ОПТИМІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ГЕНЕРАЛІЗОВАНИЙ ПАРОДОНТИТ З ВИКОРИСТАННЯМ ГІНГІВОСТЕОПЛАСТИКИ ТА ПОЛІПЕПТИДНИХ ПРЕПАРАТІВ : ОПТИМИЗАЦИЯ комплексном лечении больных хроническим генерализованным пародонтитом С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ ГИНГИВОСТЕОПЛАСТИКЫ И полипептидных препаратов

summary

Об’єкти  і  методи  дослідження.  Результати  роботи  ґрунтуються  на  експериментальних  дослідженнях  на  тваринах  та  на  клінічних  дослідженнях  хворих  на  хронічний  генералізований  пародонтит. 

Експериментальні дослідження виконані на 52 статевозрілих білих  щурах  (самцях  та  самках) лінії Вістар, яких утримували на звичайному раціоні  в стандартних  умовах  віварію  відповідно до правил  етики Токійської декларації Всесвітньої медичної асоціації та Міжнародних рекомендацій щодо проведення медико-біологічних досліджень.  Тварини  були  розподілені  на  5  груп.  Перша  дослідна  група  була  контрольною.  У  цій  групі  тваринам  кулястим  бором  створювали  кістковий  дефект  розміром  2 х 2  мм  і  вшивали  рану.  Починаючи  з  третьої  доби,   проводили  ін’єкції  фізіологічного  розчину  натрію  хлориду  по  0,5  мл  внутрішньом'язово  щодня, протягом  5-ти  днів. 

До  другої  дослідної  групи  ввійшли  експериментальні  тварини,  яким  після моделювання  дефекту  кісткової  тканини   нижньої  щелепи  в  післяопераційний  період,   починаючи  з  третьої  доби,  проводили    ін’єкції  поліпептидного  препарату  тималіну  внутрішньом'язово по  1  мг  на  кг  маси  тіла  щодня,  протягом  5-ти  днів. 

 У  третій  групі  спостережень  щурам  після  моделювання  дефекту  кістки в  ділянці  нижньої  щелепи проводили  ін’єкції  поліпептидного  препарату  вермілату  внутрішньом’язово  по  1  мг  на  кг  маси  тіла  щодня.  Курс  лікування  складав  5  ін’єкцій.

  У  четвертій  та  п'ятій групах  після  моделювання  дефекту  нижньої  щелепи  експериментальним  тваринам  уводили   в   кістковий  дефект  колапан  як  остеогенний  стимулятор.  А  в  післяопераційний  період  проводили   внутрішньом'язово  ін’єкції  тималіну  в  четвертій групі  та  вермілату  - в  п’ятій  групі,  по 1  мг  на  кг  маси  тіла щодня.  Курс  лікування  також  складав  5  ін’єкцій. 

Клінічні,  лабораторні  та  рентгенологічні  обстеження  були проведені  77  хворим  на  хронічний  генералізований  пародонтит.

Із  загальної  кількості  хворих  жінок  було  47  (61,1%),  чоловіків  -  30  (38,9  %).  За  ступенем  і  характером  перебігу  патологічного  процесу хворі  розподілилися  таким  чином:  ІІ  ступінь  був  діагностований  у  28  (36,3  %)  хворих,  ІІ-ІІІ  ступінь  - у  49  (63,6  %).  Загострений  перебіг  був  виявлений  у  58 (75,3  %)  обстежених,  хронічний  -  у  19  (24,7  %).  Розподіл  хворих  за  віком:  від  30  до  39  років  -  19  (24,7  %),  від 40  до  49  років  -  22  (28,6 %), від  50  до  60  років  - 36 (46,7 %).   Середній  вік  хворих  -  48  років. 

Усіх  обстежених  розподілили  на  чотири  групи:

-  I групу склали особи з клінічно здоровим пародонтом (20 осіб);

- ІІ групу - хворі з генералізованим пародонтитом ІІ-ІІІ ступенів, яких лікували традиційно (38 осіб);

- ІІІ групу - хворі з генералізованим пародонтитом ІІ-ІІІ ступенів, яких лікували комплексно, використовуючи гінгівостеопластику та поліпептидний препарат  тималін (20 осіб);

- IV групу  - хворі з генералізованим пародонтитом ІІ-ІІІ ступенів, яких лікували комплексно, використовуючи гінгівостеопластику та поліпептидний препарат  вермілат (19 осіб).

