ОСТЕОПОРОЗ І ОСТЕОПЕНІЧНИЙ СИНДРОМ У ХВОРИХ НА ПОЄДНАНУ ПАТОЛОГІЮ ГАСТРОДУОДЕНОПАНКРЕАТИЧНОЇ ЗОНИ І ПЕЧІНКИ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ : ОСТЕОПОРОЗ И остеопенический синдром У БОЛЬНЫХ сочетанной патологии ГАСТРОДУОДЕНОПАНКРЕАТИЧНОИ ЗОНЫ И ПЕЧЕНИ И ИХ КОРРЕКЦИЯ

summary

Матеріали і методи дослідження. Обстежено 136 хворих на поєднану патологію гастродуоденопанкреатичної зони і печінки та 20 практично здорових осіб. Серед обстежених було 30 (22,1 %)  хворих на ХГД, 44 (32,3 %) – на ХГД у поєднанні з ХП і 62 (45,6 %) – на ХГД у поєднанні з ХП на тлі ХГ. Всього було 70 (51,5 %) чоловіків і 66 (48,5 %) жінок. Вік пацієнтів коливався від 20 до       73 років. Середній вік становив (43,54±1,25) року. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, всі пацієнти були поділені на 4 вікових групи: молодий вік - до 29 років, середній - від 30 до 44, зрілий - від 45 до 59 і похилий - 60 років і старше. Тривалість хвороби варіювала від 1 до 28 років.

Групи були порівняні за віком, статтю, тривалістю захворювання та ступенем остеодефіциту.

Діагноз виставляли згідно протоколів МОЗ України.

У всіх хворих досліджували показники ЕІ, вміст кальцію, фосфору в крові, кістковий метаболізм – активність лужної фосфатази (ЛФ), маркери деструкції сполучної тканини (оксипролін, РмАт). Для виявлення ендотоксикозу у хворих визначали рівень МСМ у плазмі крові за методом     Н.І. Габрієляна та ін. (1984), ЕІІ за А.А.Тогайбаєвим (1988). Активність процесів деструкції сполучної тканини оцінювали за визначенням вмісту оксипроліну в сироватці крові за В.В. Меншиковим (1987) і РмАт за              Е.В. Бененсоном та ін. (1992). Дослідження концентрації кальцію, фосфору і ЛФ в сироватці крові проводили за допомогою наборів фірми LACHEMA (Чехія). З метою кількісної оцінки МЩКТ застосовували двофотонний рентгенівський денситометр (DEXA) для осьового скелета фірми Lunar (США).

Відповідно до використаної програми лікування і ступеня остеодефіциту хворі на ХГД і ХП на тлі ХГ були поділені на 3 репрезентативні групи. Усі хворі на тлі дієти 1, 5П (за Певзнером) отримували за показами загальновживане базисне лікування (згідно протоколів МОЗ України): антигелікобактерну терапію, ферменти, гепатопротектори. Тринадцять хворих  І групи (група порівняння) отримували загальновживану терапію (ЗВТ). Хворим ІІ групи (23 пацієнти, серед яких 12 обстежених з ХВГ та 11 – з НРГ) з остеопенічним синдромом додатково до ЗВТ включали кальцемін адванс у добовій дозі 2 таблетки впродовж 3 місяців, з наступним призначенням кальцеміну по 1 таблетці 2 рази в день протягом 3 місяців; ІІІ група (12 хворих) з ОП отримувала на тлі ЗВТ кальцитонін (міакальцик) по 50 МО через день внутрішньом’язово впродовж 2 місяців і наступний 1 місяць – по 200 МО на добу інтраназально. Паралельно хворі отримували кальцемін адванс і кальцемін за вищевказаною схемою. Ефективність терапії оцінювали за динамікою клініко-лабораторних та інструментальних (в т.ч. денситометричних) даних через 6 місяців після лікування. Побічної дії від застосування остеопротективних препаратів не спостерігалось. Отримані цифрові дані обробляли методом варіаційної статистики та кореляційного аналізу.

Результати досліджень та їх обговорення. Особливостями клінічної картини у обстежених пацієнтів було нашарування симптомів ураження опорно-рухового апарату (біль у хребті, суглобах, м’язах, зниження зросту, грудний кіфоз), що вказує на наявність остеодефіциту. Больовий синдром частіше зустрічався у людей похилого віку. Так, 84,6 % хворих даної групи скаржились на болі в хребті.

Аналіз частоти виникнення ОП при різних нозологічних формах показав, що ОП у 1,6 разу частіше спостерігався у хворих на ХГД і ХП на тлі ХГ, ніж у обстежених на ХГД і ХП без ознак ураження печінки. У жодного хворого на ХГД ОП не виявлено. Нормальні показники КТ відмічалися в 1,5 та 3,5 разу частіше в пацієнтів з ХГД, ніж у хворих на ХГД у поєднанні з ХП та на ХГД і ХП на тлі ХГ. Виявлено нормальний стан МЩКТ у 31 (22,8 %) хворого; остеопенію – у 76 (55,9 %); ОП – у 29 (21,3 %). Доведено, що показники МЩКТ за різних ступенів остеодефіциту були більш виражені у ПВХ, ніж у стегні.

Подальший аналіз проводили в кожній групі окремо.

Обстежено 30 хворих на ХГД, з них 10 осіб молодого віку, 10 - середнього і 10 – зрілого. Вік пацієнтів коливався від 20 до 57 років, середній вік становив (37,13±2,16) року. Серед них було 17 (56,7 %) чоловіків і 13     (43,3 %) фертильних жінок.

Виявлено, що у хворих на ХГД нормальна МЩКТ була у 12 (40,0 %) обстежених, остеопенія – у 18 (60,0 %). Дефіцит кісткової маси за умови остеопенії був більшим у ПВХ, ніж у стегновій кістці (р<0,05). Найбільш виражений остеодефіцит діагностовано на рівні L₁ і L₄ (16,2 та 14,0 % відповідно). У правій стегновій кістці (ПСК) найвагоміше зниження показників мінералізації спостерігалося в зоні трикутника Варда (на 10,3 %).

Відмічено достовірне зниження показників КТ ПВХ та ПВПСК у хворих зрілого віку (р<0,05). Встановлено, що зі збільшенням давності хвороби поглиблюється остеодефіцит, що, можливо, пов’язано з впливом гелікобактерної інфекції. Так, у пацієнтів з тривалістю захворювання від 6 до 10 років показники МЩКТ зменшилися на 11,6 та 6,8 % у ПВХ та ПСК, порівняно з особами, які хворіють менше 5 років.

Таким чином, серед пацієнтів на ХГД остеопенічний синдром діагностовано у 60,0 %, причому, відмічено зниження мінералізації кістки зі збільшенням віку хворих та тривалості захворювання.

Проаналізовано стан КТ у 44 хворих на ХГД у поєднанні з ХП. Переважали особи зрілого віку – 15 (34,1 %); середній вік становив  (47,43±2,28) року. Серед них було 24 (54,6 %) чоловіки і 20 (45,4 %) жінок, з яких 50,0 % знаходились в постменопаузі.

Виявлено нормальний стан МЩКТ у 12 (27,3 %) пацієнтів; остеопенію – у 23 (52,3 %) та ОП – у 9 (20,4 %). Нижчі показники МЩКТ спостерігалися у ПВХ, ніж у ПСК в умовах остеодефіциту (р<0,05). Найглибший остедефіцит встановлено в ПВХ, у ділянці L₁ (18,9 % при остеопенії та 33,5 % – при ОП): у ПСК – у зоні трикутника Варда (11,7 % при остеопенії та 35,7 % – при ОП).

Доведено, що з віком хворих збільшується частота виникнення остеодефіцитних станів. Серед пацієнтів із нормальною МЩКТ найвищий відсоток становили особи молодого віку. Остеопенію ІІІ ст. діагностовано у хворих молодого віку в 2,0, 4,0 та 3,0 рази рідше, ніж у середньому, зрілому та похилому. ОП реєструвався у 5,0 та 1,7 разу частіше у хворих похилого віку, ніж у осіб середнього та зрілого. Відмічено зниження всіх показників мінералізації кістки зі збільшенням віку хворих. Так, у хворих середньої вікової групи мінеральна щільність на 9,4 % в ПВХ та на 6,5 % в ПСК нижча, ніж у хворих молодого віку (р<0,05). У обстежених зрілого віку МЩКТ нижча на 10,9 і 7,6 % відповідно, ніж у осіб молодого та середнього віку (р<0,05). Найнижчі денситометричні показники виявлені у пацієнтів похилого віку. Дані наших досліджень співпадають з результатами інших авторів [Баранова І.А., 2004; Дидикіна І.С. та ін., 2007], згідно яких похилий вік є одним із чинників ризику ОП. Встановлено, що зі збільшенням тривалості хвороби зростає частота виникнення та поглиблення остеодефіциту. Всі пацієнти з ОП страждали на ХГД у поєднанні з ХП більше 10 років, а більше половини      (58,3 %) хворих з нормальним станом КТ були з тривалістю захворювання до 5 років. Виявлено зниження показників МЩКТ при збільшенні тривалості хвороби (р<0,05). Так, у хворих з давністю хвороби більше 10 років показники мінералізації кістки знизились на 13,8 і 22,9 %, порівняно з хворими, які хворіють від 6 до 10 й до 5 років відповідно (р<0,05). Аналіз дослідження КТ у чоловіків і жінок показав, що ОП частіше розвивається в жінок у постменопаузі (55,6 % від загальної кількості ОП): у них показники МЩКТ були нижчі, ніж у чоловіків і фертильних жінок (р<0,01).

Таким чином, доведено, що вік хворих, тривалість захворювання та оваріально-менструальна функція є важливими детермінантами, які визначають ступінь остеодефіциту, поширеність і швидкість розвитку ОП.

Для вивчення стану КТ у хворих на ХГД і ХП на тлі ХГ обстежено         62 хворих. Вік пацієнтів коливався від 20 до 73 років, середній вік – (43,87±1,81) року. Серед обстежених було 13 (21,0 %) хворих молодого,           20 (32,3 %) – середнього, 18 (29,0 %) – зрілого та 11 (17,7 %) – похилого віку. Поміж пацієнтів було 29 (46,8 %) чоловіків і 33 (53,2 %) жінки, з яких 15     (45,5 %) – у постменопаузі. У 40 (64,5 %) пацієнтів був ХВГ, у 22 (35,5 %) – НРГ.

При денситометричному обстеженні нормальна МЩКТ спостерігалася у 7 (11,3 %) хворих, остеопенія – у 35 (56,5 %) та ОП – у 20 (32,2 %). МЩКТ ПВХ знижувалась на рівні L₁ на 11,2 % за умови остеопенії та на 34,4 % при ОП; на рівні L₂ – на 15,0 і 31,5 %; на рівні L₃ – на 11,8 і 29,0 %; на рівні L₄ – на 16,7 і 31,8 % відповідно. У ПВПСК виявлено найглибший остеодефіцит у ділянці трикутника Варда: при остеопенії – 19,3 %, при ОП – 31,8 %.

Частота і тяжкість випадків остеодефіциту з віком хворих зростає. Так, найбільша кількість ОП зареєстровано у пацієнтів зрілого та похилого віку (30,0 і 35,0 % відповідно). У хворих похилого віку МЩКТ на 28,1, 21,3 та     11,3 % нижча, ніж у осіб молодого, середнього та зрілого віку (р< 0,05). Доведено, що у пацієнтів з тривалістю захворювання більше 10 років, МЩКТ нижча на 21,7 % , ніж у осіб, які хворіють менше 5 років. Показники мінералізації КТ в жінок у постменопаузі були достовірно нижчі (р<0,001), що можна пояснити віковою перебудовою жіночого організму, оскільки зниження кількості естрогенів сприяє активації процесів катаболізму в КТ [Delmas P.D. et.al., 2004].

Аналіз денситометричних параметрів у хворих залежно від етіологічного фактору ураження печінки показав, що при ХВГ спостерігалася нижча МЩКТ ПВХ та ПСК, ніж у пацієнтів з НРГ (р<0,01).

Таким чином, розвиток остеодефіциту у хворих на ХГД і ХП на тлі ХГ патогенетично пов’язаний з основними ланками прогресування цієї мікст-патології. Так, втрати кісткової маси залежали від чинників ризику: віку, оваріально-менструальної функції та тривалості захворювання.

Аналіз СЕІ у хворих на мікст-патологію виявив достовірне підвищення рівня МСМ₂₅₄, МСМ₂₈₀ та ЕІІ, порівняно з показниками здорових осіб. При ППОТ відмічено поглиблення ендотоксемії, що призводить до погіршання перебігу захворювання та його наслідків. Так, при поєднанні ХГД і ХП та ХГД і ХП на тлі ХГ виявлена інтенсифікація токсемії: збільшення концентрації МСМ₂₅₄  від 14,7 до 25,5 %; МСМ₂₈₀ – від 15,9 до 45,5 %; ЕІІ – від 17,5 до 48,2 % (р<0,05).

Прослідковано розвиток ЕІ і остеодефіциту при різних нозологічних формах. У всіх пацієнтів на ХГД відмічено активацію токсемії. Причому, навіть у осіб з нормальною  щільністю КТ рівень показників ЕІ був вищим (р<0,01): МСМ₂₅₄ – на 28,8 %,  МСМ₂₈₀ – на 24,4 %, ЕІІ – на 18,7 %, ніж у здорових. У хворих з остеопенією відмічено активацію ЕІ за рахунок збільшення вмісту МСМ₂₅₄ (у 1,5 разу), МСМ₂₈₀ та ЕІІ (у 1,4 разу), порівняно з показниками обстежених з нормальною МЩКТ.

Встановлено, що у хворих на ХГД зі збільшенням віку поглиблювалася токсемія (р<0,05). Так, у пацієнтів зрілого віку вміст МСМ₂₅₄  збільшувався на 24,0 і 9,1 %; МСМ₂₈₀ – на 30,4 і 14,7 %; ЕІІ – на 41,7 і 13,0 %, ніж у осіб молодого та середнього віку (р<0,05). Із зростанням тривалості захворювання збільшувався рівень ендотоксемії (р<0,01).

Таким чином, вираженість ЕІ у хворих на ХГД залежить від віку та тривалості захворювання, які впливають на частоту і глибину змін КТ.

При проведенні аналізу СЕІ у хворих на ХГД і ХП з урахуванням ступеня остеодефіциту та чинників ризику ОП встановлено збільшення рівня ендотоксемії. Навіть у обстежених з нормальним станом МЩКТ відмічено збільшення концентрації МСМ₂₅₄, МСМ₂₈₀ та ЕІІ, порівняно зі здоровими (р<0,001). Проте, при поглибленні остеодефіциту виявлено активацію токсемії. При остеопенії рівень МСМ₂₅₄ зріс на 17,7 %, МСМ₂₈₀  – на 7,2 %, ЕІІ – на     10,3 %, порівняно з нормальною МЩКТ (р<0,05). Аналіз СЕІ у хворих з остеопенією та ОП виявив, що, при наявності останнього, рівень МСМ₂₅₄ збільшився на 7,5 %, МСМ₂₈₀ – на 13,2 %, ЕІІ – на 8,6 %, відносно до показників хворих з остеопенією. Встановлено, що рівень ЕІ активується з віком. У пацієнтів похилого віку відмічено зростання рівнів МСМ₂₅₄  на 28,2, 13,0, 5,7 %; МСМ₂₈₀ – на 24,7, 13,2, 8,6 %; ЕІІ – на 38,3, 15,9, 10,1 %, порівняно з хворими молодого, середнього та зрілого віку відповідно (р<0,01). Детальна оцінка рівня МСМ₂₅₄, МСМ₂₈₀ та ЕІІ виявила зростання вказаних показників у пацієнтів із тривалістю захворювання 5–10 років на 14,6, 8,0, 11,2 % (р<0,01); більше         10 років – на 23,1, 17,9, 25,4 %, відносно до параметрів осіб, які хворіють менше 5 років (р<0,01). При порівнянні стану ЕІ у хворих різної статі встановлено достовірно вищі показники в жінок у менопаузі, ніж у чоловіків та фертильних жінок (р<0,01).

