Клинико-иммунологические особенности рецидивирующего бронхита у детей с системной дисплазией соединительной ткани



title:
Клинико-иммунологические особенности рецидивирующего бронхита у детей с системной дисплазией соединительной ткани
Альтернативное Название: КЛІНІКО-ІМУНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЦИДИВУЮЧОГО БРОНХІТУ У ДІТЕЙ З СИСТЕМНОЮ ДИСПЛАЗІЄЮ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ
Тип: synopsis
summary:

Об’єкт та методи дослідження. Для досягнення мети дослідження, спрямованого на підвищення ефективності діагностики і лікування РБ у дітей з проявами СНДСТ, проведено обстеження і спостереження за 118 хворими у віці від 4 до 14 років у період 2003-2006 рр.


З метою вирішення задач дослідження всі пацієнти були розподілені на 2 підгрупи. I групу склали 94 (79,7%) дитини, у яких поряд із загостренням РБ мали місце супутні прояви СНДСТ. До ІІ групи увійшли 24 (20,3%) хворих із ознаками загострення основного захворювання, однак без супутніх стигм ДСТ.  Крім того, для оцінки ефективності різних методів терапії І група обстежених розділена на дві підгрупи: першу, в кількості 30 (31,9 %), склали хворі, у яких спостерігались лише множинні (більше п¢яти)  зовнішні стигми ДСТ. До другої підгрупи (64 – 68,1%) включені пацієнти із поєднаними (зовнішніми і вісцеральними) проявами  СНДСТ.


Для обґрунтування діагнозу “рецидивуючий бронхіт” керувались класифікацією найбільш поширених неспецифічних бронхо-легеневих захворювань у дітей, прийнятою на ІІ з¢їзді фтизіатрів і пульмонологів України  (Київ, 1998), а також критеріями діагностики РБ, наданими у наказі №18 МОЗ (2005).


Контрольну групу склали 17 практично здорових однолітків. 


Для характеристики окисно-відновного потенціалу поліморфноядерних нейтрофілів використовували показники стимульованого і спонтанного НСТ-тесту із обчисленням фагоцитарного резерву. При вивченні стану імунокомпетентних клітин використовували імунофлуоресцентний метод визначення CD3+, CD4+, CD8+, CD22+-лімфоцитів периферійної крові за допомогою моноклональних антитіл Інституту онкології, м.Москва (НВЦ «МедБіоСпектр»). Гуморальну ланку вивчали шляхом визначення вмісту у сироватці крові імуноглобулінів основних класів  – А, М і G загальноприйнятим методом радіальної імунодифузії в агарі за G.Manchini (1965). Вміст ФНП-б1 та ІЛ-8 вивчали за допомогою імуноферментного аналізу.


Для визначення різних  фракцій оксипроліну у сечі використовували метод J.Bergman і R.Loxley у модифікації Н.П.Шараева и соавт. (1990).


Статистична обробка результатів дослідження проводилась на персональному комп¢ютері IBM PC Pentium IV з використанням  загальноприйнятих методів варіаційної статистики, із залученням пакетів програм статистичного аналізу  Excel – 2000, Statistiсa for Windows. Version 6.0 “to SPSS for Windows. Release 8.0”. Використовувались t – критерій вірогідності Стьюдента, u-критерій Уїлкоксона-Манна-Уїтні, коефіцієнт кореляції (r) Спірмана, метод кутового перетворення ц (ш)– Фішера, а також кореляційний, дисперсійний і факторний аналізи. Порівняння дисперсій середніх величин (д2) здійснювали за допомогою критерію Фішера  (F). З метою досягнення однорідності у групах застосовано метод простої рандомізації з використанням таблиць випадкових чисел (Е.В. Гублер 1978, А.Н. Зосімов, В.П. Голік, 2000).


Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження показали, що у 94 хворих із 118 досліджених із РБ  (79,7%) встановлені різноманітні ознаки  СНДСТ. При цьому у вигляді ізольованих зовнішніх, множинних (понад 5)  стигм сполучнотканинного дизембріогенезу прояви СНДСТ спостерігались у  30 (31,9%) хворих. У решти 64 із 94 пацієнтів із СНДСТ (68,1%), поряд із зовнішніми ознаками, встановлено вісцеральні прояви сполучнотканинної дисплазії. З урахуванням клінічних критеріїв Нью-Йоркської асоціації кардіологів, серед обстежених хворих найбільш частим (49 – 52,1%) проявом СНДСТ став так званий «MASS – фенотип».


Одним із об¢єктивних бронхоскопічних критеріїв вісцеральних проявів ДСТ стало виявлення трахеобронхіальної дискінезії (ТБД), котра встановлена у 25,5% випадків, а її питома вага серед хворих із стигмами СНДСТ виявилась ще вищою (34,3%).


Клінічна картина загострення, результати рутинних лабораторних методів дослідження і рентгенографії органів грудної клітки у обстежених дітей багато в чому відповідали симптоматології, властивій гострому бронхіту.


Серед особливостей перебігу РБ у дітей з проявами СНДСТ слід відзначити середній вік, у якому був встановлений діагноз ((5,17 ± 0,84) року), тоді як у пацієнтів без ознак названого синдрому він склав (6,72 ± 1,63) року; указання на суттєво більшу частоту реєстрації обтяженої спадковості у пробандів по патології бронхо-легеневої системи (23,6%, у контрольній групі – 9,9%); більш високу частоту загострень вогнищевої інфекції, а також клінічних проявів атопії.


При бронхоскопічному обстеженні, виконаному у  86 із 118 обстежених хворих (72,8%), ознаки катарального ендобронхіту виявлені у 24 (27,9%), локалізованого катарально-гнійного - у 18 (20,9%), двобічного катарально-гнійного - у 28 (32,5%), локалізованого гнійного - у 7 (8,2%) і у 9 (10,5%) – гнійного двобічного.


При цьому серед дітей основної групи з установленою ТБД значно частіше спостерігались ознаки гнійного ендобронхіту (у 15 із 70 обстежених, що склало 21,4%). У той же час серед хворих групи порівняння він мав місце лише у 1 з 16 (6,31%). Установлений факт підкреслює ще одну особливість загострення бронхітичного процесу у дітей із ТБД як проява СНДСТ, пов¢язану з вірогідно більшою частотою реєстрації у них гнійного ендобронхіту.


Більша тривалість загострення РБ у дітей із супутніми проявами СНДСТ виявилась зумовленою більшою частотою розвитку у цій групі хворих гнійного ендобронхіту і залученням до процесу загострення вогнищ хронічної інфекції. 


Виконані імунологічні дослідження у періоді загострення РБ виявили у дітей зниження загальної кількості Т-лімфоцитів. При цьому статистично значущі відхилення клітинної ланки імунітету зареєстровані серед хворих основної групи. У них спостерігалось зниження рівня зрілих Т-лімфоцитів (СD 3+) до (50,6 ± 2,26) % (тоді як у контролі – (58,1 ± 0,46) %), їх хелперно-індукторної субпопуляції (СD 4+), що склало (30,61 ± 1,73) % (у контролі – (35,72 ± 0,69) %), СD 8+-лімфоцитів ((17,70 ± 0,70) %, у контролі – (21,62 ± 0,44)), а також порушення співвідношення СD 4+/СD 8+ до (1,48 ± 0,03), проти (1,66 ± 0,05) у контролі.


 


Комплексна оцінка ступеня порушення Т-системи імунітету у групах (рис.1) показала, що у групі без  проявів СНДСТ існувала лише тенденція до депресії Т-системи (t=1,38; р>0,05). У хворих із зовнішніми проявами СНДСТ депресія Т-системи стає вірогідною (t=2,22; р<0,05) і на 60,8% перевищує таку у хворих без СНДСТ. Комбінація проявів СНДСТ ще більше посилює (на 17,6%) пригнічення Т-системи імунітету (t=2,61; р<0,01).

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины