ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПРИ ВІДНОВНИХ ФІЗИЧНИХ ТРЕНУВАННЯХ ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНИХ ПЛАВЦІВ ПІСЛЯ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ



title:
ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПРИ ВІДНОВНИХ ФІЗИЧНИХ ТРЕНУВАННЯХ ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНИХ ПЛАВЦІВ ПІСЛЯ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Альтернативное Название: Врачебный контроль ПРИ ВОССТАНОВИТЕЛЬНЫХ физических тренировок ВЫСОКОКВАЛИФИЦИРОВАННЫХ ПЛОВЦОВ ПОСЛЕ острых респираторных заболеваний
Тип: synopsis
summary:

Матеріали та методи дослідження. Спершу на базі Запорізького обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру була вивчена захворюваність на ГРЗ висококваліфікованих плавців за останні 10 років. В середньому вона складала 222 випадки на рік, що зіставило в середньому 2,59 випадків на одного плавця.


Для досягнення мети і вирішення задач дослідження було поглиблено обстежено 93 спортсмена-плавця віком від 12 до 33 років, в т.ч. 54 чоловіки і 39 жінок. Серед них було майстрів спорту міжнародного класу – 5 (заслужених майстрів спорту – 1), майстрів спорту – 16, кандидатів у майстри спорту – 22, спортсменів першого дорослого розряду – 50. Усі спортсмени перенесли ГРЗ, закінчили медичну реабілітацію та були допущені до тренувань.


Лікарське обстеження спортсменів проводили в обсязі “Лікарсько-контрольної картки фізкультурника і спортсмена” (форма 061-О). Додатково для оцінки фізичного стану застосована експрес-методика Г.Л. Апанасенка (1992). Вона містила ряд морфофункціональних показників стану спокою: життєву ємкість легенів (ЖЄЛ), частоту серцевих скорочень (ЧСС), артеріальний тиск (АТ), масу тіла, зріст тіла, динамометрію кисті. Ураховувався час відновлення ЧСС після виконання функціональної проби (20 глибоких присідань за 30 с). На підставі отриманих даних розраховували наступні індекси: масо-зрістовий (маса тіла/зріст, кг/м кв.), життєвий (ЖЄЛ/маса тіла, мл/кг), силовий (динамометрія ×100/маса тіла, %) та індекс Робінсона в спокої. Загальна оцінка фізичного стану проводилась за сумою балів.


Дослідження  індивідуальної толерантності до фізичного навантаження проводили за допомогою максимального велоергометричного тесту Наваккі. Починали з навантаження 1 Вт/кг маси тіла і через кожні 2 хв збільшували на цю ж величину. В момент “відмови” від продовження тесту через втому реєстрували максимальну досягнуту потужність і час її утримання (в межах 2 хв). При цьому слідкували за тим, щоб в період проведення тесту ЧСС не перевищувала величину, розраховану за формулою: “220 – вік спортсмена”, а АТ – 240/120 мм рт. ст. Використовуючи електрокардіографію (ЕКГ), орієнтувалися на критерії порогу толерантності за загальноприйнятими рекомендаціями ВООЗ. Досягнутий таким чином рівень потужності навантаження розцінювали як поріг толерантності. Оцінку результатів тесту проводили за оціночною шкалою, враховуючи потужність навантаження і його тривалість. Електрокардіограму реєстрували за допомогою апарату “ЕЛКАР”.


Оцінюючи результати навантажувальних тестів, ураховували величину ват-пульсу (Амосов М.М., 1989), відносно маси тіла величину загальної фізичної роботоспроможності (ЗФР) та індекс Робінсона на порозі толерантності.


Аеробну продуктивність організму оцінювали за показником максимального споживання кисню (МСК). Для розрахунку МСК використовували рівняння регресії (Бобрик Ю.В., 2004).


Дослідження зовнішнього дихання проводили на багатофункціональному апараті “Кардио+” в першій половині дня. Аналізували наступні показники спірограми: 1) частоту дихальних рухів (ЧДР) за 1 хв, раз/хв1; 2) ЖЄЛ, л; 3) резервний об’єм вдиху (РОвд), л; 4) резервний об’єм видиху (РОвид), л; 5) максимальний об’єм повітря, який може бути провентильований за 1 хвилину (МВЛ), л; 6) форсовану ЖЄЛ (ФЖЄЛ), л; 7) форсовану ЖЄЛ вдиху (ФЖЄЛвд), л; 8) обсяг форсованого видиху за 1-у секунду (ОФВ1), л; 9) співвідношення між ОФВ1 і ФЖЕЛ (ОФВ1%), %; 10) індекс Тифно (ІТ), %; 11) середню об'ємну швидкість між 25% й 75% ФЖЄЛ (СОШ25-75), л/с; 12) пікову об'ємну швидкість видиху (ПОШ), л/с; 13) максимальну об'ємну швидкість у момент видиху 25% ФЖЄЛ (МОШ25), л/с; 14) максимальну об'ємну швидкість у момент видиху 50% ФЖЄЛ (МОШ50), л/с; 15) максимальну об'ємну швидкість у момент видиху 75% ФЖЄЛ (МОШ75), л/с. Одержані показники порівнювали із відповідними належними величинами. За нижню межу норми для ЖЄЛ, РОвд, РОвид, МВЛ, ФЖЄЛ, ФЖЄЛвд, ОФВ1, ОФВ1%, та ІТ приймали 80% від належних величин. Зниження цих показників до 79-60%  від належних величин розцінювали як помірне, 59-40% – як значне, 39% та нижче – як різке. За нижню межу норми показників потоку: ПОШ, СОШ25-75, МОШ25, МОШ50 та МОШ75,  приймали 60% від належних величин. Зниження показників до 59-40%  від належних величин розцінювали як помірне, 39-30% – як значне, 29% та нижче – як різке (Шик Л.Л., 1980).


Стійкість до гіпоксії оцінювали за індексом стійкості до гіпоксії (ІСГ) (Дінейка К., 1982). В розрахунку ІСГ використовувалися ЧСС спокою та показник проби Штанге.


Інструментальне дослідження серцево-судинної системи проводилося на багатофункціональному апараті “Кардио+”, складалося з аналізу ритму серця, ЕКГ-аналізу форми передсердньо-шлуночкового комплексу, оцінки функціональних проб.


Для вивчення особливостей організації і проведення лікарського контролю при відновних  ВЕТ з урахуванням індивідуальної толерантності до фізичного навантаження, а також з метою порівняння ефективності режимів фізичного навантаження, всі спортсмени були розділені на 2 групи – контрольну (47 плавців) і основну (46 плавців). Контрольна та основна групи не мали статистично достовірної різниці за статтю, віком, спортивною кваліфікацією та функціональним станом, що свідчить про їх репрезентативність.


Плавці контрольної групи, які перенесли ГРЗ і були допущені лікарем до тренувань, тренувались за традиційною методикою.


Плавцям основної групи пропонувались заняття на велоергометрі як додаткові до тренувального процесу з плавання. Їх проводили щоденно або через 1-2 дні індивідуально, всього 10-12 разів на курс (табл.).


При повторному методі навантаження чергувалось з періодами для відпочинку, де застосовували динамічні дихальні вправи до достатньо повного відновлення, при інтервальному – навантаження виконувалось з жорстко заданими інтервалами для відпочинку, які поступово скорочувались, при рівномірному – навантаження з відносно постійною інтенсивністю, при перемінному методі – навантаження безперервне зі змінами інтенсивності типу “фартлек”, яке чергувалось з імітаційними вправами різних стилів плавання. Співвідношення вдиху та видиху в підготовчій та заключній частинах 3:4, в основній – 3:3, 3:2 обертів педалі велоергометра. Про адекватність фізичного навантаження судили за частотою серцевих скорочень та зовнішніми ознаками втоми, які не повинні свідчити про різку втому.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины