ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАНЯ ЗАСТОСУВАННЯ ГІПЕРБАРИЧНОЇ ОКСИГЕНАЦІЇ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ДІТЕЙ, ХВОРИХ НА АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ : ПАТОГЕНЕТИЧЕСКОЕ обоснований применения гипербарической оксигенации В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ ДЕТЕЙ атопическим дерматитом

summary

Матеріали та методи дослідження. В основу роботи покладено результати клінічного спостереження і обстеження 144 дітей, хворих на атопічний дерматит середньої тяжкості, віком від 1 міс. до 12 років: 48 (33,3 %) – у віці від 1 місяця до 3–х років, 48 (33,3 %) – у віці від 4 до 6 років, 48 (33,3 %) – у віці від 7 до 12 років.

Стан кисневого обміну оцінювали за результатами оксиметрії оксиметром ЅUnistatЅ, тетраполярної реографії реографом РГ 04-01. Парціальний тиск кисню в артеріальній крові визначали за допомогою апарата ЅBiological Microanalizer type OP-270/3Ѕ. На основі даних оксиметрії та показника хвилинного обґєму крові, визначеного реографічно, вираховували величини доставки та споживання кисню організмом, коефіцієнт екстракції кисню, величину внутрішньолегеневого шунтування крові. Ударний об’єм крові визначали за методом Kubicek’а в модифікації Пушкаря Ю.Т. (1978).

Забір крові проводили з ліктьової вени в анаеробних умовах. Для оцінки імунологічного статусу використовувались МКАТ “Сорбент Лтд” Інституту імунології Міністерства охорони здоров’я Росії, які випускаються у вигляді FITC-кон’югати, розділені за кластерами диференціації (CD), які дозволяють виявити основні субпопуляції Т- і В-лімфоцитів. Визначали СD₃ (Т-лімфоцити), CD₄ (Т-лімфоцити–хелпери), CD₈ (Т-лімфоцити–супресори), CD₁₆ (природні кілери). Ідентифікацію лімфоцитів проводили методом непрямої імуно­флюоресценції з обліком результатів на люмінесцентному мікроскопі в модифікації Новікова Д.К. (1996). Використання співвідношення CD₄₊/CD₈₊ субпопуляцій із достатнім ступенем вірогідності дозволяє визначити перевагу хелперного чи супресорного варіанта. Вміст В-лімфоцитів визначали за допомогою МКАТ CD₂₂ та CD₇₂ виробництва ОНЦ Російської АМН.

Концентрацію iмуноглобулiнiв класів А, М, G визначали за модифікованим методом радіальної імунодифузії за G. Mancini та співавт. (1965). Циркулюючі імунні комплекси визначали методом преципітації в 3,75 % розчині полі­ети­ленгліколю з наступним фотометричним визначенням щільності преципітату за методикою Ю.А. Гриневича i     А.Н. Алферової (1988). Концентрацію імуноглобуліну Е визначали за методом споживання комплементу зі спеціальною антисироваткою за М.А.Желтавай, В.М.Чекотило (1996). Активність оксипроліну в сироватці крові досліджували за модифікованим методом Стегеманна (1978). Кріоглобуліни визначали за A.B.Le er (1976) методом преципітації.

Про стан перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) судили за вмістом малонового диальдегіду (МДА). Про активність системи антиокси­дантного захисту судили за вмістом сульфгідрильних груп (Sh-груп), рівня церулоплазміну (ЦП) в сироватці крові, супероксиддисмутази (СОД) в еритроцитах та активності каталази (КТ). Малоновий діальдегід вивчали за методом  Стальной И.Д. (1987) за допомогою тіобарбітурової кислоти. Супероксиддисмутазу визначали в супернатанті по ступеню інгібування процесу відновлення нітросинього тетразолю в присутності НАД-Н і феназинметасульфата за R.Fried (1985), церулоплазмін – методом його окислення парафенілдіаміном за Равіним (1969), сульфгідрильні групи – за методом І.С.Травіна (1977), каталазу – за М.А.Королюк та співав. (1988).

Ступінь тяжкості перебігу захворювання оцінювали за шкалою SCORAD.

Дітей кожної вікової групи поділили за допомогою метода рандомізованого стратифікованого розподілу на чотири групи: першу, другу, третю та четверту, що відрізнялись залежно від лікування, яке в подальшому призначали. Дітей першої групи лікували за допомогою протокольної терапії. При цьому запалення коригували за допомогою стероїдів на пошкоджені ділянки, крім обличчя, інфекцію – використовуючи антибіотики, які застосовували місцево. Прурит лікували антигістамінними засобами, зволоженням шкіри, антибіотикотерапією. В другій групі, крім протокольного лікування, використовували гіпербаричну оксигенацію (4–5 сеансів через день при експозиції 30 хв, під тиском кисню 1,5 атм). В третій групі традиційну терапію поєднували з застосуванням кверцетину, який призначали в дозі 0,4 мг/кг тричі на добу всередину у вигляді порошку. В четвертій групі поєднували традиційну терапію з лікуванням кверцетином та гіпербаричною оксигенацією у вищезазначених (як в другій та третій групах) дозах. Через два тижні після початку лікування традиційною та запропонованою терапією аналізували його результати та повторно обстежували хворих.

Для контролю було досліджено 30 дітей (по 10 осіб в трьох відповідних вікових групах), які обстежувались в лікувально-діагностичному центрі Тернопільського державного медичного університету з приводу очних захворювань і не мали іншої патології.

У роботі аналізувалася вибірка обсягом із 144 спостережень. Кожне спостереження містило 26 змінних, із яких 7 ознак були дискретними, якісними і 19 ознак – кількісними. Частка пропущених значень склала менше 1 %. Вибіркові параметри, що наводяться в таблицях, мають такі позначення: М – середнє, m – похибка середнього, n – обсяг аналізованої підгрупи, р – досягнутий рівень значимості, який вираховували з урахуванням критерію Стьюдента t. Критичне значення рівня значимості приймалося за 1 %. Аналіз даних проводився за допомогою пакетів програм STATISTIKA 6,0 та Excel XP.

Роботу розглянуто комісією з біоетики Тернопільського державного медичного університету імені І.Я.Горбачевського (витяг з протоколу № 14 від 18.10.2007). Порушень морально-етичних норм при проведенні дослідження виявлено не було.

    Аналіз одержаних результатів. Всі діти першої вікової групи до початку терапії лікувались у дільничних педіатрів. Тривалість такого лікування становила в середньому 1 місяць. У дітей другої віковії групи середня тривалість хвороби становила три роки та один місяць, у дітей третьої – 5 років та два місяці. Діти другої та третьої вікових груп неодноразово лікувались із приводу атопічного дерматиту у дільничних педіатрів та алергологів. У 3 дітей (6,2 %) із першої групи погіршення стану відзначали 1–2 рази на рік, у 31 (64 %) дитини цієї ж групи стійких ремісій не спостерігалось. У 5 (10 %) дітей із другої групи АД перебігав із загостренням 1–2 рази на рік, у 29 (60 %) дітей цієї ж групи мали місце незначні короткотривалі ремісії. В третій групі стійких ремісій не спостерігали у 35 (72 %)дітей.

У першій групі АД у 18 хворих перебігав на фоні бронхіальної астми, у 10 – на фоні стафілострептодермії, у 5 – на фоні пневмонії, у 4 – на фоні хронічного холецистохолангіту.

У другій групі АД у 18 пацієнтів супроводжувався  хронічним холецистохолангітом, у 17 – бронхіальною астмою, у 15 – стафілострептодермією, у 2 – гострою пневмонією.

У третій групі АД у 18 дітей супроводжувався хронічним холецистохолангітом, у такої ж кількості – бронхіальною астмою, у 17 – алергічним ринітом, у 14 – хронічним гастро­дуоденітом, у 3 – гострою пневмонією.

      В анамнезі 29 досліджуваних (20 %) відзначено високий інфекційний індекс, що проявлявся в основному частими респіраторними вірусними захворюваннями.

У 36 дітей (75 %) із першої групи, 34 (71 %) – із другої групи та 36 (75 %) із третьої групи виявлено обтяжений алергічний анамнез (алергічні реакції на харчові продукти та медикаменти, в тому числі антибіотики, алергічні захворювання шкіри та слизових). Сімейний анамнез у 76 дітей (53 %) характеризувався обтяженим алергічним анамнезом. Хтось із батьків цих дітей мав в анамнезі симптоми АД.

 Пацієнти всіх груп хворіли на дитячі інфекційні захворювання: у першій групі – 11 осіб (23 %), у другій групі – 14 (29 %), в третій – 25 (52 %). Найчастіше зустрічалися кір, краснуха, епідемічний паротит, вітряна віспа, кашлюк, скарлатина.

 Серед переліку основних скарг при прийнятті в стаціонар відмічалась висипка, яка є маркером загострення і турбувала всіх обстежуваних із АД дітей. У всіх дітей при госпіталізації спостерігалась еритема. Її ступінь у 42 дітей (88 %) із першої групи, 41 дитини (85 %) із другої групи та 40 дітей (83 %) із третьої оцінювався як виражений.

Встановлено, що, у дітей, хворих на АД, розвиваються  порушення кисневого гомеостазу. Зокрема, в усіх вікових групах (0–3 роки, 4–6 років, 7–12 років) виявлено достовірне збільшення величини У: відповідно, в 1,66 (P<0,001), 1,53 (P<0,001) та 1,39 рази (P<0,001). Спостерігали достовірне збільшення в усіх вікових групах СЛГ (відповідно, 0–3 роки, 4–6 років, 7–12 років) в 4,05 (P<0,001); 10,3 (P<0,001) та 8,3 раза (P<0,001); СГГі – в 2,81 (P<0,001), 3,03 (P<0,001) та 2,95 раза (P<0,001); ІПКН– в 4,8 (P<0,001), 7,0 (P<0,001) та 5,2 раза (P<0,001).

Такі зміни супроводжуються значними порушеннями обох ланок імунологічного статусу. Встановлено, що у дітей віком від 4 до 6 років, та від 7 до 12 років досліджувані показники імунної системи достовірно не відрізняються одні від одних. Тому при порівнянні їх у дітей 2 та 3 вікових груп (від 4 до 6 та від 7 до 12 років) хворих об’єднано в одну вікову групу – від 4 до 12 років. Кількість цитотоксичних супресорних CD₈ Т-лімфоцитів у дітей обох вікових груп достовірно менша від такої у здорових дітей відповідно в 2,3 (P<0,001) та 2,15 рази (P<0,001) (відповідно, у дітей віком від 0 до 3 та від 4 до 12 років). При цьому співвідношення CD₄/CD₈ збільшується у дітей від 0 до 3 та від 4 до 12 років, відповідно, в 1,92 (P<0,001) та 1,88 (P<0,001) рази.

Також у хворих на АД дітей виявлено достовірне зменшення пре-В-лімфоцитів CD₂₂: в групі від 0 до 3 років – в 1,63 рази (P<0,001), в групі від 4 до 12 років – в 1,68 рази (P<0,001).

Кількість CD₇₂ клітин у хворих на АД  порівняно з такою у здорових дітей достовірно зростала в обох вікових групах, відповідно, в 1,35 (P<0,001) та 1,59 (P<0,001) рази.

Ще більші зміни у дітей, хворих на АД, виявлено в концентраціях імуноглобулінів. Концентрація імуноглобуліну G збільшувалась в обох групах, відповідно, в 1,53 (P<0,001) та 1,45 рази (P<0,001), імуноглобуліну А – в 2,1 (P<0,001) та 1,67 рази (P<0,001), імуноглобуліну Е – в 12,3 (P<0,001) та 7,0 рази (P<0,001), імуноглобуліну М– в 3,8 (P<0,001) та 2,4 рази (P<0,001).

Кількість циркулюючих в крові ІК у дітей обох вікових груп зростала, відповідно, в 4,3 (P<0,001) та 4,7 рази (P<0,001), а концентрація КГ достовірно зростала в 313 (P<0,001) та 13 (P<0,001) разів в першій та другій вікових групах. Аналогічні зміни виявлені в концентраціях оксипроліну в сироватці крові, які зростали в 1,94 (P<0,001) та 2,9 рази (P<0,001).

       Інтенсивність ПОЛ у дітей, хворих на АД, значно вища, ніж у здорових. Зокрема, концентрації МДА перевищують норму в 3,4 рази (P<0,001). Паралельно до зростання ПОЛ відбувається активація АОСЗ. При цьому активність ЦП зростає в 2,7 рази (P<0,001), каталази – в 3,5 рази (P<0,001). Отримані результати дають можливість говорити про пригнічення внутрішньоклітинної ланки АОЗС в обстежуваних дітей, оскільки нормальна або незначно підвищена активність каталази не компенсувала значне зниження активності СОД. Високий вміст МДА в обстежуваних відповідав низьким показникам СОД, що свідчить про відносний дефіцит антиоксидантів. Порушення співвідношень МДА/СОД та ЦП/СОД в сторону підвищення свідчить про наявність дисбалансу у функціонуванні внутрішнього та позаклітинного компонента АОСЗ. Тривале підвищення активності процесів ліпо­пероксидації та порушення у функціонуванні АОСЗ приводить до швидкої дезорганізації структурно-функціональної системи мембран, інгі­бування виведення через біомембрани продуктів обміну і, тим самим, спри­яє тривалому рецидивному перебігу АД.

Концентрація МДА в сироватці крові прямо пропорційно залежить від величини VO₂. Між цими величинами існує чітка достовірна кореляційна залежність (коефіцієнт кореляції 0,63).

     Аналіз отриманих даних дає можливість стверджувати, що інтенсифікація ПОЛ має вагоме значення в патогенезі АД. Вважаємо, що пролонгована активність пероксидації мембранних ліпідів призводить до таких небажаних наслідків, як порушення структурно–функціональної організації мембран, інгібування в мембранах виведення продуктів обміну. Ці процеси посилюють порушення гуморального та клітинного імунітету і створюють передумови для хронізації запального процесу. Глибина гіпоксичних проявів асоціюється з явищами дестабілізації клітинних мембран, мембранопатією чи руйнуванням клітинних структур. Гіпоксія лежить в основі порушення структури клітинних і субклітинних мембран. Розвиток гемічної гіпоксії ініціює процеси ПОЛ, а недостатня активність АОСЗ сприяє накопиченню активних форм кисню – створюються умови для розвитку ускладнень зі сторони внутрішніх органів і хронізації АД. Дисбаланс в рівновазі між антиоксидантною системою і процесами ПОЛ викликає лавиноподібну реацію переокислення, що призводить до загибелі клітин.

     Проведене лікування призводило до покращання стану кисневого гомеостазу. При цьому вираженість цього процесу залежала від виду застосованої терапії. Протокольне лікування та таке в комбінації з кверцетином не викликало змін DO₂. На фоні протокольної терапії в комбінації з гіпербаричною оксигенацією та гіпербаричною оксигенацією і кверцетином спостерігалась виражена тенденція до зростання цього показника в першій, другій та третій вікових групах, відповідно, на 44,0; 25,0; 27,0 та 51,0; 39,0 та 34,2 мл/хв/м² .

Всі види терапії викликали тенденцію до зменшення VO₂ в усіх вікових групах. При цьому, якщо на фоні протокольної терапії та такої в комбінації з кверцетином такі зміни мали тільки характер тенденції, то після приєднання гіпербаричної оксигенації та гіпербаричної оксигенації з кверцетином вони набували високого ступеня достовірності. Зменшення VO₂ в першій, другій та третій вікових групах на фоні цих двох видів терапії становило відповідно 29,8; 29,6; 29,6 та 34,0; 34,1; 32,0 мл/хв/м² .

Всі види терапії приводили до значного поліпшення СЛГ у дітей, хворих на АД. На фоні комбінації протокольної терапії з гіпербаричною оксигенацією, кверцетином або гіпербаричною оксигенацією з кверцетином у вікових групах 0–3. 4–6 та 7–12 років цей показник зростав, відповідно, в 8,1 рази (P<0,001); 1,58 рази (P<0,001); 81,0 рази (P<0,001) (0–3 роки); в 93,0 рази (P<0,001); 2,26 рази (P<0,001); 93,0 рази (P<0,001) (4–6 років) (P<0,001); 83,0 рази (P<0,001); 1,93 рази (P<0,001); 93,0 рази (P<0,001) (7–12 років).

Максимальне покращання СЛГ відбувалось в групах, де комбінували традиційну терапію з гіпербаричною оксигенацією та кверцетином, мінімальне – на фоні комбінації протокольної терапії з кверцетином. СГГі зменшувався на фоні комбінації протокольної терапії з гіпербаричною оксигенацією, кверцетином та гіпербаричної оксигенації з кверцетином відповідно в 1,43 раза (P<0,001); 1,4 раза (P<0,001); 1,75 раза (P<0,001) (0–3 роки), в 1,98 раза (P<0,001); 1,25 раза (P<0,001); 2,13 раза (P<0,001) (4–6 років); 2,07 раза (P<0,001); 1,37 раза (P<0,001); 2,22 раза (P<0,001) (7–12 років). Найбільшу позитивну дію на цей показник мало лікування комбінацією традиційною терапією з гіпербаричною оксигенацією та кверцетинм, найменше – тільки з одним кверцетином .

Всі види лікування викликали виражену тенденцію до нормалізації природних цитотоксичних супресорних Т-лімфоцитів (CD₈). Їх кількість у дітей віком від 0 до 3 років зростала на фоні протокольного лікування, протокольного лікування в комбінації з гіпер­ба­ричною оксигенацією; кверцетином; гіпербаричною оксигенацією з квер­цетином, відповідно, в 1,44 (P<0,001); 1,67 (P<0,001); 1,59 (P<0,001) та 1,74 (P<0,001) рази. У дітей віком від 4 до 12 років ріст цього показника в відповідних групах становив 1,2; 1,53 (P<0,001); 1,24; 1,6 (P<0,001) рази.

Аналогічним чином відбувалась активація В-клітинної ланки імунітету. Так, запропоноване лікування викликало нормалізацію пре-В-лімфоцитів до такої міри, що вміст CD₂₂ клітин достовірно не відрізнявся від такого у здорових дітей. Вміст CD₂₂ на фоні протокольного лікування, протокольного лікування в комбінації з гіпербаричною окси­генацією; кверцетином; гіпербаричною оксигенацією з кверцетином у дітей віком від 0 до 3 років зростає в 1,9 (P<0,001); 1,47 (P<0,001); 1,39 (P<0,001); 1,6 (P<0,001) рази, а у дітей в віці від 4 до 12 років – відповідно в 1,1; 1,46 (P<0,001); 1,31 (P<0,05); 1,54 (P<0,001) рази.

 Рівень IgА в сироватці крові у дітей від 0 до 3 років на фоні протокольної терапії та її комбінації з гіпербаричною оксигенацією, квер­цетином і гіпербаричною оксигенацією з кверцетином знижувався, відпо­відно, в 1,33 (Р<0,05),  1,47 (Р<0,001), 1,4 (Р<0,01) та 1,71 рази (Р<0,001). У дітей віком від 4 до 12 років такі зміни, відповідно, становили 1,24 ; 1,32 (Р<0,05), 1,25 та 1,47 рази (Р<0,001).

Зменшення рівнів IgM у дітей віком від 0 до 3 років на фоні протокольної терапії та її комбінації з гіпербаричною оксигенацією, кверцетином та гіпербаричною оксигенацією з кверцетином становило, відповідно, 1,3; 1,97 (Р<0,001); 1,67 (Р<0,001) та 2,49 рази (Р<0,001). У віці від 4 до 12 років рівень IgМ зменшувався в 1,21; 1,45(Р<0,001); 1,32 (Р<0,05) та 1,61 (Р<0,001) рази.

 Найбільшою мірою серед інших імуноглобулінів відбувались зміни IgE. Так, його концентрації на фоні комбінації протокольної терапії з гіпербаричною оксигенацією та гіпербаричною оксигенацією з кверцетином у дітей віком від 0 до 3 років зменшувались в 1,91 (Р<0,001) та 2,37 (Р<0,001) рази. У дітей віком від 4 до 12 років це зменшення становило, відповідно, 2,27 (Р<0,001) та 2,89 (Р<0,001) рази.

Паралельно зі змінами рівнів імуноглобулінів відбувалось зменшення концентрацій циркулюючих ІК, КГ та оксипроліну. Зміни вмісту ЦІК у дітей віком від 0 до 3 років років на фоні протокольної терапії та її комбінації з гіпербаричною оксигенацією, кверцетином і гіпербаричною оксигенацією з кверцетином становили, відповідно, 1,46 (Р<0,001); 1,65 (Р<0,001); 1,54 (Р<0,001) та 2,25 (Р<0,001) рази. У віці від 4 до 12 років вміст ЦІК зменшувався, відповідно, в 1,47 (Р<0,001); 2,08 (Р<0,001); 1,83 (Р<0,001) та 2,83 (Р<0,001) рази.

Всі види терапії приводили до достовірної нормалізації вмісту КГ в сироватці крові. Проте рівні цієї субстанції не відрізнялись в обох вікових групах від таких в нормі на фоні комбінацій протокольної терапії з гіпербаричною оксигенацією та гіпербаричною оксигенацією з кверцетином.

