ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В контексті багатовікової історії землекористування приватна форма власності на земельні ділянки у сучасному змісті, яка запроваджена в Україні з 1 січня 2002 року є відносно “молодим” явищем в її правовій системі та суспільному виробництві. Однак, наукові надбання у зазначеній сфері присвячені переважно дослідженню сутності права приватної власності на земельну ділянку, його змісту та ознакам, питанням його набуття, тоді як припинення цього права комплексно земельно-правовою доктриною не розглядалося.

Так, в чинному земельному законодавстві України, земельно-правовій доктрині та юридичній практиці немає єдиного підходу до розуміння понять підстава, умова, порядок, момент припинення права приватної власності на земельну ділянку. В багатьох випадках правове регулювання правовідносин у сфері припинення права приватної власності на земельну ділянку є недосконалим, що унеможливлює або робить неприйнятною та непривабливою реалізацію відповідних земельно-правових норм на практиці, а тому потребує корегування.

Необхідність та важливість вивчення зазначених правовідносин для правової доктрини і юридичної практики обумовлена також тим, що їх правове регулювання безпосередньо пов’язане із здійсненням та гарантуванням права приватної власності на земельну ділянку. Здійснення права приватної власності на земельну ділянку шляхом його припинення має відбуватися виключно відповідно до Конституції України та законів України, що обумовлено його особливо цінним об’єктом – земельною ділянкою, вимогами її раціонального та безпечного використання. Особи, які вже стали власниками земельних ділянок, потребують захисту від неправомірного порушення їх прав шляхом незаконного застосування примусових процедур припинення права приватної власності на земельну ділянку. Отже, мають існувати відповідні правові механізми, які в кожному випадку гарантуватимуть прозорість та законність припинення права приватної власності на земельну ділянку, будуть здатні забезпечити екологічно, соціально та економічно ефективне використання землі на території України, захист прав власників та інших суб’єктів земельних правовідносин.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вчених-правознавців: українських вчених: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Ю.О. Вовка, О.М. Вовк, А.П. Гетьмана, С.В. Гринька, В.К. Гуревського, О.В. Дзери, О.І. Заєць, П.Д. Індиченка, І.І. Каракаша, Т.О. Коваленко, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснової, П.Ф.Кулинича, А.М. Мірошніченка, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, С.В. Размєтаєва, В.І. Семчика, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука та інших; російських вчених: Г.О. Аксененка, В.П. Балезіна, С.О. Боголюбова, С.М. Братуся, М.М. Бринчука, Г.Є. Бистрова, О.К. Голіченкова, В.П. Грібанова, Б.В. Єрофеєва, Ю.Г.Жарікова, І.О. Іконицкої, В.Б. Ісакова, М.І. Козиря, М.І. Краснова, О.І. Крассова, Є.Я. Мотовіловкера, Н.Т. Осіпова, В.В. Петрова, Р.О. Халфіної та інших.