ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ ГАРАНТІЙ ТА КОМПЕНСАЦІЙ ПРАЦІВНИКАМ ОВС УКРАЇНИ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації‚ визначено її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Інститут гарантій та компенсацій у системі службово-трудових правовідносин в органах внутрішніх справ” присвячено характеристиці працівників органів внутрішніх справ як суб’єктів службово-трудових правовідносин, з’ясуванню сутності та видів гарантій і компенсацій, які надаються працівникам органів внутрішніх справ, визначенню ролі гарантій та компенсацій у системі службово-трудових відносин, аналізу стану національного законодавства у сфері надання пільг та компенсацій працівникам органів внутрішніх справ.

В підрозділі 1.1 „Працівники органів внутрішніх справ як суб’єкти службово-трудових правовідносин” зазначається, що проблема особливостей службово-трудових правовідносин свого часу тією чи іншою мірою освітлювалася багатьма авторами, які зробили істотний внесок у її дослідження. Однак слід констатувати те, що й досі в науці та й іноді у чинному законодавстві немає чіткості з приводу того, якою галуззю права регулюються службово-трудові відносини.

Службово-трудові правовідносини в ОВС визначено як двосторонні відносини щодо практичного виконання завдань і функцій, які покладені на органи внутрішніх справ за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору чи контракту між громадянином України і державним органом (установою) і стосуються встановлення, розвитку, зміни і припинення умов його праці та виступають формою закріплення їх суб’єктивних трудових прав і обов’язків.

Зазначається, що працівників органів внутрішніх справ доцільно поділити на дві групи: 1) осіб рядового та начальницького складу, тобто тієї їх частини яким присвоєно спеціальні звання і яких іще прийнято називати атестованими; 2) інших працівників, які не мають спеціальних звань і як правило виконують допоміжні функції. На перших розповсюджують спеціальні нормативні акти, як то Закон України „Про міліцію”, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та інші, які регулюють спеціальний порядок відбору, прийому та проходження їх служби. Трудова діяльність другої категорії працівників, а саме – не атестованих регулюється Кодексом законів про працю України. Однак слід зазначити і те, що так зване „спеціалізоване” регулювання службово-трудової діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України не повинно суперечити основним положенням КЗпП України.

У підрозділі наголошується, що службово-трудові відносини є комплексним правовим інститутом, який регулює організацію та діяльність всіх службовців, в тому числі і осіб рядового та начальницького складу ОВС, і складається з правових норм різних галузей права.

Зроблено висновок, що особи рядового та начальницького складу ОВС мають не лише загальний трудовий статус, але і спеціальний, які співвідносяться один з одним як загальний та особливий. Спеціальний правовий статус виникає на підставі й з урахуванням загального. Він не може існувати самостійно, оскільки має вторинний, похідний від загального статусу характер. Беручи до уваги одну із догм теорії права, відповідно до якої при наявності загальної і спеціальної норми, застосовується остання, зазначимо – праця осіб рядового та начальницького складу ОВС повинна регулюватися нормами загального законодавства там і в тій мірі, де і наскільки конкретні правовідносини не врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами.

Виокремлено особливості службово-трудової діяльності осіб рядового та начальницького складу ОВС як професії.

В підрозділі 1.2 „Сутність та види гарантій і компенсацій, які надаються працівникам органів внутрішніх справ” підкреслюється, що служба в органах внутрішніх справ, передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє закріплення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов’язані з постійним ризиком для життя і здоров’я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Гарантії працівників ОВС визначено як передбачені нормативними актами засоби (способи), умови за допомогою яких забезпечується реалізація наданих їм прав та виконання покладених на них завдань і обов’язків під час службово-трудової діяльності, а також реалізації їх прав після її завершення. Зазначається, що гарантії, встановлені законодавством і, які забезпечують реалізацію наданих працівникам прав, можуть носити як нематеріальний (наприклад, збереження місця роботи, посади, надання іншої роботи), так і матеріальний (збереження середнього заробітку на період навчальної відпустки,  щорічної відпустки, службового відрядження) характер.

Компенсації працівників ОВС визначено як виплати, що мають за мету компенсувати їм понесені матеріальні витрати у зв’язку з виконанням службово-трудових обов’язків.

