СТАТЕВА ФУНКЦІЯ ТА СЕКСУАЛЬНІ РОЗЛАДИ У ХВОРИХ НА РАК ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

summary

Матеріали та методи дослідження. В дослідження було включено 227 пацієнтів віком 38-74 років із гістологічно підтвердженим раком передміхурової залози, що висловлювали бажання покращити статеву функцію на фоні лікування РПЗ. Критерії невключення/виключення: нездатність пацієнта прочитати або зрозуміти питання анкет та нездатність або відсутність бажання пацієнта контактувати з лікарем; відмова від проходження реабілітаційних заходів; повна відсутність ефективності використаних засобів лікування більше 3-х місяців; відсутність пацієнта на повторних обстеженнях і відмова дати інформовану згоду на участь в дослідженні.

Для вірогідності отриманих результатів було відібрано контрольну групу. До неї було набрано 116 чоловіків віком від 38 до 72 років (в середньому 59,9 років), що клінічно не мали РПЗ та не мали важких супутніх захворювань.                                                                                                       Пацієнти із первинно встановленим  діагнозом РПЗ до початку лікування ввійшли до 1 групи (147 чоловіків). Другу групу склали хворі на РПЗ, що вже отримували гормональну терапію протягом 3-6 місяців (80 чоловіків). В якості контролю використовували показники, отримані при обстеженні 116 практично здорових чоловіків відповідного віку. Серед пацієнтів першої групи 44 хворим була проведена радикальна простатектомія, та 103 хворим була первинно призначена гормональна терапія за показаннями. На фоні цих методів лікування рандомізовано обрана частка пацієнтів отримувала спеціалізовану сексологічну терапію (пенільну реабілітацію), друга частка виконувала роль контрольної підгрупи для визначення ефективності реабілітаційних заходів.

Суб’єктивна оцінка стану сексуальної функції здійснена за допомогою комплексного анкетування: Шпитальна шкала тривоги та депресії – ШШТД (Zigmond A.S., Snaith R.P., 1983), Міжнародний індекс еректильної функції – МІЕФ (Rosen R.C., Riley A., 1997), Розширений складовий індекс раку простати – РСІРП (M.G. Sanda, J.T. Wei, M.S. Litwin, 2002). Визначення концентрації тестостерону, лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормону в сироватці крові здійснювали імуноферментним методом. Аналіз еякуляту виконували згідно рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO Laboratory Manual, 1999).             Фармакодоплерографія судин статевого члена проводилася за допомогою ультразвукового доплерівського детектору кровотоку на апараті XARIO (TOSHIBA) із конвексним датчиком 3,5 МГц у стані спокою та на фоні інтракавернозної стимуляції 15-20 мкг альпростану. Для оцінки шкірної вібраційної чутливості використовувався спеціальний тест (вібротест), що проводився на апараті Вібротестер “MBN” ВТ-02-1.

Статистичні розрахунки проводили за допомогою програми STATISTICA Версія 6. Розраховували середнє арифметичне (М), помилку середнього арифметичного (m), стандартне відхилення (у). Перевіряли нормальність розподілу перемінних за допомогою критерію Колмогорова-Смирнова. Для встановлення статистатистичної значимості різниці середніх використовували параметричні (Стьюдента (парний та непарний)), непараметричні (Вілкоксона (парний та непарний), Мана-Уітні, ч2) методи. Для характеристики зв’язку між досліджуваними перемінними проводили кореляційний аналіз.

Результати досліджень та їх обговорення. Для оцінки стану статевої функції у хворих на РПЗ застосовувався структурний аналіз її складових за Г.С. Васильченком. У дослідженні брали участь 147 хворих із первинно встановленим діагнозом РПЗ до початку лікування (44 пацієнтам після обстеження призначене оперативне лікування (РП), 103 - гормональна терапія), 80 хворих на РПЗ, що отримували гормональну терапію протягом 3-6 місяців, та 116 практично здорових чоловіків відповідного віку у якості контролю.

Першою складовою, яка оцінювалася, була психічна складова. Проведеними дослідженнями доведено достовірне зростання показників тривоги та депресії за даними ШШТД у чоловіків після встановлення діагнозу РПЗ у порівнянні з показниками практично здорових чоловіків (за шкалою тривоги – 13,6 балів та 6,8 балів, p<0,001; за шкалою депресії – 12,6 балів та 6,8 балів, p<0,01, відповідно) (таблиці 1 і 2). Ці показники в групі хворих відповідають клінічно вираженим тривожно-депресивним розладам. У групі хворих, що отримували гормональну терапію середні показники тривоги та депресії вірогідно знижуються (до 9,6 та 10,7 балів відповідно). Ці рівні також відповідають клінічним проявам тривожно-депресивних розладів, але є нижчими, ніж до початку ГТ. Це пов’язано із заспокоєнням бурхливої першої реакції нервової системи у чоловіків одразу після постановки діагнозу, крім того, на фоні ГТ самопочуття чоловіків стає кращим, що також збільшує впевненість у одужання.

У групі хворих, яким була проведена радикальна простатектомія середні показники тривожності та депресії протягом 3-х місяців після операції вірогідно зменшилися (до 9,1 тривога та до 8,4 депресія, що відповідає субклінічним проявам цих розладів), та згодом досягли показників норми (через 12 місяців – 8,2 тривога і 6,1 депресія). Ці дані пояснюються радикалізмом лікування РП, що заспокоює пацієнтів, а в подальшому вони більше звикають до свого стану та вірять у одужання.

25 з 44 пацієнтів після радикальної простатектомії (РП) почали отримувати сексологічну терапію, направлену на відновлення статевої функції (пенільна реабілітація (ПР)), яка розпочиналась одразу після видалення катетера (протягом 1 місяця після операції). Цей курс полягав у інтракавернозному введенні альпростадилу по 10-20 мг (Альпростан) щоденно протягом 1 місяця, прийому силденафіла цитрату по 50 мг щоденно на ніч протягом 2 місяців, та, при необхідності, по 100 мг перед сексуальним контактом, та з другого місяця лікування, ЛВТ-терапію протягом 1 місяця. Щоденні процедури із використанням ЛВТ проводилися 2 рази на день протягом 15 хвилин кожна. Психічний стан хворих, яким проводилася відновлююча сексологічна терапія на фоні лікування РПЗ, оцінювався також за допомогою шкали ШШТД в динаміці.