КОМПЛЕКСНАЯ ИНТРАОПЕРАЦИОННАЯ ГЕТЕРОТОПИЧЕСКАЯ АУТОТРАНСПЛАНТАЦИЯ ТКАНЕЙ ЩИТОВИДНОЙ И ПАРАЩИТОВИДНЫХ ЖЕЛЕЗ В ХИРУРГИЧЕСКОМ ЛЕЧЕНИИ МНОГОУЗЛОВОГО ЗОБА



title:
КОМПЛЕКСНАЯ ИНТРАОПЕРАЦИОННАЯ ГЕТЕРОТОПИЧЕСКАЯ АУТОТРАНСПЛАНТАЦИЯ ТКАНЕЙ ЩИТОВИДНОЙ И ПАРАЩИТОВИДНЫХ ЖЕЛЕЗ В ХИРУРГИЧЕСКОМ ЛЕЧЕНИИ МНОГОУЗЛОВОГО ЗОБА
Альтернативное Название: КОМПЛЕКСНА ІНТРАОПЕРАЦІЙНА ГЕТЕРОТОПІЧНА АВТОТРАНСПЛАНТАЦІЯ ТКАНИН ЩИТОПОДІБНОЇ ТА ПАРАЩИТОПОДІБНИХ ЗАЛОЗ У ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ БАГАТОВУЗЛОВОГО ЗОБА (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Тип: synopsis
summary:

Матеріал і методи дослідження. Групу спостереження становило 117 дорослих самців безпородних білих щурів масою тіла 150-200 г, із них 20 (17,1 %) ввійшло у контрольну групу, а інші 97 (82,9 %) – основну, яку було розділено на 3 підгрупи, тваринам кожної з яких виконували різні операційні втручання. Тваринам першої підгрупи – 50 (42,7 %) щурів під загальним інгаляційним ефірним наркозом в асептичних умовах проводили гемітиреоїдектомію з інтраопераційною гетеротопічною автотрансплантацією тканини ЩЗ. У другій підгрупі – 23 (19,7 %) щурі, їм виконували тиреоїдектомію, моделюючи тим самим стійкий гіпотиреоз, а в 3-й підгрупі – 24 (20,5 %) щурів – розширену тиреоїдектомію (з видаленням паращитоподібних залоз) з одномоментною комплексною гетеротопічною автотрансплантацією тканини ЩЗ та ПЩЗ у паратиреоїдні м'язи.


Для вивчення динаміки процесів приживлення та регенерації тканини ЩЗ і ПЩЗ проводили морфологічні дослідження. Для цього на 7, 14, 28-у добу по 10 тварин з першої підгрупи основної групи виводили з експерименту у кожний із вказаних термінів та 20 щурів через 6 міс. після операції з урахуванням вимог Ванкуверської конвенції про біомедичні експерименти. Ділянки претиреоїдних м'язів видаляли гострим шляхом, при чому м'язовий масив з імплантованою тканиною ЩЗ та ПЩЗ видаляли єдиним блоком. Матеріал фіксували, заливали у парафін, виготовляли зрізи товщиною 5±1 мкм за стандартним методом й фарбували гематоксиліном та еозином і за Ван-Ґізоном.


Функціональну ефективність автотрансплантата ЩЗ визначали за рівнем тиреоїдних гормонів і тиреотропного гормону (ТТГ) у сироватці крові щурів. Рівні Т3, Т4 та ТТГ визначали через 7 діб, 1 та 6 міс. після операції за допомогою тест-систем ІФА виробництва “HUMAN” (Німеччина). Лабораторні дослідження здійснювали за допомогою фотометра МСС 340 (“Лабсістем”, Фінляндія), інкубатора COBAS INCUBATOR (“Roche”, Швейцарія) і автоматичного промивача для мікропланшетів (“Рубін”, Росія). Дозування сироваток і реагентів здійснювали мікродозаторами “Ependorff” (Німеччина).


Виразність післяопераційного гіпопаратиреозу в щурів оцінювали за вмістом іонів Са2+ у сироватці крові і наявністю тетанії. Рівень кальцію у сироватці крові щурів визначали уніфікованим колориметричним методом (Ba ett R.N., et al., 1973) за допомогою набору реактивів, вироблених ТОВ НВП "Філісіт діагностика" (Україна). Контроль ефективності автотрансплантації тканини ПЩЗ у щурів здійснювали також шляхом вивчення в експерименті міцності кісток щурів. Для біомеханічного дослідження виділяли і скелетували плечові кістки. Біомеханічні характеристики кісток визначали при вигині на універсальній навантажувальній машині Р-0,5 зі швидкістю навантаження 0,25 мм/хв до руйнування (Ковешников В.Г. та співавт., 2000). Розраховували питому стрілу прогину, межу міцності, модуль пружності і мінімальну роботу руйнування кістки.


Для підтвердження ефективності запропонованого методу в клініці обстежено 57 хворих на евтиреоїдний БВЗ, які знаходилися на лікуванні у хірургічному відділенні Луганської обласної клінічної лікарні. Жінок було 54 (94,7 %), чоловіків – 3 (5,3%) у віці від 19 до 62 років. Середній вік хворих дорівнював 48,4±1,8 року. Термін захворювання на БВЗ при надходженні у хірургічний стаціонар за даними анамнезу становив від 3 до 6,5 року. Усіх хворих поділено на 2 групи залежно від методу хірургічного втручання:  основну групу (n=27) і групу порівняння (n=30). Обидві групи були рандомізовані за віком, супровідною патологією, характером і тяжкістю основного процесу.


Перед госпіталізацією у хірургічне відділення усім хворим виконували тонкоголкову аспіраційну біопсію з подальшим цитологічним дослідженням для уточнення діагнозу і вибору обсягу операційного втручання, а також для  ствердження відсутності злоякісного процесу в ЩЗ. У випадку виявлення клітинної атипії і підозрі на злоякісний характер процесу пацієнтів виключали з основної групи.


Хворим групи порівняння виконували тиреоїдектомію, виходячи з того, що всі вони мали дифузне збільшення паренхіми ЩЗ із численними вузлами, що унеможливлювало виконання типової субтотальної резекції ЩЗ. Особливу увагу приділяли збереженню ПЩЗ. Для корекції ПОГТ призначали замінну терапію l-тироксином у дозі 50-100 мкг на добу.


Хворим основної групи, які мали таку ж саму патологію, що й у групі порівняння, виконували тиреоїдектомію у поєднанні з інтраопераційною комплексною гетеротопічною автотрансплантацією тканин ЩЗ та ПЩЗ. При цьому, інтраопераційно з ЩЗ, що видаляється, забирали візуально незмінені шматочки, відмивали у фізіологічному розчині і при відсутності патологічних змін (після цитологічного дослідження) підсаджували у м'язи шиї. У випадках анатомічної атипії і розташування ПЩЗ у товщі паренхіми ЩЗ, їх виділяли гострим шляхом.Оптимальна загальна маса трансплантата дорівнювала 2±0,12 г. Проте, у 6 (22,2%) хворих маса незміненої паренхіми була менша і становила 1,6±0,23 г.


Із метою діагностики наявності ПОГТ та визначення ефективності його корекції у обстежених хворих вивчали рівні тиреоїдиних гормонів: тироксину (Т4), трийодтироніну (Т3) і тиреотропного гормону (ТТГ) у сироватці крові методом твердофазного імуноферментного аналізу. Дослідження проводили при надходженні хворих у стаціонар, у ранньому післяопераційному періоді (7-10 доба), через 1 та 6 міс. після операції. Дослідження функціонального стану автотрансплантата тканини ЩЗ проводили шляхом визначення його йодонакопичувальної функції у тесті захоплення радіонуклідів з йодидом натрію 131I (Сиваченко Т.П. та співав.,1991). Наявність ПОГПТ визначали за клінічними ознаками, рівнем іонів Са2+ у сироватці крові хворих та рівнем паратгормону в сироватці крові за допомогою тест-систем компанії «DSL» (США). Дослідження проводили у ранньому післяопераційному періоді і через 6 місяців після операції. Інтраопераційно проводили цитологічне дослідження експрес методом для виключення онкологічної патології: вилучену тканину ЩЗ відправляли на патогістологічне дослідження.


Вивчали показники системного імунітету: клітинні показники імунітету у цитотоксичному тесті за допомогою моноклональних антитіл (МКАТ); використовували  комерційні МКАТ класів СD3+ (загальна популяція Т-лімфоцитів), CD4+ (Т-гелпери/індуктори), CD8+ (Т-супресори/кілери), CD22+ (В-лімфоцити) фірми Ortho Diagnostic Systems Inc (USA); вміст імуноглобулінів основних класів (А, М, G) у сироватці крові  - методом радіальної імунодифузії в гелі за Mancini E.А. (1965); вміст циркуляційних імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові та їх молекулярний склад – методом преципітації за Digeon E.A. у модифікації В.М.Фролова зі співав. (1987).


Фагоцитарну активність моноцитів (ФАМ) досліджували оригінальним чашковим методом, при цьому обчислювали такі показники як фагоцитарне число (ФЧ), фагоцитарний індекс (ФІ), індекс перетравлення (ІП). Як тест-об’єкт фагоцитозу використовували живу добову культуру музейного штаму №505 St. aureus.


Імунна природа гострої реакції відторгнення автотрансплантата визначає важливість дослідження продукції цитокіну інтерлейкін-2 (IL-2), що відіграє головну роль у реалізації клітинної імунної відповіді на трансплантат. З'ясування ролі IL-2 у патогенезі гострої реакції відторгнення (ГРВ) може забезпечити основу для удосконалення тактики післяопераційного моніторингу хворих, яким виконували автотрансплантацію. Динаміку продукції IL-2 у хворих визначали в такі періоди: перед операцією (фонові показники); на 3, 10 добу та через 1-1,5 місяця після операції. IL-2 продукційну здатність мононуклеарів периферійної крові визначали етапами:


а) одержання супернатантів (Spiess P.S., Rosenberg S.A., 1981);


б) визначення активності IL-2 (De Vos C., Libert W., 1989);


в) пробний аналіз (Farrar J. et al., 1980).


Статистичне обчислення отриманих результатів проводили на персональному комп'ютері на базі процесора Celeron із використанням пакета статистичних програм для медико-біологічних досліджень ”Biostatistics” (Statistical Graphics Corp., USA), Version 4.03. Отримані цифрові результати обчислювали статистично за допомогою критерію Стьюдента. Розбіжність середніх величин вважали вірогідними при р<0,05. Для визначення ступеня лінійної залежності між досліджуваними показниками обчислювали коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона rxy., значимість якого визначали за допомогою спеціальної таблиці критичних значень коефіцієнтів кореляції для відповідних ступенів волі. Усі використані одиниці вимірів і параметри приведено у відповідність з міжнародною системою одиниць.


Результати й обговорення. Через 1 тиждень після автотрансплантації при патогістологічному досліджені спостерігали дистрофічні зміни епітелію фолікулів, клітин навколо розташованих м’язів, остаточні судинні реакції на травму та клітинну інфільтрацію. На 14 добу на межі автотрансплантату з м’язами шиї почала з’являтися тонка сполучнотканинна капсула. Деякі фолікули розтягнуті колоїдом та значно збільшені у розмірах, що свідчило про труднощі його поглинання. Фолікули, що загинули, замінялися сполученою тканиною. При цьому вже можна було побачити багато повнокровних капілярів, які проростали між фолікулами. В цих фолікулах спостерігалась резорбція колоїду у вигляді вакуолей. Звертало на себе увагу регресія запальної реакції. Через 4 тижні експерименту в трансплантаті ЩЗ на тлі репаративних процесів дистрофічні зміни були відображені мінімально. Автотрансплантат мав добре сформовану капсулу, часточкову будову та був добре васкуляризований. Знайдені ознаки резорбції колоїду, міжфолікулярна проліферація тироцитів, перебудова фолікулярного епітелию на окремих ділянках у високий циліндричний. Через 6 міс. після автотрансплантації паренхіма ЩЗ була розділена на часточки сполученою тканиною. Грубі рубцеві зміни в більшості випадків були відсутні. В дрібних фолікулах спостерігалися ознаки активного поглинання секрету: колоїд іноді лише наполовину заповняв простір фолікула, відмічалась крайова вакуолізація секрету. Трансплантована тканина відрізнялась достатньою васкуляризацією. Артеріальні судини повнокровні, капіляри утворювали густу сіть між фолікулами. Запальна інфільтрація та дистрофічні зміни тироцитів були виявлені тільки в одному випадку, де при гістологічному дослідженні в м’язах біля пересадженої тканини було знайдено інкапсульований мікроабсцес навколо лігатури. Не відзначено запальних інфільтратів, ознак відторгнення або атрофії тканини автотрансплантату. На основі макро- та мікроскопічних досліджень автотрансплантата ПЩЗ також можна зробити висновок про морфологічну адаптацію та помірну функціональну активність пересадженої тканини ПЩЗ за відсутності процесів відторгнення та атрофії.


Перед операцією рівень гормонів у крові щурів був таким: в основній групі Т3 – 1,084±0,067 нг/мл, Т4 – 2,184±0,178 мкг/Дл, у групі порівняння – Т3 – 1,092±0,064 нг/мл, Т4– 2,197±0,183 мкг/Дл. Таким чином, рівні гормонів перед операцією не мали істотних відмінностей між групами. У тварин основної групи через 1 місяць після тиреоїдектомії рівень гормонів Т3, Т4 у сироватці крові був знижений на 37,6 %  (0,684±0,053 нг/мл) та 41,7 % (1,258±0,063 мкг/Дл ) відповідно, відносно показників тварин групи контролю (р< 0,05).  При цьому рівень ТТГ у щурів групи дослідження підвищився у 23,3 раза, що складало 11,88±0,681 мкМО/мл (р< 0,05).


У тварин основної групи, яким виконували тиреоїдектомію з комплексною автотрансплантацією, через 1 місяць відзначено тенденцію до зниження вмісту гормонів Т3 і Т4  у сироватці крові, при цьому не відмічено істотних відмінностей при порівнянні з контрольною групою. Вміст ТТГ при цьому був 4,607±0,091 мкМО/мл, що у 9 разів перевищувало вміст у контрольній групі (р<0,05).


У тварин основної групи, яким виконували гемітиреоїдектомію з комплексною автотрансплантацією рівень гормонів у сироватці крові через 1 місяць практично не відрізнявся від рівня аналогічних гормонів у тварин контрольної групи: Т3 і Т4  становили відповідно 1,342±0,063 нг/мл і 1,864±0,093 мкг/Дл, ТТГ – 0,621±0,072 мкМО/мл (р>0,05)(рис. 1).


Через 6 міс. після операції ми спостерігали істотні розходження у концентраціях тиреоїдних гормонів у сироватці крові тварин як між основною і контрольною групами, так й у підгрупах основної групи. У тварин основної групи після тиреоїдектомії спостерігали стійке статистично істотне зниження концентрації цих гормонів у порівнянні з тваринами контрольної групи: Т3 – у 2,26 раза (0,494±0,029 нг/мл; р<0,01), Т4 – у 2,91 раза (0,758±0,041 мкг/Дл; р<0,01), рівень ТТГ перевищував норму у 26,3 раза (4,66±1,112 мкМЕ/мл; р<0,001).


У тварин основної групи, яким виконували тиреоїдектомію з комплексною автотрансплантацією тканин ЩЗ та ПЩЗ через 6 місяців відзначалась картина відновлення тиреоїдної активності пересадженої тканини ЩЗ, що виявлялось підвищенням концентрації тиреоїдних гормонів у сироватці крові. При цьому, їх рівень не тільки сягав аналогічного у контрольній групі, але й перевищував його: Т3  – у 1,41(1,575±0,086нг/мл) раза, а рівень  Т4  був у 1,61(1,369±0,069мкг/Дл) раза нижче ніж у інтактних щурів, при цьому ТТГ був вищим у 2,9 (1,615±0,081 мкМЕ/мл) раза у порівнянні з контролем (р<0,05). На нашу думку це можна пояснити, виходячи з того, що тиреоїдектомія стимулює вироблення ТТГ, що за принципом зворотного зв'язку сприяє виробленню тиреоїдних гормонів у кількостях, що перевищують контроль.


 


У тварин основної групи, яким виконували гемітиреоїдектомію з автотрансплантацією, рівень гормонів у сироватці крові був таким: Т3 - 1,937±0,096 нг/мл, Т4 – 3,761±0,113 мкг/Дл, що у 1,73раза (р<0,05) та в 1,7 раза (р<0,05) перевищувало аналогічні показники у контрольній групі. Водночас ТТГ залишався у межах норми - 0,563±0,038 мкМЕ/мл. Це передусім обумовлено тим, що наявність повноцінної функціонуючої тканини ЩЗ, залишеної під час операції, на відміну від інших підгруп, не призводить до значного підвищення рівня ТТГ у крові (рис. 2).


Таким чином, вивчення гормональної активності трансплантованої автотканини ЩЗ дає підставу говорити про її достатню компенсаційну активність, що виявляється статистично достеменним підвищенням рівнів гормонів Т3 і Т4 у підгрупі щурів після тиреоїдектомії та гемітиреоїдектомії у поєднанні з автотрансплантацією у порівнянні з групою тварин, яким виконували тільки тиреоїдектомію.


Видалення ПЩЗ у більшості щурів призводило до тетанії та їх загибелі на 3-5 добу після операції. Для дослідження ефективності трансплантації ПЩЗ ми провели вивчення рівня кальцію у сироватці крові. Інтраопераційна автотрансплантація ПЩЗ ефективно корегувала явища ПОГПТ: в основній групі вміст кальцію за час спостереження знаходився на постійному рівні у межах 2,83±0,14 ммоль/л та істотно не відрізнявся від рівню цього показника у інтактних тварин. У щурів контрольної групи, які вижили, рівень кальцію знижувався до 2,32±0,11 ммоль/л. 


Дослідження біомеханічних властивостей кісток щурів, яким виконано тиреоїдектомію з автотрансплантацією показали, що після гетеротопічної автотрансплантації тканин ЩЗ і ПЩЗ міцність плечових кісток практично не змінювалася: значення межі міцності і мінімальної роботи руйнування кістки (тобто показники, що відбивають стан мінеральної фази кісткової речовини) не відрізнялися від значень контрольної групи тварин. Водночас, показники, що відбивають стан органічної фази кісткової речовини, змінювалися істотно: значення питомої стріли прогину перевершувало контрольні показники на 12,51% (р<0,05), а значення модуля пружності, навпаки, зменшувалося на 14,62% (р<0,05). Така динаміка показників свідчить про те, що якісні зміни в органічному матриксі кісток в умовах експерименту не розвивалися, що можна пояснити збільшенням темпів синтезу органічного матриксу на тлі підвищеного рівня тиреоїдних гормонів, що циркулюють у крові. Отже, при комплексній гетеротопічній автотрансплантації тканин ЩЗ і ПЩЗ біомеханічна міцність кісток не порушується, що підтверджує функціональну повноцінність гетеротопічного автотрансплантата тканини ПЩЗ.


Найчастішим клінічним симптомом у хворих на БВЗ була наявність пухлиноподібного утворення на передній поверхні шиї у 52 (91,2%) хворих. При аналізі скарг хворих виявлено, що почуття дряпання у горлі відзначали 28 (49,1%) хворих, почуття стороннього тіла при ковтанні –  36 (63,2%), сухий кашель –  13 (22,8%), неприємні відчуття в області шиї при рухах – 11 (19,3%) пацієнтів. 


Ультразвукове дослідження ЩЗ виконували усім хворим при надходженні у стаціонар. Виражені гіпертрофічні та деструкційні процеси у хворих на БВЗ при ультразвуковому дослідженні характеризувалися неоднорідністю ехоструктури у 51(89,5 %) хворих. Ехогеність була різною у значних межах – від слабопозитивної до значно зниженої. Склеротичні процеси характеризувалися дифузними порушеннями, частіше у вигляді ехопозитивних утворів різних розмірів і форми. Таким чином, за результатами ультразвукових досліджень в обстежених хворих на БВЗ встановлено різноспрямовані структурні зміни у паренхімі ЩЗ.


Перед операцією рівень гормонів в обстежених хворих був таким: в основній групі Т3 – 1,137±0,155 нг/мл, Т4 – 118±15,5 мкг/Дл, ТТГ 2,92±0,093 мкМЕ/мл; у групі порівняння – Т3 – 1,216±0,04 нг/мл, Т4 – 122,3±6,14 мкг/Дл, ТТГ 2,74±0,102 мкМЕ/мл. Таким чином, рівні гормонів перед операцією не мали істотних відмінностей між групами (р>0,05).


Через 3-4 тижні після операції спостерігалось істотні розходження у концентраціях тиреоїдних гормонів у сироватці крові хворих основної і контрольної груп. У хворих контрольної групи статистично суттєво стійко знижувалась концентрація цих гормонів у порівнянні з передопераційним рівнем: Т3 – 0,706±0,046– у 1,7 раза (р<0,001), Т4 – 65,21±3,42– у 1,9 раза (р<0,001), а також підвищення ТТГ - 12,63±0,84– у 4,6 раза. Це вимагало призначення замінної терапії l-тироксином у дозі 50-100 мкг на добу. У хворих основної групи через 3-4 тижні після операції  відзначено відновлення тиреоїдної активності пересадженої тканини ЩЗ, що виявлялося підвищенням концентрації тиреоїдних гормонів у сироватці крові. При цьому рівень гормонів ЩЗ залишався нижчим, а рівень ТТГ – вищим ніж передопераційний рівень: Т3  – 0,73±0,033 (р<0,05) і  Т4  – 91,83±5,92 (р<0,05), ТТГ – 3,81±0,124 (р<0,05).


Через 6 міс. після операції в обох групах ми відзначили тенденцію до нормалізації тиреоїдного статусу. Проте, якщо в контрольній групі це досягалося внаслідок  призначення l-тироксину, то в основній групі – внаслідок функціонування пересадженої тканини ЩЗ. Проте, у 11 (40,7 %) хворих основної групи тиреоїдний статус знаходився на рівні субклінічного гіпотиреозу, що вимагало додаткового призначення невеликих доз l-тироксину – 25-50 мг. На нашу думку це обумовлено тим, що пересаджена тканина цілком не компенсувала функцію щитоподібної залози.


Через 1,5 року після операції настало зниження рівня гормонів у порівнянні зі строком 6 міс., але достеменних різниць між ними не було. При детальнішому розгляді виявлено, що у 13 з 27 хворих основної групи спостерігали клініку гіпотиреозу. Слід відзначити, що серед цих хворих були ті 6 (22,2%) пацієнтів, маса трансплантату ЩЗ у яких становила 1,6±0,23 г. Водночас у 14 (51,9 %) хворих через 1-1,5 року після операції були відсутні клінічні ознаки гіпотиреозу, що підтверджувалося даними лабораторних досліджень. Таким чином, вивчення стану гормональної активності гетеротопічно трансплантованої автотканини ЩЗ дає підставу говорити про її достатню компенсаційну активність (якщо маса пересадженої тканини ЩЗ становила не менш ніж 2±0,12 г), що виявляється статистично істотним підвищенням рівнів гормонів Т3 і Т4 в основній групі у порівнянні з контрольною групою.


Поряд з дослідженням тиреоїдного статусу, ми провели вивчення рівня кальцію у сироватці крові. В основній групі вміст кальцію під час спостереження знаходився на постійному рівні – у межах 2,33±0,025 ммоль/л при нормі 2,25-2,75 ммоль/л. У хворих контрольної групи рівень кальцію знижувався до 2,18±0,043 ммоль/л.


Рівень кальцію у сироватці крові через 6 місяців після операції становив 2,44±0,14 і 2,32±0,12 ммоль/л в основній і контрольній групах відповідно. Рівень паратгормону у сироватці крові хворих у період 6 міс. після операції становив 24,23733±3,015 пг/мл в основній групі та 14,13765±1,591 пг/мл – у  контрольній. У ранньому післяопераційному періоді в основній групі транзитний післяопераційний гіпопаратиреоз визначали у 2 (7,4%) хворих, тоді як у контрольній групі - у 9 (30 %). Через 6 місяців після операції в основній групі післяопераційний гіпопаратиреоз не відзначався, а в контрольній - був у 5 (16,7 %) хворих. Тетанію виявлено у 2 (6,7%) хворих контрольної групи і не відзначали у хворих основної групи. Таким чином, клінічні спостереження показали, що використання комплексної інтраопераційної гетеротопічної автотрансплантації тканин ЩЗ та ПЩЗ при виконанні тиреїдектомії дає можливість попередити розвиток ПОГТ та ПОГПТ більш ніж у половини хворих, що більш доказово простежується через 1-1,5 року.


У результаті імунологічних досліджень встановлено, що в обстежених хворих на БВЗ перед операцією були чітко виражені порушення імунологічного гомеостазу. Виявлялось істотне зниження рівня загальної популяції Т-клітин (СD3 - лімфоцитів) у середньому до 52,5±1,6% або 0,68±0,02* 109/л (р<0,01 у порівнянні з нормою), що було в 1,3 раза менше від норми у відносному й у 2,1 раза в абсолютному обчисленні. За норму вважали середньостатистичні регіональні значення вивчаємих показників. Виявлено дисбаланс вмісту регуляційних субпопуляцій Т-клітин із зниженням як циркулюючих Т-гелперів (40,9±2,1%, р<0,01), так і Т-супресорів (17,2±1,4% р<0,01). Імунорегуляційний індекс, що характеризує співвідношення гелперно-супресорних субпопуляцій Т-лімфоцитів (СD4/СD8), мав тенденцію до підвищення та складав 2,38±0,03 (р<0,01). Встановлено значне підвищення рівня ЦІК у сироватці крові у порівнянні з нормою в середньому до 3,87+0,4 г/л, що в 2,1 раза перевищувало норму (р<0,01). При чому рівень середньомолекулярних ЦІК в абсолютному обчисленні підвищувався у 3,1 раза (р<0,01), дрібномолекулярних ЦІК - у 2,7 раза (р<0,01). Концентрація великомолекулярних ЦІК в абсолютному обчисленні підвищувалася помірно і становила 1,06+0,07 г/л, що було в 1,2 раза вище від норми (р<0,05). Встановлено дисбаланс у змісті імуноглобулінів сироватки крові. Рівень IgA у досліджених хворих мав тенденцію до зниження і складав в середньому 1,1±0,04 г/л (в 1,7 (р<0,05) раза менший у порівнянні з нормою). Концентрація IgM була в 1,4 раза нижче норми і складала 0,88±0,04 г/л (р<0,01). В той же час вміст IgG помірно збільшувався та склав в середньому 21,5±0,3г/л, що було в 1,4 раза більше норми (р<0,01). У хворих на БВЗ вихідні показники ФАМ, в особливості ІП, вірогідно знижені в середньому в 2,5 раза нижче норми й в обох групах значно не відрізнялися між собою. Під час дослідження  IL-2 продукуючої спроможності Тh1 клітин встановлено, що перед операцією середній рівень показників спонтанної продукції IL-2 лімфоцитами периферійної крові у хворих основної групи практично не відрізнявся від середнього значення цього показника у пацієнтів контрольної групи і складав в середньому 12,75± 1,95 (р>0,05).


Через 10 діб після проведеного оперативного лікування в групі порівняння, незважаючи на клінічне поліпшення загального стану, в імунологічному статусі зберігалися патологічні зміни клітинних та гуморальних факторів. Залишався зниженим рівень Т-лімфоцитів - 61,2+1,3% (р<0,01  у порівнянні з попереднім значенням), в абсолютному обчисленні - 0,91±0,02*109/л, (р<0,01); дисбаланс ґелперно-супресорного співвідношення Т-клітин: число CD4+ клітин склало відповідно 42,3±1,3% (р>0,05) и 0,63±0,02*109/л (р<0,05), рівень лімфоцитов СD8+ – 20,1±1,4% (р<0,05) и 0,30±0,02*109/л (р<0,05). Імунорегуляторний індекс приблизився до показників норми і склав 2,1+0,06 (р<0,05). У хворих контрольної групи в цей період після операції спостерігалась висока концентрація ЦІК (3,21±0,1 г/л, р<0,01), при чому зберігався дисбаланс молекулярного складу ЦІК: високий рівень середньо- (1,24± 0,06 г/л, р<0,05) і дрібномолекулярних (0,86±0,07 г/л, р>0,05) імунних комплексів. Після традиційного лікування у пацієнтів групи порівняння зберігався дисбаланс імуноглобулінів сироватки крові: рівень IgA склав 1,24±0,05 г/л (р<0,05), IgM - 1,1±0,06 г/л (р>0,05), IgG - 19,4±0,3 г/л (р>0,05).


 


В імунному статусі пацієнтів основної групи через 10 діб після операції виявлено позитивну динаміку досліджуваних імунних тестів. Встановлено істотне підвищення числа Т-лімфоцитів до 67,3±1,1% (р<0,05 у порівнянні з попереднім значенням), в абсолютному обчисленні -1,14±0,02 * 109/л  (р<0,01), нормалізація субпопуляційного складу Т-лімфоцитів з одночасним підвищенням рівня як СD4+ (44,5±1,6%, Р<0,05 і 0,76±0,03*109/л, р<0,01 відповідно), так і СD8+ лімфоцитів (21,2±1,56%, Р<0,05 і 0,36±0,03*109/л, р<0,01). При цьому імунорегуляційний індекс СD4/СD8 мав тенденцію до зменшення і становив 2,11±0,03 (р<0,05). Рівень СD22+ лімфоцитів (В-клітини) не мав вираженої тенденції до зміни у процесі лікування,  хоча в абсолютних числах і підвищувався (0,35±0,03* 109/л, р<0,05). В цей період встановлено тенденцію до нормалізації показників ФАМ у 21 (77,8%) пацієнта основної групи та 19 (63,4%) хворих групи порівняння. У інших 6 (22,2%) пацієнтів основної групи та у 11 (36,7%) хворих контрольної групи зберігалися чітко виражені здвиги ФАМ, особливо зниження ІП. У клінічному плані ці реконвалесценти характеризовалися апатичними проявами, зниженою фізичною активністю. Таким чином, зберігання патологічних змін у вигляді симптомів гіпотиреоза супроводжувалось зниженням показників ФАМ.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины