ОЦІНКА ВПЛИВУ ТРИВАЛОЇ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ РІЗНИМИ БЕТА – АДРЕНОБЛОКАТОРАМИ НА СТАН ВУГЛЕВОДНОГО ТА ЛІПІДНОГО ОБМІНУ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ : ОЦЕНКА ВЛИЯНИЯ ДЛИТЕЛЬНОЙ АНТИГИПЕРТЕНЗИВНОЙ терапии различных БЕТА - адреноблокаторы НА СОСТОЯНИЕ углеводного и липидного обмена у больных АРТЕРИАЛЬНОЙ ГИПЕРТЕНЗИЕЙ с метаболическим синдромом

summary

Клінічна характеристика хворих і методи дослідження. Робота базується на результатах обстеження 131 пацієнта з м’якою та помірною АГ та метаблічним синдромом згідно критеріїв АТР ІІІ без цукрового діабету, з них 71 (54%) – чоловіки та 60 (46%) – жінок. Середній термін спостереження склав 6,3 ± 0,6 місяці. Середній вік пацієнтів склав 49,5 ± 1,05 роки. Середня маса тіла – 93,7 ± 1,2 кг. Середній індекс маси тіла (ІМТ) склав 32,05 ± 0,35 кг/м². Відношення об’єму талія/стегна в цілому по групі склало – 0,93 ± 0,01 умов. од. 74,8 % пацієнтів мали обтяжену спадковість по АГ, та 30,5 % – по цукровому діабету. Середні початкові цифри офісного САТ та ДАТ склали  162,5 ± 0,72 та 91,07 ± 0,65 мм рт.ст. відповідно. Середня ЧСС – 71,9 ± 0,6 уд/хв. Середньодобові цифри при амбулаторному моніторуванні АТ склали для САТ – 135,21 ± 1,13 мм рт.ст. для ДАТ – 79,27 ± 0,87 мм рт.ст. Середньо добова ЧСС – 72,29 ± 0,89 уд/хв. 

В дослідження не включалися хворі з цукровим діабетом 1 та 2 типу, верифікованою симптоматичною АГ, клінічними ознаками ішемічної хвороби серця, серцевою недостатністю, рівнем офісного АТ ≥ 180/110 мм рт.ст., некомпенсованими захворюваннями печінки (рівень АЛТ, АСТ вище норми в 3 рази), гострою або хронічною нирковою недостатністю (рівень креатині ну крові ≥ 133 – для для чоловіків і 124 – для жінок мкмоль/л), інфарктом міокарда або гострим порушенням мозкового кровообігу в анамнезі, вагітністю та лактацією.

Усім пацієнтам проводилося клінічне обстеження на початку та в кінці періоду спостереження: визначення росту та маси тіла, визначення вуглеводного обміну з проведенням перорально глюкозо – толерантного тесту (ПГТГ) за стандартною методикою, рекомендованою ВООЗ та National Diabetes Data Group, (1979) з визначенням вмісту глюкози та інсуліну в венозній крові. Нормальну глюкозну толерантність (НГТ) визначали при рівні глюкози натще < 6,1 моль/л та через 2 години < 7,8 ммоль/л. Порушення вмісту глюкози натще (ПГН) – при рівні натще ≥ 6,1 але < 7,0 ммоль/л та через 2 години < 7,8 ммоль/л. Порушення толерантності до глюкози (ПТГ) – при рівні натще < 7,0 ммоль/л та через 2 години > 7,8 ммоль/л але < 11,1 ммоль/л. Критеріями діагнозу цукрового діабету були: рівень глюкози натще ≥ 7,1 ммоль/л та/або через 2  години > 11,1 ммоль/л.

Для визначення інсуліну вмісту було використано ІРМА-набори фірми „IMMUNOTECH” (Чехія). Вміст інсуліну в пробах вимірювали натще та протягом ПГТТ в мкОД/мл. Інсулінорезистентність (ІР) визначали за величиною індексу НОМА, який обчислювався за формулою:

глюкоза натще (ммоль/л) * інсулін натще (мкОД/мл)/22,5

Показник НОМА визначався в умовних одиницях. Наявність ІР визначали при рівні НОМА ≥ 3,0. Крім того, розраховували площу під кривою глюкози та інсуліну під час ПГТТ.

Дослідження ліпідного обміну включало визначення вмісту загального холестерину (ХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), індекс атерогенності (ІА). Рівні загального ХС, ТГ, ЛПВЩ визначали на апараті „express pluss 550”,  “Bayer” (Німеччина) з використанням реактивів „PLIVA –Lachema” (Хорватія) за стандартною методикою. Вміст ХС ЛПНЩ та ХС ЛПДНЩ обчислювали за стандартними методиками.

ДМАТ проводили за допомогою апаратів АВРМ – 04 (фірма „Meditech”, Угорщина). Моніторування проводили в наступному режимі: у денний час – кожні 15 хвилин, уночі (з 22:00 до 06:00 годин) – кожні 30 хвилин.

Після семиденного періоду відміни антигіпертензивних засобів та початкового обстеження методом конвертів пацієнти були поділені на три групи в залежності від призначеної антигіпертензивної терапії:

1-а група – пацієнтам призначався атенолол (Тенолол виробництва компанії ІРСА, Індія) в дозі 50 - 100 день за два прийоми.

2-а група – пацієнтам призначався карведилол (Таллітон, виробництва компанії „Egis”, Угорщина) в дозі 25 – 50 мг/день за два прийоми.

3-я група - пацієнтам призначався бісопролол (Бісопролол – ратіофарм, виробництва компанії „Ratiopharm”, Німеччина) в дозі 10 – 20 мг один раз на добу.

4-а група - пацієнтам призначався небіволол (Небілет, виробництва компанії „Берлін - Хемі”, Німеччина) в дозі 5 – 10 мг один раз на добу.

При недосягненні протягом першого місяця лікування цільових цифр офісного АТ (< 140/90 мм рт.ст.) до терапії додавався гідрохлортіазид (виробництва Борщагівського ХФЗ, Україна) в дозі 12,5 мг один раз на добу.  

На основі отриманих даних була створена база даних в системі Microsoft Exel. Статистичну обробку результатів проводили за допомогою пакету аналізу в системі Microsoft Exel та пакету комп’ютерних програм Statistica  for Windows 5.0 („Stat Soft”, США) з обрахунком наступних показників: середньої арифметичної величини – М; стандартного відхилення від середньої арифметичної величини – m; коефіцієнта достовірності – р. Відмінність вважали достовірною при значенні р<0,05.

Результати дослідження. Ми вивчали вплив антигіпертензивної терапії різними бета – адреноблокаторами на показники вуглеводного та ліпідного обмінів. В цілому у дослідження було включено 131 хворий з АГ та МС (71 чоловік та 60 жінок), що пройшли повне первинне та повторне обстеження на фоні прийому терапії. Методом конвертів хворих було розділено на групи на основі призначеної їм терапії. В першу групу увійшли 32 пацієнти (14 жінок та 18 чоловіків), що отримували атенолол в дозі 50 - 100 мг/добу. В другу групу увійшли 32 пацієнта
(15 жінки, 17 чоловіків), що отримували карведилол в дозі 25-50 мг/добу. В третю групу увійшли 32 пацієнти (15 жінок та 17 чоловіків), що отримували бісопролол 10-20 мг/добу. В четверту групу увійшли 35 пацієнтів (16 жінок та 19 чоловіків), що отримували небіволол 5-10 мг/добу. Всі групи пацієнтів початково були однорідними за основними клінічними, біохімічними показниками та за даними ДМАТ.

З дослідження виключено 10 пацієнтів (7,0%). З них у 1 (0,7%) пацієнта внаслідок розвитку побічних реакцій – головний біль та брадикардія на фоні прийому атенололу. У 5 (3,5%) пацієнтів був вперше виявлений цукровий діабет, 4 (2,8%) відмовилися через особисті причини. Средняя доза атенололу в дослідження склала 77,8 ± 4,2 мг, карведилолу – 43,0 ± 2,02 мг, бісопрололу – 8,6 ±  0,4 мг, небівололу – 8,14 ± 0,4 мг. Монотерапію атенололом, карведілолом, бісопрололом та небівололом отримували 70%, 67%, 69% та 72% пацієнтів відповідно, (р>0,05 між групами). Додавання гідрохлортіазиду знадобилося в 30% в групі атенололу, у 33% в групі карведілолу, у 31% в групі бісопрололу та в 28% в групі небівололу, (р>0,05 між групами). Таким чином, частка пацієнтів, що отримували моно- чи комбіновану терапію в групах спостереження була однаковою.

 Вплив атенололу, карведилолу, бісопрололу та небівололу на показники офісного АТ та ЧСС. Зниження як САТ, так і ДАТ було еквівалентним в усіх чотирьох групах спостереження. Так, САТ знизився на 23, 19,5, 21,3 та 25,8 мм рт.ст. в групах атенололу, карведилолу, бісопрололу та небівололу відповідно, (р<0,05 в порівнянні з початком в усіх групах). ДАТ знизився на 10, 9,4 , 9,3 та 9,57 мм рт.ст. відповідно в групах (р<0,05 для всіх значень). В групі атенололу спостерігалося найбільше достовірне зменшення ЧСС на 10%, що становило 7,15 уд/хв. В групах карведилолу, бісопрололу та небівололу зниження ЧСС було меншим – 3,5, 6,6 та 6,26 уд/хв., що склало 4,8%, 9,2% та 8,7% відповідно, (р<0,05 для всіх значень). Таким чином можна зробити висновок, що антигіпертензивний ефект усіх чотирьох препаратів був однаковим протягом періоду спостереження.

   Вплив атенололу, карведилолу, бісопрололу та небівололу на показники АТ та ЧСС при добовому моніторуванні. На фоні лікування атенололом, карведилолом, бісопрололом та небівололом зниження АТ при добовому моніторуванні після періоду лікування було достовірним, і так само не відрізнялося в групах: зменшення середньодобового САТ склало  18,9, 13,4, 13,6 та 17,2 мм рт.ст. відповідно, (р<0,05 для всіх значень). Середньодобовий ДАТ знизився на 10,7, 9,0, 10,0 та 9,7 мм рт.ст. відповідно, (р<0,05 для всіх значень). Таким чином можна зробити висновок, що всі чотири препарати за даними ДМАТ однаково ефективно знижували АТ за даними добового моніторування.

Досягнення цільових рівнів офісного АТ та при ДМАТ на фоні лікування атенололом, карведиололм, бісопрололом та небівололом. Цільовий офісний тиск було досягнуто у 78,1% пацієнтів в групі атенололу, 75% пацієнтів в групі карведилолу, 81,3% в групі бісопрололу та 80% в групі небівололу, (р>0,05 між групами). Цільовий середньодобовий АТ (менше 125/80 мм рт. ст.) було досягнуто в групі атенололу у 71,9% пацієнтів, в групі карведилолу у 62,5%  пацієнтів, в групі бісопрололу у 78% та в групі небівололу у 74,3% пацієнтів, (р>0,05 між групами). Ми не виявили достовірної різниці в досягненні цільових рівнів як офісного АТ, так і при добовому моніторування у пацієнтів чотирьох груп. Можно зробити висновок, що всі чотири препарати були однаково ефективними в досягненні цільових рівнів АТ.

Порівняльна характеристика впливу атенололу, карведилолу, бісопрололу та небівололу на стан ліпідного обміну у пацієнтів з АГ та МС. Аналіз показників ліпідів у сироватці крові показав динаміку в трьох групах спостереження (групах карведилолу, бісопрололу, небівололу), в той час, коли в групі атенололу достовірних змін ліпідного спектру протягом періоду спостереження не відбулося. На фоні лікування карведилолом зменшилися рівні загального холестерину, тригліцеридів, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ІА, не змінився рівень ХС ЛПВЩ. Рівень тригліцеридів зменшився з 1,9 ± 0,1 до 1,4 ± 0,1 ммоль/л, а рівень загального ХС з 6,3 ± 0,1 до 5,9 ± 0,3 ммоль/л (р < 0,0001 для обох значень). На фоні лікування бісопрололом рівень тригліцеридів зменшився з 1,7 ± 0,1 ммоль/л до 1,6 ± 0,2 ммоль/л, а рівень загального ХС з 6,3 ± 0,2 ммоль/л до 5,8 ± 0,2 ммоль/л (р < 0,0001 для обох значень). На фоні лікування небівололом рівень тригліцеридів зменшився в групі небівололу з 1,7 ± 0,1 ммоль/л до 1,2 ± 0,1 ммоль/л, а рівень загального ХС з 6,1 ± 0,2 ммоль/л до 5,4 ± 0,2 ммоль/л (р < 0,0001 для обох значень).  Рівні ТГ та ЛПДНЩ в сироватці в групі небівололу знизилися на 29,4 та 25% відповідно. Зниження вмісту цих показників в групі карведилолу було дещо меншим і склало 21,0% та 12,5% відповідно. Зниження вищенаведених показників в групі бісопрололу було найменшим і склало всього 5,9 та 12,5 відповідно. Аналіз даних в кінці лікування між групами показав достовірну різницю в зниженні тригліцеридів у групі небівололу в порівнянні з групами карведилолу та бісопрололу. Таким чином, найбільш виражені позитивні зміни показників ліпідів крові протягом періоду спостереження були в групі небівололу.

Результати впливу атенололу, карведилолу, бісопрололу та небівололу на показники вуглеводного обміну на стан інсулінорезистентності у пацієнтів з АГ та МС. Вміст глюкози у хворих групи, що отримувала атенолол мав тенденцію до зростання на всіх трьох точках проведення ПГТТ: глюкоза натще зросла на 5,5% (р< 0,001), через 1 годину на 25,5%(р<0,001), через 2 години на 20,2%(р< 0,001). Відповідно погіршились показники площі під кривою глюкози та інсуліну на 20,8% (р<0,001) та 26,7% (р<0,001) відповідно. При цьому, також достовірно збільшувався вміст інсуліну натще та через годину після прийому глюкози. Збільшення рівню інсуліну натще є ознакою прогресування інсулінорезистентності. Відсоток пацієнтів, у яких була виявлена інсулінорезистентність (НОМА індекс 3 і більше) збільшився  з 34,4% до 71,9% (Р< 0,005) через шість місяців лікування. За даними ПГТТ було зафіксовано 6 (18,7%) випадків виникнення цукрового діабету.

Терапія карведилолом сприяла достовірному, в порівнянні з початковими даними, зниженню вмісту інсуліну натще на 22,8% (р< 0,001), показника НОМА на 21,7% (р< 0,001), а рівень глюкози у сироватці крові натще достовірно не змінився. Відсоток пацієнтів, у яких індекс НОМА був 3 і вище зменшився з 31,3% до 18,8%. В групі карведилолу було 2 пацієнти, у яких протягом періоду спостереження виник цукровий діабет (6,3%).

На фоні лікування бісопрололом, в порівнянні з початковими даними, достовірно знижувались показник НОМА на 17,4% (р< 0,001), інсулін натще на 10,7% (р< 0,001), глюкоза натще на 10% (р< 0,001). В цій групі також була зареєстрована позитивна динаміка по відношенню індексу НОМА>3,0 (на початку дослідження – 34,4% пацієнтів, в кінці дослідження – 12,5%). В групі бісопрололу протягом періоду спостереження був зафіксований один випадок виникнення  діабету (3,2%).

Рівень глюкози натще під впливом лікування небівололом зменшився на 7,4% (р< 0,001). НОМА індекс в групі небівололу зменшився на 23%. При цьому, частка пацієнтів, у яких виявлялася інсулінорезистентність зменшився з 34,3% до 2,9% (P<0,001), що свідчить про те, що, небіволол може покращувати чутливість тканин до інсуліну. Протягом всього періоду спостереження в групі небівололу індекс НОМА знизився з 31,4% до 8,6%. Випадків виникнення діабету зафіксовано не було.

Оцінюючи вплив гідрохлортіазиду (ГХТ) в чотирьох групах пацієнтів було виявлено, що в комбінації з атенололом відбулося достовірно більш значне погіршення глікемічного профілю та поглиблення інсулінорезистентності в порівнянні з підгрупою без ГХТ. Навпаки, на фоні лікування небівололом та карведилолом додавання ГХТ не мало негативного впливу не стан інсулінорезистентності: різниця між підгрупами в кінці лікування була недостовірною. Монотерапія бісопрололом, має достовірний позитивний вплив на показники вуглеводного обміну. Комбінована терапія з ГХТ навпаки мала негативний вплив на показники вуглеводного обміну. Був виявлений один випадок розвитку ЦД на фоні терапії бісопрололом при додаванні ГХТ. Тому застосування такої комбінації можна вважати недоцільним у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та клінічними ознаками метаболічного синдрому.

Вплив диференційованованої антигіпертензивної терапії на стан інсулінорезистентноті в залежності від початкового рівню НОМА. На фоні прийому атенололу, як в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА>3, так і в підгрупі з НОМА<3 всі показники глікемічного профілю погіршилися, однак більш вираженими ці зміни були в підгрупі пацієнтів з початковим рівнем НОМА<3. Так, рівень інсуліну натще виріс на 78,8%, (р<0,001), в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА<3, та на 33,1%, (р<0,01)  –  в підгрупі з НОМА>3. Площа під кривою інсуліну збільшилася на 26,7%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА<3 та на 11,6%, (р>0,05) –  в підгрупі з НОМА>3. Площа під кривою глюкози збільшилася в однаковій мірі в обох підгрупах. Рівень НОМА збільшився на 86,9%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з НОМА<3 і на 32,0%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з НОМА>3.

На фоні лікування карведилолом в групі пацієнтів з рівнем НОМА>3 всі початкові показники глікемічного профілю були також вищими в порівнянні з групою пацієнтів з показником НОМА<3. Рівень глюкози натще на фоні лікування карведилолом зменшилась на 14,5% в групі пацієнтів з рівнем НОМА>3, (р<0,001) та лише на 4,4% – з НОМА<3 (р>0,05). Площа під кривою глюкози зменшилася на 10,4% та 5,3% відповідно в групах, (р < 0,001 для обох значень), площа під кривою інсуліну збільшилась на 17,0% (р>0,05), та зменшилась 1,7% (р<0,001) відповідно. Сам рівень НОМА збільшився на 5,9% (р<0,001) в групі з НОМА>3 та на зменшився на 25,9% (р>0,05) в групі з НОМА<3.

На фоні прийому бісопрололу показники глікемічного профілю поліпшилися в групі пацієнтів з НОМА>3. Площа під кривою інсуліну зменшилася на 102,9% (р<0,05) в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА>3 та збільшилася на 5,0%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з НОМА<3. Зменшення площі під кривою глюкози склало 18,2% в першій підгрупі. В другій підгрупі цей показник збільшився на 35,8%. Рівень НОМА зменшився на 45%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА>3, та збільшився на 23%, (р<0,001) – в підгрупі з НОМА<3. Таким чином, на фоні лікування бісопрололом відбувається найбільше зменшення інсулінорезистентності за показником НОМА, але тільки в підгрупі пацієнтів з наявною інсулінорезистентністю до початку лікування.

На фоні лікування небівололом відбувалося поліпшення практично всіх показників глікемічного профілю спостерігалося в підгрупі пацієнтів з початковим рівнем НОМА>3. Так, рівень інсуліну натще зменшився на 50,7%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА>3, та недостовірно збільшився на 1,3% – в підгрупі з НОМА<3. Площа під кривою інсуліну недостовірно збільшилася в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА>3 та зменшилася на 17,7%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з НОМА<3. Рівень НОМА зменшився на 79,4%, (р<0,001) в підгрупі пацієнтів з рівнем НОМА>3, та збільшився на 1,3%, (р<0,001) – в підгрупі з НОМА<3. Таким чином, на фоні лікування небівололом відбулося зменшення інсулінорезистентності за показником НОМА, але тільки в групі пацієнтів з наявною інсулінорезистентністю до початку лікування.

Вплив диференційованої антигіпертензивної терапії на стан інсулінорезистентності в залежності від статі у пацієнтів з АГ та МС. На фоні лікування атенололом як у чоловіків, так і у жінок погіршувалися всі показники глікемічного профілю, а особливо за індексом НОМА. У жінок в порівнянні з чоловіками ці зміни були більш вираженими. У жінок було більш вираженим підвищення показника НОМА в порівнянні з чоловіками на 50,4% проти 43,0% відповідно. На фоні лікування карведилолом спостерігались однонаправлені позитивні зміни глікемічного профілю як у чоловіків, так і у жінок. Показник НОМА зменшився у жінок на 28,9% у чоловіків – на 30,0%. На фоні лікування бісопрололом спостерігались однонаправлені позитивні зміни глікемічного профілю в обох групах. Але у жінок вони були значно вираженішими. Індекс НОМА зменшився у жінок на 29,2%, у чоловіків – на 4,5%. На фоні лікування небівололом також спостерігалися однонаправлені позитивні зміни глікемічного профілю, але більш вираженими вони були у чоловіків. Показник НОМА зменшився у чоловіків на 44,4%, у жінок – на 5,6%. 

Динаміка показників вуглеводного обміну на фоні лікування атенололом, карведилолом, бісопрололом та небівололом. Проаналізувавши стан вуглеводного обміну на початку дослідження на фоні лікування ми виявили, що усі групи були однорідними за показниками вуглеводного обміну. Так, початково порушення глюкози натще (ПГН) спостерігалось у 21,9%, 21,9%, 25% та 20% в групах атенололу, карведилолу, бісопрололу та небівололу відповідно, (р>0,05 між групами). Порушення толерантності до глюкози (ПТГ) становило 12,5%, 15,6%, 12,5% та 14,3% відповідно по групах, (р>0,05 між групами). Нормальна глюкозна толерантність (НГТ) спостерігалась у 65,6%, 62,5%, 62,5% та 62,7% в групах відповідно, (р>0,05 між групами).

В групі пацієнтів, що мали порушення глюкози натще та лікувалися атенололом спостерігалась наступна динаміка глікемічного профілю: 29%  пацієнтів перейшли в підгрупу порушеної толерантності до глюкози, 43% - у підгрупу нормальної толерантності до глюкози, у 14% виник цукровий діабет, 14% пацієнтів залишились без змін. На фоні лікування карведилолом пацієнти, що мали ПГН на початку, 71% перейшли в підгрупу з нормальною толерантністю до глюкози, а 29% залишилися в підгрупу з ПГН. Після лікування бісопрололом пацієнти, що мали ПГН, 75% перейшли в підгрупу з нормальною толерантністю до глюкози, 12,5% залишилися в підгрупу ПГН та у 12,5% виник цукровий діабет. На фоні лікування небівололом пацієнти, що мали ПГН напочатку, 80% перейшли в підгрупу з нормальною толерантністю до глюкози, а 20% залишилися в підгрупі з ПГН.

В підгрупі пацієнтів, що мали порушену толерантність до глюкози на фоні лікування атенололом у 50% пацієнтів виник цукровий діабет, 50% залишилися в підгрупі ПТГ. В групі, що лікувалися карведилолом та мали порушення толерантності до глюкози у 40% відбулася нормалізація глікемічного профілю і вони перейшли в підгрупу НГТ, 20% пацієнтів залишилися в підгрупу ПТГ, а у 40% виник ЦД. Після лікування бісопрололом у всіх пацієнтів, що мали ПТГ відбулася нормалізація глікемічного профілю і вони перейшли в підгрупу НГТ. На фоні прийому небівололу пацієнти, що мали ПТГ, 60% перейшли в підгрупу з нормальною толерантністю до глюкози, 20% залишились в підгрупу, а 20% перейшли в підгрупу ПГН.

В підгрупі пацієнтів з нормальною толерантністю до глюкози на фоні лікування атенололом у 9,5% пацієнтів спостерігався розвиток ЦД, у 9,5% - порушення толерантності до глюкози, у 14,3% - порушення глюкози натще і лише 66,7% залишилися в підгрупі НТГ. При лікуванні карведилолом 5% мали порушену толерантність до глюкози та 10% ПГН, а 85% залишились в підгрупі НТГ. У хворих, що лікувалися бісопрололом і мали нормальну глюкозну толерантність лише у 5% виникло порушення глюкози натще та порушення толерантності до глюкози, а у переважної більшості пацієнтів – 90% спостерігалась нормальна толерантність до глюкози. На фоні лікування небівололом 96% залишились у підгрупі НТГ і тільки у 4% виникли порушення толерантністі до глюкози.

Таким чином, можна зробити висновок, що на фоні лікування атенололом значно зростає ризик розвитку ЦД 2 типу, в той час, як при лікуванні небівололом значно поліпшується глікемічний профіль пацієнтів на фоні лікування, що може сприяти покращенню прогнозу у таких хворих та рекомендувати небіволол, як препарат вибору у пацієнтів з АГ та МС з ознаками порушеного вуглеводного обміну.

ВИСНОВКИ

На підставі вивчення проявів інсулінорезистентності за допомогою клінічного обстеження, показників вуглеводного обміну за допомогою перорального глюкозо-толерантного тесту, ліпідного спектру крові, проведення добового моніторування артеріального тиску обгрунтовано раціональний вибір антигіпертензивної терапії бета – адреноблокаторами у хворих з артеріальною гіпертензією в поєднанні з метаболічним синдромом без цукрового діабету.

1.                 На фоні еквівалентного ефективного контролю артеріального тиску, тривале лікування атенололом достовірно погіршувало інсулінорезистентність, що проявилось у збільшенні НОМА на 86,9%, (р<0,001). В групі, яка приймала бісопролол  індекс НОМА зменшився на 17,4%, (р<0,001). На фоні лікування карведилолом стан інсулінорезистентності також поліпшувався. Індекс НОМА зменшився на 21,7%, (р<0,05). Небіволол мав більш значний достовірний позитивний вплив на стан інсулінорезитстентності: рівень НОМА зменшився на 23%, (р<0,001). 

2.                 Найбільше підвищення індексу НОМА на фоні лікування атенололом спостерігалося в групі пацієнтів з початковим рівнем НОМА < 3 – на 133,0%, (р<0,001). На фоні лікування карведилолом в групі пацієнтів з рівнем НОМА < 3 спостерігалося його зменшення на 25,9%, (р<0,001). На фоні лікування бісопрололом у підгрупі хворих з рівнем НОМА > 3 спостерігалося його  зменшення - на 139,4%, (р<0,001), але в групі з початковим рівнем НОМА < 3 збільшився на 34%. Найбільше зменшення індексу НОМА на 79,4% спостерігалося на фоні лікуванням небівололом, в групі з початковою інсулінрезистентністю. 

3.                 На фоні лікування атенололом рівень тригліцеридів крові зростав, в той час, як на фоні лікування карведилолом, бісопрололом та небівололом рівень тригліцеридів знижувався на 26,3%, 5,9% та 29,3% відповідно.

4.                 Вплив антигіпертензивних препаратів, що досліджувалися на показники вуглеводного та ліпідного обмінів був однонаправленим у пацієнтів обох статей. У чоловіків, і у жінок на фоні лікування атенололом показники вуглеводного обміну погіршувалися: у жінок НОМА виріс на 50%, у чоловіків – на 43%. На фоні лікування карведилолом НОМА зменшився у жінок на 28,9%, у чоловіків – на 30,0%. При лікуванні бісопрололом НОМА зменшився у жінок на 29,2%, у чоловіків – на 4,5%. В групі, яка приймала небіволол зниження індексу НОМА було більш значно виражено у чоловіків, ніж у жінок – 44,4% проти 5,6%.