СУДОВО-МЕДИЧНА ДІАГНОСТИКА ПОШКОДЖЕНЬ, ЩО ЗАПОДІЯНІ ПОСТРІЛАМИ З ПНЕВМАТИЧНОЇ ГВИНТІВКИ ІЖ-38 : Судебно-медицинская ДИАГНОСТИКА ПОВРЕЖДЕНИЙ, причиненный выстрелов из пневматической винтовки ИЖ-38

summary

Матеріал і методи дослідження. У ході роботи розглянуто експериментальний матеріал та методи його дослідження. На початку наводиться характеристика основних конструктивних і тактико-технічних особливостей пневматичної гвинтівки ІЖ-38. Зазначено, що гвинтівка з такими характеристиками є досить небезпечним зразком пневматичної зброї. Звернено увагу на конструктивні особливості дульного зрізу гвинтівки та куль до неї («Діаболо-1»). Мішенями були трупи чоловіків та жінок, що померли від різних причин з давністю смерті від 6 до 96 год. Враховуючи необхідність наближення умов експериментів до оптимальних, основна група біоманекенів мала зруйноване трупне заклякання (84,4%), а постріли робились по оголеним боковим поверхням тулуба та переднім і зовнішнім поверхням стегон з 9 відстаней у межах від пострілів впритул до 8 м включно: впритул, 10 см, 25 см, 50 см, 1 м, 2 м, 4 м, 6 м, 8 м. Всього зроблено 2500 пострілів у біоманекени, 1233 – у бавовняний одяг, 90 – у пластилінові блоки, 80 – у парафінові блоки, по 140 – у дерево та картон. Бавовняна тканина була як у натягнутому стані, так і вільно звисаюча. Для уточнення механізму дії куль застосовували постріли у пластилінові та парафінові блоки. Методика дослідження включала візуальне вивчення пошкоджень (макро- і стереомікроскопічне) за рекомендаціями Акопова В.І. (1978), Попова В.О. і Ісакова В.Д., (1990), Бондаря В.В. і Сухого В.Д. (1998) поряд з власними модифікаціями масштабного фотографування (Хижняк В.В., 1995) та вимірювання довжини неглибоких ранових каналів (Хижняк В.В., Бондаренко В.В., 1996). Наявність та кількість свинцю в зоні вхідного отвору визначалась спектрографічним методом (емісійний спектральний аналіз - далі ЕСА) за рекомендаціями Шупика Ю.П. (1965), Кустановича І.М. (1972), Татаренка В.О. (1999) із застосуванням власної модифікації вилучення об’єктів (Хижняк В.В., 1995), контактно-дифузійним методом (далі КД), розробленим Лісовим А.С. (1970) в модифікації Мовшовича О.А. (1972), шляхом рентгенографії (далі РГ) «жорстким» (Буров С.А., Резніков Б.Д., 1975) та «м’яким» (Ковальова М.І., 1957; Крапивкін Ю.О., 1982) випромінюванням. Рушничні мастила та їх топографія навколо вхідного отвору виявлялись за допомогою макро- та мікроскопії їх в ультрафіолетових променях за рекомендаціями Шупика Ю.П. (1965), Мовшовича О.А. (1971).