В підрозділі 1.3 „Роль гарантій та компенсацій у системі службово-трудових правовідносин” зазначається, що роль гарантій та компенсацій у службово-трудових відносинах полягає у забезпеченні додаткового соціального захисту працівників ОВС, окрім тих, якими вони користуються на загальних підставах. Важливе значення мають гарантії та компенсації які, передбачені спеціальним законодавством, оскільки вони застосовуються з урахуванням особливостей службово-трудових відносин. Важливість компенсацій важко переоцінити в умовах низького рівня грошового утримання працівників органів внутрішніх справ. Саме вони покликані компенсувати невисокі заробітки персоналу служб та підрозділів органів внутрішніх справ та особливості проходження служби в цьому правоохоронному органі держави.

У підрозділі зазначається, що значущість відокремлення компенсацій від суміжних економіко-правових явищ в теорії зумовлена потребами практики правозастосування і правотворчості. Основною причиною складності такого розмежування є такий стан законодавства про працю, що допускає ототожнення компенсацій і суміжних з ними явищ, а також відповідних понять. Цьому сприяє і прагнення в науці слідувати законодавству не тільки при його тлумаченні, але і при викладі суто теоретичних питань і розробці пропозицій із вдосконалення законодавства. Належне вирішення проблеми розмежування компенсацій і суміжних категорій можливе за умови визначення типових властивостей цього економіко-правового явища, виокремлення і аналізу норм, що регулюють відносини щодо нього.

В підрозділі 1.4 „Стан національного законодавства в сфері надання пільг та компенсацій працівникам органів внутрішніх справ” вказується, що сьогодні отримання пільг працівниками органів внутрішніх справ поставлено в пряму залежність від наявності права на податкову соціальну пільгу. Однак, не можна погодитися з таким станом справ з таких причин: по-перше, надання пільг працівникам органів внутрішніх справ спрямовано на компенсацію особливостей проходження служби в цьому органі виконавчої влади, на забезпечення стабільності кадрового корпусу, запобігання розмиванню професійного ядра підрозділів та служб органів внутрішніх справ, а не на забезпечення в разі настання певних соціальних ризиків (старість, хвороба, інвалідність, втрата годувальника, народження дитини та інші), по-друге, Законом України „Про міліцію” встановлені певні пільги, отримання яких залежить тільки від того чи є особа працівником міліції - державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, по-третє, ст. 22 Конституції України вказує, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З огляду на це вважаємо незаконними вищезазначені положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, більш того такі положення є шкідливими не тільки для правової системи держави, яка стала на демократичний шлях розвитку, а й для органів внутрішніх справ, які сьогодні відчувають не комплект висококваліфікованих фахівців з огляду на мізерні зарплати та відсутність пільг, які раніше їх дещо компенсували.

Зазначається, що законодавство України встановлює досить різнопланові компенсаційні виплати. Ці виплати, як було продемонстровано у розділі, містяться в різних нормативних актах, що в свою чергу ускладнює пошук вказаних норм та їх застосування. Іншою негативною тенденцією є те, що окремі види компенсаційних виплат належним чином не забезпечуються. З огляду на це, сьогодні виникла нагальна необхідність в удосконаленні законодавства, яке регламентує надання компенсацій працівникам органів внутрішніх справ шляхом прийняття комплексного нормативно-правового акту в сфері проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, де і закріпити повний перелік та порядок надання компенсацій цій категорії працівників. До того ж в кошторисі витрат Міністерства внутрішніх справ України необхідно обов’язково передбачити кошти на фінансування компенсаційних виплат працівникам ОВС.

Розділ 2 „Правове регулювання порядку надання окремих видів гарантій і компенсацій працівникам ОВС України” присвячено характеристиці окремих видів гарантій та компенсацій, які надаються працівникам органів внутрішніх справ, зокрема: гарантій та компенсацій витрат працівників ОВС на комунальні послуги та інших витрат, пов’язаних із службово-трудовою діяльністю; гарантій і компенсацій працівникам, які суміщають службу в ОВС із навчанням; гарантій та компенсацій працівникам ОВС, які направлені для проходження служби у іншу місцевість; гарантій та компенсацій працівникам, які звільняються із органів внутрішніх справ.

