0 – Р5); ріст щитоподібного хряща (L0 − L2); зміна тембру голосу (V0 – V2); оволосіння обличчя  (F0 – F5).

Вивчення неврологічного статусу включало оцінку вищих кіркових функцій, функцію черепно-мозкових нервів, рухові функції й чутливість, координаторні проби, наявність загальномозкових і менінгеальних симптомів. Дослідження функціонального стану ВНС проводилося з вивченням вегетативного тонусу, вегетативної реактивності (ВР) й вегетативного забезпечення діяльності (ВЗД). Психодіагностичне дослідження використовувалося для визначення основи, яка предиспонує, у вигляді властивостей і характеристик нервової системи обстежуваних підлітків. У роботі було використано особистісний опитувальник Айзенка (підлітковий варіант) і методика Яна Стреляу. Для визначення функціонального стану головного мозку підлітків застосовувалося електрофізіологічне дослідження із проведенням електроенцефалографії (ЕЕГ), реоенцефалографії (РЕГ) і ехо-енцефалографії (Ехо-Ег); імуноферментне дослідження полягало у визначенні вмісту мелатоніну в сироватці крові підлітків.

         Для проведення експериментально-біологічного дослідження було відібрано 50 статевозрілих тварин (30 самок масою 190-260 г і 20 самців масою 230-350 г) – щурів лінії Вістар. Дослідження проводилося за методикою «відкрите поле», яка дозволяє оцінити безумовно-рефлекторну поведінку і емоційний стан тварин. «Запуск» стресорганізуючої реакції в організмі тварин здійснювали шляхом внутрішньочеревинного введення 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну. Тваринам контрольної групи внутрішньочеревинно вводили 0,5 мл дистильованої води. Вивчення особливостей морфофункціонального стану епіфіза мозку і гіпофіза експериментальних тварин залежно від впливу пре- і постнатального стресу здійснено методом світлової мікроскопії на світловому мікроскопі «ZEISS, Z 14» (ФРН).