МОРФОЛОГІЧНА ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХІРУРГІЧНИХ СПОСОБІВ КОРЕКЦІЇ ПОРТАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ (експериментальне дослідження) : МОРФОЛОГИЧЕСКАЯ Сравнительная характеристика хирургическим способом КОРРЕКЦИИ портальной гипертензии (экспериментальное исследование)

summary

Матеріали та методи дослідження. Дослідження проведено на 51 статевозрілій безпородній собаці, масою від 15 до 20 кг, які утримувались на стандартному раціоні віварію. Всі маніпуляції з експериментальними тваринами проводили із дотриманням правил, передбачених Європейською комісією по нагляду за проведенням лабораторних та інших дослідів за участю експериментальних тварин різних видів, а також згідно з „Науково-практичними рекомендаціями із утримання лабораторних тварин та роботи з ними" (Кожем'якін Ю.М., 2002). Комісією з біоетики Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова (протокол №3 від 18.11.2005 р.) встановлено, що проведені дослідження відповідають етичним та морально-правовим вимогам відповідно до наказу МОЗ України №281 від 01.11.2000 р.

Тварини були розподілені на 5 груп: перша - контрольна група (3 собаки), друга - моделювання розвитку ПГ (12 тварин), третя - корекція ПГ СРА (12 тварин), четверта - корекція ПГ за допомогою резекції ½ тонкої кишки (ТК) (12 собак), п’ята - корекція ПГ формуванням СРА за допомогою власного методу (12 тварин.

Експериментальне моделювання ПГ виконували шляхом звуження ворітної вени (Ковальський М.П., 1992; Саркисов Д.С., Ремезов П.И., 1960; Шалимов А.А., 1989). Критерієм звуження було підвищення тиску у ворітній вені у 2 - 2,5 рази та зниження об’ємного кровотоку у ворітній вені не менш, ніж на 50 % відносно  початкового.

У п’ятій групі тварин для корекції ПГ застосовували власний метод спленоренального анастомозу. Спочатку виконували виділення та забір венозного аутотрансплантанту з клапаном з великої підшкірної вени стегна. Далі виконували накладання СРА за допомогою аутовенозного трансплантату так, що кишені клапану розташовують до ниркової вени.

Нами також було досліджено, яка оптимальна довжина тонкої кишки має бути видалена для збереження близьких до норми параметрів гемодинаміки в системі ворітної вени при корекції ПГ. З цією метою через 30 днів після моделювання ПГ тваринам було виконано повторну лапаротомію і з наступним проведенням резекції 25 %, 50 % та 75 % ТК. Шляхом передозування наркозу на цей термін всіх тварин виводили з досліду. У результаті наших досліджень встановлено, що найбільш сприятливою та оптимальною для лікування ПГ у собак є резекція ½ довжини тонкої кишки.

Після закінчення терміну спостереження, через 30, 90 та 180 діб, тварин виводили з досліду шляхом передозування наркозу з дотриманням основних вимог до евтаназії. При цьому вимірювали тиск та швидкість об’ємного кровотоку в системі ворітної вени, тиск в лівій та правій ниркових венах, після чого забирали матеріал для морфологічного дослідження.

Для гістологічного дослідження вирізали шматочки тканин шлунку, тонкої кишки, товстої кишки, селезінки, підшлункової залози, печінки та лівої і правої нирок. Після фіксації у 10 % розчині формаліну шматочки органів проводили через батарею спиртів і заключали в парафін за загальноприйнятим методом. Гістологічні дослідження з використанням морфометричних методів (Автандилов Г.Г., 1990) проводили на тотальних парафінових зрізах з використанням наступних методик фарбування: гематоксилін-еозином, за Ван-Гізон. Окремі гістологічні препарати фарбували резорцин-фуксином за Вейгертом, толуідиновим синім для визначення тучних клітин та процесу дегрануляції. У зрізах печінки глікоген виявляли карміном Беста.

Об’єм нирок розраховували зануренням в заповнену рідиною ємкість із шкалою. Визначали масу та ширину, довжину, висоту нирки. Морфометричні дослідження проводили у визначені терміни досліду на препаратах, забарвлених гематоксилін-еозином. У межах кіркової речовини нирки оцінювали площу, периметр, довжину, ширину клубочків та проксимальних ниркових канальців (Гуцол А.А., Кондратьев Б.Ю., 1988). З метою прогнозування функціональних змін у всіх випадках проводили підрахунок відсотків співвідношення зруйнованих та вцілілих ниркових тілець в кіркових та навколомозкових нефронах. У печінці визначали діаметр синусоідів та відносну частку сполучної тканини.

Функціональним методом визначали швидкість об’ємного кровотоку та тиску у ворітній вені флоуметром Transonic Animal Research Floumetres T 106 Series (USA). Визначали тиск у лівій та правій ниркових венах.

Формування та редагування первинної бази даних дослідження  проведено в пакеті „Microsoft Excel”. Статистичну обробку отриманих результатів здійснено в пакеті “STATISTICA 5.5” (належить ЦНІТ ВНМУ ім. М.І.Пирогова, ліцензійний №AXXR910A374605FA) з використанням непараметричних методів оцінки результатів. Оцінювали правильність розподілу ознак за кожним з отриманих варіаційних рядів, середні значення по кожній ознаці, що вивчається та стандартні відхилення. Достовірність різниці значень між незалежними кількісними величинами визначали за допомогою U-критерію Мана-Уітні, а між залежними кількісними величинами - за допомогою критерію Вілкоксона. Достовірність різниці значень між незалежними якісними величинами визначали за формулою E. Weber (1960).

Результати досліджень та їх обговорення

У першій групі тварин, при моделюванні ПГ через 30, 90 та 180 діб встановлено достовірне зростання тиску у ворітній вені на 118, 135 та 162 % до 1,728±0,423, 1,865±0,058, 2,078±0,055 кПа, згідно з контролем (0,792±0,076, кПа) (р<0,001) (рис. 1). Зменшення швидкості об'ємного кровотоку встановлено через 30, 90 та 180 діб після початку експерименту на 38,3, 48,9, 53%, яка відповідно дорівнювала 120,4±1,154 мл/хв (р<0,001), 99,66±0,871 мл/хв (р<0,001), 91,05±0,975 мл/хв (р<0,001), відносно до величин контрольної групи тварин (195,1±2,8 мл/хв). Всі ці показники зміни гемодинаміки свідчать про адекватну модель ПГ.