ЗНАЧЕННЯ МІСЦЕВИХ НЕСПЕЦИФІЧНИХ ПРОТЕОЛІТИЧНИХ МЕХАНІЗМІВ У РОЗВИТКУ ВИРАЗКОВИХ УРАЖЕНЬ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ : ЗНАЧЕНИЕ МЕСТНЫХ НЕСПЕЦИФИЧЕСКИХ ПРОТЕОЛИТИЧЕСКИХ МЕХАНИЗМОВ В РАЗВИТИИ язвенных поражений ЖКТ

summary

Матеріал і методи дослідження. Експериментальні дослідження проведені на 24 білих щурах-самцях лінії “Vistar”, масою тіла 180-200 г. Утримання тварин у віварії було однаковим, що є необхідною умовою створення структурної групи. Температура приміщення, де здійснювалися експерименти, складала 19-22 °С. Експериментальні дослідження проводилися відповідно до вимог “Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються в дослідницьких та інших наукових цілях” (Strasburg, 18.03.1986 р.). Експерименти проводилися згідно дозволу Вченої Ради Кримського медичного інституту (протокол № 103 від 30.11.1977 р.); комісії з  питань біоетики при Кримському державному медичному університеті ім. С. І. Георгієвського (протокол № 11 від 08.01.2008 р.). Гостру виразку шлунка моделювали двома способами. Перший - шляхом підшкірного введення тваринам індометацину в дозі 35 мг/кг маси тіла після 24 годин голодування. Декапитацію проводили через 4 години після введення індометацину - індометацинова виразка. Другий - імобілізацією тварин, які напередодні голодували протягом 24 годин, у тісних клітках-пеналах у положенні на животі протягом 6 годин  при температурі 8 ^оC - стресова виразка.

Клінічні дослідження проводилися на 165 пацієнтах з  різноманітною патологією гастродуоденальної зони з яких 42 дорослих пацієнта і 123 дітей. Фіброгастродуоденоскопічне дослідження верхніх відділів травного тракту проводили з використанням гнучкого ендоскопу японської фірми “Olympus”. У результаті дослідження були виявлені різноманітні зміни слизової оболонки шлунка від ознак поверхневого запалення до ерозивних форм у дітей і до виразок у дорослих.  Для опису змін слизової оболонки у хворих на гастрит використали “Класифікацію і градацію гастриту. Модифіковану Сіднейську систему” (1996).

ТПА біологічного матеріалу вимірювали спектрофотометричним методом (А. В. Кринська та співавт., 1977). Вимір ЕПА біологічного матеріалу проводили за гідролізом синтетичного субстрату N – t – BOC – аланіл – p – нітрофенілового ефіру (Reanal) (О. Г. Оглоблина та співавт., 1980). Визначення АТА шлункового соку проводили за здатністю шлункового соку гальмувати гідроліз бензоіларгінін-р-нітроанілін трипсином. Для  визначення КСІ у пробах попередньо осаджували кислотостабільні білки (В. Ф. Нартикова та співавт., 1969; О. Г. Оглоблина та співавт., 1980).

            Морфологічні дослідження (світлову і електронну мікроскопію) шлунка і кишечнику проводили у експериментальних тварин. Діагностику Helicobacter pylori - інфекції  проводили за уреазним експрес-методом, який базується на високій уреазній активності Helicobacter pylori. Біоптати, узяті з найбільш запальних ділянок слизової оболонки, поміщали в тест-розчин відразу після проведення гастроскопії. Результати оцінювали протягом першої години, наступної другої години й через 24 години за зміною забарвлення тест-розчину з жовтого на малиново-червоний, що свідчить про наявність Helicobacter pylori у досліджуваному шматочку слизової оболонки шлунка. Результати дослідження оцінювалися як “позитивні”, якщо забарвлення з'являлося протягом першої години, “слабопозитивні”, якщо зміна забарвлення наступала протягом  другої години й “негативні”, якщо зміни забарвлення не наступало через 24 години.

Статистична обробка отриманих цифрових даних проведена з використанням методів варіаційної статистики з обчисленням середніх  величин (M) і оцінкою ймовірності розбіжностей (m), вірогідними вважали показники при р<0,05. Статистичні розрахунки виконували з використанням електронних таблиць Exel для Microsoft Office.

Результати власних досліджень та їх обговорення.  Експериментальним дослідженням місцевого неспецифічного протеїназ-інгібіторного потенціалу шлунка у інтактних тварин вперше були визначенні наступні рівні місцевих неспецифічних протеїназ та їх інгібіторів у шлунковому змиві ЕПА = 35,34 ± 6,84 нМ/мг•хв, ТПА = 28,92 ± 5,08 нМ/мг•хв, КСІ = 9,16 ± 2,26 мІО/мг; супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка ЕПА = 30,69 ± 4,11 нМ/мг•хв, ТПА = 5,42 ± 1,28 нМ/мг•хв, КСІ = 16,70 ± 5,53 мІО/мг; супернатанті фундального відділу слизової оболонки шлунка ЕПА = 99,75  ± 13,74 нМ/мг•хв, ТПА = 25,29 ± 5,19 нМ/мг•хв, КСІ = 21,01 ± 2,66 мІО/мг; змиві тонкої кишки ЕПА = 102,76±7,01 нМ/мг•хв , ТПА  = 25,26±5,74 нМ/мг•хв, КСІ = 13,91±3,67 мІО/мг; супернатанті слизової оболонки тонкої кишки ЕПА = 175,45 ± 18,09 нМ/мг•хв, ТПА = 29,15 ± 8,73 нМ/мг•хв,  КСІ = 27,55 ± 4,10 мІО/мг. У сироватці крові ЕПА = 1,07 ± 0,19 мМ/мл•хв, ТПА =  278,0 ± 24,16 мМ/мл•хв, КСІ = 5,91 ± 0,36 мІО/мл.

Експериментальні дослідження в сироватці крові показали збільшення ТПА на 53,7 % (р<0,001) при індометациновій виразці. При моделюванні стресової виразки спостерігалося зниження ТПА на 34,6 % (р<0,001) у порівнянні з контролем. ЕПА сироватки крові перевищила контроль на 46,6 % і на 10,9 % при індометациновій і при стресовій виразках відповідно. Рівень активності КСІ в сироватці крові при індометациновій виразці, збільшився в порівнянні з контролем на 43 % (р<0,001). При моделюванні стресової виразки КСІ наближалася до контрольних значень. Проведені дослідження шлункового змиву показали ріст ТПА  на 109 % (р<0,001)  при індометациновій виразці, при стресовій на 272,7 % (р<0,05) у порівнянні з контролем. При індометациновій виразці спостерігалося зниження ЕПА шлункового змиву на 20,1 % у порівнянні з контролем, а стресова виразка викликала її збільшення у 3 рази (р<0,05). Активність КСІ знизилася щодо контролю при індометациновій виразці на 50 % (р<0,05), а при стресовій на 33 %. Ріст ТПА, спостерігався в супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка, ТПА при цьому збільшилася стосовно контролю на 60,8 % при моделюванні індометацинової виразки (рис. 1). На моделі стресової виразки ТПА супернатанту стравохідного відділу слизової оболонки шлунка перевищила контроль майже у 2,5 рази. ЕПА у супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка перевищила контроль на 158,6 % і на 101,9 % (р<0,001) при індометациновій і при стресовій виразках відповідно. Рівень КСІ у супернатанті стравохідного відділу слизової оболонки шлунка знизився в порівнянні з контролем при індометациновій виразці на 87 % (р<0,01), при стресовій на 62 % (р<0,05).