| summary: | Матеріали та методи дослідження. Клінічні дослідження базуються на обстеженні та порівняльному аналізі результатів комплексного лікування 100 дітей з гострими одонтогенними запальними захворюваннями, що знаходилися на лікуванні у відділенні дитячої хірургічної стоматології обласної дитячої клінічної лікарні №1 м. Харкова. Із них 51 пацієнт з одонтогенною флегмоною віком від 4 до 17 років та 49 – з гострим гнійним періоститом віком від 3 до 17 років.
У всіх хворих запальний процес мав одонтогенну етіологію та нормергічний тип перебігу. Усі пацієнти не мали соматичної патології.
У день госпіталізації хворим під загальним знеболюванням проводили хірургічний розтин гнійного осередку, промивання його розчинами антисептиків та подальше дренування гумовими випускниками, а також видалення зуба, що став причиною розвитку запалення. Пацієнтам призначали антибактеріальну терапію за такою схемою. При гострому одонтогенному періоститі призначали цефтріаксон у дозі 20-80 мг/кг внутрішньом’язово або внутрішньовенно, метронідазол у дозі 7,5 мг/кг. При одонтогенній флегмоні до антибактеріальної терапії додавали гентаміцин у дозі 5 мг/кг. Усім хворим призначали десенсибілізуючу, загальнозміцнювальну терапії та фізіотерапевтичні процедури.
Діти розподілені на 2 групи, що були співставлені за віком, діагнозами та тяжкістю вихідного загального стану.
Перша група (контрольна) - 56 пацієнтів, із них 27 (53±9,8 %) - з одонтогенною флегмоною, 29 (59±5,3 %) – з гострим гнійним періоститом. Антибактеріальну терапію проводили загальноприйнятими способами: внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Курс антибактеріальної терапії склав 6-7 діб при лікуванні періостита та 10-12 діб при лікуванні флегмони.
Друга група (основна) - 44 пацієнта, серед них 24 (47±9,8 %) – з одонтогенною флегмоною, 20 (41±5,3 %) – з гострим гнійним періоститом. У цій групі добову дозу антибіотика (цефтріаксон), розведену у 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, вводили одноразово внутрішньовенно крапельно. Після інфузії Ѕ об’єму суміші, коли концентрація антибіотика в кровоносному руслі досягала свого максимума, здійснювали гальванізацію зони запалення, тривалістю 35-40 хвилин. Для проведення гальванізації використовували апарат „Поток - 1”, який дозволяє регулювати напругу та силу струму, що утворюється шляхом випрямлення змінного струму освітлювальної ланки. На шкірі розташовували електроди таким чином, щоб зона запалення знаходилась у міжелектродному просторі. Щільність струму підбирали індивідуально, за суб’єктивними відчуттями пацієнта (легке поколювання під електродами), та встановлювали в межах 0,5-1,0 мА/см2. Електроди розташовували згідно з полярністю антибактеріальних препаратів. Курс лікування складав 3-5 сеансів, що проводились один раз на добу. Курс антибактеріальної терапії в основній групі склав 5 діб при лікуванні періоститу та 7-9 діб при лікуванні флегмони.
Для оцінки перебігу захворювання використовували також лабораторні методи дослідження: гемограми, біохімічне дослідження, мікробіологічне дослідження, визначення концентрації цефтріаксону в слині, планіметричне та цитологічне дослідження рани.
Ступінь інтенсивності больового симптому оцінювали за допомогою візуальної аналогової шкали (ВАШ). Для вимірювання інтенсивності болю за візуальною аналоговою шкалою застосовували спеціальну лінійку з бігунком фірми UPSA. Внутрішньоранову термометрію проводили цифровим електронним термометром МТ-1622 фірми „Microlife”.
При аналізі гемограм обчислювали лейкоцитарний індекс інтоксикації за Я.Я.Кальф-Каліфом (1949), який знаходиться в прямій залежності від інтенсивності запального процесу та є найбільш узагальнюючим. Для визначення рівня ендогенної інтоксикації проводили біохімічне дослідження сироватки крові на визначення рівня молекул середньої ваги (МСВ), використовуючи методику Н.І.Габріелян (1981). Дослідження проводили на 1-у, 3-ю та 5-у добу лікування.
Планіметричні методи дослідження характеризують динаміку репаративних процесів підлеглої грануляційної тканини, від стану якої також залежить інтенсивність епітелізації рани. На нашу думку, існуючі методи планіметричного дослідження мають деякі недоліки: вони трудомісткі, досить суб’єктивні, та, як наслідок, дані, що отримані при проведенні цих методів, відрізняються недостовірністю. Тому, в нашій роботі ми удосконалили метод обчислення площі рани та обробки отриманого матеріалу шляхом використання сучасної обчислювальної техніки. Нами розроблено планіметричний метод дослідження за допомогою програми, яка написана мовою С# та працює на платформі Microsoft.NET. quadric”. На основі кількості пікселей, що потрапили в область заливки, визначається площа контуру, що досліджується. Програма проводить перерахунок в одиниці, які прийняті для оцінки площі, виходячи з отриманої кількості пікселей та їх розміру. Отримані результати подаються у вигляді графіків та відповідних гістограм, що відображають швидкість процесу загоєння. Відображення отримували шляхом накладення стерильного целофану на рану та подальшим обрисом чорнилами її контуру. Планіметричне дослідження проведено у 20 пацієнтів з одонтогенною флегмоною.
Для оцінки особливостей загоєння ран провелене цитологічне дослідження. У 20 хворих з одонтогенною флегмоною використали метод „ранових від-битків”, у 4-х хворих з гострим гнійним періоститом використали мазки. Забарвлення проводили за методом Романовського-Гімзи. Мікроскопію препарату проводили із використанням світлового мікроскопу „Carl Zeiss”. Динамічні виміри площі ранової поверхні та цитологічне дослідження проводили після оперативного лікування на 1-у, 2-у, 3-ю, 4-у та 5-у добу.
Мікробіологічне дослідження проведене у 54 пацієнтів з одонтогенною флегмоною та гнійним періоститом (27 – в основній , 27 – у контрольній групі) і включало виділення збудників та їх ідентифікацію згідно з наказами МЗ СРСР № 250 від 03.03.1975 р. та № 535 від 22.04.1985 р. Матеріал для бактеріологічного дослідження відбирали під час операції безпосередньо після розкриття гнійного осередка, на 2-у, 3-ю та 5-у добу лікування до чергового введення антибіотика. Визначення концентрації цефтріаксону в слині провели у 22 хворих (11 – основна група, 11 – контрольна група) методом дифузії в агар на двох шарах поживного середовища. Матеріал для дослідження відбирали після внутрішньовенного введення антибіотика через 1, 2, 3, 6, 12 та 24 години.
Статистичну обробку даних проводили із застосуванням критерію Стьюдента. Для визначення взаємозв’язку між кількісними ознаками був використаний коефіцієнт парної кореляції. Статистична обробка даних виконана із використанням Statistica 6.0.
Результати досліджень та їх обговорення. Проведено аналіз особливостей патогенезу одонтогенних запальних захворювань у дітей. Виявлено періо-дичну залежність одонтогенних запальних захворювань від віку та статі дитини. Виділено три вікові групи: від 4 до 7 років, від 8 до 11 років, від 12 і більше років. Встановлено, що періоди максимальної кількості одонтогенних запальних захворювань припадають на початок кожного вікового періоду, причому найбільші відхилення лабораторних показників від норми спостерігаються саме в перші два роки кожного вікового періоду. Відповідно, початку кожного вікового періоду відповідає найбільш важкий перебіг захворювання, тобто, діти віком 4,
7 - 8, 12 – 13 років є „групою ризику” в розвитку ускладнених форм одонтогенних запальних захворювань.
На періостит частіше хворіють діти у віці до 10 років (56 %), а одонтогенною флегмоною – діти віком 8-12 років (43 %). Визначене переважне ураження лівої сторони обличчя та нижньої щелепи.
Ступінь тяжкості захворювання визначався суб’єктивними даними - об’ємом та характером скарг та об’єктивними - порушенням загального стану (слабкість, підвищення температури тіла, інтенсивність больового симптому); місцевими проявами запального процесу – біль при пальпації, припухлість, гіперемія, порушення функцій зубо-щелепного апарату.
На час госпіталізації у пацієнтів обох груп визначалася подібна клініко-лабораторна картина. Для хворих були характерні скарги на погіршене самопочуття, порушення апетиту та сну. Больовий симптом у зоні запалення був присутнім у 100 % пацієнтів, за інтенсивністю оцінювався як помірний біль. За ВАШ показники становили: основна група - 4,08±0,41 см серед пацієнтів з одонтогенною флегмоною, 3,46±0,65 см серед пацієнтів з гнійним періоститом; контрольна група - 4,8±0,52 см та 3,85±0,28 см, відповідно. Загальний стан у 88 % хворих з одонтогенною флегмоною був середньотяжким, у 12 % - тяжким. У 90 % хворих на гнійний періостит загальний стан був середньотяжким, у 10 % - тяжким. Спостерігався біль, припухлість та гіперемія в зоні запалення, порушення рухів нижньої щелепи та болісне ковтання у хворих з одонтогенною флегмоною. Температура тіла у всіх пацієнтів біла вище норми та коливалася в межах 37,1-38,50С.
Аналіз лабораторних показників у хворих з одонтогенними захворюваннями виявив, що показники червоної крові, моноцити, ШОЕ знаходилися в межах норми та в процесі лікування практично не змінювались. Найбільші відхилення від норми визначалися серед лейкоцитів, лімфоцитів та нейтрофілів. На інтенсивність запального процесу вказували також підвищені значення молекул середньої ваги (0,338±0,032 у.о.) та лейкоцитарного індексу інтоксикації (2,22±0,49 у.о.).
При порівнянні динаміки загального стану, об’єму набряку тканин необхідно відзначити, що відновлення цих критеріїв відбувалося швидше серед пацієнтів основної групи. На 3-ю добу лікування в основній групі були ліквідовані симптоми ендотоксикозу в 11 (45,8 %) дітей з одонтогенною флегмоною та в 13 (65,0 %) дітей з гнійним періоститом. У 12 (50,0 %) та 7 (35,0 %), відповідно - загальний стан визначався середньотяжким. У 3 (4,2 %) хворих з одонтогенною флегмоною загальний стан залишався тяжким. На 5-у добу лікування лише у 4 (9,1 %) хворих зберігалися симптоми інтоксикації. У контрольній групі на 3-тю добу тяжкий стан визначався у 8 (29,6 %) хворих з одонтогенною флегмоною, середньої тяжкості – у 12 (44,4 %) пацієнтів з флегмоною та 21 (72,4 %) хворих з гнійним періоститом. На п’яту добу в 11 (19,6 %) хворих загальний стан залишався середньої тяжкості. Динаміка відновлення функцій нижньої щелепи, зменшення набряку запальних тканин зберігала подібну тенденцію у хворих, яким у комплексній терапії застосовували поєднання гальванічного струму з антибіотиками.
Динаміка інтенсивності больового симптому за ВАШ була схожою серед пацієнтів основної та контрольної груп. Показники за ВАШ достовірно знизилися вже на 3-тю добу комплексного лікування (Р < 0,05) у хворих обох груп. Подібна тенденція спостерігалася при дослідженні внутрішньоранової температури. |