Так, у віковій групі від 0 до 3 років зменшення цього показника на фоні протокольної терапії та її комбінації з гіпербаричною оксигенацією, квер­цетином та гіпербаричною оксигенацією з кверцетином становило, відповідно, 56,8 (Р<0,001); 63,2 (Р<0,001); 92,7 (Р<0,001) та 123,4 (Р<0,001) %. У віковій групі від 4 до 12 років зменшення цього показника в відповідних групах становило 28,3 (Р<0,05); 52,8 (Р<0,001); 38,7 (Р<0,001) та 87,6 (Р<0,001) %.

Вплив лікування на вміст оксипроліну в сироватці крові відрізнявся  залежно від віку дітей, хворих на АД. У дітей віком від 0 до 3 років спостерігали тенденцію до зростання концентрації оксипроліну. На фоні протокольної терапії та її комбінації з гіпербаричною оксигенацією, кверцетином та гіпербаричною оксигенацією з кверцетином зміни цього показника становили, відповідно, 20,1; 17,3; 8,6 та 0,95 %. В старшій віковій групі (4–12 років) всі види лікування викликали нормалізацію оксипроліну. Зменшення концентрацій цього показника на фоні протокольної терапії та її комбінації з гіпербаричною оксигенацією, кверцетином та гіпербаричною оксигенацією з кверцетином становило, відповідно, 26,7; 44,9; 36,0 та 59,6 %. Таким чином, зміни концентрації оксипроліну, як і інших субстанцій, які характеризують стан гуморального імунітету, найбільшою мірою відбувались на фоні лікування комбінацією протокольної терапії з гіпербаричною окси­генацією та кверцетином. Проте, незважаючи на достовірну нормалізацію рівнів оксипроліну, концентрації цієї речовини все одно достовірно пере­вищували такі у здорових дітей.

      Всі види проведеної терапії сприяють зменшенню ПОЛ та активності АОСЗ, що проявляється нормалізацією рівнів МДА, SH-груп, СОД, каталази, ЦП. Однак, при порівнянні ефективності кожної схеми терапії виявили, що найефективнішою у відношенні до покращення досліджуваних показників була запропонована нами комплексна терапія з застосуванням гіпербаричної оксигенації та кверцетину. Найменшу властивість до покращення всіх вищезазначених показників відповідних систем мала традиційна терапія. 

      Зменшення гіпоксичних змін, обумовлених зростанням споживання кисню та розвитком інактиваційної гемічної гіпоксії, під впливом засто­сованого лікування не могло не позначитися на загальному та локальному стані хворих дітей. За результатами досліджень встановлено, що включення до ком­плексної терапії хворих на АД, окрім протокольного лікування, гіпербаричної оксигенації та кверцетину сприяло поліпшенню самопочуття, зникненню свербежу, очищенню шкіри. При цьому спостерігали зменшення індексу SCORAD з 58,6 до 17,2 бала на фоні комбінації протокольної терапії з гіпербаричною оксигенацією (P<0,001) та до 14 балів – на фоні комбінації протокольної терапії з ГБО та кверцетином (P<0,001).

Таким чином, запропоноване лікування з використанням гіпербаричної оксигенації та кверцетину сприяє зменшенню гіпоксії, зниженню ПОЛ та відновленню системи антиоксидантного захисту організму. Останнє, ймовірно, сприяє поліпшенню стану мембран, а, отже, безпосередньо пов’язаних з ними функцій, забез­печує стабілізацію рівноваги вільнорадикальне окислення – АОСЗ і по­кращує гомеостаз дитини із АД. Можа вважати, що застосування   комплексної терапії у вигляді протокольного лікування, гіпербаричної оксигенації та кверцетину дітей, хворих на АД, приводить до зниження активності ліпопероксидації за рахунок стабілізації мембранних структур, в яких відбуваються вільнорадикальні процеси, та внормування системи антиокси­дантного захисту. Враховуючи позитивну динаміку пероксидо­утво­рення при застосуванні комплексної терапії, можна говорити про поліпшення активності антиоксидантної системи як за рахунок ферментів антиокси­дантів, так і за рахунок біологічного антиоксиданту кверцетину, який був включений до комплексної терапії.

      Про позитивний ефект запропонованої терапії свідчать дані катамнестичного дослідження  хворих дітей. Зокрема,  кількість дітей, які лікувались за допомогою комбінації протокольної терапії з ГБО та кверцетином, та які потребували лікування через 6 міс після проведеної терапії, серед дітей віком від 1 міс до 3 років була в 5 разів меншою в порівнянні з такою на фоні протокольного лікування, у віці 4 – 6 років – в 4 рази, а у віці 7 – 12 років – в 7 разів меншою. Таким чином, дані катамнестичного спостереження за дітьми, хворими на атопічний дерматит, яких лікували за допомогою протокольної терапії та такої, але доповненої застосуванням ГБО та кверцетину, переконливо доводять перевагу запропонованої терапії і обґрунтовують доцільність  рекомендувати  її в лікуванні дітей з атопічним дерматитом.

ВИСНОВКИ

    У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукового завдання – лікування резистентних до протокольної терапії форм атопічного дерматиту у дітей шляхом використання в комплексному лікуванні гіпербаричної оксигенації та антигіпоксанту з антиоксидантними властивостями кверцетину.

   1. Атопічний дерматит у дітей в Тернопільській області на сучасному етапі характеризується типовою клінічною картиною захворювання з вираженим поліморфізмом,  різноманітністю клінічних проявів та залежить, насамперед, не тільки від віку хворих та тривалості перебігу хвороби, але і від патогенетичних особливостей його виникнення.

    2. Розвиток атопічного дерматиту у дітей супроводжується порушенням кисневого гомеостазу, що проявляється зростанням споживання кисню від 91 мл/хв./м² до 159 мл/хв./м² (P<0,001), внутрішньолегеневого шунтування на 50-60 % (P<0,001), ступеня легеневої гіпоксії в 4-9 разів (P<0,001).

   3. У дітей, хворих на атопічний дерматит, виявлено значні порушення клітинної та гуморальної ланок імунітету, що проявляються зменшенням кількості CD₈ клітин в 2,2–2,5 рази (P<0,001), наростанням рівнів IgG в 1,42 рази (P<0,001), IgE в 6–11 разів (P<0,001) та IgA в 1,7–2 рази (P<0,001). Зміни  системи імунітету знаходяться в залежності із ступенем порушень кисневого гомеостазу. Зокрема, коефіцієнт кореляції між інтегральним показником кисневої недостатності та кількістю CD₈ клітин дорівнює (–0,64).

4. Перебіг атопічного дерматиту у дітей супроводжується вираженим зростанням перекисного окислення ліпідів, що проявляється збільшенням кількості  малонового діальдегіду  в крові більше ніж в 3,0 рази (P<0,001), а також підвищенням активності системи антиоксидантного захисту, що супроводжується зростанням активності церулоплазмину  в 2,5 рази (P<0,001), каталази в 3,1 рази (P<0,001).         

   5. Приєднання до протокольної терапії атопічного дерматиту гіпербаричної оксигенації в кількості 5 сеансів при експозиції 30 хв., під тиском кисню 1,5 атм. супроводжується нормалізацією споживання кисню до 99,0 мл/хв./м² (проти 91 мл/хв./м² у здорових дітей) (P<0,001), зменшенням ступеня легеневої гіпоксії до 0 % (P<0,001), покращенням показників гуморальної та клітинної ланок імунітету, у тому числі зниженням вмісту Ig E в 2 рази (P<0,001), відновленням процесів перекисного окислення ліпідів  та системи антиоксидантного захисту, у тому числі зменшенням рівня малонового діальдегіду  у сироватці крові в 1,6 рази (P<0,001), активності ЦП – в 1,4 рази (P<0,001), каталази – в 1,5 рази (P<0,001). За рахунок цього індекс SCORAD зменшується в 3,1 рази (P<0,001).

     6. Застосування у дітей, хворих на атопічний дерматит,  поряд з гіпербаричною оксигенацією кверцетину потенціює лікувальний ефект гіпербаричної оксигенації, що супроводжується  зниженням вмісту Іg E  в 2,3 рази (P<0,001), зменшенням концентрації малонового діальдегіду у сироватці крові в 2,2 рази (P<0,001), активності церулоплазмину – в 1,9 рази (P<0,001), каталази – в 1,9 рази (P<0,001), зменшенням індексу SCORAD в 3,9 рази   (P<0,001).