         Усім  хворим  проводили  клінічні  обстеження,  що  складалися  з  оцінки  стану  ясен,  індексних показників (OHI-S, РМА, PІ,  РВІ),   визначення  глибини  та  вмісту  пародонтальних  кишень,  ступеня  рухомості  зубів.

Лікування хворих на генералізований пародонтит планували за такою схемою: 1) індивідуальний  вибір  лікувальних  засобів  залежно  від  ступеня та характеру перебігу генералізованого пародонтиту, загального стану організму; 2) комплексне використання лікарських маніпуляцій і фармакологічних засобів; 3)  ліквідація  явищ  запалення  пародонта    шляхом виявлення  й  аналізу  етіологічних  факторів,  корекції  стану  перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) (І.П. Кайдашев, 2003) і активності антиоксидантних ферментів (О.Г. Архіпова, 1988), гемокоагулюючих  і  фібринолітичних  властивостей  ротової  рідини (І.П. Кайдашев, 2003).

Лікування розпочинали із санації ротової порожнини, видалення зубів, що не мали функціональної цінності, усунення подразнювальних факторів. Місцеві втручання полягали в усуненні місцевих факторів, що посилюють розвиток генералізованого пародонтиту: видаляли назубні відкладення, полірували поверхню зубів і коренів, заміщали дефекти твердих тканин зубів, відновлювали контактні пункти зубів.

          Лікували генералізований пародонтит  в усіх групах із використанням загальноприйнятих методів, що охоплювали вітамінотерапію  (“Вітрум «вітаміни +  мінерали»  по  1  таб.  1  раз   за  день, токоферолу ацетат  по  0,01  г  3 рази за день, аскорбінова кислота по 0,2 г  3 – 4 рази за день, флакумін  по  0,02 г  2 рази за день); гіпосенсибілізуючі засоби  (тавегіл по 0,001 г 3  рази   за  день,  супрастин по 0,025 г  3  рази   за  день,  фенкарол   по 0,025 г 3  рази   за  день);  протизапальні  препарати         (німесулід  по  1  таб.  2  рази  за  день,  німесил  по 1  таб. 2  рази   за  день),  антирезорбтивні  препарати  (фасомакс  по  10 мг  1 раз  за  день). Для послаблення дії бактеріальної флори на тканини пародонта і її ліквідації використовували антибактеріальну терапію  (доксициклін  по 0,2 г  1  раз  за  день,  амоксиклав  по  0,5 г  2  рази  за  день,  лінкоміцин  по  1  мл  1  раз  за  день,  метронідазол  по  0,25 г  4  рази  за  день); фізпроцедури (автомасаж, гідромасаж). Препарати антибактеріальної, протизапальної та протинабрякової дії застосовували у вигляді зрошень  (хлоргексидин,  перекис  водню,  фурацилін), аплікацій, ванночок (хлорофіліпт), уводили до складу пародонтальних пов’язок (метрогіл-дента). Курс лікування становив 2 тижні.

До комплексу лікувальних заходів входили хірургічні методи лікування: закритий кюретаж, гінгівостеопластика з використанням суміші  остеопластичних  препаратів  колапан  (композиція  гідроксиапатиту з  колагеном  та  лінкоміцином [свідоцтво  про  реєстрацію № 1899/2003])  і  Poresorb (синтетичний  трикальційфосфат)  (свідоцтво  про  реєстрацію  № 1149/2002) та колагенової мембрани Hyprosorb (свідоцтво  про  реєстрацію  № 4667/2005);  видалення рухомих зубів і коренів за показаннями.

Хворим проводили ортопедичне лікування, метою якого було усунення факторів, що призводили до функціонального перевантаження пародонта; досягнення артикуляційної рівноваги; підвищення функціональної цінності жувального апарату. За показаннями проводили корекцію оклюзійної поверхні зубних рядів, усунення травматичної оклюзії, тимчасове шинування в післяопераційний період, раціональне протезування з використанням знімних і незнімних ортопедичних конструкцій. Зубні протези виготовляли за загальноприйнятими методиками. Додаткові корекції знімних протезів проводили в міру необхідності.

Для послаблення больових відчуттів, особливо в пришліфованих зубах за наявності підвищеної чутливості твердих тканин  проводили медикаментозне лікування белагелем або фторлаком.

Було  розроблено  два  варіанти  комплексного  лікування  хронічного  генералізованого  пародонтиту  з  використанням  гінгівостеопластики  та  поліпептидних  препаратів. 

У  третій  групі  після  традиційного  лікування  проводили  операцію  гінгівостеопластики.  Композиція  остеопластичних  матеріалів  колапан  та  Poresorb  під  час  операції  гінгівостеопластики  вносилась  у  кісткові  пародонтальні  кишені,  просочувалась  кров’ю  хворого  та  ізолювалась  за  допомогою  колагенової  мембрани  Hyprosorb.  Потім  рану  ушивали.  У  післяопераційний  період  із  метою  його скорочення та  корекції  біохімічних  порушень,  що  виникають  при  пародонтиті,  призначали  курс ін’єкцій  поліпептидного  препарату  тималіну (свідоцтво  про  реєстрацію   № 2989/01/01,  ЗАТ «Біофарма»)  по  0,1  мг  на  кг  маси  тіла  по  перехідній  складці  через  добу  кількістю  5-7  разів залежно  від  ступеня  тяжкості  запального  процесу.

У  четвертій  групі  після  традиційного  лікування  також  проводили  операцію  гінгівостеопластики.  Композиція  остеопластичних  матеріалів  колапан  та  Poresorb  під  час  операції  гінгівостеопластики  вносилась  у  кісткові  пародонтальні  кишені,  просочувалась  кров’ю  хворого  та  ізолювалась  за  допомогою  колагенової  мембрани  Hyprosorb.  Потім  рану  ушивали.  У  післяопераційний  період  із  метою його скорочення та  корекції  біохімічних  порушень,  що  виникають  при  пародонтиті,  призначали  курс ін’єкцій  поліпептидного  препарату  вермілату (дозвіл  на  проведення  ІІ фази  клінічних  випробувань № 512-2226/А  від 17.05.02 р., ЗАТ «Біофарма»)  по  0,1  мг  на  кг  маси  тіла  по  перехідній  складці  через  добу  кількістю  5-7  разів  залежно  від  ступеня  тяжкості  запального  процесу.

          Результати  дослідження  та  їх  обговорення.  В  експериментальних  дослідженнях  на  щурах  встановлено,  що  для  прискорення  загоєння  післяопераційної  рани  і  підвищення  ефективності  комплексного  лікування  необхідно  використовувати  поліпептидні препарати. Морфологічні  дослідження  тканин  пародонта  тварин  доводять,  що  застосування  поліпептидних  препаратів  тималіну  та  вермілату  в  поєднанні  з  остеопластичним  препаратом  створює  виражений  ранозагоювальний  ефект  і  сприяє  формуванню  повноцінної  кісткової  структури  в  місці  змодельованого  дефекту  кістки.  Найповноцінніша  регенерація  кісткової  тканини  спостерігається  в разі  поєднаного  застосування   остеопластичного  матеріалу  і  поліпептидного  препарату  вермілату.

Клінічні   спостереження  свідчать,  що  кожен  із  варіантів  лікування  виконував  пролонговану  протизапальну,  антибактеріальну,  ранозагоювальну дії та  стимулював  остеогенез.

         Розроблені  способи  комплексного  лікування  хронічного  генералізованого  пародонтиту  з  використанням  гінгівостеопластики  та  поліпептидних  препаратів  скорочують  термін  лікування  хворих  і  викликають  стійкішу  стабілізацію  дистрофічно-запального  процесу  в  тканинах  пародонта.

         Стан  кісткової  тканини  альвеолярного  відростка  щелеп  оцінювали  в  динаміці  лікування  до  операції,  через  1  рік,  2  роки,  3  роки    після  лікування  за  допомогою  рентгенівських  знімків.

         Безпосередні  результати  лікування  оцінювали  за  наявністю  або  відсутністю  післяопераційних  ускладнень,  швидкістю  загоєння  операційних  ран  та  ліквідації  запалення  в  тканинах  пародонта.  Загоєння    післяопераційних  ран  відбувалося без  ускладнень  у  хворих  ІІІ  та  ІV  груп,  але  терміни  загоєння  були  дещо  коротшими  (в  середньому  на  1-2  доби )  в  ІV  групі,  ніж  у  хворих  ІІІ  групи,  і  складали  відповідно  9,5  та   11,5  діб.

Для  диференційованої  оцінки  найближчих  результатів  лікування  використовували  критерії,  що  дозволили  поділити  результати  хірургічних  втручань  на  добрі,  задовільні  та  незадовільні.  Добрими    вважали  такі   результати:  зникнення  всіх  клінічних  ознак  запалення,  поява  регенерації  кістки  в  межах  кісткових  кишень,  що  підтверджувалося  рентгенологічними  та  лабораторними  дослідженнями,  покращенням  показників  ПОЛ  і  гемостазу.

         Задовільні  результати:  усунення  всіх  ознак  запалення,  але з відсутністю  регенерації  альвеолярного  відростка.  Показники  ПОЛ  та  гемостазу  були  на  доопераційному  рівні  чи  навіть   підвищувалися.

         Про  незадовільні  результати  свідчили  такі  явища:  наявність  запалення,  прогресування  генералізованого  пародонтиту  і  резорбції  кісткової  тканини,  а  також  погіршення  показників  ПОЛ  і гемостазу.

Найближчі  результати  простежені  через 1 місяць у  всіх  77  хворих.  У  ІІ  групі  добрі  результати  не  були  досягнуті,  оскільки  за  традиційного  лікування  неможливо  досягти  відновлення  альвеолярної  кістки;  задовільні  результати  спостерігали   у  81,6 %   хворих, а   незадовільні - у  18,4 %.   У  ІІІ  групі  добрі  результати  були  виявлені  у  60 %  хворих,  задовільні  -  у  35 % , незадовільні  -  у  5  %.  У  той  же  час  у  ІV  групі  були  виявлені  такі  результати:  добрі  -  у  68,4 %, задовільні  -  у  31,6 %.  Це  доводить  перевагу  застосування  гінгівостеопластики  і  терапії  поліпептидами  в  порівнянні  з  традиційним  комплексним  лікуванням;  також  застосування  вермілату  створює кращий  ефект  у  порівнянні  з  тималіном  (імовірно  це  обумовлено  тим,  що  вермілат  отримано  з  цілого  організму  і  він  містить  комплекс  поліпептидів   напротивагу тималіну,  який  отримано  з  одного  органа). 

         Установлено,  що  кожна  з  клаптевих  операцій    гальмує  деструктивні  процеси  в  тканинах  пародонта.  Регенерація  кісткової  тканини  альвеолярного  відростка  здебільшого  наставала  у  хворих  із  загостреним  перебігом  захворювання  і  в  значно  в меншої  кількості  хворих  із  хронічним  перебігом,  у  яких  були  виражені  кісткові  кишені.

Середня  глибина  кісткових  кишень  після  операцій  зменшилась  у  ІІІ  групі  на  4,35+0,05  мм, а  в  ІV  групі  -  на  3,60+0,04  мм. Зменшення  глибини  пародонтальних  кишень  відбувалося  за  рахунок  ретракції  ясен  після  операції  та відновлення  зубоясенного  прикріплення.  Достовірної  різниці  в  рухомості  зубів  у  пацієнтів  ІІІ  та  ІV  груп  не  спостерігалося.

         Позитивні  результати  лікування  підтверджувались  індексними  показниками:  РІ,  РМА,  РВІ  та  ОНІ-S.  Необхідно  зазначити,  що  показники  індексів  у  групах  із  гінгівостеопластикою  були  кращими  в  порівнянні  з  традиційним  лікуванням.  У  той  же  час  суттєвої  різниці  між  даними  в  ІІІ  та  ІV  групах  не  було.  Аналіз  результатів  біохімічних  досліджень  (ПОЛ  та  гемостазу)  виявив  нормалізацію  рівня  перекисного  окиснення  та  стану  мікроциркуляції.

         Вивчення  рентгенограм  у  динаміці  лікування  показало,  що  явища  перебудови  кістки  альвеолярного  відростка  спостерігаються  з  3-3,5  місяців у  хворих  ІІІ  групи  та  з  2-2,5  місяців -   у  хворих  ІV  групи.  Завершення  регенерації  кістки  альвеолярного  відростка  в   межах  кісткових  кишень  виявляли  через  5,5 – 8  місяців  у  ІІІ  групі  та  через  4,5-7,5  місяців - у  ІV  групі.  Ці  дані  свідчать  про  те,  що  використання  поліпептидних  препаратів  у  післяопераційний  період   прискорює  регенераторні  процеси  в  тканинах  пародонта,  зокрема   в  кістковій  тканині  альвеолярних  відростків.

Аналіз  віддалених  результатів  лікування  дав  можливість повніше  оцінювати  ефективність  запропонованих  методів  комплексного  лікування  хронічного  генералізованого  пародонтиту.  Віддалені  результати  простежені  в  терміни  від  1  до  3  років.  Кількість  обстежених  через  1  рік  складала  77  хворих,  через  2  роки  -  65,  через  3  роки  - 52.  

Стійкі  позитивні  результати  були  виявлені  у  хворих  ІV  групи  через  1  рік  у  94,7 %,  через  2  роки  -  у  89,5 %,  через  3  роки  -  у  84,2 %.  У той  же  час  у  ІІІ  групі  позитивні  результати  в  ті  ж  самі терміни  були  відповідно  такими:  90 %,  85 %  та  80 %.

Отже,  спосіб  лікування, який  охоплював  гінгівостеопластику  та  використання  поліпептидного  препарату  вермілату  давав стійкіші  позитивні  результати,  ніж  гінгівопластика  з  тималіном. 

Для підтримання стійких результатів у віддалені терміни спостереження суттєве значення має відповідна гігієна порожнини рота.

Гігієнічний індекс у пацієнтів із добрими результатами хірургічного лікування не перевищував 1,0 бал, із задовільними  досягав 1,3-1,8 бала, а за незадовільних був у межах 2,0-3,0. Отже, незадовільний гігієнічний догляд призводить до прогресування дистрофічно-запального процесу в пародонті. Тому з метою недопущення подальшої деструкції тканин пародонта і запобігання незадовільним результатам хірургічного лікування, як у найближчі, так і у віддалені строки спостереження, необхідно пояснювати хворим важливість гігієнічного догляду за порожниною рота і контролювати його. Систематичні огляди (один раз за 6-12  місяців), санація порожнини рота, усунення травматичних чинників,  протизапальна  та  протимікробна терапія, комплекс фізіотерапевтичних процедур (електрофорез, гідротерапія, вакуум-масаж та пальцевий автомасаж) сприяють закріпленню позитивних результатів хірургічного лікування та значному подовженню ремісій.

Саме комплексним лікуванням генералізованого пародонтиту, яке охоплює протизапальну терапію, хірургічні, ортопедичні та фізіотерапевтичні методи, а також диспансерний нагляд за хворими, вдається досягти найефективніших результатів лікування.

За результатами проведених досліджень можна дійти висновку, що з усіх 26 хворих із добрими результатами відновлення кісткової тканини  альвеолярного відростка відбувається в переважній більшості випадків (82,2%) у хворих із загостреним перебігом.

Ми виявили, що зубоясенне  прикріплення  у  пацієнтів  ІІІ  та  ІV  груп утворювалось у межах 1-4 мм і було в середньому  достовірно вищим у ІV групі (3,82+0,08 мм), ніж у ІІІ  (3,16±0,08 мм). Указані результати можна пояснити швидшим загоєнням післяопераційної рани у хворих ІV групи, що перешкоджає проростанню ясенного епітелію вглиб пародонта.

За хронічного перебігу генералізованого пародонтиту трансплантацію доцільно проводити лише у випадках із вираженими кістковими кишенями. Регенерацію кістки в межах кісткових кишень та (або) утворення "вторинної кортикальної пластинки" за хронічного перебігу спостерігали в трьох      (15,8 %) хворих  із  ІV групи  і  у двох  (10 %) - із ІІІ.

Результати власних спостережень показали, що розроблений спосіб лікування ефективний  навіть  за І ступеня генералізованого пародонтиту у випадках з утворенням поодиноких кісткових кишень. Тому вважаємо за доцільне розширити показання до клаптевих операцій із використанням запропонованого способу лікування. Крім цього, як метод вибору можливе використання цього способу  і за III ступеня захворювання у фронтальних ділянках щелеп, обмежених краще збереженими ділянками альвеолярного відростка у відносно молодих хворих (до 45 років),  за  умови попереднього  шинування  зубів  перед  операцією.

Аналіз незадовільних результатів і причин видалення зубів після клаптевих операцій показав, що причинами їх видалення було необґрунтоване залишення зубів у ділянках резорбції альвеолярної кістки III ступеня, коли пародонтальна кишеня досягала хоча б з одного боку верхівки однокореневого або хоча б одного з коренів багатокореневого зуба,  без  попереднього  шинування.

Отже, гінгівостеопластика  із  терапією  поліпептидами  в  комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту сприяють регенерації кісткової тканини альвеолярного відростка й усувають або значно зменшують кісткові пародонтальні кишені. Завдяки проведеному комплексному лікуванню за запропонованою нами методикою вдається усунути запалення в пародонті, гноєвиділення із пародонтальних кишень, зменшити рухомість зубів, покращити показники клінічних та лабораторних обстежень (індексні показники, показники  ПОЛ і  гемостазу),  нормалізувати вміст пародонтальних кишень. Крім цього, прискорюються загоєння післяопераційних  ран,  репаративні процеси в кістці альвеолярного відростка,  подовжується  ремісія, що дозволяє розширити показання  до    застосування розробленого способу лікування.

Упровадження в клінічну практику розроблених  нами  методів комплексного лікування хворих на генералізований пародонтит дозволить досягти сприятливих результатів у терапії  цього  поширеного захворювання. Тому  ми  вважаємо  перспективним  широке  використання запропонованого методу в пародонтологічних кабінетах та відділеннях стоматологічних поліклінік України.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведені теоретичне обґрунтування та практичне  вирішення наукового завдання – вдосконалення комплексного патогенетичного лікування хворих на хронічний генералізований пародонтит ІІІ ступеня  тяжкості з використанням гінгівостеопластики  та  поліпептидних  препаратів.

1. За допомогою експериментальних  досліджень доведено,  що  найсприятливіший перебіг регенераторного процесу  відбувався  в групі  експериментальних тварин,  де  застосовували  колапан  і  тималін,  а  особливо в  групі,  де  застосовували  колапан  та  вермілат, про що свідчать дані морфологічного дослідження.

2. Клінічний стан хворих на генералізований пародонтит  ІІІ ступеня характеризувався високими індексними показниками  (гігієнічний індекс ОНІ-S - 2,3+0,05 бала, РМА – 57,2+0,70  %,  РІ - 5,4 +0,06  бала,  РВІ - 2,6 +0,03  бала),  стоматологічним  статусом  у  балах - 11,8.  Також,  спостерігалась  активація  процесів  вільнорадикального окиснення (рівень  ТБК – реактантів  у  ротовій  рідині  до  інкубації - 12,42+0,71   мкмоль/л,  після  інкубації - 18,21+0,78   мкмоль/л  і  їх  накопичення  у  процесі  інкубації  -  5,79+0,38   мкмоль/л,  активність  супероксиддисмутази  - 0,26 +0,01 у.од.,  каталази - 14,78+0,16  у.од.) та посилення  реакцій  гемостазу в ротовій порожнині  (час  рекальцифікації -  62,5+3,1 сек.,  протромбіновий  час -  35,4 +0,87  сек.,  фібриноліз -  89,7 +5,6 сек.).

3. У комплексному лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту доцільно застосовувати розроблений  спосіб:  гінгівостеопластика   в  поєднанні  з  поліпептидними препаратами  (тималін  і  особливо -  вермілат),  які регуляторно  діють  на  регенерацію  тканин  пародонта. 

4.  Клінічна ефективність розробленого методу комплексного лікування хронічного генералізованого пародонтиту підтверджується даними клінічних результатів дослідження на основі безпосередніх, найближчих та віддалених  спостережень. Через один місяць у хворих спостерігається покращення клінічного стану, про що свідчать зменшення глибини пародонтальних кишень у середньому на 3-4 мм;  показники індексів: OHI-S - 0,4 +0,05 бала, РМА - 5,9 +0,05 %, PІ - 2,0 +0,05 бали,  РВІ  - 0,1 +0,05  бала; показник  стоматологічного статусу в балах – 0,6.  Через  один  рік  індексна оцінка показала такі результати: OHI-S - 0,9+0,04  бала, РМА - 16,9 +0,44 %,  PІ - 2,9+0,04  бала,  РВІ  - 0,8 +0,04  бала,   показник  стоматологічного статусу в балах  - 2,2.

5.  У  післяопераційний  період у  хворих  виявляли  стабільний ефект за даними  лабораторного дослідження перекисного  окиснення  ліпідів  (рівень ТБК-реактантів до інкубації знижувався в другій групі,  де  проводили  традиційне  лікування, на  23,9 % , у третій групі,  де  застосовували  гінгівостеопластику  та  тималін, -  на 29,3 % , а в четвертій,  де  застосовували  гінгівостеопластику  та  вермілат, - на 31,3 % у порівнянні з  показниками  у  хворих до лікування).  Активність супероксиддисмутази  знижувалась у  другій групі  на  23 %, у третій - на 53,8 %, а в четвертій -на 57,6 %;  активність  каталази знижувалась  в другій групі  на 6,4 %, у третій - на 19 %  та в четвертій - на 27 %  у  порівнянні з показниками до лікування. Нормалізувалися показники гемокоагулюючих  властивостей фібринолітичної  активності   ротової  рідини.