Request a thesis РОЛЬ ФАКТОРІВ ГУМОРАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ В ФОРМУВАННІ ПОРУШЕНЬ СИСТЕМНОЇ ГЕМОДИНАМІКИ В РАННЬОМУ ПЕРІОДІ ТРАВМАТИЧНОЇ ХВОРОБИ

Матеріал і методи дослідження. Дослідження проведено на 258 білих безпородних щурах-самцях віком 6 місяців і масою 180-200 г, які були розділені на 2 серії. 1-у серію склали 160 тварин, яких травмували за моделлю Кеннона в модифікації Штихно Ю.М. і спіавт. (1979). Через 3, 12, 24, 48 годин, 3-у, 4-у, 7-у, 10-у й 14-у добу після травми вимірювали показники системної гемодинаміки, тварин виводили з експерименту декапітацією. Визначали вміст нітриту (NO₂^–), сечовини,
КФК-МВ, продуктів ПОЛ, активність супероксиддисмутази (СОД), лізосомальних ферментів, катехоламінів, простагландинів, циклічних нуклеотидів, проводили імуногістохімічну реакцію на виявлення e-NOS. Контрольну групу для 1-ї серії склали 40 тварин, які піддавалися тим же заходам за винятком відтворення травми. 2-у серію склали 98 щурів, у яких після нанесення травми вивчали стан системної гемодинаміки й летальність. Контрольну групу для 2-ї серії склали 10 тварин.

Нанесення тваринам травми, інвазивні втручання й виведення з експерименту виконували відповідно до вимог Міжнародних принципів Європейської конвенції (Страсбург, 1985), ухвали Першого національного конгресу з біоетики (Київ, 2001), Закону України №3447-IV від 21.02.2006 “Про захист тварин від жорстокого поводження” й за узгодженням із комісією з питань біоетики Донецького національного медичного університету ім. М. Горького. Вимірювання параметрів системної гемодинаміки проводили методом тетраполярної грудної імпедансної реографії за допомогою реоплетизмографа РГ-2-01 (Росія) і самописця Н 338/6 (Росія). Системну гемодинаміку оцінювали за наступними показниками: об'ємна швидкість викиду (ОШВ), ударний об’єм крові (УОК), частота серцевих скорочень (ЧСС), ударний індекс (УІ), серцевий індекс (СІ), середньодинамічний тиск (СДТ), питомий периферійний опір судин (ППОС).

У плазмі крові визначали вміст КФК-МВ, NO за рівнем його стабільного метаболіту NO₂^– за методом Гріса, сечовини за реакцією з діацетилмонооксимом з використанням наборів реактивів фірми “La Chema” (Чехія). Вміст дієнових кон’югатів (ДК) досліджували методом Гаврилов В.Б. і співавт., 1983. Рівень вторинного продукту ПОЛ малонового діальдегіду (МДА) встановлювали за його реакцією з тіобарбітуровою кислотою спектрофотометрично (Knight J.A. et al., 1988). Визначення активності СОД проводили методом О.П. Макаревич і співавт. (1983), Показники біохімічних аналізів реєстрували на спектрофотометрі “Specord 200” (Німеччина). Визначення вмісту простацикліну (Пц) за його стабільним метаболітом простагландином 6-кето-F1_б, тромбоксану В₂ (ТК), вмісту адреналіну (А) і норадреналіну (НА) проводили імуноферментним методом з використанням стандартних комерційних наборів реактивів виробництва фірми “AMERSHAMM BIOSCINCES” (Англія). Інтенсивність забарвлювання продукту імуноферментної реакції оцінювали на спектрофотометрі PR2100 SANOFI DIAGNOSTIC PASTEUR (Франція). Визначення вмісту цАМФ і цГМФ проводили радіоімунологічним методом з використанням стандартних комерційних наборів реактивів виробництва фірми IMMUNOTECH (Чехія-Франція). Результати радіоімунної реакції реєстрували на лічильнику гамма-імпульсів “ГАМА-800” (Україна). Розрахунок результатів аналізів здійснювали з використанням комп'ютерної програми URAN (Уманский В.Я. и соавт., 2002), що використовує Log-Logit або Spline-перетворення. Імуногістохімічне дослідження тканини міокарда із застосуванням моноклональних антитіл до ендотеліальної NO-синтази (Sigma, США) проводилося за допомогою стрептавідин-біотиново-пероксидазного методу забарвлювання на кріостатних зрізах завтовшки 25 мкм.

Результати досліджень обробляли за допомогою ліцензійних пакетів Statistica 5.5 (Stat Soft Rus), Stadia 6.1. При нормальному розподілі величин розраховували середню арифметичну, стандартну помилку й середньоквадратичне відхилення. При порівнянні значень декількох груп використано критерії Крускала-Уолліса й Данна, при вивченні зв'язків між дослідженими показниками використовували коефіцієнт кореляції Пірсона й Спірмена.

Результати дослідження і їх обговорення. Дослідження параметрів системної гемодинаміки через 3 години після травми дозволило розділити тварин на 2 групи: з гіподинамічним і декомпенсованим типами порушень системної гемодинаміки. В кожній групі порушення системної гемодинаміки мали стадійність, що характеризувала реагування й функціонування ССС. Критерієм диференцировки був вибраний СІ (контрольні величини становили 261,4±2,25 мл/хв/кг). Через 3 години після травми СІ в 1-й групі склав 226,5±2,59 мл/хв/кг, у 2-й – 184,2±5,26 мл/хв/кг. Показники ОШВ, УІ знижувалися в 1-й групі на 11 % і 20 %, у 2-й – на 13 % і 32 % (р<0,05). СДТ істотно не змінювався, відзначалася тахікардія. ППОС збільшувався в 1-й групі на 25 % (р<0,05), у 2-й – на 36 % (р<0,05). 1-а доба після травми для 1-ї групи відповідала стадії гіподинамії, для 2-ї групи – стадії вираженої гіподинамії. Гострий період протягом 48 годин після травми в 1-й групі характеризувався збільшенням ОШВ на 17 % від контролю (р<0,05), УІ – на 23 % (р<0,05) порівняно з періодом 24 годин при зниженні ЧСС на 35 % і СІ на 33 % (р<0,05) від контролю. Розвиток брадикардії при збільшенні систолічної активності відбивав залежність “сила-швидкість” і був пристосувальною реакцією, що сприяє збереженню міокарда. ППОС збільшувався на 47 % (р<0,05) порівняно з контролем, впливаючи на продуктивність серця, про що свідчив зв'язок СІ й ППОС (r=-0,81; р<0,05). СДТ зберігався близьким до контрольних значень, що відображало достатню компенсацію кровообігу. В 2-й групі через 48 годин після травми ОШВ зменшилася на 34 %, УОК на – 58 %, УІ на – 60 %, СІ – на 64 % (р<0,05), СДТ на – 13 % порівняно з контролем. ППОС збільшився на 250 % (р<0,001), СДТ знижувався на 13 %, підтримуючись за рахунок продуктивності серця, що підтверджувалося кореляційним зв'язком між УІ та СДТ (r=+0,71; р<0,05). Це було підставою вважати системну гемодинаміку декомпенсованою. Летальність склала 40 %. Період 48 годин після травми відповідав критичній стадії для 1-ї і 2-ї груп. На 4-у добу в 1-й групі було відмічено відносну стабілізацію гемодинамічних параметрів. Збільшення ОШВ на 30% (р<0,05), УІ – на 33% (р<0,05) порівняно з контрольним рівнем указувало на підвищення насосної функції серця. ППОС знизився на 34 % (р<0,05) порівняно з періодом 48 годин, що свідчило про перерозподіл кровотоку з відновленням периферійної ланки, припинення реакції централізації кровообігу й периферійного вазоспазму. Підвищення СІ до контрольного рівня свідчило про включення компенсаторно-пристосувальних механізмів: відновлення ОЦК за рахунок периферійної вазодилатації, зниження судинного тонусу й навантаження на міокард. У 2-й групі на 4-у добу після травми летальність склала 52 %, прогресувало пригнічення продуктивності серця. ОШВ була знижена на 39 % (р<0,05), УОК – на 68 % (р<0,05), УІ – на 71 % (р<0,05), СІ – на 75 % (р<0,05) від контрольного рівня. Підвищення ППОС на 427 % (р<0,001) при зниженні СДТ на 20 % (р<0,05) і ЧСС на 35 % (р<0,05) указувало на наявність гострої серцевої недостатності і розвиток травматичного шоку. Період 4-ї доби після травми відповідав термінальній стадії, всі тварини гинули при наростанні артеріальної гіпотензії і явищах серцевої недостатності. В 1-й групі на 10-у добу після травми СІ знизився на 29 % (р<0,05), ППОС зріс до 147 % (р<0,05) від контролю. Цей період відповідав стадії вторинної гіподинамії. На 14-у добу спостерігалося зниження УІ на 14 %, СІ – на 33 % (р<0,05) від контролю. ППОС збільшувався на 175 % (р<0,05) порівняно з контролем, що сприяло підтримці СДТ. Спостережуване пригнічення насосної функції серця було зумовлено малим серцевим викидом з розвитком кардіодепресії й міокардіодистрофії як наслідку гіподинамічного типу реакції cистемної гемодинаміки. Кінець раннього періоду ТХ відповідав стадії вторинної посттравматичної міокардіодистрофії.

Розвиток посттравматичної міокардіодистрофії був зумовлений як гемодинамічними мікроциркуляторними розладами в самому міокарді, так і порушеннями його тканинного енергетичного метаболізму. При дослідженні через 3 години після травми КФК-МВ у 1-й групі було відзначено збільшення активності в 1,5 рази (р<0,05), у 2-й групі – в 4 рази (р<0,001) порівняно з контрольною групою. Через 48 годин відзначено збільшення активності КФК-МВ в 7,2 рази (р<0,001) у 1-й групі й в 17 разів (р<0,001) у 2-й. На 10-у добу величина активності КФК-МВ поступово знизилася На 14-у добу після травми активність КФК-МВ практично досягла контрольних значень, що свідчило про завершення процесів ушкодження міокарда й побічно – про відновлення його енергетичного балансу.

У 2-й групі на 4-у добу активність КФК-МВ зросла більш ніж у 20 разів (p<0,001) порівняно з контрольними значеннями, що свідчило про прогресування процесів ушкодження кардіоміоцитів і про глибокий розлад метаболізму міокарда, що зумовлювало деструктивно-дистрофічні порушення.

Аналіз стану прооксидантної системи показав прогресування збільшення ДК і МДА, які досягли 255 % (p<0,01) і 281 % (p<0,01) від контролю через 48 годин після травми в 1-й групі, а в 2-й – 260 % (p<0,01) і 398 % (p<0,01). У 1-й групі, починаючи з 4-ї доби після нанесення травми, відбувалося поступове зниження ДК і МДА аж до фактичного відновлення до контрольного рівня на 14-у добу. В 2-й групі значення ДК і МДА збільшувалися до 286 % і 429 % від контрольного рівня на 4-у добу після травми (р<0,01).

Таким чином, функціональні резерви організму лише до певного ступеня могли компенсувати ушкоджувальну дію токсичних продуктів ПОЛ, доказом чого була виявлена динаміка відновлення маркерів ушкодження клітинних структур у 1-й групі. У 2-й групі спостерігався зрив компенсаторних механізмів, розвивалася надмірна реакція нагромадження продуктів ПОЛ.

Вивчення активності основного ферменту антиоксидантної системи – СОД через 48 годин після травми виявило пригнічення його активності: в 1-й групі – на 64 %, в 2-й – на 82 % від контрольного рівня (р<0,05). На 4-у добу після травми в 1-й групі різкий спад активності СОД змінювався поступовим її відновленням, хоча до 14-ї доби після травми активність ферменту залишалася зниженою (на 25 % від контрольного рівня; р>0,05). У 2-й групі на 4-у добу відзначалося прогресивне практично десятикратне зниження показників активності ферменту.

Отже, загальною закономірністю перебігу ТХ була активація процесів ліпопероксидації на фоні пригнічення активності антиоксидантної системи. При цьому через 48 годин після травми в 1-й групі показники систем ПОЛ й антиоксидантної системи починали відновлюватися. У 2-й групі резерв антиоксидантної системи виснажувався повною мірою, а вміст продуктів ПОЛ надмірно зростав, що вказувало на зрив компенсаторних реакцій організму. Активність антиоксидантної системи характеризувалася виснаженням, а процеси ПОЛ виявлялися не лімітованими й значно інтенсифікувалися. Закінчення гострого періоду ТХ було критичним моментом для балансу про- і антиоксидантних систем. У тварин з декомпенсованим типом наступав зрив компенсаторно-пристосувальних реакцій, що сприяло формуванню шоку і летальний кінець.

У патогенезі ушкоджень міокарда при ТХ, на наш погляд, одним з основних механізмів є порушення тонусу судин, дисфункції ендотелію. Регуляторний вплив на реакцію судин у першу чергу при стресорних ушкодженнях мають катехоламіни, простагландини й NO, які забезпечують адаптаційний захист. На нашу думку, вкрай необхідним є вивчення функціонування САС, системи простагландинів і системи NO з метою визначення реакцій ціх регуляторних систем при ТХ.

Через 3 години після травми у тварин обох груп виявлено збільшення вмісту катехоламінів у крові й міокарді. У 1-й групі рівень А в крові досяг збільшення до 405 % (р>0,001) з подальшим зниженням до 163 % (р>0,01) у гострий період ТХ. З 3-ї доби ТХ рівень А різко знижувався (до 23 %, р>0,05 від контролю), та виявляв тенденцію до відновлення лише на 14-у добу після травми. Вміст НА характеризувався збільшенням у перші години після травми до 139 % (р>0,05) порівняно з контролем з подальшим зниженням до контрольних величин. Очевидно, настільки значне й швидке зниження рівня катехоламінів вказувало на сприятливий перебіг ТХ, оскільки в цьому періоді активація САС сприяла підтримці скорочувальної функції міокарда за рахунок регуляції тонусу периферійних судин і централізації кровообігу зі збереженням СДТ.

При дослідженні катехоламінів у міокарді в 1-й групі через 48 годин після травми було виявлено підвищення А до 250 % (р<0,01), НА до 225 % (р<0,01) порівняно з контрольною групою. Високий вміст катехоламінів у міокарді сприяв підтримці коронарного кровообігу, скорочувальної функції міокарда. Разом з тим високий рівень адреналіну в міокарді був однією з основних причин ушкодження й розвитку посттравматичної міокардіодистрофії (Борисенко А.Г., 1991). Подальше спостереження виявило низький рівень у крові катехоламінів і показники їхнього вмісту в міокарді. У 2-й групі вміст А характеризувався більш значним і стійким збільшенням порівняно з 1-ою групою, досягаючи у крові 531 % і в міокарді 333 % (р<0,01) від контрольного рівня. Вміст НА в міокарді в 2-й групі збільшувався до 152 % (р<0,05) від контролю з подальшим різким зниженням, що негативно впливало на показники системної гемодинаміки і спричиняло загибель тварин. Таким чином, більш виражене нагромадження А в крові й міокарді в гострому періоді в 2-й групі викликало ушкоджувальний вплив на функціонування гомеостатичних параметрів організму, пригнічувало насосну функцію й продуктивність серця.

Аналіз динаміки вмісту в крові циклічних нуклеотидів показав істотні відмінності між 1-ю і 2-ю групами. У 1-й групі динаміка вмісту цАМФ характеризувалася різким підйомом через 3, 24 і 48 годин після травми відповідно в 7, 13, і 19 разів порівняно з контрольними значеннями (р<0,001 у всіх випадках). Вміст цГМФ перевищував контрольні значення через 3, 24 і 48 годин в 6, 4 і 5 разів відповідно (р<0,001 у всіх випадках). На 4-у добу після травми вміст цАМФ і цГМФ знижувався порівняно з попереднім періодом, але все-таки залишався значно вищим від контрольного рівня. На 10-у добу вміст цАМФ і цГМФ прогресивно знижувався. Період 14-ї доби після травми характеризувався чіткою тенденцією рівня цАМФ й цГМФ до відновлення. Вміст цАМФ вірогідно знизився порівняно з рівнем 10-ї доби в 2 рази (p<0,05), але все-таки був в 3 рази вищим від контрольних значень (p<0,01). Рівень цГМФ знижувався фактично до контрольного рівня. Отже, у 1-й групі зафіксовано чітку тенденцію до істотного збільшення вмісту в крові цАМФ і цГМФ з поступовим зниження їх вмісту, при цьому рівень цАМФ до кінця раннього періоду ТХ залишався підвищеним, тоді як рівень цГМФ відновлювався до контрольних значень.

У 2-й групі через 3, 24 і 48 годин після травми було виявлено збільшення рівня цАМФ відповідно в 11, 18 і 23 рази порівняно з контролем (р<0,001 у всіх випадках), що значно перевищувало рівень цАМФ в 1-й групі. Вміст цГМФ у 2-й групі характеризувався більш різким підйомом через 3, 24 і 48 годин: відповідно в 9, 6 і 12 разів порівняно з контролем (p<0,001). На 4-у добу після травми в 2-й групі відзначався подальший приріст рівня цАМФ (в 25 разів порівняно з контрольною групою; р<0,001). Вміст цГМФ на 4-у добу знизився більш ніж у 2 рази порівняно з попереднім терміном, при цьому він майже в 5 разів (p<0,01) перевищував контрольні значення. Більш високе зростання показників вмісту циклічних нуклеотидів у 2-й групі порівняно з 1-ю групою вказувало на більше напруження регуляторних процесів, що супроводжувало розвиток декомпенсації гемодинаміки.

Реакція Пц і ТК у 1-й групі як у крові, так і в міокарді мала односпрямовану дію, але відрізнялася більш вираженими зрушеннями в міокарді. Протягом 4-ї доби після нанесення травми рівень Пц поступово знижувався, досягаючи у крові 80 % (р<0,05) і в міокарді 48 % (р<0,05) від контрольного рівня. З 7-ї до 14-ї доби вміст Пц відновлювався в циркулюючій крові, а в міокарді був знижений на 38 % (р<0,05) порівняно з контролем. Кореляційний аналіз показав наявність тісних прямих зв'язків Пц із показниками продуктивності серця: з УОК (r=+0,88), з УІ (r=+0,87) та із СІ (r=+0,92; p<0,05 у всіх випадках). Це відображало, на наш погляд, позитивний стрес-лімітувальний ефект Пц: чим менше був пригнічений його синтез, тим вищими були показники продуктивності серця. Для рівня ТК було відзначено збільшення з максимумом на 4-у добу: у крові – на 13 %, а в міокарді – на 64 % (р<0,05) порівняно з контролем. До кінця раннього періоду ТХ рівень ТК у крові відповідав контрольним величинам, а в міокарді – перевищував на 18 % (р<0,05). Пригнічення продуктивності серця, що розвивалось до кінця раннього періоду ТХ, супроводжувалося зниженою продукцією Пц і збільшеним вмістом ТК у тканині серцевого м'яза. Ймовірно, дефіцит Пц і нагромадження кардіодепресивного ТК спричиняли розвиток вторинної посттравматичної міокардіодистрофії із пригніченням скорочувальної здатності серця.

У 2-й групі через 48 годин рівень Пц у крові знизився на 35 %, а ТК збільшився на 14 % порівняно з контрольним рівнем (р<0,05 в обох випадках). Патогенетична роль гіпертромбоксанемії в плані потенціювання периферійної вазоконстрикції й пригнічення продуктивності серця підтверджувалася наявністю кореляційних зв'язків ТК і ППОС (r=+0,58; p<0,05), а також ТК і СІ (r=-0,59; p<0,05) у кінці 1-ї доби після травми. На 4-у добу відзначено наростання пригнічення синтезу Пц, рівень якого був знижений на 52 % (р<0,05) порівняно з контролем. Вміст ТК на 4-у добу збільшувався на 25 % від контролю (р<0,05). У міокарді зниження синтезу Пц на 4-у добу досягало 38 % від контролю (р<0,05), дворазове збільшення продукції ТК супроводжувалося вираженим пригніченням гемодинамічних параметрів. Таким чином, виявлені порушення спричиняли пригнічення коронарного кровообігу, гіпоперфузію тканини міокарда киснем і прогресування гіпоксії. Ця реакція у групі з декомпенсованим типом розцінювалася як дезадаптивна й зумовлювала декомпенсацію серцевої діяльності й високу летальність.

При дослідженні функціонального стану системи NO і її ролі у регуляції системної гемодинаміки при ТХ було визначено, що з перших годин після травми відбувалось зменшення вмісту NO^-₂у крові: через 3 години на 13 % і через 12 годин на 29 % порівняно з контрольним рівнем (р<0,05). Вміст сечовини через 3 і 12 годин збільшувався відповідно на 12 % і 28 % порівняно з контролем (р<0,05), що вказувало на зсув реакції вбік аргіназного шляху утворення сечовини. Через 24 і 48 годин відзначалося прогресування зниження вмісту NO^-₂в крові на відповідно 44 % і 63 % порівняно з контролем (р<0,05 в обох випадках). Вміст сечовини в крові підвищувався на 43 % і 66 % від контролю (р<0,05 в обох випадках), що свідчило про пригнічення синтезу NO. Ці зміни вказували на прогресування гіпоксемії й гальмування синтезу NO. На 4-у добу вміст нітриту, підвищувався, але на 49 % був нижчим порівняно з контрольним рівнем (р<0,05). Рівень сечовини зменшився на 30 % порівняно з періодом 48 годин, (р<0,05 в обох випадках). На 14-у добу вміст NO^-₂відновлювався й становив 91 % (р<0,05) від контрольного рівня. Вміст сечовини перевищував контрольні показники на 18 % (р<0,05). Динаміка пригнічення продукції NO^-₂з паралельним нагромадженням сечовини з максимумом через 48 годин свідчила, по-перше, про зрушення реакції L-аргініну вбік неокиснювального аргіназного шляху, що спричиняло утворення сечовини. По-друге, розвиток оксидативного стресу при ТХ з утворенням і нагромадженням вільних радикалів, зокрема супероксидного аніона, сприяло активній взаємодії його з NO.

У 2-й групі через 48 годин виявилося зниження NO^-₂ на 67 % порівняно з контрольним рівнем (р<0,05). У термінальний період – 3-4-ї доби після травми пригнічення синтезу NO виражалося в зниженні рівня нітриту на 74 % порівняно з контрольними значеннями (р<0,05). Істотно збільшувався рівень сечовини, перевищуючи вихідний на 72 % (р<0,05). У термінальний період відзначалося більш ніж двократне збільшення вмісту сечовини порівняно з контрольним рівнем (р<0,05). Це вказувало на високу ферментативну активність аргінази, що бере участь у запуску циклу сечовини. Отримані дані свідчили про виснаження функціональних резервів системи синтезу NO, пов'язаних з декомпенсацією ССС, розвитком гіпоксії, пригніченням процесів аеробного дихання. За даними кореляційного аналізу, наявність високого зворотного зв'язку між ППОС і NO^-₂ (r=-0,93; р<0,05) свідчила про пригнічувальний вплив вираженого периферійного вазоспазму на синтез ендотелієм судин NO. Показники СІ й NO^-₂ характеризувалися наявністю тісного кореляційного зв'язку (r=+0,87; р<0,05), що відображало взаємний вплив пригнічення синтезу NO і продуктивності серця. Імуногістохімічне дослідження е-NOS у міокарді показало зменшення розподілу імунопозитивних комплексів в обох групах через 48 годин після травми, ступінь якого була більш виражена в 2-й групі. До кінця раннього періоду в 1-й групі було відзначено збільшення імунопозитивних комплексів з е-NOS, що вказувало на відновлення синтезу NO. У 2-й групі в термінальний період імуногістохімічна реакція з е-NOS практично була відсутня, що свідчило про виснаження системи синтезу NO. Виявлений паралелізм між активністю е-NOS, синтезом NO у міокарді й рівнем NO^-₂ у крові дав підставу вважати, що для ТХ є характерною загальна реакція пригнічення синтезу NO. Ступінь цього пригнічення мав пряму залежність із порушенням діяльності ССС.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення наукової проблеми встановлення ролі факторів гуморальної регуляції в порушенні системної гемодинаміки в ранньому періоді травматичної хвороби. Аналіз проведеного комплексного експериментального дослідження порушень регуляторних механізмів серцево-судинних реакцій у ранньому періоді травматичної хвороби дозволив визначити механізми формування недостатності кровообігу й ушкодження міокарда при травматичній хворобі.

1. Комплексно вивчений стан системної гемодинаміки при травматичній хворобі. Визначено два типи реакції системної гемодинаміки: гіподинамічний і декомпенсований. Порушення системної гемодинаміки мали стадійність, що характеризувала реагування й функціонування серцево-судинної системи. Доведено діагностичну цінність кардіоселективного маркера КФК-МВ – збільшення активності більш ніж в 10 разів свідчило про розвиток необоротних ушкоджень у міокарді.

2. Установлено роль симпатоадреналової системи у формуванні порушень системної гемодинаміки. Вираженість порушень системної гемодинаміки й ушкоджень міокарда прямо залежала від функціональної активності симпатоадреналової системи. Активація симпатоадреналової системи була біологічно доцільною реакцією ушкодженого організму, спрямованою на реалізацію адаптивних і гомеостатичних механізмів. Разом з тим посилена продукція адреналіну при декомпенсованому типі (більш ніж у 4 рази) викликала виражений ушкоджувальний ефект на діяльність серцево-судинної системи, ускладнюючи перебіг травматичної хвороби.

3. З’ясовано значення системи простагландинів і циклічних нуклеотидів у формуванні порушень системної гемодинаміки. Баланс простацикліна і тромбоксана мав патогенетичне значення у формуванні компенсаторно-пристосувальних реакцій серцево-судинної діяльності. Для гіподинамічного типу системної гемодинаміки були характерні менша амплітуда коливань, синхронні й односпрямовані зміни простацикліна і тромбоксана. При декомпенсованому типі баланс зміщався вбік ушкоджувального міокардіодепресивного тромбоксана із паралельним пригніченням синтезу простацикліна. Встановлено значення системи циклічних нуклеотидів у формуванні порушень системної гемодинаміки. Група з гіподинамічним типом характеризувалася перевагою цАМФ-залежного шляху регуляції надходження сигналу в клітину. Стабільний рівень цГМФ із незначним перевищенням і тенденцією до стабілізації свідчив про помірний вплив ушкоджувальних факторів на клітину. В 2-й групі поряд з високим вмістом цАМФ (у 25 разів більший від контролю) виражена паралельна активація цГМФ-залежного шляху регуляції супроводжувала формування декомпенсації системної гемодинаміки й розвиток посттравматичної міокардіодистрофії.

4. Визначено роль системи оксиду азоту в патогенезі порушень системної гемодинаміки й ушкодженні міокарда. Синтез оксиду азоту характеризувався пригніченням для обох типів системної гемодинаміки. При гіподинамічному типі зниження синтезу оксиду азоту супроводжувалося подальшим відновленням. При декомпенсованому типі пригнічення синтезу оксиду азоту досягало трикратного зниження, не мало тенденції до відновлення, супроводжувалося високою летальністю. Установлено, що інгібування ендотеліальної NO-синтази зумовлено активацією аргінази, нагромадженням продуктів перекисного окиснення ліпідів, пригніченням антиоксидантної системи.

5. Встановлено роль змін гуморальних факторів регуляції в патогенезі порушень системної гемодинаміки й ушкодженні міокарда в ранньому періоді травматичної хвороби. Визначено функціональний стан, характер і фазність реагування вазоактивних систем, взаємозв'язок з гемодинамічними реакціями й метаболічними порушеннями.