Отже, чинники, які впливають на розвиток остеодефіциту, відіграють вагому роль в активації токсемії у хворих на ХГД і ХП.

Проаналізовано рівень МСМ₂₅₄,  МСМ₂₈₀ та ЕІІ у хворих на ХГД і ХП на тлі ХГ залежно від ступеня ураження КТ. У них виявлено підсилення ендотоксемії (р<0,001). Навіть у обстежених з нормальною МЩКТ рівень МСМ₂₅₄ був вищим у 1,5 разу, МСМ₂₈₀ і ЕІІ – у 1,6 разу, ніж у здорових осіб. Відмічено, що поглиблення остеодефіциту посилює накопичення продуктів ЕІ. При остеопенії концентрація МСМ₂₅₄ збільшилась на 69,5 %, порівняно зі здоровими людьми та на 9,4 % – із хворими з нормальною МЩКТ; МСМ₂₈₀ – на 88,4 та 18,9 %; ЕІІ – на 77,4 та 8,8 % відповідно. Найбільша токсемія констатована у хворих з ОП, у яких вміст МСМ₂₅₄ підвищився на 12,2 %, МСМ₂₈₀ – на 15,4 %, ЕІІ – на 28,9 %, порівняно з групою обстежених з остеопенією. Вивчаючи СЕІ у різних вікових групах встановлено, що у хворих молодого віку концентрація МСМ₂₅₄ в 1,5,  МСМ₂₈₀ в 1,7, ЕІІ в 1,6 разу вищі, ніж у здорових осіб (р<0,001). Проте, зі збільшенням віку пацієнтів токсемія зростала, досягаючи максимального рівня після 60 років. Так, концентрація МСМ₂₅₄  і МСМ₂₈₀ зросла у хворих похилого віку відповідно на 21,2 і 33,4 %, порівняно з обстеженими молодого віку (р<0,05). Аналіз показників ЕІ у хворих із різною тривалістю захворювання виявив зростання рівня маркерів ендотоксемії в осіб, які хворіли більше 10 років (р<0,01). Встановлено, що найбільш виражена токсемія спостерігалася у хворих жінок в менопаузі. ЕІІ чоловіків і фертильних жінок суттєво не відрізнявся (р>0,05), хоча був нижчим, ніж у жінок в менопаузі – на 15,2 % і 21,8 % відповідно (р<0,001).

Показники ЕІ у хворих на ХВГ були достовірно вищі, ніж у пацієнтів з НРГ. Рівень МСМ₂₈₀ був вищим на 11,3 % при ХВГ, ніж при НРГ (р<0,05). Цей факт, очевидно, зумовлений більш вираженим ураженням гепатоцитів при ХГ вірусної етіології [Андрейчин М.А., 2006].

Таким чином, у хворих на ХГД з ХП на тлі ХГ більш виражена ендотоксемія, ніж в інших групах, яка впливає на розвиток остеодефіциту. Показники ЕІ зростають зі збільшенням віку і тривалості захворювання, у менопаузі і корелюють з глибиною остеодефіциту (r = - 0,56).

У хворих на ППОТ відмічено гіперпродукцію оксипроліну та РмАт, порівняно зі здоровими. У пацієнтів з поєднанням ХГД і ХП при наявності ХГ рівень оксипроліну виявився вищим на 25,9 %, РмАт - на 32,6 %, ніж у хворих на ХГД. Аналіз активності ЛФ у хворих на мікст-патологію виявив найвищу активність ферменту у хворих на ХГД і ХП на тлі ХГ з ОП (р<0,05). Рівень загального кальцію та фосфору сироватки крові суттєво не змінювався (р>0,05).

Незалежно від захворювання, при поглибленні остеодефіциту спостерігалося збільшення рівня оксипроліну та РмАт (р<0,01), що вказує на тісний зв’язок колагеноутворювальної функції сполучної тканини та МЩКТ. У всіх обстежених  зростання рівня оксипроліну та РмАт спостерігалось при збільшенні віку обстежених та давності захворювання. При ХГД у поєднанні з ХП рівень оксипроліну зріс на 29,5 %, РмАт - на 23,1 % у пацієнтів похилого віку, порівняно з особами молодого віку. Виявлено гіперпродукцію РмАт та оксипроліну при збільшенні тривалості хвороби. При триванні ХГД і ХП на тлі ХГ 5–10 років рівень оксипроліну зріс на 6,8 %, більше 10 років - на 21,2 %, порівняно з показниками осіб, які хворіють менше 5 років. Порівняльний аналіз параметрів обміну сполучної тканини у обстежених різної статі виявив односпрямовані зміни в бік гіперпродукції рівня РмАт та оксипроліну в жінок у менопаузі (р<0,01).

Встановлено кореляційний зв'язок між показниками МЩКТ та рівнем оксипроліну  (r = - 0,58) та РмАт (r = - 0,36).

Таким чином, рівень метаболізму сполучної тканини у хворих на мікст-патологію тісно пов’язаний зі станом МЩКТ і залежить від впливу чинників ризику ОП, таких як вік хворих, стать, тривалість захворювання.

Проведено аналіз впливу різних програм лікування з включенням кальцеміну адванс, кальцеміну та міакальцику на основні параметри мінералізації кістки, СЕІ, показники кісткового метаболізму та деструкції сполучної тканини у хворих на ХГД і ХП на тлі ХГ.

Серед 13 пацієнтів, які не отримували остеотропної терапії, при первинному   денситометричному обстеженні виявлено нормальну МЩКТ у     6 (46,2 %), остеопенію – у 7 (53,8 %) хворих. Встановлено зниження показників МЩКТ у обстежених ділянках на 1,8 % через півроку. Проте, спостерігалися деякі особливості втрати МЩКТ залежно від досліджуваної ділянки. Найбільші втрати кісткової маси були на рівні ділянок з найнижчими показниками мінералізації при первинному обстеженні: на рівні хребця L₁ –на 0,069 г/см² і в зоні трикутника Варда – на 0,089 г/см² (р<0,05).

Таким чином, під впливом ЗВТ відмічено зміни в бік зниження мінералізації кістки, причому, найбільш інтенсивно поглиблення остеодефіциту відбувалося в ділянках, де була найнижча МЩКТ у вихідному стані. Призначення ЗВТ не запобігає втраті кісткової маси ПВХ та ПВПСК, що потенціює дію чинників розвитку ОП на стан МЩКТ і, як наслідок, веде до поглиблення остеодефіциту у хворих.

Вивчено зміни показників МЩКТ у хворих з остеопенією під впливом модифікованої терапії (МТ) з кальцеміном адванс та кальцеміном. У зв’язку з впливом етіологічного чинника ураження печінки на стан МЩКТ проаналізовано динаміку маркерів мінералізації кістки до і після лікування у хворих на ХГД і ХП на тлі ХВГ та НРГ. Виявлено позитивну динаміку маркерів мінералізації кістки у хворих на ХГД у поєднанні з ХП на тлі ХГ незалежно від етіологічного фактора ураження печінки. Так, в ПВХ за час спостереження мінералізація кістки зросла на 2,2 % у хворих з ВГ (р<0,05) та на 3,3 % – з НРГ (р<0,05). Спостерігалася найбільш виражена позитивна динаміка в зонах обстеження, де був найглибший остеодефіцит у вихідному стані (в L₁ ПВХ та зоні трикутника Варда ПВПСК).

Отже, при використанні кальцієвмісних препаратів припиняється втрата кісткової маси з подальшим достовірним збільшенням показників мінералізації КТ, причому темпи приросту кісткової маси підвищуються відповідно до ступеня остеодефіциту, який був у вихідному стані.

Згідно з даними літератури, терапія препаратами кальцію і вітаміну D є неефективною за наявності ОП [Поворознюк В.В., 2003; Дєдух Н.В., 2005]. Тому у групі хворих з ОП проведено аналіз денситометричних показників до та після лікування з включенням кальцеміну адванс, кальцеміну та міакальцику. Виявлено позитивну динаміку змін КТ через 6 місяців після початку застосування вказаної програми лікування: підвищення МЩКТ у ПВХ на   0,082 г/см², у ПВПСК – на 0,083 г/см² (р<0,05). Найбільш виражене покращання показників мінералізації кістки спостерігалося в зоні трикутника Варда - МЩКТ  підвищилась на 0,108 г/см² (р<0,05).

Таким чином, застосування МТ з включенням остеопротективних препаратів  супроводжується покращанням показників МЩКТ (р<0,05), тоді як при використанні ЗВТ констатована подальша втрата кісткової маси, величина якої становила 1,8 % в ПВХ та ПВПСК.

Доведено, що застосування ЗВТ зменшує прояви ендотоксемії (р<0,05), залишаючи показники деструкції сполучної тканини без суттєвих змін (р>0,05). Використання ЗВТ сприяє зменшенню проявів СЕІ, знижуючи рівень МСМ₂₅₄ на   6,0 %, МСМ₂₈₀ – на 10,4 %, ЕІІ – на 11,2 % (р<0,05).

Результати дослідження показали позитивну динаміку під впливом МТ показників ЕІ, РмАт та оксипроліну у обстежених незалежно від етіологічного чинника ураження печінки. Проте, у хворих на ХГД і ХП на тлі НРГ відмічено більш значимі зрушення рівня МСМ₂₅₄, МСМ₂₈₀ і ЕІІ, ніж при ВГ (р<0,01). Так, під впливом МТ рівень МСМ₂₅₄ знизився на 12,1 %, МСМ₂₈₀ – на 11,5 %, ЕІІ – на 21,5 % у хворих  на  ХГД і ХП на тлі НРГ (р<0,01), тоді як у обстежених з ХВГ – на 8,8, 12,6 і 16,4 % відповідно (р<0,01).

Оцінка маркерів деструкції сполучної тканини виявила односпрямовані зміни досліджуваних параметрів під впливом МТ у хворих з остеопенією. Встановлено, що включення кальцеміну адванс і кальцеміну в комплексну терапію захворювань органів травлення сприяє зниженню показників деструкції сполучної тканини (р<0,01). На це вказує зниження рівня оксипроліну в 1,5 разу, РмАт – у 1,2 разу в обстежених з вірусною етіологією гепатитів та в 1,4 і 1,3 разу при НРГ у хворих на ХГД і ХП (р<0,001).

Вивчено зміни досліджуваних біохімічних параметрів у хворих з ОП при застосуванні МТ з включенням кальцеміну адванс, кальцеміну та міакальцику. Отримані дані вказують на зниження рівня токсемії за рахунок зменшення вмісту МСМ₂₅₄ на 7,5 %, МСМ₂₈₀ - на 9,0 % та ЕІІ - на 17,6 % (р<0,001). При порівнянні маркерів деструкції сполучної тканини до і після лікування виявлено зниження рівня оксипроліну на 29,8 % і РмАт - на 13,1 % (р<0,001). Рівень загального кальцію та фосфору сироватки крові залишався без змін після лікування (р>0,05). Активність ЛФ, як маркера кісткового метаболізму, зменшилась після антирезорбтивної терапії на 11,5 % (р<0,05). Порівняльний аналіз динаміки біохімічних показників при різних лікувальних програмах показав, що при МТ виявлено більш виражені позитивні зміни ЕІ, ніж при застосуванні ЗВТ. Після МТ знижувався больовий синдром у хребті, суглобах, м’язах.

Отже, призначення остеопротективних препаратів призводить до зниження токсемії та процесів деструкції сполучної тканини.

Таким чином, отримані результати вказують на те, що ЗВТ не запобігає втраті кісткової маси ПВХ та ПВПСК, не впливає на перебіг процесів деструкції сполучної тканини та кісткового метаболізму. Встановлено високу ефективність застосування кальцеміну і міакальцику в комплексному лікуванні хворих на хронічні запальні захворювання гастродуоденопанкреатичної зони на тлі ХГ. Кальцемін адванс і кальцемін попереджують втрату кісткової маси, сприяють зростанню мінеральної насиченості кісток скелета і можуть використовуватись як базисна терапія у хворих з остеодефіцитом. При вираженому ОП, крім кальцеміну, доцільно застосовувати міакальцик, що сприяє  покращанню мінералізації кістки, попереджує розвиток переломів.

ВИСНОВКИ

         У дисертаційній роботі отримано нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності вирішують актуальне завдання клінічної медицини – покращання ранньої діагностики та ефективності лікування остеодефіцитних станів у хворих на поєднану патологію гастродуоденопанкреатичної зони і печінки шляхом дослідження стану мінеральної щільності кісткової тканини поперекового відділу хребта і стегна, показників кісткового метаболізму, деструкції сполучної тканини, синдрому ендогенної інтоксикації та включення в лікувальний комплекс кальцеміну та кальцитоніну.

1.     У хворих на хронічні запальні захворювання гастродуоденопанкреатичної зони і печінки частота розвитку остеодефіциту становить 88,8 % (остеопенія – 56,5 %, остеопороз – 32,3 %); хронічний гастродуоденіт у поєднанні з хронічним панкреатитом – 72,7 % (остеопенія – 52,3 %, остеопороз – 20,4 %); хронічний гастродуоденіт – 60,0 % (остеопенія).

2.     За допомогою двофотонної рентгенівської денситометрії при досліджуваних захворюваннях виявлено односпрямовані зміни мінеральної щільності кісткової тканини (остеодефіцит) в поперековому відділі хребта і проксимальній частині стегнової кістки. Ступінь остеодефіциту залежить від віку хворих, статі, тривалості захворювання, нозологічної форми та наявності менопаузи у жінок.

3.     При поєднанні хронічних запальних захворювань шлунка, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози і печінки у крові хворих підвищується вміст маркерів ендогенної інтоксикації, оксипроліну та румалончутливих антитіл (р<0,05), що корелює з показниками  мінеральної щільності кісткової тканини  (молекули середньої маси 254 – r = - 0,56, молекули середньої маси 280 – r = - 0,49, еритроцитарний індекс інтоксикації – r = - 0,58; оксипролін – r = - 0,58, румалончутливі антитіла – r = - 0,36).

4.     Застосування комплексної терапії хронічних запальних захворювань гастродуоденопанкреатичної зони і печінки без корекції зниження мінеральної щільності кісткової  тканини супроводжується поглибленням  остеодефіциту зі швидкістю втрати кісткової маси на 1,8 % за 6 місяців та зниженням показників ендогенної інтоксикації (р<0,05).

5.     Комплексна терапія з використанням остеопротективних препаратів (кальцемін, кальцитонін) у хворих на хронічні запальні захворювання  гастродуоденопанкреатичної зони і печінки з остеопенією сприяє приросту кісткової маси на 2,2 % при вірусному гепатиті та на 3,3 % при неспецифічному реактивному гепатиті; за наявності остеопорозу – на  4,3 %, з одночасним зниженням рівня ендогенної інтоксикації (р<0,01), оксипроліну та румалончутливих антитіл (р<0,001).