ФУНКЦІОНАЛЬНО-МЕТАБОЛІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КАРДІО-ВАСКУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ ЗА ДІЇ РІЗНИХ РІВНІВ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)



title:
ФУНКЦІОНАЛЬНО-МЕТАБОЛІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КАРДІО-ВАСКУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ ЗА ДІЇ РІЗНИХ РІВНІВ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Альтернативное Название: ФУНКЦИОНАЛЬНО-МЕТАБОЛИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ КАРДИО-васкулярной СИСТЕМЫ ПО ДЕЙСТВИЯ РАЗЛИЧНЫХ УРОВНЕЙ ионизирующего излучения (ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ)
Тип: synopsis
summary:

            Матеріали та методи дослідження. Дослідження виконані на 120 статево зрілих щурах-самцях масою 180-220 г. Утримання, годування та евтаназію лабораторних тварин (шляхом декапітації) проводили згідно із загальноприйнятими в експериментальній практиці методами відповідно з міжнародними вимогами щодо гуманного відношення до тварин. Напередодні досліду (за 16-18 год) тварин переводили на водну дієту. Забір крові та тканин проводився після забою тварин, через добу після останнього опромінення. Перед початком досліджень тварини були розділені за ступенем резистентності до гіпоксії шляхом підняття на „висоту” 11000 м у припливно-витяжній барокамері (швидкість 180 м/с), що відповідало барометричному тиску 165 мм рт. ст. (Березовський В.А. та співавт, 1978). Критерієм стійкості до нестачі кисню слугував час експозиції від моменту підняття на „висоту” 11000 м до появи другого агонального вдиху. Для експерименту відбирали низькорезистентних щурів (час перебування на умовній висоті – до 2 хв.).


            Тварини були розділені на групи: 1) контрольна – тварини, що утримувалися в однакових з дослідними щурами умовах віварію; 2) перша дослідна, тварини якої були опромінені двофракційно в сумарній поглинутій дозі 1 Гр (низька доза); 3) друга дослідна – двофракційне опромінення в сумарній поглинутій дозі 10 Гр (висока доза); 4) контрольні тварини, яким проводили курс ІГТ; 5) тварини, яким попередньо до дії радіації в сумарній дозі 1 Гр проводили курс ІГТ. Щурів дослідної групи опромінювали вранці телегаматерапевтичним пристроєм „Терагам” (джерело 60Со) при потужності дози 0,0393 Р/с і відстані „джерело-поверхня” 0,8 м. Поглинена сумарна доза – 1 Гр або 10 Гр. Тотальне опромінення здійснювали двофракційно (через день) у разовій дозі 0,5 Гр або 5 Гр, відповідно. Контрольні тварини зазнавали позірного опромінення (їх поміщали на певний час у клітки-фіксатори). ІГТ у відповідних групах починали проводити через 10 днів після тесту на чутливість до гострої гіпоксії. Умовне підняття на висоту під час тренування здійснювали ступінчасто за принципом Коваленко Е.А. (1993): I-ий день – на висоту 1000 м, II-ий – 2000 м і з III-го дня та в усі подальші – 3000 м. ІГТ проводили 10 днів по 5 сеансів щоденно в барокамері в режимі: десятихвилинна гіпоксія, перерва – 15 хвилин, швидкість „підняття на висоту” – 20 м/с.


            Аналіз варіабельності серцевого ритму проводили з використанням кореляційної ритмографії, варіаційної пульсометрії та спектрально-часових методів (Баевский Р.М. и соавт., 2001). Для цього здійснювали запис периферичного пульсу із застосуванням фотоплетизмографічного датчика неінвазивно на ненаркотизованих тваринах впродовж 5-ти хв. після стабілізації показників. Вимірювання тривалості серцевого циклу здійснювали за методом Гжегоцького М.Р. та співавт. (2007). Визначали показники варіаційної пульсометрії: моду (Mo), амплітуду моди (AMo), варіаційний розкид (MxDMn), на основі яких розраховували стрес-індекс (SI) або індекс напруження регуляторних систем; статистичні показники: стандартне відхилення повного масиву кардіоінтервалів (SDNN), квадратний корінь із суми різниць послідовного ряду кардіоінтервалів (RMSSD), коефіцієнт варіації повного масиву кардіоінтервалів (CV); показники спектрального аналізу: загальну потужність спектру (TP), потужність спектру в діапазоні низьких частот (0,015 – 0,25) Гц – LF, середніх частот (0,25 – 0,75) Гц – MF, високих частот (0,75 – 3,0) Гц – HF. Розраховували симпато-вагусний коефіцієнт MF/HF. Проводили аналіз скатерограм, що є графічною побудовою послідовних пар кардіоінтервалів у двохмірній координатній площині.


 


            Досліджували стан периферичної крові та проводили розрахунок гематологічних індексів (Радченко О.М., 2002, 2004). Для оцінки параметрів вільнорадикального гомеостазу спектрофотометрично визначали у крові, гомогенатах тканин серця та печінки вміст продуктів ліпопероксидації (ЛПО) – ТБК-активних продуктів (ТБК-АП) (Тимирбулатов Р.А., Селезнёв Е.И., 1981) у модифікації (Мартынюк В.Б., Ковальчук С.Н., Тимочко М.Ф., Панасюк Е.Н., 1991), дієнових кон’югатів (ДК) (Гаврилов В.Б., Мишкорудная М.И., 1983); оцінювали стан системи антиоксидантного захисту за активністю основних ферментів протиокисної дії – супероксиддисмутази (СОД) (Костюк В.А., Потапович А.И., Ковалёва Ж.В., 1990), глутатіонпероксидази (ГПО) (Моин В.М., 1986), каталази (КТ) (Королюк М.А., 1988), за загальною антиоксидантною активністю (ІАОА) (Мартынюк В.Б., Ковальчук С.Н., Тимочко М.Ф., Панасюк Е.Н., 1991), рівнем пероксидіндукованого гемолізу еритроцитів (ПГЕ) (Гжегоцький М.Р. та співавт., 2004). 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины