ДИНАМИКА ПСИХОПАТОЛОГИЧЕСКИХ, ПАТОПСИХОЛОГИЧЕСКИХ И НЕЙРОХИМИЧЕСКИХ ИЗМЕНЕНИЙ ПРИ ПАРАНОИДНОЙ ШИЗОФРЕНИИ В ПРОЦЕССЕ ЛЕЧЕНИЯ

summary

            Матеріал і методи дослідження. Проведено комплексне клініко-психопатологічне, патопсихологічне, нейрохімічне обстеження хворих, у яких був встановлений діагноз параноїдної шизофренії безперервного (F 20.00) та нападоподібно-прогредієнтного (F 20.01) варіантів перебігу відповідно до критеріїв МКХ - 10.

Під спостереженням перебувало 102 хворих на параноїдну шизофренію молодого віку. Серед обстежених хворих на параноїдну форму шизофренії переважали пацієнти з безперервним типом плину захворювання (64 хворих), у той час як нападоподібно-прогредієнтний тип перебігу діагностувався в меншому числі випадків (38 пацієнтів). У групі хворих із безперервним типом перебігу параноїдної шизофренії терапію рисполептом одержували 51,6% хворих, а лікування рисполептом й азалептином - 48,4% обстежених. По 50% пацієнтів з нападоподібно-прогредієнтним перебігом параноїдної шизофренії лікувалися рисполептом й рисполептом та азалептином. Терапія пацієнтів включала застосування на протязі місяця рисполепту в дозі 3 мг на добу та комбінацію даного препарату в дозі 2 мг з азалептином по 100 мг на добу. Комбінована терапія призначалася хворим, стан яких вимагав досягнення крім антипсихотичного седативного ефекту. В групу контролю було включено 60 практично здорових осіб молодого віку.

Клінічне обстеження хворих включало використання анкет, у які вносилися дані
про основні симптоми, а також анамнестичні відомості, що було необхідно для
встановлення діагнозу. Оцінка динаміки психопатологічних розладів у обстежених хворих на тлі лікування рисполептом і рисполептом з азалептином здійснювалася за допомогою шкали PANSS. Використання даної шкали дозволило не тільки диференційовано оцінити стан пацієнта одночасно за багатьма показниками, а й об'єктивізувати динамічні зміни в психічному статусі хворого, що має особливе значення в тих випадках, коли застосовуються різні лікарські препарати (Мосолов С.Н., 2001). Характер і виразність екстрапірамідних розладів оцінювалися за допомогою шкали ESRS. Спеціальним комплексом психодіагностичних методик досліджувалися такі сфери психічної діяльності як мислення, пам'ять, увага, інтелект, емоції, самооцінка.

Для вивчення характеру й структури порушень мислення використовувалася методика «Виключення четвертого», що дозволило дослідити рівень процесів узагальнення й відволікання, оцінити здатність виділення істотних ознак предметів і явищ, критичність та гнучкість (Блейхер В.М., Крук И.В., 1986; Бурлачук Л. Ф., 2003; Райгородский Д.Я. 2000). Вивчення других особливостей мислення проводилося за допомогою методики піктограм. Вербальний стимульний матеріал піктограми, запропонований В.М.Блейхером (Блейхер В.М., Крук И.В., 1986) і використаний Б.Г.Херсонським при стандартизації методики (Херсонский Б.Г.,1984), включав 16 понять: «веселе свято», «важка робота», «смачна вечеря», «хвороба», «сум», «щастя», «любов», «розвиток», «розлука», «обман», «перемога», «подвиг», «ворожнеча», «справедливість», «сумнів», «дружба». У проведеному дослідженні при оцінці піктографічних образів визначалися абстрактність, конкретність, індивідуальна значимість, стандартність, адекватність, особливі феномени, графічні характеристики, загальна продуктивність асоціативного піктографічного запам'ятовування (Херсонский Б.Г.,1984; Райгородский Д.Я. 2000; Бурлакова Н.С., Олешкевич В.И., 2001; Бурлачук Л. Ф., 2003).

Вивчення стану пам'яті проводилося за допомогою проби на запам'ятовування 10 слів, що дало можливість дослідити обсяг, міцність і стійкість короткочасної пам'яті (Блейхер В.М., Воронков Г.Л., Иванов В., 1989; Бурлачук Л.Ф., Морозов CM., 1999; Карвасарский Б.Д., 2002). Результати проби зображувалися графічно, що дозволяло оцінити характер насичуваності й/або виснажуваності короткочасної лексичної пам'яті.

Функція уваги в проведеному дослідженні вивчалася за результатами використання таблиць Шульте, що дало можливість оцінити рівень концентрації й ступінь стійкості уваги (Бурлачук Л. Ф., 2003).

Для дослідження стану емоційної сфери були використані восьмикольорова версія тесту Люшеру й колірний тест відносин (КТВ). Дані методики дозволили оцінити основні показники актуального емоційного й функціонального стану, а також рейтинги відносин хворих до значимих для них людей і понять, таких, як «я», «мати», «батько», «здоров'я», «хвороба», «минуле», «сьогодення», «майбутнє» (Джос В. В., 1990; Драгунский В. В., 1999; Клар Г.,1999; Базьма Б. А., 2001; Луцик В.Л., 2003; Собчик Л.Н., 2003). Найважливішим показником у КТВ був ранг кольорів, асоційованих з тим або іншим поняттям, тобто порядковий номер цих кольорів у попередній пробі Люшера (Бажин Е. Ф., Эткинд A.M., 1985).

Для вивчення самооцінки в роботі була використана методика Дембо-Рубінштейн у семантико-диференціальній, «профільній» формі. У проведеному дослідженні був використаний набір параметрів, таких, як здоров'я, розум, щастя, характер, товариськість, активність, веселість, настрій, розслабленість.

Нейрохімічне дослідження включало вивчення стану катехоламінергічної й серотонінергічної систем за допомогою імуноферментного методу. Для оцінки катехоламінергічної системи досліджувався рівень екскреції дофаміну (ДА), норадреналіну (НА), адреналіну (А), а також кінцевого продукту їх обміну - ванілілмигдальної кислоти (ВМК). Стан серотонінергічної системи оцінювали за рівнем серотоніну в крові й кінцевого продукту його обміну в сечі - 5-оксііндолотцової кислоти (5-ОІОК).

Отримані в проведеному дослідженні результати були піддані математичній обробці. Для оцінки статистичної значимості змін показників в одній і тій же вибірці, але різних умовах (до і після лікування) використовувався Т-критерій Вилкоксона. При порівнянні середнього рівня показників у двох різних вибірках застосовувалися U-критерій Манна-Уитни, t-критерій Стьюдента, "кутовий" j*-критерій Фішера. При порівнянні середнього рівня показників у вибірках використовувався Н-критерій Крускала-Уолліса. Оцінка змін показників в процесі лікування проводилася з застосуванням c_r² – критерію Фридмана (непараметричного аналогу однофакторного дисперсійного аналізу), що дозволяв оцінити значимість впливу лікування на мінливість досліджуваних показників. При оцінці змін показників під впливом двох факторів (лікування й типу перебігу захворювання), використовувався двохфакторний дисперсійний аналіз. Для порівняння двох і більше розподілів в різних групах використовувався c² Пірсона. При оцінці синхронності змін обчислювалися лінійні (по Пірсону) і рангові (по Спірмену) коефіцієнти кореляції. Крім того, у роботі проводилися порівняння методом ANOVA - однофакторного дисперсійного аналізу в складі пакету "Statistica" (Боровиков В., 2001; Гмурман В.Е., 2001; Наследов А.Д., 2004; Сидоренко Е.В., 2001).

Результати дослідження. У обстежених хворих в процесі лікування виявлена позитивна динаміка в ступені виразності продуктивної й негативної симптоматики за даними шкали PANSS як при лікуванні рисполептом в якості монотерапії, так і при використанні комбінації цього препарату з азалептином. У пацієнтів із нападоподібно-прогредієнтним типом перебігу параноїдної шизофренії при лікуванні рисполептом у найбільшій мірі редукувалися "маячні ідеї", "тривожність", "порушення уваги" й "відхід в аутистичні переживання" (p<0,01). Лікування рисполетом й азалептином у максимальній мірі приводило до зворотнього розвитку "персекуторних ідей", "тривожності", "фізичної напруги", "порушень уваги", "відхіду від соціальних контактів", "збідніння контакту (раппорта)" (p<0,01).

У хворих на безперервну параноїдну шизофренію не встановлено істотної різниці в ефективності лікування при використанні рисполепта в якості монотерапії і при комбінації даного препарату з азалептином. Така оцінка стосувалася як структури показників PANSS, так і ступеня виразності симптомів. Найбільш активно у пацієнтів піддавалися редукції "маревні симптоми", "персекуторні ідеї", "тривожність", "фізична напруга", "збудження" (p<0,01). Відмінності в динаміці показників у хворих, що одержували рисполепт із азалептином полягали лише в кращій, ніж у пацієнтів, що перебували на лікуванні тільки рисполептом, корекції розладів, пов'язаних з "відходом від соціальних контактів" й "збіднінням контакту" (p<0,01).

Отримані результати за даними шкали PANSS свідчать на те, що лікування хворих на безперервну параноїдну шизофренію було менш ефективним, ніж при нападоподібно-прогредієнтному перебігу психозу. Використання зазначеної шкали показало високу результативність застосованих у дослідженні видів терапії, що приводило до виразної позитивної динаміки симптомів, які займають провідне місце при параноїдній шизофренії. Установлені переваги комбінованої терапії рисполептом з азалептином з більш високою ефективністю відносно негативної симптоматики мають важливе значення й визначають можливості вибору засобів терапії хворих на параноїдну шизофренію.

Результати вивчення побічних ефектів за допомогою шкали ESRS показали, що у всіх обстежених хворих частота зазначених порушень була помірної, а їхня виразність незначною. Оцінка отриманих даних у хворих із нападоподібно-прогредієнтним типом перебігу параноїдної шизофренії свідчить про те, що частота різних побічних ефектів при монотерапії рисполептом була у два рази нижче (23,1%), ніж при комбінованій терапії рисполептом з азалептином (46,2%). При безперервній параноїдній шизофренії відзначена аналогічна тенденція, але виразність установлених відмінностей була меншою, ніж при нападоподібно-прогредієнтному перебігу процесу (47,4% при лікуванні рисполептом та 52,0% при комбінації  рисполепта з азалептином).

Поряд з вивченням динаміки клініко-психопатологічних порушень у хворих на параноїдну шизофренію в роботі проведене патопсихологічне вивчення стану основних психічних функцій для оцінки ефективності проведеної терапії.

Так, використання методики «Виключення четвертого» було необхідним для оцінки динаміки таких базисних логічних операцій, як процеси узагальнення (класифікації, категоризації) і виключення об'єктів. Аналіз отриманих даних проводився в першу чергу з виділенням таких типів відповідей, як абстрактно-адекватні, конкретні, неадекватні й відмовні. У обстежених хворих відзначені викривлення процесів узагальнення-виключення. Пацієнти утруднялися у виборі найбільш "істотних, важливих" ознак. Мали місце симптоми "понадузагальнення", феномени нестандартності, непередбачуваності, незалежності рівня відповіді від складності завдання.