АУТОАГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З ОРГАНІЧНИМ ДЕПРЕСИВНИМ РОЗЛАДОМ (КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА, ТЕРАПІЯ, ПРОФІЛАКТИКА) : АУТОАГРЕССИВНОЕ ПОВЕДЕНИЕ У БОЛЬНЫХ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА С ОРГАНИЧЕСКИМ депрессивное расстройство (КЛИНИКА, ДИАГНОСТИКА, терапия, ПРОФИЛАКТИКА)

summary

Обсяг проведених досліджень та їх спрямованість визначались метою та завданнями даної роботи. Основну групу обстежених склали 173 пацієнти (118 чоловіків та 55 жінок) похилого віку, які на момент проведення обстеження знаходились на стаціонарному лікуванні в психіатричних відділеннях КМКПНЛ №1 та КМПНЛ №3 з діагнозом «Депресивний розлад (непсихотичного рівня) органічного (судинного) ґенезу з суїцидальної спробою» (шифр F 06.32). Випадки психотичних розладів та скоєння СД у стані недоумства з обстеження було виключено. Вік хворих був від 55 до 65 років. Судинний генез  ОДР підтверджувався наявністю дисциркуляторної атеросклеротичної енцефалопатії (ДАЕП) клініко-анамнестично, а також висновками невропатолога, окуліста, нейрофізіологічним та біохімічним дослідженням. Групу порівняння  склали 82 особи (чоловіків – 49, жінок – 33) з ДАЕП, що не вчиняли суїцидальних дій і знаходились під плановим наглядом в поліклініках та ПНД м. Києва. Для визначення ефективності запропонованої комплексної терапії основну групу в подальшому було розділено на дві підгрупи: експериментальну – 88 осіб та контрольну – 85 осіб. Пацієнти першої підгрупи отримували спеціальний комплекс терапії, що складався з інтегративної психотерапії в поєднанні з медикаментозним лікуванням сучасними антидепресантами; другої підгрупи приймали стандартну медикаментозну терапію (трициклічними антидепресантами).

Соціодемографічне дослідження виявило наступні особливості суїцидентів похилого віку. В кількісному відношенні більшість становили чоловіки – 67,5% (середній вік – 62,5 років), жінки лише 32,4% (середній вік – 64,3 роки). Така тенденція, на наш погляд, обумовлена як більшим ступенем психічної декомпенсації чоловіків в похилому віці, так і більшою частотою церебральної судинної патології серед них. В освітньому рівні переважала «середня спеціальна» освіта (більше 50% обстежених), «вища» становила біля 30%; особи, зайняті фізичною працею становили меншість. Характер трудової діяльності показав, що чоловіки основної групи в більшості не працювали або працювали періодично. У жінок, в цілому, спостерігали такі саме соціологічні особливості. Вказане характеризує загальне зниження трудового потенціалу у хворих основної групи завдячуючи, як наявності ДАЕП, так і тривалим психогеніям, що мають негативний фоновий характер. Серед пацієнтів основної групи тільки невелика частина спостерігалася в ПНД у зв’язку з органічним ураженням головного мозку (4,3% чоловіків та 3,2% жінок), більшість хворих знаходилась під наглядом невропатологів районних поліклінік у зв’язку з наявністю ДАЕП (відповідно 83,2% чоловіків та 72,3% жінок). Термін спостереження у більшості випадків тривав декілька років. В анамнезі значної частини пацієнтів в останні роки відмічалися короткочасні депресивні розлади непсихотичного рівня, що минали самостійно без спеціального лікування (44,2% чоловіків та 40,1% жінок). У 42,5% чоловіків та 36,4% жінок даної групи в останні роки відмічались суїцидальні переживання. Депресивні коливання настрою, як і суїцидальні думки, у цих хворих асоціювали з описаними нижче соціогенними факторами, з акцентом на психогенних складових. За характером перебігу депресивні переживання були короткотривалими.  До психіатра хворі, як правило, не зверталися, займаючись самолікуванням або спостерігалися у лікарів загального профілю. Соціодемографічні ознаки вивчаємої категорії осіб характеризувались переважанням самотності (у ряді випадків наявність дітей та родини не виключала відношення  пацієнтами себе до категорії самотніх); значною частиною розлучених або вдовуючих; частіше вони мали тяжкий матеріальний стан, незадовільні побутові умови; в більшості випадків – не могли зберегти постійну роботу. При цьому часто приєднувалися психосоматичні розлади та соматогенії літнього віку, що перебігали тяжче, ніж у осіб без ДАЕП. Вищевказані фактори, нашаровуючись на церебральну судинну патологію, значно декомпенсували хворих в психологічному та фізіологічному  відношенні, провокуючи депресивні розлади, суїцидальні думки та суїцидальні дії.

Розподіл за способом скоєння суїцидальних спроб у вивчаємих хворих  був наступним: отруєння медикаментами та різними токсичними препаратами  (як найбільш простий та доступний для осіб похилого віку спосіб) – склав 74,2% таких осіб. Доволі часто у випадках отруєння хворі використовували чадний газ, цей шлях був визнаний як характерний для осіб похилого віку; суїциди шляхом самоповішання – 10,6%, дещо рідше – самопорізи – 9,2%; падіння з висоти – 4,1% та під транспорт – 1,9% суїцидентів (рис.2). За характером скоєння, в більшості випадків, суїциди мали серйозний намір, при цьому незавершеність суїцидальних спроб пояснювалась, як правило, швидкою допомогою оточуючих. Цим обстеженим були притаманні риси емоційної лабільності, слабкодухості, психологічна пасивність, формально-логічне мислення з підсиленням афекту сприйняття. Відмічалась  недостатня фрустраційна витривалість, низька здатність захисних компенсаторних механізмів, дефіцит цілеспрямованості. Найбільш виражені були дезадаптація сфери регуляції емоцій, характеру сприйняття і вирішення макро- та мікро- соціальних проблем, схильність до песимістичної оцінки майбутнього (за типом екзістенційно-кризового сприйняття) і як наслідок – до СД.