ВПЛИВ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ ІНГІБІТОРАМИ АНГІОТЕНЗИН-ПЕРЕТВОРЮЮЧОГО ФЕРМЕНТУ, БЕТА-АДРЕНОБЛОКАТОРАМИ ТА АНТАГОНІСТАМИ АТ II РЕЦЕПТОРІВ НА СТАН ІНСУЛІНОРЕЗИСТЕНТНОСТІ У ХВОРИХ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ : ВЛИЯНИЕ АНТИГИПЕРТЕНЗИВНОЙ терапии ингибиторами АПФ, Бета-адреноблокаторы И антагонистов АТ II РЕЦЕПТОРОВ НА СОСТОЯНИЕ ИНСУЛИНОРЕЗИСТЕНТНОСТИ у больных с метаболическим синдромом

summary

Клінічна характеристика хворих і методи дослідження. Робота базується на результатах обстеження 124 пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією та метаболічним синдромом згідно критеріїв ATP III без цукрового діабету, з них 52 (41,9%) – чоловіки та 72 (58,1%) – жінки. Середній вік пацієнтів склав 50,29±0,96 роки. Середня тривалість АГ – 5,01±0,26 роки. Середній індекс маси тіла склав 32,92±0,38 кг/м². Відношення ОТ/ОС склало – 0,93±0,01 умов. од. Середні цифри офісного САТ та ДАТ склали 157,03±0,79 та 92,17±0,32 мм рт.ст. відповідно. Середня ЧСС – 75,02±0,69 уд/хв. Середні цифри АТ при добовому моніторуванні склали для САТ – 135,90±1,13 для ДАТ – 80,38±0,81мм рт.ст. Середня добова ЧСС – 71,49±0,89 уд/хв.

В дослідження не включалися хворі з цукровим діабетом 1 та 2 типу, верифікова­ною симптоматичною артеріальною гіпертензією, клінічними ознаками ішемічної хвороби серця, серцевою недостатністю, рівнем офісного АТ ≥ 180/110 мм рт.ст., декомпенсованими захворюваннями печінки (рівень АЛТ, АСТ вище норми в 3 рази), гострою або хронічною нирковою недостатністю (рівень креатиніну крові ≥ 133 – для чоловіків і 124 – для жінок мкмоль/л), інфарктом міокарда чи гострим порушенням мозкового кровообігу в анамнезі, вагітністю та лактацією.

Першу контрольну групу склали 10 практично здорових осіб. Другу контрольну групу склали 24 пацієнти з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією без ознак метаболічного синдрому. Середній вік даних пацієнтів склав 49,88±1,52 роки. Середній ІМТ – 25,56±0,31 кг/м². Відношення ОТ/ОС – 0,86±0,01 ум.од.

Всім пацієнтам проводилося обстеження на початку та в кінці періоду спостереження: визначення росту та маси тіла, визначення вуглеводного обміну з проведенням перорального глюкозо-толерантного тесту (ПГТТ) за стандартною методикою, рекомендованою ВООЗ та National Diabetes Data Group, (1979) з визначенням вмісту глюкози та інсуліну в венозній крові. Нормальну глюкозну толерантність (НГТ) визначали при рівні глюкози натще < 6,1 ммоль/л та через
2 години < 7,8 ммоль/л. Порушення вмісту глюкози натще (ПГН) – при рівні натще ³ 6,1 але < 7,0 ммоль/л та через 2 години < 7,8 ммоль/л. Порушення толерантності до глюкози (ПТГ) – при рівні натще < 7,0 ммоль/л та через 2 години > 7,8 ммоль/л але
< 11,1 ммоль/л. Критеріями діагнозу цукрового діабету були: рівень глюкози натще
³ 7,1 ммоль/л та/або через 2 години > 11,1 ммоль/л.

Для визначення інсуліну використані ІРМА-набори фірми „IMMUNOTECH” (Чехія). Вміст інсуліну в пробах вимірювали в мкОД/мл. Інсулінорезистентність (ІР) визначали за величиною індексу НОМА, який обчислювали за формулою:

глюкоза натще (ммоль/л) * інсулін натще (мкОд/мл) / 22,5.

Наявність ІР визначали при рівні НОМА ³ 3,0. Показник НОМА визначався в умовних одиницях, розраховували площу під кривою глюкози та інсуліну.

Дослідження ліпідного обміну включало визначення вмісту загального холестерину (ХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), індекс атерогенності (ІА). Рівні загального ХС, ТГ, ЛПВЩ визначали на апараті „express pluss 550”, “Bayer” (Германія) з використанням реактивів „PLIVA –Lachema” (Хорватія) за стандартною методикою.

ДМАТ проводили за допомогою апаратів АВРМ-04М (фірма «Медітек», Угорщина). Моніторірування проводили в наступному режимі: у денний час – кожні 15 хвилин, уночі (з 22⁰⁰ до 6⁰⁰ годин) – кожні 30 хвилин.

Після семиденного періоду відміни антигіпертензивних засобів та початкового обстеження методом конвертів пацієнти були поділені на три групи в залежності від призначеної антигіпертензивної терапії:

1-а група – пацієнтам призначався атенолол (тенолол виробництва компанії IРCA, Індія) в дозі 50-100 мг/день в два прийоми.

2-а група – пацієнтам призначався фозиноприл (моноприл виробництва компанії “Bristol-Myers Squibb”, США) в дозі 20 – 40 мг один раз на добу.

3-я група – пацієнтам призначався телмісартан (мікардис виробництва фірми “Boehringer Ingelheim”, Германія) в дозі 40-80 мг один раз на добу.

При недосягненні протягом першого місяця лікування цільових цифр офісного АТ (<140/90 мм рт.ст.) додавався гідрохлортіазид (виробництва Борщагівського ХФЗ, Україна) в дозі 12,5 мг один раз на добу.

На основі отриманих даних була створена база даних в системі Microsoft Exel. Статистичну обробку результатів проводили за допомогою пакету аналізу в системі Microsoft Exel та пакету комп’ютерних програм Statistca for Widows 5.0 (“Stat Soft”, США) з обрахунком наступних показників: середньої арифметичної величини – М; стандартного відхилення від середньої арифметичної величини – m; коефіцієнта достовірності – р. Відмінність вважали достовірною при р<0,05.