В підрозділі 2.1 „Компенсації витрат працівників ОВС на комунальні послуги та інших витрат, пов’язаних із службово-трудовою діяльністю” зазначається, що гарантії і компенсації витрат працівників ОВС на комунальні послуги та інших витрат, пов’язаних із службово-трудовою діяльністю є спеціальним видом соціального захисту громадян, які перебувають на службі в ОВС України, а також відповідною відзнакою з боку держави за виконання працівниками ОВС однієї з найважливіших функцій держави - правоохоронної, що виконується в особливому режимі.

Підкреслюється, що надання компенсацій за витрати, які пов’язані із службово-трудовою діяльністю, пільг працівникам ОВС на комунальні послуги не повинно ставитися у залежність від будь-яких умов, окрім однієї – перебування на службі в ОВС України. Тому практичне існування гарантій щодо знижки на оплату комунальних послуг можна віднести до складу елементів оплати праці працівників органів внутрішніх справ України.

Вказується, що гарантії і компенсації витрат працівників ОВС на комунальні послуги та інші витрати, пов’язані із службово-трудовою діяльністю, мають два аспекти існування, по-перше, нормативний – закріплення їх у законах та підзаконних нормативних актах, по-друге, практичний – реальне забезпечення та виконання вказаних у відповідних актах виплат в разі, коли настали підстави для їх реалізації. Саме поєднання цих двох аспектів робить інститут компенсаційних виплат дієвою гарантією прав та законних інтересів працівників органів внутрішніх справ при виконанні ними своїх службово-трудових обов’язків.

В підрозділі 2.2 „Гарантії і компенсації працівникам, які суміщають службу в ОВС із навчанням” зазначається, що вони, по своїй суті, є грошовим відшкодуванням або певними пільгами працівника ОВС України, надання яких обумовлено практичним діями по підвищенню свого освітнього рівня чи кваліфікації, в межах обумовлених спеціальністю або посадою, які виступають формою закріплення і забезпечення його суб’єктивних трудових прав, передбачених законодавством, а також як стимулюючий фактор ефективності діяльності окремого працівника ОВС, сприяють подальшому підвищенню якості діяльності МВС України в цілому.

Для введення в дію гарантій і компенсацій працівникам, які суміщають службу в ОВС із навчанням, потрібна наявність певного юридичного складу (зміна умов праці, власне бажання працівника, відповідне адміністративне рішення). Його існування покладає на роботодавця (керівника відповідного підрозділу ОВС, який прийняв особу на службу) обов’язок створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням (розробляти графік навчання, надавати приміщення, виділяти інструкторів, надавати особі час для навчання тощо) і організовувати навчання, як правило, за рахунок коштів відповідного підрозділу ОВС, що обов’язково повинно враховуватися при формуванні його бюджету на кожний рік.

Бажання працівника ОВС здійснювати перепідготовку, підвищення кваліфікації або отримати додаткову освіту чи освіту більшого рівня є його правом, яке на може бути обмежене з боку керівництва ОВС, а зобов’язує його застосувати до такого співробітника гарантії і компенсації, що передбачені, працівникам, які суміщають службу в ОВС із навчанням. Його реалізація може мати дві форми: 1) за кошти державного бюджету, в цьому разі реалізація його права обмежена межами державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, що визначається за пропозиціями органів та підрозділів внутрішніх справ України на підставі плану рознарядки; 2) за власні кошти працівника ОВС, в цьому разі реалізація його права залежить від результатів конкурсну при вступі у навчальний заклад.

Гарантії, передбачені працівникам, які суміщають службу в ОВС із навчанням, та забезпечують реалізацію наданих працівникам прав, можуть носити як нематеріальний (наприклад, збереження місця роботи, посади, надання іншої роботи), так і матеріальний (збереження середнього заробітку на період навчальної відпустки,  щорічної відпустки, службового відрядження) характер. Залежно від їх спрямування виділено такі їх групи: 1) організаційні, що створюють належні умови та забезпечують можливість для працівників суміщати працю та навчання; 2) матеріальні, що дозволяють провадити навчання без істотного погіршення матеріального забезпечення особи, що навчається (виплата або збереження заробітної плати у встановленому порядку, оплата проїзду до місця знаходження вищого навчального закладу); 3) пов’язані із наданням додаткового часу, що дозволяють використовувати додатковий час для проведення навчання (встановлення скороченого робочого тижня або скороченої тривалості щоденної роботи чи надання у певний час щорічних і додаткових відпусток, а також надання вільних від роботи днів); 4) гарантії, що забезпечують збереження права на працю та похідні від неї правові можливості під час суміщення роботи з навчанням (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації, збереження місця роботи (посади), зарахування до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку часу навчання).

В підрозділі 2.3 „Гарантії та компенсації працівникам ОВС, які направлені для проходження служби у іншу місцевість” зазначається, що оскільки нормативними актами не визначено спеціального (особливого) порядку надання гарантій та компенсацій працівникам органів внутрішніх справ, які направлені для проходження служби в іншу місцевість, на них поширюються норми, які містяться у загальнодержавних актах з цих питань, що були проаналізовані нами вище. Виняток, хіба що становить Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, яким передбачені й інші види гарантій, зокрема ті, які пов’язані із переміщення по службі в іншу місцевість осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які потребують за станом свого здоров’я чи здоров’я членів їх сімей зміни місця служби (проживання), та тих, які пов’язані із поєднуванням чергових відпусток за два роки під час переведення по службі в іншу місцевість.

Гарантії та компенсації працівникам ОВС, які направлені для проходження служби у іншу місцевість об’єднано у дві групи:
1) загальні, тобто ті, які мають й інші працівники ОВС, які проходять службу у місцевості до якої було направлено працівника;
2) спеціальні, ті, які безпосередньо пов’язані із направлення працівника ОВС для проходження служби у іншу місцевість, тобто із його переїздом (відшкодування витрат на проїзд самого працівника і членів його сім’ї, витрат на перевезення майна працівника і членів його сім’ї, а також добові за час знаходження в дорозі та інші).

В підрозділі 2.4 „Гарантії та компенсації працівникам, які звільняються із органів внутрішніх справ”, аналіз загального та спеціального законодавства, яке регулює умови, підстави та порядок вивільнення працівників ОВС надав змогу виокремити такі гарантії під час його реалізації: 1) право в день звільнення отримати належно оформлену трудову книжку, копію наказу про звільнення і розрахунок у передбачені строки (у тому числі одноразову грошову допомогу при звільнення за віком (вислугою років), хворобі, скороченні штатів);
2) передбачення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні; 3) надання працівникам ОВС, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередньої роботи (посади), а при її відсутності – іншої рівноцінної роботи (посади) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації; 4) передбачення звільнення з обов’язковим працевлаштуванням для деяких категорій працівників (вагітних жінок і жінок, які мають дітей); 5) право на пільги працівникам ОВС, звільненим зі служби за віком, хворобою або вислугою років відповідно до Закону Ураїни „Про міліцію”; 6) право на спеціалізоване пенсійне забезпечення; 7) право на отримання одноразової допомоги у розмірі від трирічного до п’ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і отримання пенсії по інвалідності у разі каліцтва, заподіяного при виконанні службових обов’язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби; 8) право оскарження звільнення до суду;
9) поновлення на попередній роботі (посаді) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу; 10) покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні працівника ОВС; 11) право на медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування в медичних закладах, санаторіях і будинках відпочинку системи Міністерства внутрішніх справ; 12) надання чергової відпустки працівникам ОВС звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров’я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням.

Щодо компенсацій, які можуть мати місце під час вивільнення працівників ОВС, то аналіз відповідного законодавства надав змогу виокремити лише два види таких виплат: 1) грошову компенсацію за всі не використані працівником ОВС дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей; 2) компенсацію за моральну шкоду, що мала місце під час незаконного звільнення.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних засад та правового регулювання гарантій і компенсацій працівникам органів внутрішніх справ України. До основних з яких віднесено такі:

1.                 Службово-трудові правовідносини в ОВС визначено як двосторонні відносини щодо практичного виконання завдань і функцій, які покладені на органи внутрішніх справ за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору чи контракту між громадянином України і державним органом (установою) і стосуються встановлення, розвитку, зміни і припинення умов його праці та виступають формою закріплення їх суб’єктивних трудових прав і обов’язків.

2.                 Обґрунтовано, що усіх працівників органів внутрішніх справ доцільно об’єднати у дві групи: 1) осіб рядового та начальницького складу, тобто тієї їх частини яким присвоєно спеціальні звання і яких іще прийнято називати атестованими (особовим складом, співробітниками); 2) інших працівників, які не мають спеціальних звань і як правило виконують допоміжні функції.

3.                 Роль гарантій та компенсацій у службово-трудових відносинах полягає у забезпеченні додаткового соціального захисту працівників ОВС, окрім тих, якими вони користуються на загальних підставах. Важливе значення мають гарантії та компенсації які, передбачені спеціальним законодавством, оскільки вони застосовуються з урахуванням особливостей службово-трудових відносин. Важливість гарантій та компенсацій важко переоцінити в умовах низького рівня грошового утримання працівників органів внутрішніх справ. Саме вони покликані компенсувати невисокі заробітки персоналу служб та підрозділів органів внутрішніх справ та особливості проходження служби в цьому правоохоронному органі держави.

4.                 Гарантії працівників ОВС визначено як передбачені нормативними актами засоби (способи), умови за допомогою яких забезпечується реалізація наданих їм прав та виконання покладених на них завдань і обов’язків під час службово-трудової діяльності, а також реалізації їх прав після її завершення.

5.                 Компенсації працівників ОВС визначено як виплати, що мають за мету компенсувати їм понесені матеріальні витрати у зв’язку з виконанням службово-трудових обов’язків.

6.                 Законодавство України встановлює досить різнопланові компенсаційні виплати. Ці виплати містяться в різних нормативних актах, що в свою чергу ускладнює пошук вказаних норм та їх застосування. Іншою негативною тенденцією є те, що окремі види компенсаційних виплат належним чином не забезпечуються. З огляду на це, сьогодні виникла нагальна необхідність в удосконаленні законодавства, яке регламентує надання компенсацій працівникам органів внутрішніх справ шляхом прийняття комплексного нормативно-правового акту в сфері проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, де і закріпити повний перелік та порядок надання компенсацій цій категорії працівників. До того ж в кошторисі витрат Міністерства внутрішніх справ України необхідно обов’язково передбачити кошти на фінансування компенсаційних виплат працівникам ОВС.

7.                 Обов’язкове забезпечення соціального захисту державою, якщо реалізація пільг у тому вигляді, як вони є зараз не можлива, може реалізовуватися через пряму адресну доплату кожному співробітнику органів внутрішніх справ в межах 50% від сплачених ним витрат, незалежно від того, чи зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу, чи ні.

8.                 Гарантії та компенсації працівникам ОВС, які направлені для проходження служби у іншу місцевість об’єднано у дві групи:
1) загальні, тобто ті, які мають й інші працівники ОВС, які проходять службу у місцевості до якої було направлено працівника;
2) спеціальні, ті, які безпосередньо пов’язані із направлення працівника ОВС для проходження служби у іншу місцевість, тобто із його переїздом (відшкодування витрат на проїзд самого працівника і членів його сім’ї, витрат на перевезення майна працівника і членів його сім’ї, а також добові за час знаходження в дорозі та інші).

9.                 У дисертації запропоновано зміни і доповнення до нормативно-правових актів з досліджуваних питань, а саме: 1) назву статті 120 КЗпП викласти у такій редакції „Гарантійні виплати і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість”; 2) частину другу ст. 120 КЗпП доцільно викласти у такій редакції: „При переведенні працівників на іншу роботу, якщо це пов’язано з переїздом до іншої місцевості, вони мають право на отримання компенсацій (добових, відшкодування витрат по проїзду і членів їх сім’ї, відшкодування витрат з перевезення майна і членів їх сім’ї) і гарантійних виплат (одноразової допомоги і збереження заробітної плати за час знаходження в дорозі і дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більш шести днів)”; 3) доповнити ст. 23 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” зазначенням і на пункт „б” ст. 12 і 13 зазначеного Закону; 4) розділ VI „Припинення державної служби” Закону України „Про державну службу” доповнити статтею під назвою „Гарантії припинення державної служби”, в якій чітко зазначити спеціальні матеріальні й процесуальні гарантії припинення службово-трудових відносин даної категорії працівників. Спеціальні ж гарантії повинні розвивати загальні гарантії, що містяться в законодавстві України про працю; 5) передбачити у Законі України „Про міліцію” окрему статтю за назвою „Припинення служби в міліції”, в якій визначити найбільш важливі питання припинення службово-трудових відносин й відповідних гарантій, які забезпечують права та обов’язки сторін контракту (трудового договору). В цій статті слід також зазначити, що більш детально дані питання регулюються нормами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ.