ПОСЛЕДОВАТЕЛЬНОЕ ПРИМЕНЕНИЕ ФИЗИОТЕРАПЕВТИЧЕСКИХ МЕТОДОВ В КОМПЛЕКСНОЙ ТЕРАПИИ БОЛЬНЫХ С ЭРОЗИВНО-ЯЗВЕННЫМИ ПОРАЖЕНИЯМИ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЙ ЗОНЫ

summary

Матеріали, методи дослідження і лікування. У експерименті використано 554 щурів-самців лінії Вістар масою тіла 170-260 г, які були розділені на основні і контрольні групи з урахуванням виду прийнятих в роботі патологічних моделей і виду курсових превентивних дій: МВ  "Неаполіс", "Скіфська", "Феодосія", "Планета", "Монастирська"; бентонітова глина, біоактивна рослинна (еноант)  і синтетична (даларгін) сполуки, а також ФТ чинниками (ЕМВ НВЧ, ПеМП, гальванічний струм). Дія ульцерогенами, яким передував курсовий (7-14 днів) вплив досліджуваними чинниками, здійснювалася після 18-24 годинного голодування. Через 24 години тварин виводили з досвіду, а потім відповідний субстрат піддавали патоморфологічному дослідженню. Як критерії виразкоутворення у щурів, разом з підрахунком числа виразок і ерозій, були використані традиційні критерії: частота (ЧВУ), тяжкість ураження (ТУ), індекс виразкоутворення (ІВУ) (ІВУ=ТУ+2ЧВУ). У серіях експериментів, виконаних на моделі цистеамінової виразки, проаналізовані і узагальнені дані про летальність тварин, що дозволило  потім дати оцінку їх здібності до виживання.

У клінічні дослідження включені 107 хворих у віці 17-81 року, з яких 66 (чоловіків – 38, жінок - 28) страждали ВХ ДПК у фазі загострення і 41 (чоловіків - 6, жінок - 35) – НПЗП-гастропатіями. Крім збору анамнезу і огляду, всім хворим проводилося комплексне клініко-інструментальне і лабораторне обстеження, що включало біохімічний скринінг крові, визначення показників червоної і білої крові, загальні аналізи сечі і калу, виконання ультазвукового дослідження органів черевної порожнини, рентгеноскопію та ін. Всім хворим за допомогою апаратів ГИФ-Д-3 і ГИФ-К Фірми "Olympus" (Японія) двічі проводилися езофагогастродуоденоскопічні (ЕФГДС) дослідження: у перші два дні курації хворих та через 28-29 днів після ерадікаційної терапії. Обов'язковим елементом ендоскопічних досліджень було узяття біоптатов слизистої оболонки з антрального відділу шлунку для виявлення інфекції НР із застосуванням швидкого уреазного тесту. У частини хворих виконані патогістологічні дослідження одержаних біоптатів. Через 1, 1,5, 2 і більше років  після закінчення послідовної ФФТ здійснювалися контрольні ендоскопічні дослідження і/або «Тест дiБест Хелiкобактер пiлорi» (сертифікат №242/01-300200000), використовувалися також неінвазивний «ХЕЛИК» тест і  внутрішньошлункова комп'ютерна рН-метрія.

Для лікування хворих ВХ застосовано метод послідовної  ФФТ на тлі  стандартної лікарської терапії. Як базова вибрана семиденна стандартна потрійна терапія препаратами 1-ої лінії (омепразол або лансопразол + кларитроміцін + амоксицілін), яка при необхідності доповнювалася квадротерапією препаратами 2-ої лінії (омепразол  +  де-нол +  тетрациклін + метронідазол). В середині ерадікаційного курсу, на 3-4 день від його початку, що відповідав стадії швидкої регенерації виразки, призначався цикл інтраназальних інстиляцій (використовували розпилювач рідких середовищ ОР388 М-00-00, 1 міліграм препарату розчиняли в 1 мл фізіологічного розчину) або ультразвукових інгаляцій (використовували апарати типа TUR USI – 30, 50  або ЕЛЕМ «БРИЗ», 1 міліграм препарату розчиняли в 10 мл фізіологічного розчину) даларгіну (на курс 8-10 процедур).

Вслід за циклом інстиляцій або аерозольних інгаляцій даларгіну  практично всім хворим у віці до 60 років (більше 70% з числа спостережуваних осіб) здійснювався курс ЕМВ НВЧ. НВЧ-вплив проводився у більшості випадків за допомогою апаратів «Явь-1», а також "Електроника-101". При використанні  «Явь-1»  (генератор монохроматичного випромінювання з довжиною хвилі 5,6 мм  і щільністю потоку енергії, що не перевищує 10 мВт/см2) опромінюванню піддавалася зона, що знаходиться над (за наявності супутньої ішемічної хвороби серця і інших, переважно змішаних формах атеросклерозу) або під мечовидним відростком, або ж на середині відстані між мечовидним відростком і пупком  (на 2-3 см  вправо від середньої лінії). Тривалість процедури складала на початку курсу 20 хвилин з поступовим її зростанням до 30 хвилин, щодня, в уранішні (9-11) години, на курс 10-12 процедур.

Решті пацієнтів літнього (61-74 років) і старечого (75 і більше років) віку в порядку вибору здійснювалися або аналогічний курс НВЧ-терапії, або "магніто"електрофорез (немолодим) і «магнітофорез» (особам в старечому віці) даларгіна. Цей етап фізіотерапевтичних дій співпадав із закінченням другої  і  початком третьої стадії (фази) зворотного розвитку пептичної виразки - стадії повільної регенерації або пізнього загоєння. Метод «магніто»електрофореза даларгіна (або його «магніто»фореза), здійснювався за сегментарно-рефлекторною методикою, що передбачає розташування активного (анода) електроду (разом з прокладкою, змоченою розчином даларгіна – 1 міліграм в 5–10 мл води при рН 5,5) в області епігастрія, з одночасною дією ПеМП на ту ж зону. Процедури тільки «магніто»фореза даларгіна, що пропонувалися особам старечого віку, здійснювалися в представленому вище порядку, виключаючи використання гальванічного апарату. Курс включав  10-12 процедур. 

Далі метод послідовної ФФТ завершувався чотиритижневим курсом питного лікування слабомінералізованої гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієвої МВ «Монастирська» з наявними в її складі такими специфічними біологічно активними компонентами,  як органічний вуглець (від 5 до 15 міліграма/л), срібло (0,125 міліграм/л), цинк (0,125 міліграм/л) і ін. Курс питного лікування виконувався хворими самостійно шляхом прийому дегазованої МВ «Монастирська» на початку теплої (37⁰С), потім кімнатної температури, три рази на день за 90 хвилин до сніданку, обіду і вечері протягом 24-28 днів. Кількість води, що використовувалась для одноразового прийому, визначалася з розрахунку 3,0 мл/кг маси тіла. Після встановлення  клінічної ремісії, через шість місяців після закінчення базового лікувально-відновного курсу, проводилися повторні, до двох разів на рік, питні курси переважно слабо- і маломінералізованих, гідрокарбонатно-сульфатних і кальцієвих МВ («Монастирська», "Скіфська", "Феодосія")  з поєднанням або комбінацією їх з даларгіном («магніто»- або електрофорез) і/або  НВЧ-терапією.

Для зіставлення  результатів лікування в порівнюваних групах хворих використовували принцип бальної оцінки ступеня тяжкості і вираженості загострення ВХ ДПК. Оцінними критеріями активності загострення ВХ за даними ЕФГДС були визначення фази і вираженості ЕВУ в слизистій луковиці  ДПК або шлунку (0,1,3,4 бали), включаючи (у частини хворих) і патогістологічну її оцінку. Інтенсивність больового синдрому оцінювалася за мірою вираженості і повторюваності болю (0,1,2,3 бали). Для оцінки віддалених результатів  лікування використовувалися звичайні для практики критерії: а) терміни виникнення і частота рецидивів або загострень захворювання; б) тривалість нестійкої (до 6 місяців) і стійкої (більше 6, 12, 24 місяців) ремісії; в) відсутність ускладнень в найближчі 6, 12, 24 і більше місяців після лікування. Окрім цього прояв ранніх рецидивів або загострень захворювання (до 6 місяців) розглядали як негативний результат лікування. Стійку ремісію градирували по її нижній планці дванадцятьма місяцями за відсутності ускладнень протягом року і більш. Поняття «виражено стійка ремісія» визначалося подовженням її тимчасових рамок від 1,5 до 2 років. Термін «одужання» використовували у випадках, коли виражено стійка ремісія перевищувала дворічний термін.

Результати досліджень оброблені методом варіаційної статистики з використанням параметричних (t-критерій Ст'юдента) і непараметричних (Т-критерій Уїлкоксона, U-критерій Манна-Уїтні) критеріїв.